Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги
 «Алергічний риніт»
 Інформація для пацієнта
 Алергічний риніт


І. Паспортна частина

вгору

1.1. Діагноз: Алергічний риніт

1.2. Код за МКХ-10

J30.1–4

J30.1 Алергічний риніт, зумовлений пилком рослин

J30.2 Інший сезонний алергічний риніт

J30.3 Інший сезонний риніт

J30.4 Алергічний риніт, неуточнений

1.6. Коротка епідеміологічна інформація

Алергічний риніт (АР) є глобальною проблемою охорони здоров’я, на нього хворіє від 10 до 20% населення, а серед дітей – від 4,0 до 40%. Останніми роками спостерігається зростання частоти алергічних захворювань верхніх дихальних шляхів, що проявляється збільшенням як абсолютних (захворюваності та поширеності), так і відносних (частка в структурі алергологічної та отоларингологічної патології) показників. Згідно з результатами досліджень, проведених за програмою ISAAC, у багатьох регіонах світу, перше місце за поширеністю алергічних симптомів належить Україні, яка поділяє його з Великобританією.

Проте офіційні статистичні дані в Україні щодо показників як поширеності, так і захворюваності на АР залишаються заниженими. Так, поширеність АР серед дітей за останні 10 років становить 0,5%. Це свідчить про гіподіагностику даної патології. Слід зазначити, що дані офіційної статистики не враховують наявність АР у дітей з бронхіальною астмою (БА), оскільки 60–80% дітей з БА страждають на АР.

ІІ. Загальна частина

вгору

ІІІ. Основна частина

вгору

3.1. Для закладів охорони здоров’я, фізичних осіб підприємців, які надають первинну медичну допомогу

3.1.1. Профілактика

Обґрунтування

Елімінація алергенів, якщо це можливо, – найбільш ефективний первинний профілактичний захід.

Грудне вигодовування повинно бути рекомендоване всім дітям, оскільки воно запобігає реалізації атопії і має суттєві переваги стосовно поживних, імунологічних і психологічних аспектів над вигодовуванням сумішами. Виключно грудне годування рекомендовано в перші 4–6 міс життя дитини.

Повне уникнення навколишнього тютюнового диму (тобто пасивного куріння).

У немовлят і дітей дошкільного віку пропонується запровадження профілактичних заходів для зниження ризику раннього впливу кліща домашнього пилу (наприклад, прання постільної білизни та м’яких іграшок за температури вище ніж 55 °C, використання акарицидів, гладенька підлога без килимів тощо).

У осіб, які зазнають впливу алергенів на робочому місці, рекомендується проводити заходи щодо усунення або зменшення впливу алергенів на робочому місці.

У пацієнтів з алергією на плісняву в приміщеннях рекомендується уникати впливу цих алергенів в домашніх умовах.

У пацієнтів з АР через лупу тварин рекомендується уникати впливу цих алергенів у домашніх умовах.

Дії лікаря

Обов’язкові: проводиться санітарно-просвітницька робота серед пацієнтів щодо проблем, пов’язаних з алергічними захворюваннями і АР зокрема.

Бажані: лікарем проводиться санітарно-просвітницька робота серед громади шляхом висвітлення проблем алергічних захворювань і АР зокрема; наголошується на тому, що елімінація алергенів – це найбільш ефективний профілактичний захід виникнення алергічних захворювань і АР зокрема. Пацієнтам з АР на руки видається інформація (див. Додаток 1) щодо проблем АР. В приміщенні закладу охорони здоров’я (ЗОЗ) розміщують плакати, які висвітлюють проблеми алергічних захворювань та АР зокрема.

3.1.2. Організація діагностично-лікувального процесу

Дії лікаря

Обов’язкові: лікар в нетипових клінічних ситуаціях або у випадках невідповідності критеріям позитивної динаміки направляє пацієнта на консультацію до алерголога та оториноларинголога.

За наявності сумніву у типовому перебігу хвороби лікар призначає лікування і на контрольний огляд направляє пацієнта до алерголога та оториноларинголога.

Пацієнтів з підозрою на супутню БА направляють на консультацію до лікаря-алерголога.

Пацієнти з АР направляються на консультацію до оториноларинголога на предмет виключення анатомічних аномалій внутрішньоносових структур та інших станів, які сприяють порушенню носового дихання.

Лікар оцінює доцільність у проведенні консультацій іншими спеціалістами.

Забезпечується передача інформації щодо первинної клінічної картини, проведених методів дослідження, лікування у разі направлення пацієнта на консультацію до ЗОЗ, фізичних осіб підприємців, які надають вторинну чи третинну медичну допомогу (заповнення форми № 027/о).

Бажані: моніторинг регіональної та сезонної епідемічної ситуації відносно спектра і особливостей основних алергенів, що спричинюють АР.

3.1.3. Діагностика

Обґрунтування

Діагноз АР встановлюється на підставі клінічних даних. Висновок лікаря спирається на скарги пацієнта, анамнез, наявність сімейної схильності до розвитку алергічних захворювань, симптоми і ознаки захворювання, дані лікарського огляду та враховує суб’єктивну оцінку тяжкості хвороби самим пацієнтом.

Діагноз підтверджується після проведення специфічної алергологічної діагностики, спрямованої на виявлення причинних алергенів:

• шкірні проби (прик-тест) зі стандартним набором алергенів;
• визначення алерген-специфічних антитіл у сироватці крові.

Дії лікаря

Обов’язкові: пацієнт з ознаками загострення риніту оцінюється лікарем на предмет відповідності клінічної картини критеріям АР та обстежується відповідно до алгоритму первинного обстеження пацієнта з підозрою на АР (див. Додаток 2).

Пацієнт з АР направляється на консультацію до алерголога (алерголога дитячого) для проведення алергологічного обстеження.

Пацієнт з АР направляється на консультацію до отоларинголога (отоларинголога дитячого) з метою виключення анатомічних аномалій внутрішньоносових структур та інших станів, які сприяють порушенню носового дихання.

Хворий на АР з підозрою на супутню БА направляється на консультацію до лікаря-алерголога (за необхідності – до лікаря-пульмонолога).

3.1.4. Лікування

Обґрунтування

АР належить до тих хвороб, одужання від яких без активного лікування не відбувається. Лікування охоплює:

• елімінацію причинного алергену (якщо можна);
• фармакологічне лікування:
• пероральні H₁-антигістамінні препарати (H₁-АГП) другого покоління;
• інтраназальні H₁-АГП у дорослих та дітей з сезонним АР;
• інтраназальні глюкокортикостероїди (ІнКС); у дітей – уникати призначення інтраназального бетаметазону;
• фіксована комбінація H₁-АГП та ІнКС у дорослих та дітей віком від 12 років – при тяжкому або середньої тяжкості перебігу АР;
• пероральні антагоністи рецепторів лейкотрієнів у дорослих і дітей з сезонним АР;
• пацієнтам з АР і наявністю помірних чи тяжких назальних та/або очних симптомів, які не контролюються іншими методами лікування, призначається короткий курс пероральних глюкокортикостероїдів (КС; за строгим призначенням лікаря-алерголога); у дітей слід уникати призначення пероральних КС для лікування АР;
• у дорослих з АР та тяжкою закладеністю носа призначається дуже короткий курс (не більше 5 днів, а переважно коротше) інтраназального протинабрякового засобу під час спільного введення інших препаратів. Інтраназальні протинабрякові засоби у дітей дошкільного віку не слід застосовувати;
• пацієнтам з АР та симптомами кон’юнктивіту призначаються внутрішньоочні H₁-АГП;
• підшкірну або сублінгвальну алерген-специфічну імунотерапію (АСІТ). Лікування методом АСІТ проводиться тільки в спеціалізованих алергологічних кабінетах поліклінік і алергологічних відділеннях стаціонарів.

Для лікування АР не застосовують гомеопатію, фітопрепарати, голковколювання, фізичні методи лікування (фототерапія) у зв’язку з відсутністю доказовості щодо ефективності цих методів лікування.

Дії лікаря

Обов’язкові: пацієнту надається інформація щодо природного перебігу хвороби, імовірних ускладнень та сучасних методів лікування (зазначається інформація щодо того, ефективність яких препаратів доведено, а яких – не доведено). Також лікар надає пацієнту інформацію щодо ризиків появи побічних реакцій на лікарські засоби, які лікар планує призначити пацієнту.

З урахуванням існуючих можливостей та думки пацієнта лікар приймає зважене рішення та призначає схему лікування (див. 4.4). Для проведення лікування методом АСІТ хворий на АР направляється до лікаря-алерголога (лікаря-алерголога дитячого).

Пацієнт інформується щодо доцільності зберігання (до завершення курсу лікування) первинної та/або вторинної упаковки лікарського засобу, на якій зазначені назва, форма випуску, доза, серія, дата випуску, термін придатності, назва виробника лікарського засобу.

Пацієнт інформується, що у разі підозри на появу побічних реакцій (інформація наводиться в інструкціях до лікарських засобів) він повинен звернутися до лікаря. У разі підозри щодо появи побічних реакцій та/або відсутності ефективності лікарського засобу лікарем заповнюється форма № 137/о.

Під час кожного огляду пацієнта лікар оцінює ефективність лікування, наявність побічних реакцій, наявність факторів, що можуть перешкоджати ефективності лікування.

3.2. Для ЗОЗ, фізичних осіб підприємців,

які надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу

3.2.1. Профілактика

Обґрунтування

Елімінація алергенів, якщо це можливо, – найбільш ефективний первинний профілактичний захід.

Грудне вигодовування повинно бути рекомендоване всім дітям, оскільки воно запобігає реалізації атопії і має суттєві переваги стосовно поживних, імунологічних і психологічних аспектів над вигодовуванням сумішами. Виключно грудне годування рекомендовано в перші 4–6 міс життя дитини.

Повне уникнення навколишнього тютюнового диму (тобто пасивного куріння).

У немовлят і дітей дошкільного віку пропонується запровадження профілактичних заходів для зниження ризику раннього впливу кліща домашнього пилу (наприклад, прання постільної білизни та м’яких іграшок за температури вище 55 °C, використання акарицидів, гладенька підлога без килимів тощо).

У осіб, які зазнають впливу алергенів на робочому місці, рекомендується проводити заходи щодо усунення або зменшення впливу алергенів на робочому місці.

У пацієнтів з алергією на плісняву в приміщеннях рекомендується уникати впливу цих алергенів в домашніх умовах.

У пацієнтів з АР через лупу тварин рекомендується уникати впливу цих алергенів у домашніх умовах.

Дії лікаря

Обов’язкові: проводиться санітарно-просвітницька робота серед пацієнтів щодо проблем, пов’язаних з алергічними захворюваннями, зокрема АР.

Бажані: лікарем проводиться санітарно-просвітницька робота серед громади шляхом висвітлення проблем алергічних захворювань і АР зокрема; наголошується на тому, що елімінація алергенів – це найбільш ефективний профілактичний захід виникнення алергічних захворювань і АР зокрема.

Пацієнтам з АР на руки видається інформація (див. Додаток 1) щодо проблем АР.

В приміщенні ЗОЗ розміщують плакати, які висвітлюють проблеми алергічних захворювань та АР зокрема.

3.2.2. Організація діагностично-лікувального процесу

Дії лікаря

Обов’язкові: алерголог (алерголог дитячий), оториноларинголог (оториноларинголог дитячий) спів­працює з лікарями ЗОЗ, фізичними особами підприємцями, які надають первинну медичну допомогу, в частині наступності надання медичної допомоги.

Алерголог (алерголог дитячий) оцінює доцільність проведення консультації пацієнтів з АР та супутньою БА пульмонологом.

Пацієнти з АР обстежуються отоларингологом (отоларингологом дитячим) на предмет виключення анатомічних аномалій внутрішньоносових структур та інших станів, які сприяють порушенню носового дихання. Лікар-отоларинголог оцінює доцільність проведення консультації стоматологом.

3.2.3. Діагностика

Обґрунтування

Діагноз АР встановлюється на підставі клінічних даних. Висновок лікаря спирається на скарги пацієнта, анамнез, наявність сімейної схильності до розвитку алергічних захворювань, симптоми і ознаки захворювання, дані лікарського огляду та враховує суб’єктивну оцінку тяжкості хвороби самим пацієнтом.

Діагноз підтверджується після проведення специфічної алергологічної діагностики, спрямованої на виявлення причинних алергенів:

• шкірні проби (прик-тест) зі стандартним набором алергенів;
• визначення алерген-специфічних антитіл у сироватці крові;
• проведення мультиалергенного серологічного скринінгу.

У пацієнтів з АР слід брати до уваги анатомічні відхилення внутрішньоносових структур та інші стани, які сприяють порушенню носового дихання, або наявність одонтогенних джерел інфекції.

Дії лікаря

Обов’язкові: пацієнт з ознаками АР оцінюється лікарем-алергологом на предмет відповідності клінічної картини критеріям АР та обстежується відповідно до алгоритму первинного обстеження пацієнта з підозрою на АР (див. Додаток 2).

У клінічно складних випадках, за наявності супутньої БА відповідно до клінічної потреби проводять додаткові методи обстеження.

Отоларинголог оцінює наявність анатомічних факторів, що створюють умови для погіршення перебігу захворювання. З пацієнтом обговорюють можливі шляхи усунення таких факторів, на підставі чого приймається зважене рішення.

Після консультації пацієнту видається на руки консультаційний висновок спеціаліста (форма № 028/о).

Бажані: застереження пацієнтів, які пройшли лікування в ЗОЗ, що надає третинну медичну допомогу, щодо певних загроз, пов’язаних з відмовою від планового лікування осередків хронічного запалення.

У пацієнтів з полісенсибілізацією до алергенів, які можуть мати перехресну реактивність, з метою визначення первинної сенсибілізації та коректного відбору пацієнтів для АСІТ – проведення мультиалергенного серологічного скринінгу.

3.2.4. Лікування

Обґрунтування

АР належить до тих хвороб, одужання від яких без активного лікування не відбувається. Лікування охоплює:

• елімінацію причинного алергену (якщо можна);
• фармакологічне лікування:
  • пероральні H₁-АГП другого покоління;
  • інтраназальні H₁-АГП у дорослих та дітей з сезонним АР;
  • ІнКС; у дітей – уникати призначення інтраназального бетаметазону;
  • фіксована комбінація H₁-АГП та ІнКС у дорослих та дітей віком від 12 років – при тяжкому або середньої тяжкості перебігу АР;
  • пероральні антагоністи рецепторів лейкотрієнів у дорослих і дітей з сезонним АР;
  • пацієнтам з АР і наявністю помірних чи тяжких назальних та/або очних симптомів, які не контролюються іншими методами лікування, призначається короткий курс пероральних КС; у дітей – уникати призначення пероральних КС для лікування АР;
  • у дорослих з АР та тяжкою закладеністю носа призначається дуже короткий курс (не більше 5 днів, а переважно коротше) інтраназального протинабрякового засобу під час спільного введення інших препаратів. Інтраназальні протинабрякові засоби у дітей дошкільного віку не слід застосовувати;
  • пацієнтам з АР та симптомами кон’юнктивіту призначають внутрішньоочні H₁-АГП;
• підшкірну або сублінгвальну АСІТ.

Лікування методом АСІТ проводиться тільки в спеціалізованих алергологічних кабінетах поліклінік і алергологічних відділеннях стаціонарів.

Для лікування АР не застосовують гомеопатію, фітопрепарати, голковколювання, фізичні методи лікування (фототерапія) у зв’язку з відсутністю доказовості щодо ефективності цих методів лікування.

Дії лікаря

Обов’язкові: пацієнту надається інформація щодо природного перебігу хвороби, імовірних ускладнень та сучасних методів лікування (зазначається інформація щодо того, ефективність яких препаратів доведена, а яких – не доведена). Також лікар надає пацієнту інформацію щодо ризиків появи побічних реакцій на лікарські засоби, які лікар планує призначити пацієнту.

З урахуванням існуючих можливостей та думки пацієнта лікар приймає зважене рішення та призначає схему лікування (див. 4.4).

Пацієнт інформується, що у разі підозри щодо появи побічних реакцій (інформація наводиться в інструкціях до лікарських засобів) він повинен звернутися до лікаря. У разі підозри щодо появи побічних реакцій та/або відсутності ефективності лікарського засобу лікарем заповнюється форма № 137/о.

Під час кожного огляду пацієнта лікар оцінює ефективність лікування, наявність побічних реакцій, а також факторів, що можуть перешкоджати ефективності лікування.

3.3. Для ЗОЗ, фізичних осіб підприємців,

які надають третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу

3.3.1. Організація діагностично-лікувального процесу

Дії лікаря

Обов’язкові: лікарі ЗОЗ, фізичні особи підприємці, які надають третинну медичну допомогу, співпрацюють із ЗОЗ, фізичними особами підприємцями, які надають вторинну (спеціалізовану) та первинну медичну допомогу, щодо ведення пацієнтів з АР; з ЗОЗ та фізичними особами підприємцями, які надають третинну медичну допомогу, щодо суміжної патології, яка впливає на перебіг АР.

Алерголог (алерголог дитячий) оцінює доцільність проведення консультації пацієнтів з АР за наявності супутньої БА пульмонологом та, за наявності показань, іншими спеціалістами.

Лікар-отоларинголог обстежує пацієнтів з АР на предмет наявності анатомічних аномалій внутрішньоносових структур та інших станів, які сприяють порушенню носового дихання, а також осередків хронічного запалення, оцінює доцільність проведення консультацій стоматологом на предмет виявлення та лікування джерел хронічного запалення.

Бажані: лікар проводить санітарно-просвітницьку роботу серед пацієнтів щодо проблем, пов’язаних з алергічними захворюваннями і АР зокрема.

3.3.2. Діагностика

Обґрунтування

У клінічно складних випадках, у разі нетипового перебігу АР, за наявності супутньої алергологічної патології, при ускладненнях діагностика потребує проведення додаткових методів обстеження.

Дії лікаря

Обов’язкові: пацієнту у відповідності до клінічної ситуації проводять додаткові методи обстеження (див. 4.3.3) в обсязі, достатньому для встановлення діагнозу.

Бажані: у пацієнтів з полісенсибілізацією до алергенів, які можуть мати перехресну реактивність, з метою визначення первинної сенсибілізації та корект­ного відбору пацієнтів для АСІТ – проведення мультиалергенного серологічного скринінгу.

За наявності додаткових факторів, що можуть свідчити про початок розвитку ускладнень чи супутніх станів, які обтяжують перебіг хвороби, лікар організовує консиліум.

3.3.3. Лікування

Обґрунтування

Лікування клінічно складних випадків АР з нетиповим перебігом охоплює комплексний підхід з урахуванням тяжкості стану та наявності супутньої патології.

Дії лікаря

Обов’язкові: пацієнту надається інформація щодо природного перебігу хвороби, імовірних ускладнень та сучасних методів лікування (зазначається інформація щодо того, ефективність яких препаратів доведена, а яких – не доведена). Також лікар надає пацієнту інформацію щодо ризиків появи побічних реакцій на лікарські засоби, які лікар планує призначити пацієнту.

З урахуванням існуючих можливостей та думки пацієнта лікар приймає зважене рішення та призначає схему лікування (див. 4.4).

Пацієнт інформується, що в разі підозри на появу побічних реакцій (інформація наводиться в інструкціях до лікарських засобів) він повинен звернутися до лікаря. У разі підозри щодо появи побічних реакцій та/або відсутності ефективності лікарського засобу лікарем заповнюється форма № 137/о.

Під час кожного огляду пацієнта лікар оцінює ефективність лікування, наявність побічних реакцій, а також факторів, що можуть перешкоджати ефективності лікування.

Медична допомога щодо супутньої патології та ускладнень надається у відповідності до встановленого діагнозу.

Кожному пацієнту надається інформація щодо необхідності планової санації осередків хронічного запалення (зазначається у формі № 027/о і повідомляється особисто лікуючим лікарем).

ІV. Опис етапів медичної допомоги

вгору

4.1. Фактори ризику

Факторами ризику є: сімейна схильність до алергічних захворювань, активне та пасивне куріння, вдихання подразнюючих речовин, порушення анатомічної будови структур порожнини носа та навколоносових пазух (викривлення носової перегородки, аденоїдні вегетації), захворювання, пов’язані з порушенням роботи мукоциліарного кліренсу, імунодефіцитні стани, атопія, аномальна вологість повітря в приміщенні, зміни місця проживання, зміна режиму харчування.

4.2. Етіологія та патогенез

АР – імунологічно опосередковане (найчастіше IgE-залежне) запалення слизової оболонки порожнини носа, яке виникає після впливу алергену на слизову оболонку. Клінічні симптоми АР: набряк слизової оболонки порожнини носа, ринорея, закладеність носа, свербіж, напади чхання, виділення з порожнини носа.

У хворих на АР виявляють такі супутні алергічні захворювання та ускладнення: алергічний кон’юнктивіт, перехресна харчова реактивність, БА, а також бактеріальний синусит, поліпи навколоносових пазух, гострий та хронічний середній отит, євстахіїт.

АР, в залежності від тривалості симптомів, поділяють на інтермітуючий та персистуючий, а його перебіг – в залежності від тяжкості прояву симптомів – на легкий, середньотяжкий.

Класифікація АР

За тривалістю:

• періодичний (інтермітуючий) – симптоми тривають менше ніж 4 дні на тиждень або менше ніж 4 тиж;
• стійкий (персистуючий) – симптоми тривають принаймні 4 дні на тиждень і не менше ніж 4 тиж.

За тяжкістю прояву симптомів:

• легкий (все наведене): нормальний сон, немає труднощів під час щоденної активності, заняття спортом або відпочинку, не має нестерпних симптомів;
• від помірного до тяжкого ступеня (середньо-тяжкий)– принаймні одна з наступних ознак наявна: порушення сну; погіршення повсякденної діяльності, відпочинку та/або спорту; погіршення працездатності, навчання; симптоми тривоги.

АР традиційно поділяють на сезонний, цілорічний і пов’язаний з впливом алергену на роботі. Цілорічний АР найчастіше, хоча й не обов’язково, спричинюється алергенами кліщів домашнього пилу, плісняви, тарганів і лупи тварин. Сезонний АР найчастіше зумовлюють алергени пилку рослин або спори грибів.

АР і БА пов’язані епідеміологічними, патологічними і фізіологічними особливостями і загальним терапевтичним підходом. Вони часто співіснують: епідеміологічні дослідження показують, що БА зустрічається у 15–38% пацієнтів з АР.

Щодо специфічного лікування БА, ускладнень АР або неалергічного риніту (наприклад, інфекційний риніт, хронічний синусит, отит і назальний поліпоз) лікарі повинні звернутися до клінічних протоколів, зосереджених на цих захворюваннях.

Деякі інші стани можуть зумовлювати симптоми, схожі на АР: вірусні та бактеріальні інфекції, гормональні зміни (риніт вагітних, риніт у осіб похилого віку), вплив фізичних факторів, а також інші причини. Риніт також може бути побічним ефектом деяких ліків. Таким чином, докладний і правильний діагноз повинен бути встановлений до вибору оптимального лікування.

Патогенез АР

Під час першого контакту з алергеном утворюються специфічні білки – IgE-антитіла, які фіксуються на поверхні опасистих клітин у різних органах організму людини. Цей стан називається сенсибілізацією. В більшості випадків у одного пацієнта має місце сенсибілізація одночасно до кількох алергенів, що належать до різних груп.

Під час повторного контакту сенсибілізованого організму пацієнта з алергеном відбувається IgE-залежна активація опасистих клітин і базофілів і виділення в позаклітинний простір медіаторів алергії: гістаміну, триптази, простагландину D2, лейкотрієнів, фактора активації тромбоцитів. Гістаміну належить найважливіша роль у патогенезі основних симптомів алергічних захворювань. Його дія опосередковується через стимуляцію гістамінових рецепторів. Нині відомо чотири типи рецепторів гістаміну. У розвитку алергічних реакцій переважно беруть участь Н1-рецептори, активація яких призводить до скорочення гладенької мускулатури бронхів, травного тракту, підвищення проникності судин, посилення секреції слизу слизовими залозами слизової оболонки носа, подразнення нервових закінчень. Рання фаза алергічної реакції розвивається протягом перших хвилин після впливу алергену.

У патогенезі пізньої стадії алергічної реакції ключову роль відіграє експресія молекул клітинної адгезії на ендотелії та лейкоцитах, інфільтрація тканин клітинами алергічного запалення (базофілами, еозинофілами, Т-лімфоцитами, опасистими клітинами) і зміна кровотоку. При цьому формується хронічне алергічне запалення, до симптомів якого відносять неспецифічну гіперреактивність (назальну, бронхіальну, шкірну), обструкцію носа, гіпо- та аносмію. Пізня фаза алергічної реакції розвивається через 4–6 год після впливу алергену.

У хворих на цілорічний АР основними причинно-значущими алергенами є побутові алергени: кліщі домашнього пилу, епідермальні алергени тварин, алергени тарганів, спори цвілевих грибів. В анамнезі хворих з алергією до побутових алергенів звертає на себе увагу загострення захворювань у холодну пору року, під час прибирання приміщення, посилення симптомів у нічний час. Характерною рисою є полегшення симптомів хвороби поза приміщенням, наявність перехресної харчової алергії (ПХА) до креветок, крабів, раків, продуктів, що зазнали бродіння.

У хворих з алергією на епідермальні алергени тварин симптоми АР, а також інших алергічних захворювань можуть виникати під час контакту з тваринами або у випадку носіння хутра та одягу з вовни. Прояви алергії дуже чіткі, виникають у випадку контакту з конкретним видом тварин, тому пацієнти самі активно звертають увагу лікаря на цей взаємозв’язок.

Для хворих з алергією до спор цвілевих грибів найбільш характерним є ураження органів дихання – АР і БА, причому риніт має тяжкий перебіг, в симптоматиці домінує закладеність носа, порушення нюху аж до повної його відсутності, назальний поліпоз. В анамнезі характерні вказівки на погіршення стану в сирих, погано провітрюваних приміщеннях, в сиру погоду, на непереносимість продуктів, які містять дріжджі (пива, квасу, кисломолочних продуктів), можливі також реакції на антибіотики пеніцилінового ряду. В ході опитування хворих необхідно звернути увагу на наявність в анамнезі грибкових інфекцій – найбільш часто оніхомікозів.

Сезонний АР (поліноз, пилкова алергія) характеризується чіткою щорічною сезонністю симптомів: вони виникають в період цвітіння конкретних рослин і відсутні поза сезоном їх цвітіння. Безпосередньою причиною розвитку полінозу є пилкові алергени (ПАл), які належать до групи неінфекційних екзоалергенів.

Виділяють такі групи ПАл:

а) дерева: дуб, клен, вільха, ліщина, береза, тополя, осика, сосна, ялина, липа та ін.;

б) культурні злаки: овес, пшениця, ячмінь, жито, кукурудза;

в) злакові трави: тимофіївка, грястиця збірна, лисохвіст, пирій, вівсяниця та ін.;

г) бур’яни: кульбаба, амброзія, подорожник, кропива, полин, лобода та ін.;

д) рослини, що культивуються: цукровий буряк, конюшина, щавель, соняшник та ін.;

е) фруктові дерева: яблуня, вишня, груша та ін.;

є) садові квіти: маргаритка, троянда, тюльпан, нарцис, лілея та ін.

При цьому в результаті спеціальних досліджень було доведено, що етіологічним фактором алергії можуть бути лише частки рослин, які містять їх антигенний матеріал (а не їх ароматичні сполуки або олії, на які можливі неімунні реакції). До таких компонентів рослин належить головним чином їх пилок. Однак визначено, що алергени у менших кількостях є і в інших частинах рослин.

На сьогодні відомо понад 700 видів алергенних рослин та їх пилку. На території України існує понад 300 видів рослин-алергенів. Найбільш частою причиною захворювання на поліноз в Україні є пилок берези, ліщини, вільхи (рідше – акації, сосни, тополі та дуба); бур’янів – амброзії, полину, лободи, а також лугових трав – м’ятлика, тонконогу; злакових – жита, вівсяниці, їжаки, тимофіївки, райграсу. При цьому в різних клімато-географічних зонах України структура причинно-значущих ПАл суттєво різниться.

У хворих на сезонний АР може спостерігатись ПХА (від 40 до 70% пацієнтів з полінозом та лише декілька відсотків пацієнтів з цілорічним АР мають харчовий перехрест). Перехресні реакції між харчовими алергенами та пилком рослин обумовлені загальними антигенними детермінантами, що містяться в цих алергенах. Для ПХА найбільш характерними шкірними проявами є кропив’янка та оральний алергічний синдром (ОАС). Розвиток ОАС обумовлений гомологічними термолабільними протеїнами свіжих фруктів, овочів та пилку рослин. Висока поширеність сенсибілізації до пилку дерев сприяє розвитку перехресної реактивності до харчових білків рослинного походження (яблуко, фундук та ін.) і формуванню ОАС у хворих на поліноз. Наявність перехресної харчової реакції може обумовлювати загострення полінозу і поза сезоном пилкування рослин.

Для пацієнтів з цілорічним АР з сенсибілізацією до кліщів домашнього пилу характерна ПХА, обумовлена сенсибілізацією до білка тропоміозіну, який виявляється у всіх членистоногих (кліщі, ракоподібні та ін.). Тропоміозін стійкий до дії високих температур і травних ферментів. Такий харчовий перехрест провокує розвиток не тільки ОАС, а й тяжчі (в тому числі системні) реакції.

4.3. Діагностика

АР діагностується на підставі гострої появи типових симптомів, до яких відносять закладеність носа, виділення з порожнини носа, напади чхання, свербіж у порожнині носа, у частини пацієнтів – послаблення або втрата нюху, головний біль, прояви кон’юнктивіту, загальне нездужання і порушення сну.

До діагностичних процедур належать фізикальне обстеження, передня риноскопія, ендоскопічне дослідження носової порожнини, шкірне тестування з алергенами методом прик-тесту або визначення алерген-специфічного IgE в сироватці крові.

Оцінка еозинофілії та рівня загального IgE сироватки крові не має достатньої чутливості та специфічності.

Оцінка має враховувати загальну клінічну картину.

4.3.1. Скарги

Основними скаргами є: закладеність носа, напади чхання, свербіж в порожнині носа та/або в ділянці очей, наявність виділень з порожнини носа, зниження або втрата нюху.

4.3.2. Збір анамнезу захворювання

Під час збору анамнезу необхідно уточнити наявність алергічних захворювань у родичів, характер, частоту, тривалість, тяжкість симптомів, наявність або відсутність сезонності, відповідь на терапію, наявність у пацієнта інших алергічних захворювань, провокувальні фактори.

Для пилкової алергії характерно:

• поєднання симптомів АР і кон’юнктивіту;
• сезонність загострень (поява ознак хвороби навесні, влітку і на початку осені – в період цвітіння рослин);
• метеозалежність (погіршення самопочуття хворих в суху вітряну погоду, коли створюються найкращі умови для поширення пилку);
• ПХА і непереносимість деяких фітопрепаратів.

При побутовій алергії типові:

• ефект елімінації (зменшення або зникнення симптомів АР поза домом (на дачі, у відрядженні, у відпустці);
• загострення у вологу пору року (восени, взимку, ранньою весною);
• посилення симптомів у першу половину ночі;
• поява симптомів під час прибирання квартири, вибивання килимів, перегляду старих книг і паперів.

Для алергії на шерсть тварин характерно:

• виникнення симптомів піцд час контакту з тваринами і носіння одягу з вовни та хутра;
• непереносимість лікарських засобів, що містять білки тварин (гетерологічні сироватки, імуноглобуліни та ін.).

При грибковій алергії зазначають:

• непереносимість продуктів, що містять дріжджі (пиво, квас, сухі вина, кисломолочні продукти);
• погіршення стану у вологу погоду, при відвідуванні сирих, погано провітрюваних приміщень;
• сезонний або цілорічний перебіг захворювання з погіршенням навесні, влітку і на початку осені;
• наявність у пацієнта осередків грибкової інфекції.

Правильно зібраний алергологічний анамнез дає змогу не лише виявити АР, але й достатньо точно визначити «винні» в його розвитку групи алергенів.

Крім того, в анамнезі можна виявити вказівки на дебют захворювання в молодому віці (дитячий або дорослий до 30–40 років), обтяжений особистий і сімейний алергологічний анамнез, ефективність застосування протиалергічної терапії тощо.

4.3.3. Лікарський огляд

Хронічна назальна обструкція призводить до формування характерного «алергічного обличчя» (темні кола під очима внаслідок стазу в періорбітальних венах в результаті постійно порушеного носового дихання), порушення розвитку лицевого черепа, що охоплює неправильний прикус, дугоподібне піднебіння, сплощення молярів).

Необхідне проведення риноскопії (огляд носових ходів, слизової оболонки порожнини носа, секрету, носових раковин і перегородки). У хворих з АР слизова оболонка зазвичай бліда, ціанотично-сіра, набрякла, характерна плямистість слизової оболонки (симптом Воячека). Характер секрету слизовий і водянистий. У випадку багаторічного анамнезу персистуючого АР спостерігають поліпозні зміни слизової оболонки, зазвичай в ділянці середнього носового ходу, гіпертрофію і поліпозні зміни задніх відділів нижніх носових раковин. Слід звертати увагу на аномалії анатомічної будови порожнини носа, особливо шипи і гребені перегородки носа. Подразнюючи слизову оболонку протилежної носової раковини, вони підсилюють і підтримують наявний вже набряк і вираженість клінічних проявів, знижують ефективність медикаментозного лікування і, крім того, можуть бути джерелом патологічного рино-бронхіального рефлексу, що призводить до розвитку бронхоспазму.

4.3.4. Алергічні діагностичні проби

Для виявлення причинних алергенів використовують шкірні проби. Зазвичай використовують прик-тест, який проводять тільки в спеціалізованих алергологічних кабінетах. За 7–10 днів до постановки шкірних проб необхідно скасувати прийом H1-АГП. Результати тестування оцінює лікар-алерголог.

4.3.5 Лабораторні методи діагностики

Визначення рівнів специфічних IgE сироватки крові

Визначення загального IgE в сироватці крові не є хорошим предиктором атопії, в тому числі у дітей, оскільки його рівень дуже коливається залежно від віку і не корелює з симптомами АР.

Для пошуку причинного алергену необхідно виявляти специфічні антитіла класу IgE. Остаточний висновок і інтерпретація лабораторних даних повинні бути зроблені тільки після зіставлення з клінічною картиною та даними розгорнутого алергологічного анамнезу.

Проведення мультиалергенного серологічного скринінгу дає змогу виявити первинну сенсибілізацію (відрізнити первинну від перехресної), визначити ризик тяжкості алергічної реакції, раціонально відібрати пацієнтів для АСІТ (особливо у випадку полісенсибілізації).

4.3.6. Функціональні методи діагностики

Визначення функції зовнішнього дихання. За необхідності – проведення тесту на зворотність дихальної обструкції з β2-агоністами.

4.3.7. Рентгендіагностика

Рентгенографія і комп’ютерна томографія порожнини носа і навколоносових пазух показані для діагностики ускладнень АР (риносинусит, назальний поліпоз).

4.3.8. Диференційний діагноз

У більшості випадків діагностика АР не викликає труднощів через чіткий зв’язок виникнення симптомів з певним алергеном. В окремих випадках необхідно проводити диференційну діагностику АР з іншими захворюваннями, одним із симптомів яких є ринорея. Зокрема, у дітей віком від 2 до 4 років представляє значні складнощі диференційна діагностика АР і рецидивних вірусних інфекцій дихальних шляхів.

Гострий інфекційний риніт проявляється закладеністю носа, ринореєю, чханням. Назальні симптоми посилюються на 2–3-тю добу і згасають на 5-ту добу захворювання. Симптоми, що зберігаються більше ніж 2 тиж, можуть свідчити про наявність АР.

Вазомоторний (ідіопатичний) риніт – одна з найбільш поширених форм неалергічних ринітів. Характерною є постійна закладеність носа, що підсилюється у разі перепадів температури, зміни вологості повітря і різких запахів. Спадковість за алергічними захворюваннями не обтяжена, також не характерна сенсибілізація до алергенів. Під час риноскопії, на відміну від АР, для якого характерні ціаноз, блідість, набряк слизової оболонки, виявляють її гіперемію, в’язкий секрет.

Медикаментозний риніт – результат тривалого застосування судинозвужувальних назальних препаратів, а також вдихання кокаїну. Відзначають постійну назальну обструкцію, під час риноскопії слизова оболонка яскраво-червоного кольору. Характерною є позитивна відповідь на терапію ІнКС, які необхідні для успішної відміни препаратів, що спричинюють це захворювання.

Неалергічний риніт з еозинофільним синдромом характеризується наявністю вираженої назальної еозинофілії, відсутністю позитивного алергологічного анамнезу, негативними результатами шкірного тестування. При цьому стані відзначають персистуючі симптоми, слабко виражене чхання і свербіж, схильність до утворення назальних поліпів, відсутність адекватної відповіді на терапію H1-АГП, хороший ефект при застосуванні ІнКС.

У випадку однобічного риніту причиною назальної обструкції можуть бути наявність стороннього тіла, пухлини, поліпи носа. Однобічне ураження або поліпи носа для неускладненого АР не характерні.

Назальні симптоми типові для деяких системних захворювань, зокрема для гранулематозу Вегенера, який проявляється постійною ринореєю, наявністю гнійних або геморагічних виділень, виразками в порожнині рота та/або носа, поліартралгією, болем у м’язах, болями в ділянці навколоносових пазух.

4.4. Лікування

Вибір методу і алгоритму лікування АР залежить від клінічної форми і варіантів захворювання.

4.4.1. Сучасне лікування хворих на АР охоплює елімінаційні заходи, спрямовані на зменшення або виключення контакту з причинним алергеном та неспецифічними іритантами (тютюновий дим та ін.), фармакотерапію і АСІТ.

Зменшення контакту або усунення причинного алергену є першим і необхідним кроком у лікуванні хворих на АР, проте це не слід вважати найдешевшим методом лікування. У багатьох ситуаціях ефективна елімінація алергенів пов’язана зі значними фінансовими витратами.

У зв’язку з наявністю у багатьох хворих полівалентної (сезонної і цілорічної) сенсибілізації, а також низки практичних і економічних складнощів повне усунення контакту з алергеном в більшості випадків неможливе.

Заходи з елімінації алергенів повинні проводитися спільно з медикаментозним лікуванням.

4.4.2. Фармакотерапія

Пероральні H1-АГП ІІ покоління (дезлоратадин, біластин, фексофенадин, левоцетиризин, лоратадин, цетиризин) є препаратами першого вибору за винятком випадків персистуючого АР з тяжким перебігом / перебігом середньої тяжкості. H1-АГП І покоління не рекомендують застосовувати через несприятливе співвідношення ефективності/безпеки.

На носові та очні симптоми діють швидко (менш ніж через 1 год). Помірно ефективні у випадку закладеності носа.

Інтраназальні H1-АГП у дорослих та дітей з сезонним АР (азеластин, левакабастин) як монотерапія мало­ефективні.

ІнКС (мометазону фуроат, флютиказону фуроат) – найефективніше фармакологічне лікування АР; препарати першого вибору для персистуючого АР з тяжким перебігом / перебігом середньої тяжкості; ефективні у разі закладеності носа. У дітей дошкільного віку не рекомендований беклометазону діпропіонат (впливає на ріст).

Фіксована комбінація H1-АГП та ІнКС у дорослих та дітей віком від 12 років – при тяжкому або середньої тяжкості перебігу АР.

Пацієнтам з АР і наявністю помірних чи тяжких назальних та/або очних симптомів, які не контролюються іншими методами лікування, призначається короткий курс пероральних КС; у дітей – уникати їх призначення.

