скрыть меню

Дерматоскопічні особливості актинічного кератозу

страницы: 44-45

О.О. Ошивалова, к.м.н. ДНУ «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика

Актинічний кератоз (АК; сонячний кератоз, сенільний кератоз) – епідермальне ураження шкіри, що характеризується локальною інтраепідермальною атипією кератиноцитів на відкритих ділянках тіла, що зазнають впливу ультрафіолетового опромінення (УФО) [5]. В даний час ведуться дебати, класифікувати АК як передракове захворювання чи як початкову стадію плоскоклітинного раку шкіри (ПКРШ). Епідеміологічні дані, які оцінюють частоту безпосереднього регресу АК або частоту прогресії АК в інвазивний ПКРШ, різнопланові [1, 5]. Опубліковані результати спостереження за пацієнтами з АК протягом року свідчать про варіювання показника прогресії від 0,025 до 20% на рік на 1 вогнище ураження [10]. Однак відомо, що в 60% випадків ПКРШ передував АК, а в 97% вогнищ ПКРШ на ділянках шкіри, які пошкоджені сонячним опроміненням, виявляють гістологічні ознаки супутнього АК [13].

АК обумовлений переважно хронічним впливом УФО. Тоді як УФ-промені спектру A (320–400 нм) індукують фотоокисний стрес, побічно виникають характерні мутації ДНК, які обумовлені дією УФ-променів спектру В (290–320 нм). Опромінення призводить безпосередньо до утворення циклобутанових димерів у ДНК. За відсутності відповідних механізмів репарації ці зміни ініціюють мутації кератиноцитів, які можуть прогресувати в АК [11].

За патогістологічними змінами виділяють декілька типів АК:

  • типовий;
  • бовеноїдний;
  • гіпертрофічний;
  • акантолітичний;
  • пігментний;
  • ліхеноїдний;
  • проліферативний [9].

При кожному з них спостерігається дезорганізація кератиноцитів, атипія ядер мальпігієвого шару, базофільна деструкція колагену дерми та виражений лімфоцитарний інфільтрат [4].

Типовий АК характеризується розвитком на тлі сухої шкіри або шкіри з ознаками еластозу поодиноких або множинних згрупованих вогнищ у вигляді плям або папул округлої чи неправильної форми діаметром від 0,3 до 3–5 см, вкритих зроговілими, щільно прикріпленими лусочками, що надає вогнищу шорсткого вигляду. Колір вогнищ коливається від блідо-рожевого до коричнево-червоного [13].

У клінічному контексті діагноз АК зазвичай базується на результатах клінічного обстеження шкіри та виявленні факторів ризику дерматозу. Проте навіть серед дерматологів ефективність діагностики поодиноких уражень АК без застосування дерматоскопії є низькою і становить 23–26%. При множинних ураженнях АК ефективність клінічної діагностики АК без дерматоскопії становить 53–63% [14]. Тому вивчення дерматоскопічних особливостей АК підвищує діагностичні можливості фахівця.

Дерматоскопія (епілюмінісцентна мікроскопія) – це неінвазивна методика дослідження шкіри за допомогою дерматоскопа, яка дає змогу розпізнавати in vivo найдрібніші структури епідермісу та сосочкового шару дерми, які не можна розрізнити неозброєним оком. Дерматологи багатьох зарубіжних країн вже впродовж трьох десятиріч з успіхом використовують та розвивають дерматоскопію як метод ранньої діагностики новоутворень шкіри. Основними перевагами методу є неінвазивність, висока чутливість і специфічність, простота застосування та можливість зберігати інформацію в електронній базі даних [3]. Для українських спеціалістів дерматоскопічне дослідження залишається достатньо новим методом діагностики, який використовується не в повному обсязі.

Для непігментних форм АК характерними ознаками вважають:

  • еритему, представлену тонкими лінійно-хвилястими судинами, що оточують отвори волосяних фолікулів і формують рожево-червону псевдосітку;
  • біло-жовті поверхневі лусочки;
  • при гіперкератотичній формі АК отвори волосяних фолікулів заповнені жовтуватими кератотичними пробками і оточені білим ореолом – мішенеподібні структури (рис. 1) [6, 8].
KIAI165_4445_r1-300x74.jpg

Рис. 1. Дерматоскопічні ознаки непігментних форм АК (тут і далі – фото надані автором): а – рожево-червона псевдосітка; б – поверхневі лусочки; в – мішенеподібні структури (усі випадки підтверджені за допомогою патоморфологічного дослідження)

Пігментна форма АК дерматоскопічно може мати декілька варіантів:

  • безліч сірих і темно-коричневих точок і глобул, що оточують отвори волосяних фолікулів (гістологічно відповідають скупченню навантажених меланіном макрофагів, розташованих у верхній частині дерми);
  • точки і глобули можуть зливатися, утворюючи кільцеподібну зернисту структуру;
  • сіро-коричнева псевдосітка (рис. 2) [7, 16].
KIAI165_4445_r2-300x74.jpg

Рис. 2. Дерматоскопічні ознаки пігментних форм АК: а – сіро-коричневі точки і глобули; б – кільцеподібні зернисті структури; в – сіро-коричнева псевдосітка (усі випадки підтверджені за допомогою патоморфологічного дослідження)

Відмінною дерматоскопічною особливістю непіг­ментної форми АК прийнято вважати «полуничний патерн». Zalaudek I. зі співавт. (2006) спостерігали цю картину в понад 90% пацієнтів з АК, тому полуничний судинний візерунок вважається патогномонічною дерматоскопічною ознакою АК [15]. Ця модель характеризується рожевою або червоною псевдосітчас­тою структурою, розташованою між фолікулярними отворами, що оточені білуватим ореолом (рис. 3) [7, 8]. Походження полуничного візерунка до кінця не з’ясоване. Вважається, що він може бути пов’язаний з двояким оптичним заломленням кератину у вогнищі АК [12, 15].

KIAI165_4445_r3-300x188.jpg

Рис. 3. «Полуничний патерн» при АК

Huerta-Brogeras M. зі співавт. (2012) провели дослідження 178 випадків АК, порівнюючи результати дерматоскопії з гістологічними дослідженнями [6]. Узгодженість результатів дерматоскопії і гістологічних результатів становила 0,917. Чутливість дерматоскопії для діагностики АК – 98,7%, специфічність – 95,0% [6].

Підсумовуючи, необхідно відмітити, що чутливість і специфічність дерматоскопії для діагностики АК достатньо високі. Тому в режимі реального часу неінвазивний метод діагностичної візуалізації (дерматоскопія) має входити до діагностичного алгоритму АК [2, 5].

Список літератури – у редакції

Наш журнал
в соцсетях: