Уніфікований клінічний протокол екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Медикаментозна алергія, включаючи анафілаксію»

Закінчення. Початок у № 1 (90), 2 (91) 2016

IV. Опис етапів медичної допомоги (продовження)

вверх

4.12. Анафілаксія

Анафілаксія – це тяжка, загрозлива для життя генералізована або системна реакція гіперчутливості, яка характеризується швидким початком з небезпечними для життя порушеннями дихання та кровообігу і, як правило, пов’язана з проявами на шкірі та слизових оболонках.

Основними тригерами анафілаксії є харчові продукти, лікарські засоби (ЛЗ) і отрута перетинчастокрилих комах, а в 20% тригер ідентифікувати неможливо.

Клінічні прояви анафілаксії залежать від того, які системи органів задіяні. Існують загальноприйняті критерії, для того щоб допомогти лікарям визначити ймовірність анафілаксії. Ці критерії значно поліпшили діагностику анафілаксії, а також продемонстрували високу точність (96,7%) під час її діагностики. Симптоми і ознаки анафілаксії зазвичай розвиваються протягом від хвилин до двох годин після контакту з алергеном: протягом 30 хв при харчовій алергії і менше ніж 30 хв при алергії на парентеральні ЛЗ або отруту комах.

Клінічні критерії діагностики анафілаксії

Анафілаксія є дуже ймовірною, якщо є один з трьох варіантів клінічної симптоматики.

Варіант А: на тлі гострого початку анафілаксії (від декількох хвилин до декількох годин) визначають три наступні критерії:

• ураження шкіри, слизових оболонок або шкіри і слизових оболонок одночасно (наприклад, генералізована кропив’янка, свербіж, набряк губ, язика, язичка);
• дихальну недостатність (наприклад, задишка, дистанційні сухі хрипи – бронхоспазм, стридор, зниження максимальної швидкості видиху, гіпоксемія);
• знижений артеріальний тиск (АТ) або супутні симптоми дисфункції цільових органів (наприклад, гіпотонія, непритомність, нетримання сечі).

Варіант Б: одразу після контакту з ймовірним алергеном (від декількох хвилин до декількох годин) визначають два або більше наступні критерії:

• ураження шкіри, слизових оболонок (наприклад, генералізована кропив’янка, свербіж, набряк губ, язика, язичка);
• дихальну недостатність (наприклад, задишка, дистанційні сухі хрипи, бронхоспазм, стридор, зниження максимальної швидкості видиху, гіпоксемія);
• знижений АТ;
• супутні симптоми дисфункції цільових органів (наприклад, гіпотонія, непритомність, нетримання сечі);
• стійкі шлунково-кишкові симптоми (наприклад, спастичний абдомінальний біль, блювання).

Варіант В: знижений АТ після впливу відомого алергену для цього пацієнта (від декількох хвилин до декількох годин):

• немовлята і діти: низький систолічний АТ (із урахуванням віку) або зниження систолічного АТ більш ніж на 30% (низький систолічний АТ для дітей визначається як: менше 70 мм рт. ст. – для дітей від 1 міс до 1 року; менше ніж (70 мм рт. ст. + [2×вік дитини]) – для дітей віком від 1 до 10 років; менше 90 мм рт. ст. – для дітей віком від 11 до 17 років;
• дорослі: систолічний АТ менше 90 мм рт. ст. або зниження більше ніж на 30% у порівнянні з базовим тиском людини.

Диференційна діагностика анафілаксії включає в себе інші захворювання органів і систем, які найчастіше уражені при анафілаксії.

Диференційна діагностика анафілаксії

• Ураження шкіри або слизових оболонок:
  • хронічна ремітуюча або фізична кропив’янка та ангіоневротичний набряк;
  • пилково-харчовий алергічний синдром.
• Захворювання органів дихання:
  • гострий ларинготрахеїт;
  • трахеальна або бронхіальна обструкція (наприклад, сторонні речовини, дисфункція голосових зв’язок);
  • астматичний стан (без патологічних змін з боку інших органів).
• Серцево-судинні захворювання:
  • вазовагальна реакція/непритомність;
  • тромбоемболія легеневої артерії;
  • інфаркт міокарда;
  • серцеві аритмії;
  • гіпертонічний криз;
  • кардіогенний шок.
• Фармакологічна або токсична реакції на:
  • етанол;
  • гістамін, наприклад, отруєння скумбрією;
  • опіоїди.
• Психоневрологічні захворювання:
  • синдром гіпервентиляції;
  • страх і панічний розлад;
  • соматоформні розлади (наприклад, психогенна задишка, дисфункція голосових зв’язок);
  • дисоціативний розлад і конверсія (наприклад, істеричний комок);
  • епілепсія;
  • цереброваскулярне порушення;
  • психози;
  • артефакт (симулятивний розлад);
  • синдром Хойна;
  • кома, наприклад, метаболічна, травматична.
• Ендокринологічні стани та захворювання:
  • гіпоглікемія;
  • тиреотоксичний криз;
  • карциноїдний синдром;
  • феохромоцитома.

Фактори ризику розвитку анафілаксії включають індивідуальні чинники, пов’язані з пацієнтом, а також зовнішні обставини.

Приклади ризиків і супутніх факторів анафілаксії

• Фактори способу життя:
  • фізичні навантаження;
  • алкоголь, наркотики;
  • НППЗ;
  • інгібітори АПФ;
  • β-блокатори.
• Індивідуальні фактори пацієнта:
  • підлітковий вік, похилий вік, стать;
  • інфекції;
  • менструальний цикл;
  • психогенний стрес.
• Попередній стан здоров’я:
  • астма та інші захворювання, залежні від IgE;
  • серцево-судинні захворювання;
  • мастоцитоз;
  • збільшення базальної концентрації триптази.

Екстрена допомога при анафілаксії

вверх

У пацієнтів з анафілаксією слід негайно оцінити функції дихальних шляхів, дихання, кровообігу. Смерть настає в результаті ураження верхніх, нижніх дихальних шляхів та/або внаслідок серцево-судинних порушень.

Рекомендується перша лінія лікування з епінефрином внутрішньом’язово. При зупинці серця має бути негайно призначена серцево-легенева реанімація. Огляд представлений в Додатку 7.

Перша лінія лікування

Епінефрин

Епінефрин впливає на α₁-рецептори і викликає звуження периферичних судин, тим самим спричиняє реверсію гіпотензії та набряку слизової оболонки, посилюючи частоту і силу серцевих скорочень. Це потенційно може врятувати життя пацієнта, і тому епінефрин повинен вводитись усім пацієнтам з анафілаксією, а також пацієнтам з клінічними ознаками, які можуть перерости в анафілаксію.

Не існує абсолютних протипоказань до лікування епінефрином у пацієнтів з анафілаксією; ризики переважають у літніх людей і пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями.

Епінефрин слід вводити внутрішньом’язово в середину зовнішньої частини стегна. Введення епінефрину внутрішньом’язово має хороший профіль безпеки, хоча пацієнти можуть відчувати тимчасову блідість, серцебиття і головний біль. Епінефрин внутрішньом’язово (1 мг/мл) слід вводити в дозі 0,01 мл/кг маси тіла до максимальної сумарної дози 0,5 мл. При використанні аутоін’єктора з епінефрином пацієнти вагою від 7,5 кг до 25 кг повинні отримати 0,15 мг; 25–30 кг – 0,3 мг. Доза може бути повторена принаймні після 5-хвилинного інтервалу.

На пацієнтів, яким необхідна повторна внутрішньом’язова доза епінефрину, добре діє внутрішньовенне вливання епінефрину. Введення епінефрину повинно бути обмежене тими пацієнтами, які не можуть бути стабілізовані за допомогою повторних доз епінефрину внутрішньом’язово, і здійснюватися лікарями у відділеннях інтенсивної терапії, лікарями-анестезіологами тощо. Введення епінефрину внутрішньовенно у пацієнтів з нормальним кровообігом може призвести до небезпечних для життя гіпертонії, ішемії міокарда і аритмій. Пацієнти, яким вводять епінефрин внутрішньовенно, повинні перебувати під наглядом, з підключенням до ЕКГ і пульсоксиметром.

