Сучасні аспекти лікування алергічних захворювань
pages: 39-42
Національний університет охорони здоров’я України ім. П. Л. Шупика спільно з Інститутом сімейної медицини, Міжнародною громадською організацією «Міжнародна асоціація «Здоров’я суспільства» 19–20 травня 2023 р. провели науково-практичну конференцію з міжнародною участю «Роль первинної медичної допомоги в системі охорони здоров’я України» (до Всесвітнього дня сімейного лікаря). В рамках заходу з доповіддю «Сучасні аспекти лікування алергічних захворювань» виступила Т. М. Бондаренко, канд. мед. наук, доцент кафедри дерматовенерології, алергології, клінічної та лабораторної імунології Національного університету охорони здоров’я України ім. П. Л. Шупика.
Алергія– типовий імунопатологічний процес, що проявляється надчутливістю імунної системи організму при повторних діях алергену на раніше сенсибілізований цим алергеном організм.
Процес сенсибілізації– це час між першим контактом із речовиною і виникненням підвищеної чутливості до неї. При сенсибілізації імунна система сприймає безпечні речовини як збудники та протистоїть їм. Цей період може тривати від кількох днів до багатьох років.
Однією з найпоширеніших нозологічних форм алергії є поліноз – синдромальна патологія, алергічне захворювання слизових оболонок носа й ока, яке спричинюється пилком рослин, спорами грибів і характеризується розвитком алергічного риніту, кон’юнктивіту, симптомів задухи та ін. Загострення полінозу спостерігають у період цвітіння певних рослин. Хворі з алергією на пилок ліщини, дуба, вільхи, клена та берези переживають загострення хвороби в квітні й травні. У червні й липні страждають ті, хто має алергію на пилок злакових (тимофіївки, ковили, ячменю, пирію та тонконога), у серпні й вересні – хворі з алергією на пилок амброзїі, лободи та полину.
Не варто забувати і про перехресні реакції. У людини, сенсибілізованої до пилку рослини, може спостерігатися алергічна реакція на певний спожитий харчовий продукт, такий як яблуко, полуниця, персик тощо. Схожі білки містяться в селері, солодкій цибулі, перці та багатьох приправах, насінні соняшника, жоржинах, айстрах, тому в сенсибілізованих людей у рази зростає ризик виникнення перехресної реакції.
Окрім цього, пацієнти часто звертаються з алергією на мед. Оскільки мед може містити гістамін та спричинювати різні псевдоалергічні реакції, варто взяти до уваги, що в таких пацієнтів може бути алергія на пилок рослин, з яких власне і виготовлено мед.
Крім рослин алергію можуть спричинювати спори грибів. Особливо багато в повітрі спор пліснявих грибів роду Cladosporium та Alternaria. Спори частіше провокують алергію у дітей.
Також алергія може розвиватися на лікарські засоби та побутовий порошок (побутова алергія, найчастіше її спостерігають восени та взимку). Більше того, люди можуть мати алергію на вовну та лупу тварин і птахів, а також на косметику.
Однак найчастіше пацієнти, особливо діти, скаржаться на алергію на червоне. Яскраве забарвлення плодів – це результат роботи двох пігментів: лікопіну та антоціаніну. Яскраво-червоні овочі та фрукти не несуть загрози здоров’ю, навпаки – багаті на вітаміни та є природними антиоксидантами. Алергія може розвиватися на конкретний вид овочів та фруктів, незалежно від забарвлення. Тому це той випадок, коли варто з’ясувати, чи це справжня алергія, чи все-таки псевдоалергія, у разі якої пацієнта потрібно направити на дослідження підшлункової залози та шлунково-кишкового тракту.
Серед патогенетичних аспектів алергії необхідно звернути увагу на ранню стадію імунної відповіді (імунологічну), яка настає після контакту з певним алергеном. Наступний контакт із тим самим алергеном призводить до виділення гістаміну та інших медіаторів запалення, цитокінів, інтерлейкінів, лейкотрієнів та простагландинів. Така реакція проявляється у вигляді нежитю, свербежу, у деяких випадках супроводжується задишкою, а також формуванням вогнища запалення у місці проникнення алергену.
Не варто забувати і про пізню стадію імунної відповіді. Вона зумовлена міграцією у зону запалення різних типів лейкоцитів: нейтрофілів, лімфоцитів, еозинофілів та макрофагів. Зазвичай фаза пізньої імунної відповіді розпочинається через 4–6 год після первинної реакції і може тривати 1–2 дні.
Основними принципами лікування алергії є:
- елімінація алергену;
- антигістамінні препарати (АГП);
- глюкокортикостероїдні препарати;
- сорбенти;
- препарати для місцевого застосування.
Варто зазначити переваги й недоліки застосування АГП у лікуванні алергії.
Що стосується АГП І покоління, то вони були розроблені ще на початку 40-х років минулого століття. Їхньою особливістю є наявність ін’єкційних форм – вони чинять швидкий вплив та добре усувають симптоми алергії. Однак тривалість дії цих засобів є короткою, і для них характерний сильний седативний ефект. До того ж кількість побічних ефектів у АГП І покоління також є значною, більшість із них проявляється у вигляді порушень з боку нервової системи, оскільки АГП І покоління проникають через гематоенцефалічний бар’єр. Серед побічних ефектів можна виділити: сонливість; слабкість; запаморочення; головний біль; порушення координації; зниження концентрації та уваги; психомоторні порушення; підвищення очного тиску; проблеми з сечовипусканням.
Представниками АГП І покоління є димедрол, дименгідринат, дипразин, діазолін, супрастин, тавегіл.
Щодо АГП ІІ покоління, то ця група препаратів була створена відносно недавно – у 80–90-х роках ХХ ст. Мета їх розробки – зниження побічних ефектів і шкоди для організму та збільшення тривалості дії. Єдиним недоліком була ймовірність виникнення порушень роботи серця в разі перевищення терапевтичних доз. Серед представників АГП ІІ покоління варто згадати лоратадин, терфенадин, астемізол, акривастин, цетиризин.
Зрештою, нові похідні АГП ІІ покоління – це сучасні розробки з метою їх удосконалення. Наразі вони представлені такими засобами, як левоцетиризин (Цетрилев), дезлоратадин, фексофенадин.
На сьогодні актуальним препаратом є левоцетиризин. Це лівообертальний активний ізомер цетиризину. Афінність (спорідненість) до Н1-гістамінових рецепторів у левоцетиризину вдвічі вища, ніж у цетиризину, та в 30 разів вища, ніж у декстроцетиризину. Левоцетиризин має у 600 разів вищу селективність (вибірковість) до Н1-гістамінових рецепторів, ніж до Н2-, Н3-гістамінових рецепторів, α-і β-рецепторів та ін. Тому, на відміну від АГП І і ІІ покоління, які потребували багаторазового прийому, новітні АГП завдяки вищій спорідненості та селективності можна призначати один раз на добу.
Левоцетиризин – не лише антиалергійний препарат, що чинить антигістамінну дію, блокуючи Н1-гістамінові рецептори, він також виявляє протизапальну дію за рахунок зниження рівня еозинофільного катіонного білка (ЕКБ) в пізню стадію імунної відповіді.
ЕКБє індикатором запальних захворювань, у тому числі алергічних, медіатором імунної відповіді організму, пов’язаної з активацією еозинофілів. Цей білок проникає в кров при дегрануляції еозинофілів, його рівень зростає в разі розвитку запального або алергійного процесу – атопічного дерматиту, астми, алергічного риніту, харчової алергії та ін.
Не можна не згадати дослідження препарату Цетрилев Нео, проведене на кафедрі клінічної, лабораторної імунології та алергології фахівцями Л. В. Кузнєцовою, В. І. Літусом, О. І. Літусом. У цьому дослідженні взяли участь 90 пацієнтів віком від 18 до 50 років. Пацієнти були поділені на три групи: перша приймала Цетрилев (левоцетиризин), друга – дезлоратадин, третю групу складали здорові люди. У ході дослідження було доведено, що Цетрилев не лише повністю усуває симптоми алергії, блокуючи гістамінові рецептори, а й знижує рівень ЕКБ (див. рисунок).
У подвійному сліпому плацебо-контрольованому рандомізованому дослідженні з паралельними групами під назвою EPAAC (Early Prevention of Asthma in Atopic Children) взяли участь 12 країн; було обстежено 2500 дітей. Це дослідження довело безпеку застосування левоцетиризину. Препарат приймали 15 дітей віком 13–25 міс у дозі 0,125 мг/кг двічі на добу впродовж 3 міс. Фармакокінетичні характеристики такі самі, як у дорослих, за винятком періоду напіввиведення (4 год у дітей у порівнянні з 7 год у дорослих).
Також у дослідженні взяли участь 500 дітей віком 1–2 роки з атопічним дерматитом. Діти були сенсибілізовані до алергенів пилку та кліщів домашнього пилу. Тривалість застосування препарату в цих пацієнтів становила 18 міс. У дослідженні не було виявлено статистично достовірної різниці в частоті побічних ефектів.
Є багато критеріїв, за якими варто обирати препарат.
Згідно з рекомендаціями ВООЗ, «ідеальний» АГП має відповідати таким вимогам:
- селективне блокування Н1-гістамінових рецепторів;
- додаткова протизапальна активність;
- відсутність взаємодії з іншими лікарськими речовинами та продуктами харчування;
- відсутність взаємодії з цитохромом Р450, що є дуже важливим за наявності в пацієнта патології печінки;
- відсутність седативного ефекту та токсичної дії;
- можливість призначення за наявності супутніх захворювань;
- швидкість розвитку клінічного ефекту та тривала дія (впродовж 24 год);
- низький ризик розвитку толерантності до препарату (тахіфілаксії).
Левоцетиризин відповідає всім вищеперерахованим вимогам. У порівнянні з іншими новітніми АГП саме левоцетиризин має перевагу в часі та тривалості дії впродовж дня. Препарат швидко всмоктується у кишечнику, досягаючи максимальної концентрації у плазмі крові через 0,5–1 год після прийому. Біодоступність левоцетиризину становить близько 100%, і він є кінцевим метаболітом, тому не метаболізується в печінці, щоб стати активним. Оскільки препарат не взаємодіє з цитохромом P450, його можна призначати пацієнтам з патологією печінки. Окрім цього, левоцетиризин не чинить кардіотоксичної дії та не має конкурентної взаємодії, що дає змогу застосовувати його разом з антибіотиками, протигрибковими та іншими лікарськими засобами.
Отже, левоцетиризин:
- починає діяти на 12-й хвилині;
- діє впродовж 24 год;
- має подвійний механізм дії: протиалергічний і протизапальний;
- ефективний як у ранній, так і пізній фазах алергічного процесу;
- ефективний при хронічних алергічних процесах;
- не взаємодіє з цитохромом Р450 (фермент печінки);
- має низький ризик міжлікарської взаємодії;
- не чинить кардіотоксичний ефект;
- дозволений до застосування впродовж року;
- не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.
Підготувала Дарина Павленко