Пероральні антагоністи рецепторів лейкотрієнів (монтелукаст) у дорослих і дітей з сезонним АР.

Топічні кромони (ендоназальні, очні)– кромоглікат натрію, недокроміл натрію. Внутрішньоочні кромони високоефективні. Ендоназальні кромони менш ефективні, ніж ІнГС та H1-АГП. Висока загальна безпека.

У дорослих з АР та тяжкою закладеністю носа призначається дуже короткий курс (не більше ніж 5 днів, а переважно – коротше) інтраназального протинабрякового засобу під час спільного введення інших препаратів. Інтраназальні протинабрякові засоби у дітей дошкільного віку не слід застосовувати.

Деконгестанти – ендоназальні форми (оксиметазолін) деконгестантів застосовують упродовж 4–5 діб (максимально до 10 діб) лікування для запобігання розвитку медикаментозного риніту. Препаратами вибору з місцевих деконгестантів є похідні оксиметазоліну.

Пероральні деконгестанти (фенілефрин) застосовують у випадках крайньої необхідності у дітей старшого віку, зважаючи на малу різницю між терапевтичною та токсичною дозами і можливу дію на ЦНС. Комбіновані препарати H1-АГП і деконгестантів можуть бути ефективніші, ніж їх окремі компоненти, але необхідно враховувати їх небезпеку. Призначаються на короткий термін при тяжкій назальній обструкції (у дітей з 4 років).

Пацієнтам з АР та симптомами кон’юнктивіту призначають внутрішньоочні H1-АГП.

Ендоназальні антихолінергічні препарати: іпратропію бромід призначається при АР з вираженими симптомами ринореї.

Анти-IgE-терапія (омалізумаб) призначається як додаткова контролююча терапія (дітям з 6 років) при тяжкому перебігу атопічної БА, яка поєднується з АР і неадекватно контролюється, незважаючи на лікування відповідно до V кроку терапії.

Вибір того чи іншого лікарського засобу визначається:

• ефективністю впливу на окремі симптоми і на перебіг захворювання загалом;
• ризиком розвитку побічних ефектів і ускладнень;
• вартістю курсів лікування.

Лікування АР повинно бути ступінчастим і будуватися в залежності від систематичності появи симптомів і тяжкості захворювання.

Алгоритм лікування АР

4.4.3. АСІТ– єдиний метод лікування АР, який впливає на всі патогенетичні ланки алергічного процесу, змінює характер реагування організму на алерген і має тривалий профілактичний ефект після завершення курсу лікування.

Метод полягає у введенні в організм хворого в зростаючих дозах алергену, до якого у нього є підвищена чутливість.

Вибір лікувальних алергенів для проведення АСІТ повинен бути заснований на клінічній картині, результатах шкірних тестів і виявленні в сироватці крові специфічних IgE до передбачуваних алергенів.

Ефективність АСІТ для лікування АР доведена. Встановлено, що:

• специфічна десенсибілізація призводить до зменшення клінічних проявів АР і знижує потребу пацієнта в фармакотерапії;
• специфічна десенсибілізація запобігає переходу легких форм АР у тяжчі, розвитку БА в дітей;
• специфічна десенсибілізація запобігає розширенню спектра причинних алергенів, переходу моновалентної алергії в полівалентну;
• ефективність АСІТ вища в тих випадках, коли вона розпочата в молодому віці і на ранніх стадіях захворювання;
• ефект від успішного курсу АСІТ зберігається і після завершення лікування, іноді протягом декількох років.

Курс АСІТ складається з фази накопичення, коли використовують зростаючі дози алергенів, і фази підтримувальних доз, коли екстракти алергенів вводять з інтервалом 1–2 міс. Введення очищених і стандартизованих екстрактів, суворе дотримання показань, протипоказань і протоколів лікування (відповідно до інструкції виробника) є непорушною умовою проведення АСІТ. У випадку недотримання існуючих вимог виникає ризик системних анафілактичних реакцій, які розвиваються приблизно у 5% пацієнтів, частіше – у фазі накопичення. Спеціальні запобіжні заходи необхідні у пацієнтів із супутньою БА.

Лікування підшкірним методом АСІТ проводиться тільки лікарем-алергологом у спеціалізованих алергологічних кабінетах поліклінік і алергологічних відділеннях стаціонарів, воно розраховане на 3–5 років.

Сублінгвальний метод АСІТ застосовується в домашніх умовах, але призначається лише лікарем-алергологом (алергологом дитячим), і перша доза має бути прийнята під його наглядом в умовах алергологічного кабінету/центру ЗОЗ.

Протипоказаннями до проведення АСІТ є тяжкі імунопатологічні стани та імунодефіцити, тяжкі гострі і хронічні захворювання внутрішніх органів, тяжка БА, неможливість призначення адреналіну та його аналогів, погана переносимість даного методу.

АСІТ у поєднанні з фармакотерапією слід проводити вже на ранніх стадіях захворювання.

Підвищенню ефективності лікування сприяє навчання пацієнтів.

АСІТ у дітей – рекомендований метод лікування АР з 5 років (можливе призначення з 3 років).

4.4.4. Хірургічне лікування

Хірургічне втручання при АР показане:

• за наявності анатомічних аномалій будови порожнини носа, які не дають змогу домогтися адекватного ефекту від консервативного лікування (такі аномалії мають бути виявлені й усунені вже на ранній стадії захворювання);
• у разі незворотної гіпертрофії нижніх носових раковин, що розвинулась на тлі персистуючого АР. У цьому випадку хірургічне втручання має бути мінімально інвазивним та виконуватися на тлі курсу медикаментозного лікування, щоб не спровокувати дебют або маніфестацію БА;
• при інших станах, які сприяють порушенню носового дихання (наявність пухлини навколоносових пазух та ін.).

Оцінка ефективності лікування

АР – це захворювання, яке в більшості випадків значно погіршує якість життя пацієнтів, знижує їх працездатність та здатність до навчання. Критеріями ефективності лікування є: зниження вираженості клінічних проявів, зменшення кількості щорічних загострень, покращання якості життя.

Прогноз

Вчасно і правильно проведене комплексне лікування АР, у тому числі АСІТ і фармакотерапія, дають змогу усунути всі симптоми АР і запобігти розвитку ускладнень. Ефекти від успішного курсу лікування зберігаються і після його завершення, іноді протягом декількох років.

V. Ресурсне забезпечення виконання протоколу

вгору

5.1. Для закладів, що надають первинну медичну допомогу

5.2. Для закладів, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу

5.3. Для закладів, що надають третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу

Додаток 1

Інформація для пацієнта
Алергічний риніт

Алергічний риніт – це запалення слизової оболонки порожнини носа, яке виникає після впливу алергену на слизову оболонку. Основні прояви алергічного риніту: набряк слизової оболонки порожнини носа, виділення з порожнини носа, закладеність носа, свербіж в порожнині носа та/або в ділянці навколо очей, напади чхання.