При стридорі від набряку гортані розпилений епінефрин (2–5 мл, 1 мг/мл) може бути використаний на додаток до епінефрину внутрішньом’язово.

У випадку неадекватної реакції на дві або більше дози епінефрину внутрішньом’язово його можна вводити у вигляді вливання (інфузії) у відділенні невідкладної (екстреної) допомоги, інтенсивної терапії, з відповідним кардіомоніторингом, у супроводі лікарів.

Друга лінія лікування

Видалення тригера і виклик допомоги

Ймовірний тригер анафілаксії повинен бути негайно вилучений, якщо це можливо. Слід викликати службу швидкої медичної допомоги або реанімаційну бригаду.

Поза пацієнта

Пацієнта з анафілаксією слід покласти на спину з піднятими нижніми кінцівками, якщо він виявляє нестабільність кровообігу, перевести у позицію «сидячи», якщо він виявляє дихальну недостатність, або у рятівне положення на боці, якщо пацієнт втратив свідомість (див. Додаток 5).

Кисень

Всім пацієнтам з анафілаксією слід вводити високу концентрацію кисню через маску до 6–8 л за хвилину.

Інфузійна підтримка

Внутрішньовенні рідини повинні бути введені пацієнтам із серцево-судинною нестабільністю. Рідини, які слід обирати в даному випадку, це електроліти, і вони повинні бути введені у болюсах 20 мл/кг (5–10 мл/кг в перші 5–10 хв – дорослому; 10 мл/кг – дитині).

Інгаляційні β₂-агоністи короткої дії

Інгаляційні β₂-агоністи короткої дії можуть бути додатково введені для полегшення симптомів бронхоспазму у пацієнтів з анафілаксією. Хоча епінефрин внутрішньом’язово входить до першої лінії лікування в екстрених ситуаціях, але в контрольованих умовах в заклади охорони здоров’я (ЗОЗ) у присутності медичних співробітників, які мають досвід з лікування анафілаксії (наприклад, пероральний провокаційний тест у клініці алергії), незначні хрипи можуть спочатку лікуватися інгаляційними β₂-агоністами короткої дії. Епінефрин внутрішньом’язово слід вводити, якщо реакції немає протягом 5 хв.

Третя лінія лікування

Блокатори Н₁- та Н₂-гістамінових рецепторів

Системні антигістамінні препарати (АГП) зазвичай використовують при анафілаксії, але вони були відзначені тільки як такі, що полегшують шкірні симптоми, в дослідженнях, у яких лише невелика частина учасників страждала на анафілаксію. Поєднання блокаторів Н₁- та Н₂-гістамінових рецепторів системної дії може надавати додаткові переваги над системними блокаторами H₁-гістамінових рецепторів у полегшенні деяких шкірних симптомів у пацієнтів, які страждають від гострої алергічної реакції. Існують задокументовані випадки, коли внутрішньовенне введення АГП призводило до гіпотонії, що може бути пов’язане зі швидкістю введення. АГП можливо призначати пацієнту з анафілаксією при стабільній гемодинаміці. Переважно потрібно використовувати блокатори Н₁-гістамінових рецепторів ІІ покоління.

Глюкокортикостероїди (ГКС)

ГКС широко використовують при анафілаксії і, як вважається, вони можуть запобігти затяжним симптомам анафілаксії, особливо у пацієнтів з супутньою астмою, а також з двофазною реакцією (хоча це ще не було доведено, і вони мають повільний початок дії). Парентеральне введення ГКС може бути призначене, як тільки були проведені перша і друга лінії лікування.

Глюкагон

Парентеральне введення глюкагону може бути корисним при лікуванні пацієнтів з анафілаксією, які не реагують на епінефрин, особливо для тих, хто приймає β-блокатори.

Моніторинг та виписка

Пацієнтів, у яких виявляли дихальну недостатність, слід ретельно оглядати принаймні впродовж 6–8 год; пацієнтів, які виявляли нестабільність кровообігу, – 12–24 год у відділенні реанімації з наступним переводом до відділення алергології. Перед випискою слід оцінити ризик майбутніх реакцій. Автоін’єктор з епінефрином має бути призначений особам, які мають ризик рецидиву.

Пацієнтів слід забезпечити випискою з рекомендаціями, у тому числі щодо заходів з уникнення алергену (якщо це можливо), та інструкцією щодо застосування автоін’єктора з епінефрином. Слід організувати диспансерний огляд, а також надати контактну інформацію групи підтримки пацієнтів.

Довгострокове лікування анафілаксії

вверх

Довгострокове лікування пацієнтів з анафілаксією засноване на підтвердженні тригера (тригерів) з використанням даних, отриманих під час тестів у клінічних та/або в лабораторних умовах. Воно також включає профілактику рецидивів, зокрема уникнення алергенів, специфічну імунотерапію алергенами, якщо це можливо, роз’яснювальну роботу для самостійного лікування анафілаксії при її повторенні, лікування відповідних супутніх захворювань.

Резюме довгострокового лікування пацієнтів з ризиком анафілаксії

• Надання індивідуального плану лікування, написаного простою, немедичною мовою. Цей план має включати в себе:
• Персональні ідентифікаційні дані:
  • ім’я та адресу;
  • контактні дані батьків, опікуна або найближчих родичів;
  • контакти лікаря-алерголога, лікаря-алерголога дитячого, лікаря загальної практики – сімейного лікаря і місцевих служб швидкої допомоги;
  • фотографію пацієнта.
• Чітке визначення джерел алергенів, яких слід уникати.
• Чітке визначення будь-якого неалергенного тригера або супутніх факторів (таких як фізичні вправи), а також поради щодо їх уникнення.
• Надзвичайний план дій при анафілаксії.

Копія плану повинна зберігатись у пацієнта, його батьків, опікуна, співробітників школи і лікаря загальної практики – сімейного лікаря.

• Надання аварійного комплекту з копією надзвичайного плану дій при анафілаксії та ЛЗ для самостійного лікування, наприклад:
  • автоін’єктор з епінефрином для лікування анафілаксії (у разі необхідності);
  • швидкодіючі неседативні АГП для лікування шкірних алергічних реакцій (за необхідності).
• Імунотерапія отрутою комах та десенсибілізація при МА, якщо це доцільно.
• Навчання пацієнтів і медперсоналу має включати:
  • інструктаж про відповідні заходи уникнення алергену, в тому числі консультації з лікарем-дієтологом, за необхідності;
  • інструктаж зі швидкого визначення симптомів анафілаксії;
  • роз’яснювальну роботу з приводу того, коли і як використовувати автоін’єктор з епінефрином.
• Психологічна підтримка, за необхідності.

Лікар-алерголог, лікар-алерголог дитячий може допомогти визначити продукти, що спричинюють анафілаксію, і порадити, яких продуктів слід уникати. Пацієнтів слід ретельно інструктувати щодо прихованих алергенів, перехресних реакцій на інші алергени і ситуацій, які становлять особливу небезпеку (наприклад харчування поза домом).

План ведення при анафілаксії

План ведення прианафілаксії має охоплювати:

• рекомендації з приводу уникнення алергену;
• контактні дані для отримання рекомендацій;
• план надзвичайних дій при анафілаксії з усіма можливими симптомами і вказівками;
• як реагувати на кожен з них.

Дослідження показали, що після створення плану ведення анафілаксії випадкові реакції трапляються значно рідше, принаймні у дітей з алергією на арахіс або лісовий горіх. Плани веденняанафілаксії повинні бути використані з моменту встановленя діагнозу, для того щоб сприяти виявленню та лікуванню будь-яких подальших реакцій, і тому вони повинні регулярно оновлюватися.

