сховати меню

Особливості алергійних реакцій у разі лікування інфекцій, які передаються статевим шляхом

С.В. Унучко, к.м.н.,науковий співробітник відділу інфекцій,які передаються статевим шляхомДУ «Інститут дерматології та венерології АМН України»,м. Харків
С.В. Унучко Питання алергійних реакцій на лікарські засоби для лікування венеричних захворювань завжди були актуальними. Останніми роками внаслідок змінення біологічних властивостей збудників інфекцій, які передаються статевим шляхом (ІПСШ), неухильно зростає фармакологічне навантаження на організм хворого за рахунок разових, добових і курсових доз як традиційних, так і нових етіотропних засобів [3-5], створених для одноразового застосування в амбулаторних умовах під час терапії зазначеної паталогії.
Пеніцилін і його напівсинтетичні похідні залишаються основними етіотропними засобами для лікування сифілісу та гонореї. Штамів Treponema pallidum, стійких до пеніциліну, не виявлено [3, 5]. Щодо Neisseria gonorrhoeae, то на території України більшість штамів, які було виділено від хворих на гонорею, не виявляє β-лактамної та хромосомної резистентності до пеніцилінів.
Як доводить клінічний досвід, у венерологічній практиці поширеною є лікарська хвороба (ЛХ), особливо під час лікування сифілісу та гонореї, коли на перший план виступає побічна дія препаратів групи пеніцилінів і їх аналогів. Основна небезпека під час лікування цими препаратами пов’язана з виникненням алергійних реакцій. Вони розвиваються зазвичай в осіб з ускладненим алергологічним анамнезом і у раніше сенсибілізованих пацієнтів. Шкірні алергійні висипи, зокрема ангіоневротичний набряк, виявляють у 5-10% пацієнтів [5]. Так, ми неодноразово спостерігали синдром Хойне в разі введення прокаїн-пеніциліну G хворим на сифіліс [5].
Рідко виникають алергійні реакції на аміноглікозиди та макроліди, тетрациклін і його похідні, а також на препарати хінолонового ряду. Однак у разі прямої інсоляції ймовірний розвиток фотоалергійних дерматозів як реакції на зазначені препарати. Під час лікування хламідіозу доксицикліном побічні реакції ми спостерігали у 18% хворих [4].
Існують відомості про розвиток алергійних реакцій на метронідазол, який застосовують у лікуванні урогенітального трихомоніазу, гарднерельозу, або бак­­теріального вагінозу, спричиненого анаеробними бактеріями.

Матеріали та методи дослідження

Було обстежено 19 пацієнтів з ІПСШ, у яких розвинулася ЛХ на тлі лікування основного захворювання або які мали обтяжений алергологічний анамнез. Цих хворих було відібрано серед 1 082 пацієнтів з ІПСШ (див. таблицю). У контрольну групу ввійшло 30 практично здорових донорів.
Усім хворим проведено загальноклінічні аналізи крові та сечі. За клінічним аналізом крові підраховували індекс зсуву лейкоцитів як маркер реактивності організму. За відсотковим вмістом лімфоцитів у лейкоцитарній формулі та їх співвідношенням із сегментоядерними нейтрофілами визначали адаптаційні реакції організму.
Імунний статус вивчали за реакцією розеткоутворення, визначали кількісний вміст імуноглобулінів класів G, A, M.
Для встановлення етіологічних факторів – специфічних чинників побічної дії медикаментозної терапії – використовували як відомі специфічні ­імунологічні методи (реакція агломерації лейкоцитів (РАЛ), так і нові, розроблені нами біофізичні тести (ультразвуковий тест) [7], а також швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ).
Статистичне оброблення результатів досліджень проводили за допомогою програмного пакету STATIS­TIKA, а також додаткового аналізу в Microsoft Excel XP.

