C-реактивний білок: діагностичні та прогностичні перспективи визначення в плазмі/сироватці крові й інших біологічних рідинах організму

Майже 80 років дослідження С-реактивного білка (СРБ) в плазмі/сироватці крові є підставою до широкого його застосування в клінічній практиці в якості раннього і чутливого індикатора запальної відповіді. СРБ належить до «головних» білків гострої фази. Його концентрація при бактеріальній інфекції, ушкодженнях тканин, некрозі стрімко (в перші 6-8 год) і значно (в 20-100, а іноді в 1 000 разів) зростає, тоді як у здорової людини рівень СРБ в плазмі крові міститься в слідових кількостях.
Згідно з традиційними уявленнями, синтез СРБ ініціюють численні чинники: антигени бактеріального, вірусного, грибкового, паразитарного, пухлинного та іншого походження, імунні комплекси, продукти ушкодження тканин, токсини тощо. Вважають, що синтез СРБ відбувається в гепатоцитах під дією цитокінів «першого покоління» – ІЛ-1, ІЛ-6, які мають прозапальні властивості та здатні активувати систему нуклеарного фактора транскрипції NF-kβ [1, 2].
Основна біологічна і життєво важлива функція СРБ, як і всіх білків гострої фази, – знищення збудників у вогнищах ураження та відновлення функціональних і структурних порушень [2]. Сама назва «С-реактивний білок» наголошує на участі протеїну в механізмах антибактеріального захисту – його здатність вступати в реакції преципітації з С-полісахаридами пневмококів. Крім знешкодження антигенів, СРБ активує білки системи комплементу, сприяє фагоцитозу [3].
У той самий час запуск СРБ класичного шляху активації комплементу через стимуляцію нейтрофілів, моноцитів/макрофагів посилює продукцію цитокінів, вільних радикалів, експресію клітинних молекул адгезії [3, 5]. Для цього потрібні конформаційні зміни СРБ: його перехід з пентамірної в мономірну форму (мСРБ). Власне, це супроводжується руйнуванням ендотеліоцитів, кардіоміоцитів – ураженням серця та судин [6] (рис. 1).

Таким чином, згідно із сучасними поглядами, СРБ є не лише чутливим маркером запалення, а й відіграє важливу роль у патогенезі та прогресуванні процесів судинного ураження, виникненні та дестабілізації атеросклеротичних бляшок і тромботичної оклюзії судин.
З огляду на загальну біологічну функцію СРБ, потрібно вважати закономірним виявлення цього білка безпосередньо у «вогнищах ураження». Так, під час імуногістохімічних досліджень матеріалів автопсій хворих із гострим інфарктом міокарда СРБ поряд з активованими компонентами комплементу було виявлено в інфарктній зоні міокарда, стінках коронарних судин, атеросклеротичних бляшках [1, 7, 8].
За даними К. Yasojima та ін. [10], рівень СРБ в атеромах у 7 разів перевищував його концентрацію в печінці. Високий вміст СРБ було також зареєстровано в тканинах абдомінальної аневризми аорти [11].

Враховуючи, що утворення СРБ безпосередньо у «вогнищах ураження» може не впливати на його концентрацію в плазмі/сироватці крові, нами вперше було проведено порівняльне дослідження СРБ в біологічних рідинах організму при деяких патологічних процесах.
Метою роботи була оцінка діагностичного та прогностичного значення порівняльного визначення рівня СРБ в плазмі/сироватці крові й інших біологічних рідинах організму при захворюваннях з наявністю локалізованих судинних та органних уражень.