Розвитку алергічного риніту сприяє низка факторів, тісно пов’язаних зі способом життя, вашими звичками. Профілактика і корекція цих факторів ризику можуть призвести до поліпшення вашого самопочуття.

Факторами ризику є сімейна схильність до алергічних захворювань, активне та пасивне куріння, вдихання подразнюючих речовин, порушення анатомічної будови структур порожнини носа та приносових пазух (викривлення носової перегородки, аденоїдні вегетації).

Діагностика алергічного риніту

Лікар, як правило, може діагностувати алергічний риніт на підставі наявних у вас скарг та наявності характерних симптомів. Для підтвердження діагнозу і призначення адекватної терапії необхідно провести спеціальне алергологічне тестування – шкірні прик-тести та/або визначення рівня специфічних IgE в крові.

У випадках наявності супутньої патології (викривлення носової перегородки; осередків хронічного запалення – хронічний синусит, карієс; бронхіальної астми) лікар призначить вам консультацію лікаря-отоларинголога та лікаря-пульмонолога.

Лікування алергічного риніту

Слід пам’ятати, що алергічний риніт належить до тих хвороб, одужання від яких без активного лікування не відбувається.

Лікування алергічного риніту охоплює:

• елімінацію причинного алергену (якщо можна);
• фармакологічне лікування;
• підшкірну або сублінгвальну алерген-специфічну імунотерапію (АСІТ).

Лікування методом АСІТ проводиться тільки в спеціалізованих алергологічних кабінетах поліклінік і алергологічних відділеннях стаціонарів.

Для лікування АР не застосовують гомеопатію, фітопрепарати, голковколювання, фізичні методи лікування (фототерапія) у зв’язку з відсутністю доказовості щодо ефективності цих методів лікування.

При здійсненні елімінаційних заходів необхідно враховувати наступне:

• Килимові покриття замінюють на такі, що легко миються, перевагу віддають дерев’яним і шкіряним меблям.
• Постільні речі необхідно прати у гарячій воді (не менше 60 °C) не рідше 1 разу на тиждень.
• Використовуйте спеціальні протикліщові постільні речі, чохли на матраци, що не пропускають алергени. Це сприяє зменшенню концентрації кліщів домашнього пилу, проте не призводить до значного зниження симптомів алергічного риніту.
• Для прибирання помешкання застосовуйте пилосос з водним фільтром.
• Відносну вологість у квартирі необхідно підтримувати на рівні не вище ніж 50%.
• Для знищення кліщів необхідно використовувати спеціальні хімічні препарати – акарициди. Акарициди ефективні у разі їх регулярного застосування.
• При алергії на тварин рекомендується відмовитись від утримання домашніх тварин, при неможливості – виключити знаходження тварини в спальні дитини.

Слід пам’ятати, що клінічного поліпшення слід очікувати через тривалий час після елімінації алергенів.

Для запобігання прогресуванню захворювання слід знати основні правила, дотримання яких дає змогу тривалий час зберегати задовільний стан. Вони прості, не потребують значного часу і коштів; необхідно лише ваше бажання і вміння.

Дотримуйтесь елімінаційних заходів у вашому помешканні та на роботі.

Якщо ви курите, відмовтеся від куріння.

Ліквідуйте вчасно осередки інфекції (хронічний риніт, синусит, аденоїдит, тонзиліт, фарингіт, карієс, гастрит і ін.).

Строго дотримуйтеся порад лікаря – постійно приймайте лікарські препарати і проходьте обстеження.

У випадку правильно підібраної терапії стан поліпшуватиметься поступово, повною мірою це може проявитися лише через кілька тижнів.

Якщо симптоми АР зникли, лікування обов’язково продовжують для підтримки гарного самопочуття.

Важливо, що при безперервному лікуванні, в тому числі такими препаратами, як антигістамінні, ймовірність госпіталізації в майбутньому нижча, а очікувана якість життя – покращується.

У перший час після початку лікування можливі побічні ефекти, наприклад чхання. Якщо вони зберігаються, необхідно про це попередити лікаря.

Пам’ятайте, що безконтрольне самолікування може ускладнити загальний стан і негативно позначитися на стані здоров’я.

Якщо виникає необхідність подорожей, то слід уникати переїздів у ті кліматичні зони, де цвітуть причинно значущі рослини.

Успішне лікування багато в чому залежить не тільки від лікарів, але і від вашого власного ставлення до захворювання і виконання вами лікарських рекомендацій.

Розробники протоколу

Заболотний Дмитро Ілліч. Директор Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка» НАМН України, академік НАМН України, доктор медичних наук, професор; голова правління ГО «Українське наукове медичне товариство лікарів-оториноларингологів»

Гогунська Інна Володимирівна. Заступник керівника Центру алергічних захворювань верхніх дихальних шляхів ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка» НАМН України, доктор медичних наук, старший науковий співробітник

Дитятковська Євгенія Михайлівна. Завідуюча алергологічним відділенням Комунального закладу «Дніпропетровське клінічне об’єднання швидкої медичної допомоги» Дніпропетровської обласної ради», доктор медичних наук, Заслужений лікар України, координатор МОЗ України з питань алергології

Ліщишина Олена Михайлівна. Директор Департаменту стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України», заступник голови з методологічного супроводу; кандидат медичних наук, старший науковий співробітник

Романюк Лілія Іванівна. Керівник Київського міського алергологічного центру, Головний алерголог Департаменту охорони здоров’я м. Києва, доктор медичних наук, професор

Уманець Тетяна Рудольфівна. Головний науковий співробітник відділення захворювань органів дихання та респіраторних алергозів у дітей ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України», доктор медичних наук

Чоп’як Валентина Володимирівна. Проректор з наукової роботи Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, доктор медичних наук, професор

Кайдашев Ігор Петрович. Проректор з наукової роботи Вищого державного навчального закладу України «Українська медична стоматологічна академія», доктор медичних наук, професор; президент Українського товариства фахівців з імунології, алергології та імунореабілітації

Літус Віктор Іванович. Завідувач кафедри клінічної, лабораторної імунології та алергології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, доцент

Заболотна Діана Дмитрівна. Старший науковий співробітник відділу запальних захворювань ЛОР-органів ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук

Зарицька Ірина Станіславівна. Провідний науковий співробітник відділу запальних захворювань ЛОР-органів ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», кандидат медичних наук

Смагіна Тетяна Василівна. Старший науковий співробітник відділу запальних захворювань ЛОР-органів ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», кандидат медичних наук

Рецензенти

Дєєва Юлія Валеріївна. Завідувач кафедри отоларингології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор

Пухлик Сергій Михайлович. Завідувач кафедри оториноларингології Одеського національного медичного університету, доктор медичних наук, професор

Список літератури – у редакції