Розділи:
Тези
Тези ІІІ з’їзду алергологів України
сторінки: 98-100
О.М. Беш, О.М. Радченко, А.З. Бандрівська
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького,
Львівська обласна клінічна лікарня
Аналіз показників контролю бронхіальної астми на фоні комбінованої терапії із застосуванням алерген-специфічної імунотерапії побутовими алергенами
Незважаючи на розширення наших уявлень про сутність бронхіальної астми (БА), появу нових фармацевтичних препаратів для її терапії, ми не можемо бути сьогодні повністю задоволеними результатами лікування. Саме тому особливої актуальності нині набуває пошук способів, які б дали змогу підвищити ефективність базисного лікування БА. У цьому контексті особливо привабливою є алерген-специфічна імунотерапія (АСІТ), завдяки якій зменшується не лише чутливість організму до «винного» алергену, але й активність хронічного алергійного запалення. Однак ставлення до АСІТ сьогодні неоднозначне.
Метою нашої роботи було вивчення ефективності АСІТ у 46 пацієнтів, хворих на БА, віком від 18 до 50 років на підставі клінічного обстеження і динамічного катамнестичного спостереження. Оцінювали динаміку клінічної симптоматики та результати тесту контролю БА. Оцінку наведених вище показників проводили до початку лікування і через 6 та 12 міс. Усі пацієнти окрім АСІТ отримували базисну терапію: інгаляційні глюкокортикостероїди або їх комбінацію з β2-агоністами пролонгованої дії. Для оцінки клінічних симптомів БА використовували 5-бальну шкалу, запропоновану в тесті контролю БА. Максимальний загальний «астма-рахунок» становив 25 балів і відповідав повному контролю над БА, 20-24 бали – частково контрольованій БА, загальний «астма-рахунок» <20 відповідав неконтрольованій БА.
Під час проведення АСІТ у обстежених пацієнтів не спостерігали розвитку жодної системної реакції на введення алергену. Місцеві реакції зареєстровано в 5 (14,3%) пацієнтів, вони проявлялися гіперемією в місці ін’єкції діаметром до 6-18 мм. Такі реакції розцінювали як безпечні для хворого. У 8 (22,9%) пацієнтів після введення алергену впродовж нетривалого періоду спостерігали сухі хрипи, які вдалося усунути завдяки одній інгаляції бронхолітиків короткотривалої дії. Усі ці прояви ми розцінювали як індивідуальну реакцію на введення алергену, а не як протипоказання до подальшої АСІТ. Темпи збільшення доз алергену цим пацієнтам сповільнювали. Повторювали введення попередньої дози до тих пір, поки не зникала місцева реакція, і лише тоді знову збільшували дозування алергену.
Позитивна динаміка клінічних проявів, яка відзначалася вже на 6-му місяці лікування, була вираженішою наприкінці року. Особливо швидко відбулися зміни в нічній симптоматиці, значно знизилася потреба у використанні β2-агоністів швидкої дії. Проведена терапія сприяла підвищенню фізичної активності: загальний «астма-рахунок» досягнення контролю значно покращився (14,1±0,40 проти 18,8±0,75 бали, р<0,05) до кінця 12-місячного спостереження. Таким чином, комплекс базисної протизапальної терапії у поєднанні з АСІТ дав змогу значно покращити показники контрольованості БА.
С.Ф. Гончарук, Ю.И. Бажора, А.В. Касьяненко
Одесский национальный медицинский университет
К вопросу о совершенствовании диагностики повышенного уровня сенсибилизации организма
Несмотря на наличие современных методов аллергодиагностики, выявление сенсибилизации организма в условиях поликлинических учреждений достаточно проблематично, особенно при обследовании пациентов с атипичной или впервые развившейся клинической симптоматикой. При оценке общего анализа крови у больных с аллергическими заболеваниями (АЗ) наше внимание привлекло наличие в лейкограмме повышенного уровня лимфоцитов и связанное с этим повышение соотношения лимфоциты/нейтрофилы. Однако в клинической практике изменение лимфоцитарно-гранулоцитарного индекса рассматривается как диагностический критерий только при его снижении вследствие развития вторичных иммунодефицитных состояний под влиянием некоторых инфекционных заболеваний (туберкулез, СПИД).
Проведенный анализ данных лейкограмм более 4 000 больных разных возрастных групп с АЗ в сопоставлении с результатами аллергодиагностики (кожные пробы, определение специфических IgЕ и IgG4) показал, что у 78% обследованных отмечается повышение соотношения лимфоциты/нейтрофилы. Чаще увеличение данного индекса наблюдается у детей. При более детальном анализе лейкограмм установлено, что при значениях лимфоцитарно-гранулоцитарного индекса у детей до 1 года >3, в 1-2 года >2,5, в 3-4 года >2, в 5-7 лет >1,3, старше 8 лет и у взрослых >1,1 можно говорить о возможной сенсибилизации организма.
Таким образом, степень повышения соотношения лимфоциты/нейтрофилы в зависимости от возраста пациента можно использовать как дополнительный критерий для диагностики АЗ и формирования диспансерных групп риска их возникновения.
Н.Л. Куценко, О.В. Ізмайлова, Л.Е. Весніна, І.П. Кайдашев
НДІ генетичних та імунологічних основ розвитку патології та фармакогенетики ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», м. Полтава
Асоціація поліморфізмів Tоll-подібних рецепторів 2 та 4 з підвищеним рівнем продукції специфічних IgE у хворих з алергійними захворюваннями
Науковцями висунуто припущення, що мутації в генах, які кодують Тoll-подібні рецептори (TLR) 2 та 4, а також послідовність білків для реалізації внутрішньоклітинних сигналів від цих рецепторів (наприклад IL1RL1, BPI, NOD1, NOD2, MAP3K7IP1) можуть бути пов’язані з підвищеним рівнем продукції IgE та розвитком АЗ. Тому нами було проведено дослідження асоціації поліморфізму генів, що кодують TLR2 (rs5743708) і TLR4 (rs4986790, rs4986791), з підвищенням рівня продукції IgE.
Рівні алерген-специфічних IgE визначали за допомогою імуноферментної тест-системи «Рolycheck» (Німеччина). Поліморфізм генів TLR2 (rs5743708) та TLR4 (rs4986790, rs4986791) досліджували методом ПЛР з використанням специфічних олігонуклеотидних праймерів з наступним рестрикційним аналізом.
Отримані результати показують, що найбільш значущими причинними алергенами були епідермальні та побутові (епідерміс кота, собаки і коня, D. farinae, D. pteronyssinus). Під час порівняння розподілу частот гаплотипів трьох досліджуваних поліморфізмів генів TLR2 та TLR4 у практично здорових осіб та хворих на АЗ було виявлено вірогідний зв'язок між наявністю поліморфного алелю G гену TLR4 (rs4986790) з підвищеними рівнями специфічних IgE (χ2=5,47; ОШ=4,84 (1,41-16,68); р=0,019). Протилежні дані отримано під час дослідження асоціації наявності в генотипі поліморфних алелей А гену TLR2 (rs5743708) та Т гену TLR4 (rs4986791), в якому не виявлено вірогідних зв’язків (р=0,197 та р=0,406 відповідно).
Таким чином, виявлений взаємозв’язок поліморфізму TLR2 (rs5743708) та TLR4 (rs4986790) з підвищеними рівнями продукції специфічних IgE у пацієнтів з АЗ дає змогу розцінювати наявність вищевказаних мононуклеотидних замін як додаткову прогностичну ознаку індивідуальної схильності до цих захворювань.
І.П. Кайдашев, Н.Л. Куценко, Л.Е. Весніна
НДІ генетичних та імунологічних основ розвитку патології та фармакогенетики
ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», м. Полтава
ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», м. Полтава
Аналіз рівня специфічних IgE до різних алергенів у Полтавському регіоні за період 2008-2010 рр.
Ефективність лікувально-профілактичних заходів у пацієнтів з алергійними захворюваннями (АЗ) залежить від верифікації причинно-значущих алергенів. Через це найактуальнішим є високоінформативний метод визначення вмісту специфічних IgE в сироватці крові.
Метою нашого дослідження став аналіз рівнів алерген-специфічних IgE у хворих із симптомами алергії, що мешкають у Полтавській області, для визначення найпоширеніших причинних алергенів розвитку цього захворювання та вирішення питань про проведення специфічної терапії.
Рівні специфічних IgE до найбільш значущих алергенів (харчові, пилкові, побутові, епідермальні) визначали за допомогою тест-системи «Рolycheck» (Німеччина).
Серед 295 обстежених у 181 особи виявлено алерген-специфічні IgE хоча б до одного з досліджуваних алергенів, при цьому у 50% з них визначено високі концентрації антитіл. Варто зазначити, що у 30 осіб (з них 23 – діти) виявлено екстремально високі концентрації антитіл (>100 кМО/л), що є показником загрозливого стану для пацієнта. Крім того, 17 дітей із 23, які потребували невідкладної медичної допомоги, самостійно вперше зверталися по медичну допомогу або їх було направлено з діагнозом неалергійного генезу. Серед причинних алергенів у розвитку АЗ у дітей домінувальними визначено епідермальні алергени та дерматофагоїдні кліщі.
Тому нерідко визначення алерген-специфічних IgE до найбільш значущих алергенів є початковим етапом встановлення діагнозу АЗ і, можливо, неврахованим серед статистичних даних лікарів-алергологів. Отримані відомості зумовлюють потребу у визначенні тісних професійних взаємозв’язків між лікарями-алергологами та спеціалістами діагностичних закладів.
Л.Ю. Левченко, І.П. Кайдашев
НДІ генетичних та імунологічних основ розвитку патології та фармакогенетики, м. Полтава,
ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія»
Особливості показників клітинного та гуморального імунітету у хворих на атопічний дерматит
Атопічний дерматит (АД) є важливою медико-соціальною проблемою. Механізм хронічного перебігу запалення при АД – імунний дисбаланс між Тh1/Тh2-клітинами з порушенням у системі цитокінів.
Мета дослідження – визначити особливості показників клітинного та гуморального імунітету у хворих на АД для поліпшення діагностики та лікування захворювання.
Нами обстежено 50 дітей (29 дівчаток і 21 хлопчик) віком від 2 до 7 років, хворих на АД середнього ступеня тяжкості, в стадії клінічної ремісії. Дітей було розподілено на дві групи: 1-ша – з високим рівнем IgE (20 дітей), 2-га – з нормальним (30 дітей). Визначення експресії молекул CD3, CD4, CD8, CD16, CD20 проводили методом проточної цитофлуориметрії; рівнів IgА, IgМ, IgG, загального IgЕ, інтерлейкіну-10 (IL-10) – методом ІФА.
Унаслідок проведеного дослідження в обох групах хворих на АД встановлено тенденцію до зниження рівнів експресії CD3 та CD8, рівнів IgА та IgG. Концентрація IgМ та IL-10 у хворих на АД обох груп значно не відрізнялася від показників практично здорових осіб. У хворих на АД 1-ї групи виявлено вірогідну негативну залежність рівня IL-10 і рівнів експресії CD3 (R=-0,51) та CD8 (R=-0,49). У хворих на АД 2-ї групи встановлено вірогідну позитивну залежність вмісту загального IgЕ і рівнів IgА (R=0,46) та IgG (R=0,41).
Отримані результати свідчать про відсутність грубих імунологічних порушень у дітей, хворих на АД, у стадії ремісії, що зумовлює необхідність подальшого вивчення АД для встановлення нових аспектів етіології та патогенезу захворювання, що дасть змогу поліпшити результати лікування.
О.М. Радченко
кафедра внутрішньої медицини № 2
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Медикаментозна алергія: гормональний фон, адаптаційні реакції, стан органів травлення
Проблема медикаментозної алергії (МА) поступово стає однією з найбільш значущих, оскільки кількість медикаментів, які вживає сучасна людина, поступово зростає, що відображує зростання захворюваності в популяції. Основою МА, яку виявляють за умови адекватного та правильного застосування ліків, є імунні механізми. Проте важливими чинниками патогенезу МА вважають дискоординацію роботи органів травлення та гормональний дисбаланс.
Метою дослідження було вивчення стану травної системи, гормонального стану (Т3, Т4, ТТГ, кортизол) та загальних адаптаційних реакцій (АР) у 28 хворих з клінічними проявами МА. Середній вік хворих – 47±1 рік. Стан системи травлення оцінювали за результатами опитування, клінічного обстеження, УЗД органів черевної порожнини, ендоскопічного дослідження, діагностики хелікобактерної інфекції серологічним методом. Контрольну групу склали 8 здорових осіб, у яких визначали гормональний профіль і тип АР.
Встановлено, що переважними проявами МА є симптоми гострої кропив’янки, набряку Квінке та алергійного дерматиту. Найчастіше причиною алергійних реакцій були антибактеріальні засоби (ампіцилін, бісептол), нестероїдні протизапальні препарати (диклофенак, фастум-гель), β-адреноблокатори (тенорик). На відміну від здорових осіб, у хворих з проявами МА було виявлено збільшення рівня кортизолу та обох гормонів щитоподібної залози, що є ознакою активації найважливіших адаптивних залоз внутрішньої секреції. Понад те, тяжкість стану хворого корелювала з відношенням кортизол/гормони щитоподібної залози, що може бути використано для прогнозування перебігу хвороби. Найчастіше у хворих з МА виявляли стрес-реакцію (36%) і реакцію орієнтування (21%). Сприятливі типи – реакцію спокійної та підвищеної активації – визначали відповідно у 14 і 18% хворих. У 4% пацієнтів спостерігали реакцію переактивації, у 7% – неповноцінну адаптацію, які разом зі стресом є несприятливими щодо перебігу будь-якого патологічного процесу (дистрес-АР). Таким чином, у 47% хворих з МА визначали реакції дистресу, що характеризуються пригніченням імунної системи. За результатами дослідження травної системи у всіх хворих виявлено порушення її функції, часто поєднані. Встановлювали також захворювання печінки (гепатит, стеатогепатоз), жовчних шляхів (жовчнокам’яна хвороба, холецистит, дискінезії), підшлункової залози (панкреатит), шлунка (гастрит, гастродуоденіт, які зокрема характеризувалися наявністю хелікобактерної інфекції, що не супроводжувалося типовими скаргами).
Висновок
У хворих з МА зростають рівні кортизолу та гормонів щитоподібної залози, їх відношення відображує тяжкість стану пацієнта; майже у половини хворих виникають реакції дистресу, що характеризуються пригніченням імунної системи. У профілактиці МА має значення лікування патології травної системи й уникання поліпрагмазії.