Матеріали та методи дослідження

В якості клінічної моделі було обрано пародонтальні хвороби, перебіг яких останніми роками асоціюють з ризиком кардіоваскулярних захворювань та їх ускладнень [12], захворювання нирок, мієломну хворобу. Вибір серед неопластичних процесів цієї форми зумовлений високою частотою ураження нирок та здатністю пухлинних плазматичних клітин синтезувати ІЛ-6. Усього було обстежено 115 хворих. Серед 58 хворих стоматологічного профілю (27 чоловіків, 31 жінка) віком 20–52 років у 12 встановлено загострення катарального гінгівіту, у 46 – генералізований пародонтит (ГП). Серед 40 хворих нефрологічного профілю (13 чоловіків, 27 жінок) віком 21–58 років переважали пацієнти із загостренням хронічного пієлонефриту – 28 осіб. Гострий гломерулонефрит (ГН) було виявлено у 3 хворих, хронічний ГН у фазі загострення – у 9. Множинну мієлому (ММ) вперше було виявлено у 17 пацієнтів (5 чоловіків, 12 жінок) віком 39–74 років. Діагноз ММ верифікували за наявності плазмоклітинної інфільтрації кісткового мозку, моноклонального імуноглобуліну в сироватці крові, остеолітичного синдрому. Ураження нирок за ознакою протеїнурії ≥0,5 г/л було визначено у 10 хворих з ММ. Показник швидкості клубочкової фільтрації >60 мл/хв було зареєстровано в 6, <60 мл/хв – в 11 первинних хворих з ММ, що давало підстави встановити діагноз хронічної хвороби нирок (ХХН) ІІ-ІІІ стадії.
Для визначення СРБ в плазмі/сироватці крові й інших біологічних рідинах (слина, сеча) застосовували метод латекс-аглютинації: іммобілізація антитіл до СРБ на частинках латексу. «СРБ-латекс-тест» виконували за допомогою діагностичних наборів як вітчизняного виробництва (Державний реєстраційний номер 1248/2002, ТОВ НВЛ «Гранум», м. Харків), так і зарубіжного «Cormay» (Польща). Згідно з інструкцією з використання цих діагностикумів, при значеннях СРБ <6-5 мг/л констатували відсутність системної запальної відповіді. «Гострозапальний» діапазон включав значення СРБ >10 мг/л [2]. Аналітична чутливість тесту: від 6 (5-10) – до концентрації 1 600 мг/л.
У виборі методу дослідження СРБ враховували його чутливість до рутинного вимірювання, стандартизацію, простоту виконання за незначних економічних витрат. Постановку тесту під час дослідження плазми/сироватки крові проводили згідно з інструкціями. Дослідження інших біологічних рідин організму потребувало деяких додаткових етапів [13, 14]. Так, забір слини проводили не раніше ніж через 2 год після їди та полоскання порожнини рота. Для визначення СРБ в сечі використовували надосадовий центрифугат (1 мл ранкової порції).
Контрольні дослідження рівня СРБ проведено у практично здорових осіб (без гострозапальних процесів і хронічних захворювань): у 32 – в сироватці крові, одночасно у 15 – в слині, у 17 – в сечі.
Статистичну обробку матеріалів дослідження проводили з використанням програми «Statіstica 6.0» (Stat. Soft Inc. (США).

Результати дослідження та їх обговорення

У контрольній групі практично здорових осіб середній рівень СРБ у сироватці крові становив 6,0±1,05 мг/л. Рівень СРБ у біологічних рідинах у здорових осіб незначно відрізнявся від показників у сироватці крові: 6,4±1,12 мг/л – у слині, 6,1±0,77 мг/л – у сечі (рис. 2).
У групі пацієнтів із захворюваннями пародонта рівень СРБ у сироватці крові за середніми показниками не перевищував 12 мг/л, тобто був у нижніх межах «запального діапазону», тоді як у слині було встановлено пікові підвищення рівня СРБ: >1 600 мг/л при загостренні гінгівіту, до 840±49,39 мг/л – при загостренні ГП. Моніторинг вмісту СРБ у слині давав змогу одержувати інформацію про перебіг захворювання й ефективність терапії. Концентрація СРБ у слині швидко знижувалася після початку лікування загострення гінгівіту, тоді як при ГП відзначали тривале підвищення показників СРБ, що потребувало комплексної патогенетичної терапії.
У хворих з ренальною патологією дослідження рівня СРБ у сечі також засвідчило його значну діагностичну та прогностичну інформативність. Середній показник СРБ у сечі хворих на ГН становив 58,7 г/л, що в 7 разів перевищувало рівень у сироватці крові (8,1±2,3 г/л). За тяжких проявів загострення ХХН підйом СРБ в сироватці крові не перевищував 24 мг/л, тоді як в сечі його рівень досягав 96 мг/л.
За результатами 10-добового моніторування вмісту СРБ у сечі при захворюваннях нирок було виділено три варіанти змін:
• 1 – з помірним підвищенням СРБ у сечі до 24 мг/л на 3-тю добу і зниженням до норми на 7-10-й день;
• 2 – зі значним підвищенням до 96-192 мг/л на 3-тю добу і помірним зниженням на 7-10-й день;
• 3 – зі значним стабільним підвищенням до 48-24 мг/л протягом усього періоду спостереження.
За першого типу змін відзначали найсприятливіший перебіг захворювання, за другого та третього – мала місце пролонгована запальна реакція, яку асоціювали з тяжким перебігом хвороби і частіше спостерігали при загостреннях хронічного ГН з нефротичним синдромом.
У хворих із вперше виявленою ММ наявність СРБ у сечі була стабільним показником захворювання (середній рівень – 24,2±1,5 мг/л) за вмісту цього протеїну в сироватці крові <10 мг/л.
Таким чином, результати проведених порівняльних досліджень рівня СРБ у сироватці крові та біологічних рідинах (слина, сеча) свідчать про більшу інформативність визначення СРБ у біологічних рідинах при патологічних процесах, яким притаманні не лише системні, а й локалізовані судинні та органні ураження (захворювання тканин пародонта, нирок, ММ). Рівень СРБ у біологічних рідинах при цих захворюваннях перебуває в «гострозапальному діапазоні» (>10 мг/л) і значно перевищує такий у плазмі/сироватці крові, що свідчить не лише про можливість його локального синтезу, а й про вихід СРБ у позаклітинне середовище. Тому дослідження рівня СРБ безпосередньо в біологічних рідинах може бути використаним для оцінки численних запально-деструктивних процесів та їхнього моніторингу.

Висновки

1. Визначення рівня СРБ у біологічних рідинах (cлина, сеча тощо) має важливе значення для ранньої діагностики пародонтальних, ренальних захворювань, ММ і дає змогу здійснювати моніторинг їх перебігу та ефективності лікування.
2. Визначення в біологічних рідинах вищого рівня СРБ порівняно з показниками плазми/сироватки крові підтверджує думку про можливість локального синтезу СРБ безпосередньо в зонах уражень і дає змогу припустити його надходження при запально-деструктивних процесах у позаклітинне середовище.
3. Латекс-аглютинаційний тест визначення СРБ – стандартизована, чутлива, відтворювана експрес-методика діагностики активності запальних і деструктивних захворювань, яка може бути виконана на зразках крові та інших біологічних рідин (ротова рідина, сеча, спинномозкова рідина, шлунковий сік, пунктати (плевральні, абдомінальні тощо) в загальній клінічній практиці.

Література
1. Лутай М.И. Атеросклероз: современный взгляд на патогенез // Укр. кардиол. журн. – 2003. – № 6. – С. 3-11.
2. Вельков В.В. С-реактивний білок в лабораторній діагностиці гострого запалення і оцінці ризику судинної патології // Лабораторна діагностика. – 2007. – № 4 (42). – С. 53-68.
3. Гавриленко Т.У., Ломаковський О.М., Корніліна О.М. та ін. Рівень С-реактивного протеїну та розчинних клітинних молекул адгезії у хворих на стабільну стенокардію // Укр. кардіол. журн. – 2005. – № 5. – С. 24-26.
4. Verma S., Szmitko P.E., Yeh E.T. C-reactive Protein Structure Affects Function // Circulation. – 2004. – Vol. 109. – P. 1914-1917.
5. Griselli M., Herbert G., Hutchinson W.L. C-reactive protein and complement are important mediators of tissues damage in acute myocardial infarction // J. Exp. Med. – 1999. – Vol. 190. – P. 1733-1740.
6. Khreiss T. Go'zsef L., Potempa L. Filep G. Conformational Rearrangement in C Reactive Protein Is Required for Proinflammatory Actions on Human Endothelial Cells // Circulation, 2004. – Vоl. 109. – P. 2016-2022.
7. Pasceri V., Willerson G.T. et al. Direct proinflammatory affect of C-reactive protein on human endothelial cells // Circulation, 2000. – Vol. 102. – P. 2165-2168.
8. Насонов Е., Панюкова Е.В., Александрова Е.Н. С-реактивный белок – маркер воспаления при атеросклерозе (новые данные) // Кардиология. – 2002. – № 7. – С. 53-62.
9. Кushner Y., Sehgal A.R. Is high-sensitivity C-reactive protein an effective Screening test for cardiovascular risk? // Arch. Intern. Med. 2002. – Vol. 162. – № 8. – P. 867-869.
10. Yasojima K., Schwab C. et al. Generation of C-reactive protein and complement components in atherosclerotic plaques // Amer. G. Pathalogy, 2001. – Vol. 158. – P. 1039-1051.
11. Valnas T., Zubbers T. Serum C-reactive protein level is associated with abdominal aortic aneurysm size and may be produced by aneurismal tissue // Circulation, 2003. – Vol. 107. – P. 1103-1105.
12. Noack B., Genco R.I. et al. Periodontal infections contribute to elevated Systemic C-reactive protein level. I. Peridontal, 2001, 72 (g): 1221-1227.
13. Деклараційний пат. Україна (11) 28780 (51) А61В10/00. Спосіб діагностики і оцінки активності запального процесу при захворюваннях тканин пародонта / Н.М. Павелко, Н.М. Коваль, В.І. Герелюк. Заявл. 17.07.2007. Опубл. 25.12.2007. Бюл. № 21. 2007 р.
14. Деклараційний пат. Україна (11) 38542 (51) У01 № 33/487. Спосіб експрес-діагностики активності і прогнозування перебігу хвороби нирок / Н.М. Коваль, Н.М. Середюк, Е.М. Бардяк, О.В. Мазур. Заявл. 28.07.2008. Опубл. 12.01.2009. Бюл. № 1. 2009 р.