Результати дослідження та їх обговорення

Згідно з результатами досліджень, алергологічний анамнез був скомпрометований у 1,8% (19 із 1 082) хворих з ІПСШ. Серед них за допомогою специфічних імунологічних і біофізичних методів ЛХ було зареєстровано в 1,5% (16 із 1 082) пацієнтів, а псевдоалергію – у 0,3% (3 із 1 082) обстежених (див. таблицю). Клінічні та латентні прояви ЛХ встановлено відповідно у 25 (4 із 16) і 75% (12 із 16) обстежених.
ЛХ, яка розвинулася на тлі ІПСШ, виявляли у 58% хворих віком від 21 до 30 років, у 41% студентів і учнів, а також у 4% домогосподарок. Переважала латентна форма ЛХ. Її давність у більшості хворих коливалася від 2 до 5 і від 5 до 10 років.
ЛХ в анамнезі найчастіше реєстрували у хворих на сифіліс і хламідіоз. У таких пацієнтів вона перебігала переважно за типом кропив’янки та алергійного дер­матиту.
У пацієнтів з ЛХ як супутню патологію найчастіше виявляли переважно захворювання травного тракту (у 14 із 19 обстежених).
Провокувальними чинниками ЛХ у обстежених з ІПСШ найчастіше були пеніцилін і новокаїн, причому разові та добові дози зазначених лікарських засобів зазвичай не перевищували лікувальних.
Розвиток ЛХ і псевдоалергії спостерігали в разі застосування лікарських засобів усередину відповідно у 41 і 48% обстежених, а за парентерального їх введення – у 46 і 52% хворих.
Моносенсибілізацію встановлено у 13,5% хворих із клінічними формами ЛХ і з ЛХ в анамнезі, тоді як полісенсибілізацію до лікарських засобів – у 86,5% обстежених. Полісенсибілізацію до немедикаментозних (побутові, пилкові та ін.) алергенів реєстрували у 26% хворих.
Для диференційної діагностики справжніх і псевдоалергійних реакцій досліджували специфічний імунітет. З метою виявлення специфічного медикаментозного алергену, винного за розвиток алергійного стану, всіх хворих, у яких виникли побічні реакції на лікарські засоби, обстежували за допомогою як традиційних імунологічних методів (наприклад РАЛ), так і таких, які було розроблено в процесі виконання роботи (виявлення сенсибілізації шляхом вимірювання рівня поглинання ультразвуку в еритроцитах і визначення ШОЕ, навантажених медикаментозним алергеном).
Кількість передбачуваних алергенів, а відповідно і дослідних зразків крові, встановлювали за даними алергологічного анамнезу.
Сенсибілізацію до лікарських засобів з використанням комплексу специфічних методів підтверджено у 84,2% обстежених зі скомпрометованим алергологічним анамнезом.
Так, етіологічний фактор ЛХ за допомогою РАЛ виявляли у 60% хворих із клінічними проявами ЛХ і у 53% пацієнтів з її латентними формами. Поряд з використанням РАЛ для збільшення швидкості та точності виявлення специфічного алергену в обстежених хворих застосовували ультразвуковий спосіб експрес-діагностики та його модифікацію (Патент на винахід № 34279А «Спосіб виявлення специфічного алергену». – Бюлетень № 1 від 15.02.2001 р.). Також специфічний алерген виявляли шляхом аналізу ШОЕ (Патент на винахід № 34280А «Спосіб виявлення специфічного алергену». – Бюлетень № 1 від 15.02.2001 р.) за допомогою розробленого пристрою для експрес-аналізу ШОЕ (Патент на винахід № 39147 «Пристрій для експрес-аналізу ШОЕ». – Бюлетень № 5 від 15.06.2001 р.).
Результати проведених досліджень показали, що обстеження осіб зі скомпрометованим алергологічним анамнезом за допомогою ультразвукового методу дає змогу виявляти специфічний алерген у 86% хворих із клінічними проявами ЛХ і у 91% пацієнтів з її латентними формами, а оцінка сенсибілізації шляхом вивчення ШОЕ – відповідно у 72,1 і у 73,6% пацієнтів. Ці дані свідчать про більшу чутливість розроблених біофізичних методів експрес-діагностики ЛХ порівняно з традиційними імунологічними.
У 15,8% хворих сенсибілізації до лікарських засобів підтверджено не було. На цій підставі ми віднесли таких осіб до групи пацієнтів із псевдоалергією на медикаментозні засоби.
Поряд з вивченням специфічного імунітету, у хворих зі скомпрометованим алергологічним анамнезом досліджували стан Т- і В-ланок імунітету.
У пацієнтів з ЛХ, порівняно з практично здоровими особами, спостерігали достовірні відмінності щодо підвищення абсолютного вмісту Т-РУК, зменшення кількості Т-супресорів на тлі зростання вмісту лейкоцитів, абсолютної та відносної концентрації лімфоцитів. У той самий час, у пацієнтів з псевдо­алергією, на відміну від осіб з ЛХ, вищезазначені зсуви імунного гомеостазу реєстрували на тлі характерного для здорових осіб вмісту лейкоцитів.
За даними вмісту В-РУК, порушення стану гуморального імунітету у вигляді підвищення абсолютної концентрації В-РУК реєстрували переважно у хворих з псевдоалергією. Аналіз вмісту імуноглобулінів класів G, А, М у сироватці крові обстежених хворих дав змогу виявити підвищення лише рівня імуно­глобуліну M як у пацієнтів з ЛХ, так і у осіб з псевдо­алергією.
Підвищення абсолютного вмісту Т- і В-РУК, які є маркерами імунодефіциту, свідчить про те, що у пацієнтів з ЛХ розвивається імунодефіцит. При цьому високий рівень абсолютного вмісту Т-РУК у разі тяжких клінічних проявів ЛХ є ознакою млявого перебігу алергійного процесу з тенденцією до переходу в хронічну форму. Зниження вмісту Т-супресорів у пацієнтів із ЛХ розцінювали як маркер автоалергійного процесу. Підвищений індекс співвідношення Т-хелпери/Т-супресори – провідний маркер алергії й автоалергії – частіше виявляли у пацієнтів із ЛХ в анамнезі.
Завдяки аналізу стану клітинного та гуморального імунітету залежно від адаптаційних реакцій, у хворих з ЛХ і псевдоалергією було встановлено достовірні відмінності щодо відносного вмісту лімфоцитів у разі фізичного навантаження та стресу порівняно з відповідними показниками у практично здорових осіб.
За результатами клінічного аналізу крові, згідно з яким тип алергійної реакції визначали за відносним вмістом лімфоцитів у лейкоцитарній формулі та їх співвідношенням із сегментоядерними нейтрофілами, в 55,7% пацієнтів з латентними формами ЛХ, а також у 55,5% хворих на псевдоалергію встановлено активацію адаптаційно-компенсаторних можливостей організму.
Ще одним критерієм диференційної діагностики алергійних і псевдоалергійних реакцій було обрано індекс зсуву лейкоцитів (ІЗЛК) як маркер реактивності організму в разі гострого запалення. ІЗЛК розраховували за формулою:

ІЗЛК=(Vе–Vб–Vн)/(Vм–Vл),

де Vе, Vб, Vн, Vм, Vл – відносний вміст еозинофілів, базофілів, нейтрофілів, моноцитів, лейкоцитів у лейкоцитарній формулі.
У хворих із латентними формами ЛХ ІЗЛК був зниженим (1,43±0,07, у практично здорових осіб – 1,77±0,09), тоді як у пацієнтів з псевдоалергією він був підвищеним (1,82±0,08).
Таким чином, виявлено різні патогенетичні механізми при ЛХ і псевдоалергійних реакціях на лікарські засоби, що потребує різних підходів до їх терапії. Якщо основним напрямком у лікуванні хворих з ЛХ є корекція імунологічного конфлікту, то при псевдоалергії – блокада патохімічної стадії [1, 2, 6].
З огляду на виклади, під час лікування хворих з ІПСШ і супутньою ЛХ перевагу слід віддавати використанню фізіотерапевтичних методів, ентеросорбентів, зниженню фармакологічного навантаження на організм, тоді як пацієнтам з ІПСШ і супутньою псевдоалергією одночасно з ентеросорбентами доцільно призначати гіпосенсибілізувальні й антигістамінні засоби.

Література
1.    Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология: Учебное пособие. – Одесса: Астро Принт, 1999. – 604 с.
2.    Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология: Пособие для студентов, врачей-интернов, иммунологов, аллергологов, врачей лечебного профиля всех специальностей. – 3-е изд., доп. – К.: Полиграф плюс, 2006. – 482 с.
3.    Мавров И.И. Половые болезни. Рук-во для врачей, интернов и студентов. – Х.: Факт, 2002. – 789 с.
4.    Мавров Г.И. Хламидийные инфекции: биология возбудителей, патогенез, клиника, диагностика, лечение, профилактика. – К.: Геркон, 2005. – 524 с.
5.    Мавров Г.І., Унучко С.В., Бондаренко Г.М., Безручен­­ко А.А. Псевдоанафилактическая реакция на прокаин-пенициллин G (синдром Hoigne) // Дерматология и венерология. – 2002. – № 1 (15). – С. 19-21.
6.    Паттерсон Р., Грэммер Л.К., Гринбергер П.А. Аллергиче­ские болезни: диагностика и лечение: Пер. с англ. – М.: ГЭОТАР Медицина, 2000. – 768 с.
7.    Солошенко Э.Н., Шевченко З.М., Ярмак Т.П., Дунаева А.Е. Ультразвуковое устройство и приставка к ультразвуковому эхоофтальмоскопу для специфической диагностики лекарственной болезни // Актуальні питання дерматовенерології. – 1999. – № 12. – С. 60-63.

Наш журнал
у соцмережах: