Article types:
Original Research
Вплив різної кількості курсів АСІТ на функцію зовнішнього дихання у хворих на поліноз – предиктор бронхіальної астми
pages: 90-94
Поліноз належить до найпоширеніших алергійних захворювань. Так, на його страждають від 3,2 до 19,6% дорослого населення в різних країнах світу. І цей показник продовжує зростати з кожним роком. Зокрема у м. Дніпропетровськ за останні 10 років поширеність полінозу збільшилася в 3,8 разу. Медико-соціальне значення проблеми зумовлене не лише високим рівнем поширеності захворювання, а й негативним впливом на якість життя пацієнтів.
Це захворювання передує розвитку бронхіальної астми (БА) і зумовлює її тяжкий перебіг. Зв’язок алергійного (сезонного) риніту (АР) і БА зумовлений:
• порушенням захисної і кондиціонувальної функції слизової оболонки порожнини носа, що супроводжується посиленням впливу алергенів, полютантів і холодного повітря;
• ринобронхіальним рефлексом, що виявляється в разі подразнення слизової оболонки порожнини носа медіаторами алергійних реакцій та іритантами;
• надходженням медіаторів з порожнини носа в нижні дихальні шляхи через кров або шляхом аспірації. Відомо, що ці речовини спричинюють бронхоспазм і активують клітини, які беруть участь у розвитку запалення.
Згідно з відомостями М.Н. Ненашевої (2009), пацієнти, що страждають на АР, мають утричі вищий ризик захворіти на БА порівняно зі здоровими особами, і зазвичай АР передує формуванню БА у 32-49% випадків.
Патогенетичні механізми, що зумовлюють зв’язок між АР і БА, – ринобронхіальний рефлекс і єдине алергійне запалення в слизовій оболонці носа та бронхів. При обох захворюваннях основою патогенезу є сенсибілізація і гіперпродукція ІgE-антитіл у відповідь на експозицію аероалергенів на слизовій оболонці. Причому одні й ті самі клітини (Т-лімфоцити, еозинофіли, опасисті клітини, базофіли, ендотеліальні клітини) і одні й ті самі медіатори (гістамін, цистеїнілові лейкотрієни, Тh2-цитокіни, хемокіни, молекули адгезії) формують це запалення в слизовій оболонці порожнини носа та бронхів. Цілком очевидно, що своєчасне призначення патогенетичної терапії дасть змогу досягти тривалої ремісії полінозу, що сприятиме профілактиці розвитку тяжких форм захворювання і передусім БА.
Нині особливе місце в лікуванні хворих на поліноз посідає алерген-специфічна імунотерапія (АСІТ) – єдиний метод, який впливає на патогенез захворювання, перемикаючи відповідь з Тh2 на Тh1, збільшуючи при цьому продукцію блокуючих антитіл класу IgG.
З огляду на виклади, метою проведеного дослідження було вивчення впливу різних за кількістю курсів АСІТ на функцію зовнішнього дихання (ФЗД) у хворих на поліноз з тривалістю захворювання до 20 років.
Матеріали та методи дослідження
Під нашим спостереженням перебували 158 хворих на поліноз у формі АР і ринокон’юнктивіту віком від 18 до 58 років. Середній вік (M±s) = 36,0±11,1 року. У всіх хворих було виявлено сенсибілізацію до алергенів полину, амброзії, лободи, кукурудзи, циклахени, соняшника за допомогою прик-тестів з відповідними алергенами виробництва ТОВ «Імунолог» (м. Вінниця, Україна).
Хворих було розділено на дві групи: основну і контрольну. 101 хворому на поліноз основної групи було проведено передсезонну АСІТ причинно-значущими алергенами за експрес-схемою. При цьому 20 хворих одержали 1 курс, 23 – 2 курси, 25 – 3 курси, 33 пацієнти – 5 курсів АСІТ. В основній групі було 49 (48,5%) чоловіків, 52 (51,5%) жінки, середній вік обстежених – 36,1±10,2 року, середня тривалість полінозу – 11,0±7,0 року.
У контрольну групу було ключено 57 хворих на поліноз, яким передсезонну АСІТ ніколи не проводили. У цій групі було 22 (38,6%) чоловіки, 35 (61,4%) жінок, середній вік обстежених – 35,8±12,6 року, середня тривалість полінозу – 10,2±8,0 року.
Основна і контрольна групи були порівняними за віком (p>0,80), статтю (p>0,20) і тривалістю захворювання (p>0,50). Групи хворих на поліноз, виділені відповідно до кількості проведених курсів АСІТ, також були порівняними за віком (p>0,40 при всіх порівняннях) і статтю (p>0,10) пацієнтів, але при цьому спостерігали тенденцію до збільшення стажу захворювання в групах хворих, що отримали 3 і 5 курсів АСІТ (табл. 1).
Група |
Вік, років (M±s) |
Стать |
Стаж захворювання, років (M±s) |
|
чол. |
жін. |
|||
|
Контрольна (n=57) |
35,8±12,6 |
22 (38,6%) |
35 (61,4%) |
10,2±8,0 |
|
Основна (n=101), у тому числі: |
36,1±10,2 |
49 (48,5%) |
52 (51,5%) |
11,0±7,0 |
|
1 курс АСІТ (n=20) |
34,8±9,1 |
7 (35,0%) |
13 (65,0%) |
10,0±7,2 |
|
2 курси АСІТ (n=23) |
36,7±10,8 |
11 (47,8%) |
12 (52,2%) |
8,9±5,9 |
|
3 курси АСІТ (n=25) |
35,3±8,9 |
14 (56,0%) |
11 (44,0%) |
10,7±7,0 |
|
5 курсів АСІТ (n=33) |
37,1±11,2 |
17 (51,5%) |
16 (48,5%) |
13,2±7,3* |
| Примітка: *р<0,05 порівняно з 2 курсами АСІТ. | ||||
Усім хворим проводили спірометрію на спірографі «Microlab» з обробленням даних за допомогою комп’ютерної програми Spida-5 з подальшим аналізом показників: ОФВ1(FEV1) – об’єм форсованого видиху за першу секунду (% від належних значень для людини відповідного віку, статі і зросту); ПОШ (РЕF) – пікова об’ємна швидкість видиху (% від належного значення); співвідношення ОФВ1/ФЖЄЛ (FEV1/FVС) – співвідношення об’єму форсованого видиху за першу секунду і форсованої життєвої ємності легенів (%); МОШ25, МОШ50, МОШ75 (FEF25, FEF50, FEF75) – максимальна об’ємна швидкість видиху 25, 50, 75% ЖЄЛ.
Межі норми і градації ступеня порушень вентиляційної функції легенів прийнято відповідно до рекомендацій Р.Ф. Клемент, Н.А. Зільбер, 1993.
Обробку отриманих даних проводили з використанням пакету програм Statistica v6.1® (Statsoft Inc., США). У таблицях і тексті наведено статистичні характеристики: кількість спостережень (n), середнє арифметичне (М), стандартне відхилення (s). Для зіставлення статистичних характеристик у різних групах спостереження застосовували методи множинного порівняння: параметричний дисперсійний аналіз (ANOVA) з попарним порівнянням за критеріями Дункана і Даннета (для порівняння з контрольною групою). Вірогідність відмінностей відносних показників оцінювали за критерієм Пірсона (χ2).
Результати дослідження та їх обговорення
Встановлено, що показники вентиляційної функції легенів (ОФВ1 і ПОШ) у хворих основної групи були вірогідно вищими порівняно з контролем (р=0,002; табл. 2). При цьому показник ОФВ1 відповідав критеріям норми або умовної норми у 85,2% (n=86) хворих основної групи і лише у 61,4% (n=35) пацієнтів (χ2=11,9; p=0,008) контрольної (рис. 1). Значні відхилення ОФВ1 від норми виявили у 3,9 і 14,0% хворих відповідно (χ2=5,27; p=0,022).
|
Показник |
Контрольна група (n=57) |
Основна група (n=101) |
Значущість різниці між групами (р) |
|
ОФВ1, % |
79,7±22,2 |
89,6±16,6 |
0,002 |
|
ПОШ, % |
71,2±18,7 |
80,9±18,1 |
0,002 |
|
ОФВ1/ФЖЄЛ, % |
104,8±12,9 |
93,5±14,6 |
<0,001 |
Аналогічні тенденції спостерігали під час аналізу показника ПОШ: кількість пацієнтів, у яких цей показник не перевищував межі умовної норми або норми, становила 71,3% (n=72) в основній групі проти 45,6% (n=26) – у контрольній (χ2=10,2; p=0,001).
Співвідношення ОФВ1/ФЖЄЛ відповідало нормі (≥70%) у всіх пацієнтів (100%) контрольної групи і у 97,0% (n=98) – основної (χ2=0,22; p=0,640). Водночас, середні значення показника були вірогідно вищими у контрольній групі хворих (р<0,001; див. табл. 2).
Аналіз впливу різних за кількістю курсів АСІТ на ФЗД у хворих на поліноз дав змогу встановити закономірності, наведені в табл. 3.
Достовірних відмінностей між середніми значеннями основних показників ФЗД (ОФВ1, ПОШ і ОФВ1/ФЖЄЛ) залежно від кількості курсів АСІТ ми не виявили (p>0,40 при всіх множинних порівняннях за ANOVA), проте спостерігали тенденцію до поліпшення цих показників після 3-го курсу АСІТ (див. табл. 3). Порівняно з контрольною групою ці відмінності досягають порогу статистичної значущості (p<0,05-0,01).
Показник |
M±SD, % |
Множинне порівняння всіх груп з АСІТ за ANOVA (р) |
|||
1 курс (n=20) |
2 курси (n=23) |
3 курси (n=25) |
5 курсів (n=33) |
||
|
ОФВ1, % |
85,4±21,13 |
89,8±12,9 |
93,8±17,3*1 |
88,9±15,2 |
0,404 |
|
ПОШ, % |
77,8±25,7 |
78,0±18,2 |
84,9±15,0* |
81,8±14,3* |
0,483 |
|
ОФВ1/ФЖЄЛ, % |
91,5±14,4* |
93,4±14,5* |
95,0±17,7* |
93,5±12,6* |
0,883 |
| Примітка: 1,3р<0,10 під час попарного порівняння груп з відповідною кількістю курсів АСІТ за критерієм Дункана; *р<0,05-0,01 під час порівняння з групою, в якій АСІТ не проводили, за критерієм Даннета. | |||||
У більшості випадків після 2, 3 і 5 курсів АСІТ (91,3%; 88,0%; 84,8% пацієнтів) показники ОФВ1 не виходили за межі допустимої норми (рис. 2). Водночас, у хворих на поліноз, які отримали 1 курс АСІТ, ОФВ1 відповідав нормі в 75,0% випадків, в 1 випадку відзначали помірні зміни показника, а в 20,0% випадків – порушення ІІ ступеня. Під час порівняння цих даних з показниками хворих контрольної групи (див. рис. 1) відзначали їх подібність з такими в групі хворих, які отримали 1 курс АСІТ (χ2=3,67; p=0,299), і достовірну різницю з іншими групами: χ2=7,35; p=0,025 – порівняно з 2 курсами; χ2=6,29; p=0,043 – порівняно з 3 курсами; χ2=6,88; p=0,032 – порівняно з 5 курсами АСІТ.
Щодо показника ПОШ, який характеризує калібр центральних дихальних шляхів і силу експіраторних м’язів, то найменші зміни спостерігали у пацієнтів, які отримали 3 і 5 курсів АСІТ: у 80 і 78,8% пацієнтів відповідно показник не виходив за межі умовної норми, тоді як після 1 і 2 курсів таких хворих було 55 і 65,2% (рис. 3). Останні показники були порівняними з даними пацієнтів контрольної групи, де лише в 45,6% випадків вони перевищували межі допустимої норми (χ2=0,52; p=0,470 для 1 курсу АСІТ і χ2=2,52; p=0,112 для 2 курсів). Після 3 і 5 курсів АСІТ кількість пацієнтів з нормальними рівнями ПОШ була достовірно вищою, ніж у контрольній групі: χ2=8,34; p=0,004 порівняно з 3 курсами і χ2=9,43; p=0,002 порівняно з 5 курсами.
Майже аналогічну картину спостерігали під час аналізу показників МОШ75, МОШ50, МОШ25 (табл. 4). Середні рівні показників, які характеризують об’ємну швідкість потоку повітря під час видиху в середній частині експіраторного маневру після 3-го курсу АСІТ були дещо вищими. Найбільші відмінності відзначали за показником МОШ50, який після 3 курсів АСІТ був на 16,7 і на 14,4% вищий, ніж після 2 і 5 курсів (р<0,05).
Показник |
M±SD, % |
Множинне порівняння всіх груп з АСІТ за ANOVA (р) |
|||
1 курс (n=20) |
2 курси (n=23) |
3 курси (n=25) |
5 курсів (n=33) |
||
|
МОШ25, % |
79,1±25,2 |
75,9±15,9 |
87,8±21,7 |
80,8±13,3 |
0,425 |
|
МОШ50, % |
97,4±17,9 |
85,6±20,23 |
99,9±17,22,5 |
87,3±22,73 |
0,148 |
|
МОШ75, % |
91,7±23,3 |
85,9±20,1 |
93,8±10,9 |
87,1±17,5 |
0,636 |
| Примітка: 2,3,5 р<0,05 під час попарного порівняння груп з відповідною кількістю курсів АСІТ за критерієм Дункана. | |||||
Порівняно з нормою найменші відхилення спостерігали для показників МОШ75, які не виходили за межі допустимої норми у 95,0% пацієнтів після 1 курсу АСІТ, 91,3% – після 2 курсів, 100% – після 3 курсів і 90,9% – після 5 курсів АСІТ (p>0,40 під час множинного порівняння всіх груп за χ2). Найбільші порушення реєстрували за показником МОШ25: у межах норми й умовної норми показники перебували у 75,0% пацієнтів після 1 курсу, 73,9% – після 2 курсів, 84,0% – після 3 курсів, 78,8% – після 5 курсів АСІТ (p>0,80).
Під час аналізу встановлено відсутність достовірного зв’язку (p>0,10) між тривалістю захворювання і показниками ФЗД в основній (рис. 4) і контрольній групах.
Таким чином, проведений аналіз показників спірометрії у хворих на поліноз дав змогу встановити позитивний вплив передсезонної АСІТ на збереження вентиляційної ФЗД і мінімізацію порушень прохідності бронхів на рівні великих, середніх і дрібних бронхіальних гілок.
Висновки
1. Своєчасне призначення АСІТ дає змогу запобігти прогресуванню полінозу і розвитку БА.
2. Достовірного зв’язку між тривалістю захворювання і показниками ФЗД не виявлено, що свідчить про необхідність контролю показників ФЗД з перших років захворювання на поліноз.
3. У групі хворих, які одержували АСІТ, показник ОФВ1 відповідав нормі або умовній нормі в 85,2% випадків проти 61,4% випадків у контрольній групі; ПОШ – відповідно у 71,3% хворих в основній проти 45,6% хворих контрольної групи, що підтверджує позитивний вплив АСІТ на ФЗД і пригнічення запалення у хворих на поліноз.
4. Після 3-го курсу АСІТ намітилася тенденція до поліпшення показників ОФВ1 і ПОШ.
5. Проведення АСІТ причинно-значущими алергенами у хворих на поліноз під контролем ФЗД дасть змогу прогнозувати потрібну кількість курсів АСІТ, за допомогою якої можна запобігти розвитку БА у таких хворих.
Література
1. Альошина Р.М. Алерген-специфічна імунотерапія: механізми і ретроспективний аналіз ефективності / Р.М. Альошина, В.Т. Германов // Астма та алергія. – 2005. – №1. – С. 33-35.
2. Гургенидзе Г.В. Оценка сравнительной эффективности иммунотерапии при аллергозах дыхательных путей. «Иммунореабилитация и реабилитация в медицине» / Г.В. Гургенидзе, Х. Надарая, М. Гзиришвили [и др.] // Int. J. Immunorehabil. – 1998. – № 8. – С. 15.
3. Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология. – К.: Полиграфия плюс, 2006. – 482 с.
4. Заболотний Д.І. Алергічний риніт / Д.І. Заболотний, Б.М. Пухлик // Ринологія. – 2002. – № 1. – С. 24-38.
5. Клемент Р.Ф. Функционально-диагностические исследования в пульмонологии: Методические рекомендации / Р.Ф. Клемент, Н.А. Зильбер // Медико-технический центр «Аэромед» Санкт-Петербургского медицинского института им. академика И.П. Павлова. – СПб., 1993. – 47 с.
6. Лопатин А.С., Гущин И.С., Емельянов А.В. и др. Клинические рекомендации по диагностике и лечению аллергического ринита / А.С. Лопатин, И.С. Гущин, А.В. Емельянов // Consilium medicum. – 2001. – Приложение. – С. 33-44.
7. Пухлик Б.М. Алергологія / Б.М. Пухлик. – Вінниця: Нова книга. – 240 с.
8. Хутуева С.Х. Астма и аллергический ринит / С.Х. Хутуева // Аллерген-специфическая терапия атопической бронхиальной астмы: Европейский конгресс по астме. Научные труды. – М., 2002. – Т. 2 – С. 142-143.
9. Agrawal D.K. Pharmacology and clinical efficacy of desloratodine as an anti-allergyc and anti-inflammatory drug // Exp. Opin. Invest. Drugs. – 2001. – Vol. 10, № 3. – P. 547-560.
10. Allergen immunotherapy: Therapeutic vaccines for allergic diseases. A WHO position paper // Int. J. Immunorehabil. – 2000. – Vol. 2, № 3. – P. 52-57.
11. Bousquet J., Lockey R., Mailing HJ (Eds). World Health Organization Position Paper. Allerjen immunotherapy: Therapeutical vaccines for allergic diseases // Allergy. – 1998. – Vol. 53.
12. Bousquet J., Van Cauwenberge P., Khaltaev N.; and the Workshop Expert Panel. Allergic Rhinitis and its Impact on Asthma (ARIA) Allergy. – 2002. – Vol. 57, № 9. – P. 841-855.
13. Canonica GW., Passalacqua G. Non injection routes for immunotherapy // J. Allergy. Clin. Immunol. – 2003. – № 111. – P. 437-448.
/thumbs/widget_kiai2011_9-10_48-49_01547302966c9eb2123377712238c263.jpg)
/thumbs/widget_kiai2011_8_47_22ff0e607822a7f51a43ef532ee1f908.jpg)
/thumbs/widget_kiai2011_6-7_45-46_0894a52e3cd13b8f8135f71d1bc8942f.jpg)
/thumbs/widget_kiai2011_5_44_902388058384ce3e9f38d571f47d9783.jpg)
/thumbs/widget_kiai2011_4_43_b63be35b22596c901ad059b3858ab9b0.jpg)
/thumbs/widget_kiai2011_3_42_6c084512939cd6b7f6953cb9b85b9026.jpg)
/thumbs/widget_kiai2011_1_40_ba7d48aac7af75fbca7d727ec148ec92.jpg)
/thumbs/widget_kiai2011_2_41_b5b6a62c9418e9e98a97b29bd006cbce.jpg)
/thumbs/widget_kiai26-1-2_titul.jpg)