Приклад індивідуального плану надзвичайних дій при анафілаксії

1. Негайно введіть епінефрин з автоін’єктора за будь-якої з таких обставин:

• ви вважаєте, що у вас виникла анафілактична реакція;
• ваше горло стиснуте, або ви відчуваєте хрип або свист у грудях, або вам важко дихати;
• ви відчуваєте слабкість або відчуваєте, що ось-ось знепритомнієте;
• у вас є серйозні шлунково-кишкові симптоми (наприклад, спастичний біль у животі, блювання);
• у вас з’явились раптові шкірні симптоми (наприклад, кропив’янка, свербіж, набряк губ або язика).

2. Викличте швидку медичну допомогу.

3. Якщо ви не відчуєте слабкості, сядьте; якщо ви відчуваєте, що зараз знепритомнієте, – ляжте і тримайте ноги піднятими до грудей.

4. Якщо ви відчуваєте набряк обличчя або свербіж, прийміть перорально антигістамінний препарат.

5. Через 5 хв, якщо порушення дихання не зникли або посилилися, якщо ви досі відчуваєте слабкість, то можете використовувати другий автоін’єктор з епінефрином.

Показання для призначення автоін’єктора з епінефрином

Існує шість абсолютних показань до призначення автоін’єктора з епінефрином:

• анафілаксія, пов’язана з їжею, ЛЗ, латексом, аероалергенами;
• анафілаксія, зумовлена фізичним навантаженням;
• ідіопатична анафілаксія;
• супутня нестабільна астма з харчовою алергією;
• алергія на отрути комах у дорослих пацієнтів із системними реакціями (якщо їм не проводять підшкірну імунотерапію алергенами з отрути комах), у дітей з іншими системними реакціями, окрім шкірних;
• порушення мастоцитів та інші попередні системні реакції (інсектна алергія).

Навчання пацієнтів

вверх

Кого слід навчати

Оскільки анафілаксія зазвичай стається в оточенні людей, усі пацієнти з ризиком розвитку анафілаксії та люди, що опікуються ними, повинні бути забезпечені освітніми ресурсами, щоб мати можливість самостійно надавати допомогу при анафілаксії з моменту встановлення діагнозу. Підлітки потребують особливої уваги у зв’язку з проблемами, пов’язаними з цим періодом життя.

Що повинно включати навчання пацієнта

Навчання має охоплювати:

• специфічні стратегії уникнення алергену в домашніх умовах, у соціальному середовищі і під час подорожей;
• розпізнавання симптомів і попереджуючих сигналів;
• інформацію з приводу того, коли і як вводити ін’єкції епінефрину самостійно;
• інші заходи, необхідні для лікування реакції (наприклад, виклик допомоги).

Інструктаж пацієнта повинен акцентувати увагу на необхідності постійно носити з собою автоін’єктор з епінефрином, якщо такий було призначено.

Як повинні бути проінструктовані пацієнти

Для більшості пацієнтів стандартний рецепт і формальні інструкції з профілактики та лікування анафілаксії є недостатніми для дотримання відповідних практичних заходів, у тому числі введення епінефрину з автоін’єктора і його використання належним чином. Це ускладнюється нездатністю багатьох клініцистів правильно використовувати автоін’єктор з епінефрином. Навчання має бути доступним для всіх спеціалістів, які працюють з пацієнтами, яким загрожує анафілаксія. Така підготовка виявилася клінічно ефективною при таких алергічних захворюваннях, як астма і атопічна екзема або дерматит, алергічний риніт (цілорічний або сезонний). Освітні програми для пацієнтів особливо ефективні при застосуванні письмового плану дій, багатовимірного та міждисциплінарного підходу. Мультидисциплінарний підхід і надання інформативних друкованих та інтернет-матеріалів для пацієнтів з харчовою алергією є ефективними для поліпшення знань, забезпечення правильного користування автоін’єктором.

V. Ресурсне забезпечення виконання протоколу

вверх

На момент затвердження цього уніфікованого клінічного протоколу засоби матеріально-технічного забезпечення дозволені до застосування в Україні. При розробці та застосуванні локальних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів, далі – ЛПМД (КМП) має перевірятися реєстрація в Україні засобів матеріально-технічного забезпечення, які включаються до ЛПМД (КМП).

1. Для закладів, які надають первинну медичну допомогу

1.1. Кадрові ресурси

Лікар загальної практики – сімейний лікар, який має сертифікат, пройшов післядипломну підготовку в інтернатурі або на циклі спеціалізації, лікар-терапевт дільничний, лікар-педіатр дільничний, медичні сестри.

1.2. Матеріально-технічне забезпечення

Оснащення: ваги, тонометр, фонендоскоп, небулайзер, термометр. Інше – відповідно до Табеля оснащення.

ЛЗ (нумерація не впливає на порядок призначення): епінефрин, ГКС для системного застосування (гідрокортизон, дексаметазон, преднізолон), АГП (хлоропірамін, клемастин, дезлоратадин, левоцетиризин), сальбутамол у лікарській формі небули, іпратропію бромід + фенотерол, інгаляційні ГКС (флютиказон, будесонід).

2. Для закладів, які надають екстрену медичну допомогу

2.1. Кадрові ресурси

Лікар станції (відділення) швидкої та невідкладної медичної допомоги, який має сертифікат та відповідну кваліфікаційну категорію, фельдшер, медичні сестри.

2.2. Матеріально-технічне забезпечення

Оснащення: небулайзер, концентратор кисню, дефібрилятор, електрокардіограф, пульсоксиметр. Інше – відповідно до Табеля оснащення.

ЛЗ (нумерація не впливає на порядок призначення): епінефрин, ГКС для системного застосування (гідрокортизон, дексаметазон, преднізолон), розчин натрію хлориду 0,9%, сальбутамол у лікарській формі небули, сальбутамол у лікарській формі аерозоль, іпратропію бромід + фенотерол, інгаляційні ГКС (флютиказон, будесонід), АГП (хлоропірамін, клемастин), аміодарон, аденозин, атропін, кальцію хлорид, діазепам та/або лоразепам, розчин глюкози для внутрішньовенного використання, жирові емульсії: олія соєва, лідокаїн, магнію сульфат, морфін, налоксон, калію хлорид, натрію гідрокарбонат, ацетилсаліцилова кислота, глюкагон, гліцерил тринітрат у лікарській формі спрей.

3. Для закладів, які надають вторинну медичну допомогу

3.1. Кадрові ресурси

Лікар-алерголог, лікар-алерголог дитячий відповідної кваліфікаційної категорії територіально-госпітального округу або міської лікарні, медичні сестри.

3.2. Матеріально-технічне забезпечення

Алергологічне відділення

Оснащення: небулайзер, спірограф, пікфлоуметр, електрокардіограф, пульсоксиметр, концентратор кисню. Інше – відповідно до Табеля оснащення.

Поліклінічні відділення, кабінети лікаря-алер­голо­га/лікаря-алерголога дитячого клініко-діагностичного центру міської лікарні, що надає вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу

Оснащення: термометр, тонометр, фонендоскоп, небулайзер, набір алергенів для прик-тестування, індивідуальні ланцети. Інше – відповідно до Табеля оснащення.

Лікарські засоби (нумерація не впливає на порядок призначення): сальбутамол у лікарській формі небули, іпратропію бромід + фенотерол, інгаляційні ГКС (флютиказон, будесонід), ГКС для системного застосування (інфузійні форми – гідрокортизон, дексаметазон, преднізолон), епінефрин, розчин натрію хлориду 0,9%, АГП (хлоропірамін, клемастин, дезлоратадин, левоцетиризин).

Алергологічне/дитяче алергологічне відділення міської лікарні, що надає вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу

Оснащення: термометр, тонометр, фонендоскоп, небулайзер, набір алергенів для прик-тестування, індивідуальні ланцети, спірограф, пікфлоуметр. Інше – відповідно до Табеля оснащення.

ЛЗ (нумерація не впливає на порядок призначення): сальбутамол у лікарській формі небули, іпратропію бромід + фенотерол, інгаляційні ГКС (флютиказон, будесонід), ГКС для системного застосування (інфузійні форми – гідрокортизон, дексаметазон, преднізолон), епінефрин, розчин натрію хлориду 0,9%, АГП (хлоропірамін, клемастин, дезлоратадин, левоцетиризин), блокатори Н₂-гістамінових рецепторів (ранітидин, фамотидин), блокатори лейкотрієнових рецепторів (монтелукаст), цитостатики (циклоспорин).

4. Для закладів, які надають третинну медичну допомогу

4.1. Кадрові ресурси

Лікар-алерголог, лікар-алерголог дитячий відповідної кваліфікаційної категорії територіально-госпітального округу або обласної лікарні, медичні сестри.

4.2. Матеріально-технічне забезпечення

Алергологічне відділення

Оснащення: небулайзер, спірограф, пікфлоуметр, електрокардіограф, пульсоксиметр, концентратор кисню. Інше – відповідно до Табеля оснащення.

Поліклінічні відділення, кабінети лікаря-алерголога/лікаря-алерголога дитячого алергологічного центру обласної лікарні, що надає третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу.

Оснащення: термометр, тонометр, фонендоскоп, небулайзер, набір алергенів для прик-тестування, індивідуальні ланцети, шприци. Інше – відповідно до Табеля оснащення.

ЛЗ (нумерація не впливає на порядок призначення): сальбутамол у лікарській формі небули, іпратропію бромід + фенотерол, інгаляційні ГКС (флютиказон, будесонід), ГКС для системного застосування (інфузійні форми – гідрокортизон, дексаметазон, преднізолон), епінефрин, розчин натрію хлориду 0,9%, АГП (хлоропірамін, клемастин, дезлоратадин, левоцетиризин), блокатори Н₂-гістамінових рецепторів (ранітидин, фамотидин), блокатори лейкотрієнових рецепторів (монтелукаст), цитостатики (циклоспорин).

VIII. Додатки до уніфікованого клінічного протоколу медичної допомоги

вверх

 

 

 

 

 

 

Розробники протоколу

1. Кравченко В.В., в. о. директора Медичного департаменту МОЗ України, голова робочої групи.

2. Хобзей М.К., директор Департаменту реформ та розвитку медичної допомоги МОЗ України, д.м.н., професор (голова робочої групи до 19.05.2014).

3. Чоп’як В.В., зав. кафедри клінічної імунології та алергології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, д.м.н., професор, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Алергологія. Імунологія. Клінічна імунологія. Лабораторна імунологія» (згідно з наказом МОЗ України від 29.05.2014 № 196-к) (заступник голови з клінічних питань).

4. Ліщишина О.М., директор Департаменту стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України», к.м.н., ст.н.с. (заступник голови з методологічного супроводу).

5. Антипкін Ю.Г., директор Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України», академік НАМН України, д.м.н., професор, президент Асоціації педіатрів України.

6. Глумчер Ф.С., зав. кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, д.м.н., професор, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Анестезіологія» (згідно з наказом МОЗ України від 10.12.2012 № 526-к), президент Асоціації анестезіологів України.

7. Гогунська І.В., заступник директора Центру алергічних захворювань верхніх дихальних шляхів Державної установи «Інститут отоларингології ім. професора О.С. Коломійченка НАМН України», д.м.н.

8. Дитятковська Є.М., зав. алергологічним відділенням Комунального закладу «Дніпропетровське клінічне об’єднання швидкої медичної допомоги» Дніпропетровської обласної ради», д.м.н., Заслужений лікар України, головний алерголог м. Дніпропетровська, віце-президент Асоціації алергологів України, координатор МОЗ України з питань клінічної алергології.

9. Драннік Г.М., професор кафедри клінічної імунології та алергології з секцією медичної генетики Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, д.м.н., професор, почесний президент Українського товариства спеціалістів з імунології, алергології, імунореабілітації.

10. Зайков С.В., професор кафедри фтизіатрії і пульмонології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, д.м.н.

11. Зіменковський А.Б., зав. кафедри клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, д.м.н., професор.

12. Кайдашев І.П., зав. кафедри внутрішньої медицини № 3 ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія», проректор з наукової роботи Української медичної стоматологічної академії, д.м.н., професор, президент Українського товариства спеціалістів з імунології, алергології та імунореабілітації.

13. Лапшин В.Ф., зав. наукової групи проблем алергії та імунореабілітації дітей відділення захворювань органів дихання та респіраторних алергозів у дітей ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України», д.м.н., професор, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Дитяча пульмонологія» (згідно з наказом МОЗ України від 29.05.2014 № 196-к).

14. Літус О.І., професор кафедри дерматовенерології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, д.м.н., професор, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Дерматовенерологія» (згідно з наказом МОЗ України від 10.12.2012 № 526-к).

15. Ломіковська М.П., консультант, лікар алерголог Львівського регіонального центру клінічної імунології та алергології, асистент кафедри клінічної імунології та алергології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.

16. Матюха Л.Ф., зав. кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, д.м.н., професор, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Загальна практика – сімейна медицина» (згідно з наказом МОЗ України від 29.05.2014 № 196-к).

17. Наконечна А.А., консультант, лікар алерголог-імунолог Клініки алергології та імунології Королівського шпиталю Університету Ліверпуля, член Європейських робочих груп з медикаментозної алергії у Європейській академії клінічної алергології та імунології, к.м.н.

18. Осипова Л.С., зав. лабораторії клінічної лікарні «Феофанія», лікар-імунолог-алерголог, к.м.н., доцент.

19. Острополець Н.А., начальник відділу високоспеціалізованої медичної допомоги Управління надання медичної допомоги дорослим Медичного департаменту МОЗ України.

20. Павленко О.В., директор Інституту стоматології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, д.м.н., професор, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Стоматологія» (згідно з наказом МОЗ України від 29.05.2014 № 196-к).

21. Пухлик Б.М., зав. кафедри фтизіатрії з курсом клінічної імунології та алергології Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, д.м.н., професор, президент Асоціації алергологів України.

22. Романюк Л.І., зав. алергологічного відділення № 1 Київської міської клінічної лікарні № 8, керівник Київського міського алергологічного центру, д.м.н., головний позаштатний алерголог Департаменту охорони здоров’я виконавчого органу Київської міської ради.

23. Степаненко А.В., професор кафедри організації медичного забезпечення збройних сил Української військово-медичної академії МЗС України, д.м.н., професор.

24. Уманець Т.Р., провідний науковий співробітник наукової групи з проблем алергії та імунореабілітації дітей відділення захворювань органів дихання та респіраторних алергозів у дітей ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України», д.м.н., головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Дитяча алергологія» (згідно з наказом МОЗ України від 29.05.2014 № 196-к).

Методичний супровід та інформаційне забезпечення

1. Горох Є.Л., начальник відділу якості медичної допомоги та інформаційних технологій Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України», к.тех.н.

2. Мельник Є.О., начальник відділу доказової медицини Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України».

3. Шилкіна О.О., начальник відділу методичного забезпечення новітніх технологій у сфері охорони здоров’я Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України».

4. Ромашова Н.О., експерт відділу якості медичної допомоги та інформаційних технологій Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України».

Рецензенти

1. Курченко А.І., зав. кафедри клінічної імунології та алергології з секцією медичної генетики Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, д.м.н., професор.

2. Літус В.І., зав. кафедри клінічної, лабораторної імунології та алергології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, д.м.н., доцент.

3. Рекалова О.М., зав. лабораторії клінічної імунології ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України», д.м.н.

Адреса для листування: Департамент стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України», м. Київ. Електронна адреса: medstandards@dec.gov.ua.

Друкується в скороченому обсязі.

Електронну версію документа можна завантажити на офіційному сайті МОЗ України: http://www.moz.gov.ua та в Реєстрі медико-технологічних документів: http://www.dec.gov.ua/mtd/reestr.html