Дисбаланс амінокислот і порушення обміну білків як одна з патогенетичних ланок у вивченні токсико-алергійних дерматозів

Дані як вітчизняних, так і закордонних літературних джерел переконливо свідчать про небезпечні наслідки тяжких токсико-алергійних дерматозів (ТАД) та невпинне зростання їхньої частоти. До ТАД належать такі захворювання, як багатоформна ексудативна еритема, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз [1, 2].

Усі перелічені ТАД, як вважає більшість науковців, мають спільний спектр клінічних проявів. Продовжують точитися дискусії щодо питання, чи є вони різними хворобами, чи різними за перебігом проявами багатоформної ексудативної еритеми.

Багатоформна ексудативна еритема (БЕЕ) – це синдром, підґрунтям якого є ураження судин дерми з характерними вторинними змінами шкіри та слизових оболонок. Поліморфний висип локалізується на кінцівках, особливо кистях і стопах, слизових оболонках ротової порожнини, статевих органів, очей [6]. Етіологія цього захворювання до кінця не з’яcована. Серед можливих етіологічних чинників зазначають лікарські засоби (сульфаніламіди, барбітурати, пеніциліни та ін.), інфекції (герпесвірусна, мікоплазмова) [7]. Повідомляють про можливу генетичну схильність, пов’язану з генами HLA-B15 і HLA-DQw3, особливо у осіб з постгерпетичною і рецидивною формами БЕЕ [8].

Синдром Стівенса – Джонсона (ССД) – тяжкий, нерідко фатальний варіант пребігу БЕЕ, який характеризується гострим початком, гарячкою, бульозним висипом і великими міхурами на тлі набряклої і гіперемованої слизової оболонки порожнини рота, глотки, язика, мигдаликів, ясен. Утворені міхури з часом проривають, зливаються і вкриваються брудно-сірим нальотом. Крім слизової оболонки, яка найчастіше уражується при ССД, еритематозні, папульозні і везикульозні висипання з’являються на шкірі обличчя, тулуба та кінцівок. Патогенез ССД до кінця не відомий. Захворювання розглядають як гіперергічну реакцію, що може бути спровокована інфекцією, медикаментозними засобами, токсичними агентами і впливає на кератиноцити. Дія на кератиноцити може бути зумовлена всіма чотирма типами ушкоджувального чинника за імунною класифікацією, однак найзначущими є III і IV типи. Причиною виникнення ССД у 50% випадків є медикаменти, у решті – інфекційні агенти тощо. Летальність при ССД становить від 5 до 10% випадків [9].

Токсичний епідермальний некроліз (ТЕН) – одна з найтяжчих реакцій організму на дію різних ксенобіотиків з некрозом епідермісу, слизових оболонок і ураженням внутрішніх органів [10]. За останні п’ятдесят років збільшилася кількість повідомлень про цей особливий вид шкірного захворювання нез’ясованої етіології, який супроводжується глибокими порушеннями гемодинаміки та гомеостазу, що досить часто призводить до летальних наслідків. Щодо етіології, патогенезу, клінічних особливостей, лабораторних змін одного з найтяжчих ускладнень цього захворювання – шокового стану – дотепер немає єдиної думки [11].

Поступово сформувалося уявлення, що в більшості випадків етіологічними агентами при ТЕН є різноманітні лікарські засоби: сульфаніламідні, піразолонові препарати (амідопірин, реопірин, анальгін, баралгін, антипірин, бутадіон), антибіотики (пеніцилін, тетрациклін), барбітурати (люмінал, мединал), контрацептиви, які, будучи алергенами, справляють сенсибілізувальну дію на організм. ТЕН сьогодні розглядають як особливу токсико-алергійну реакцію. При цьому мають значення індивідуальні особливості організму: особлива схильність його реагувати після попередньої алергізації медикаментами, завчасний вплив бактерійної флори або ендоінтоксикації [12].

Нині не викликає сумнівів важливе патогенетичне значення порушень білкового обміну протягом і внаслідок ТАД. Відомості про стан спектра вільних амінокислот (АК) крові при цих захворюваннях поодинокі; аналізували в основному сірковмісні і меншою мірою – інші АК [13]. Дослідження проведені у 9 хворих з ТАД із застосуванням напівкількісного методу хроматографії на папері без зазначення нозологічних форм дерматозів. У роботі інших авторів схарактеризована загальна тенденція змін білкового обміну у хворих з ТЕН, але не вивчено порушення АК, тоді як змінам останніх надають великого значення. При цьому продукти метаболізму АК – біогенні аміни, які виконують багатогранну роль у біохімічних процесах, у пацієнтів із ТАД узагалі не вивчали.

Метаболізм АК і формування їх фонду є найважливішою інтегральною характеристикою обмінних процесів in vivo. Особливу увагу до амінокислотного складу крові в клінічній практиці пояснюють двома обставинами. По-перше, АК крові метаболічно пов’язані між собою, завдяки чому їх кількісний і якісний склад може служити критерієм стану білкового обміну в організмі. По-друге, АК крові є доступними для вивчення, що має важливе практичне значення.

Ключове значення АК у процесах біосинтезу білка, біологічно активних сполук, їх інтегративна функція між метаболічними потоками зумовлюють необхідність вивчення фонду вільних АК при різних патологічних станах, у тому числі й при тяжких ТАД. Враховуючи важливу роль розладів білкового обміну в розвитку і перебігу хвороб, недостатнє вивчення особливостей обміну АК і продуктів їх метаболізму у хворих на ТАД залежно від клінічних проявів, ми вважали за необхідне провести дослідження в цьому напрямку.

Будучи основою життя організму, білки є складними полімерами, що містять АК, які надходять із травного тракту в разі розщеплення білків харчових речовин. Особливе місце в метаболічних перетвореннях належить АК, які відіграють ключову роль у процесах проміжного обміну за різноманітністю шляхів і особливостями їх участі в складних системах регулювальних механізмів. АК є основними елементами побудови білків і біологічно активних речовин (гормонів, вітамінів, ферментів), виступають регуляторами імунних процесів, а також впливають на внутрішньоклітинний рівень вторинних месенджерів – Са²⁺, продуктів фосфоінозитидного обміну [15].

АК та їх метаболіти окрім своєї збудливої або гальмівної дії на специфічні рецептори можуть активно включатися в антиоксидантний захист і сприяти стабілізації окисно-відновних процесів у багатьох тканинах. Глутамат, гліцин і цистеїн є компонентами ключової ланки антиоксидантного захисту – трипептиду глутатіону [16]. Через сірковмісні АК глутатіон пов’язаний з обміном мембран, стан яких змінюється під впливом ушкоджувальних чинників. Враховуючи, що до ендогенних регуляторів адаптивних перебудов крім стероїдних і адреналових гормонів належать ароматичні АК (фенілаланін, тирозин, триптофан) і таурин, можна стверджувати, що регуляторні можливості багато в чому залежать від ендогенного ресурсу цих АК. Через зазначений універсальний механізм будь-який вплив буде включати всю адаптивну систему в цілому.

Відомості про участь АК в ініціюванні та реалізації імунних реакцій в організмі нечисленні. Азотисті метаболіти аргінін і поліаміни, які утворюються з глутамінової кислоти, є могутніми імуномодуляторами, що стимулюють як лімфоїдний, так і фагоцитарний паростки кровотворення. При цьому аспарагінова, глутамінова кислота і триптофан стимулюють тимусзалежну імунну відповідь у широкому діапазоні. Метаболічною дією АК можна пояснити їх захисний ефект від бактерійних токсинів. Установлено, що розгалужено-ланцюгові АК справляють антитоксичну дію на вплив стрептолізину [17].

Підтвердженням регуляторної ролі АК у клітинному метаболізмі є факт, отриманий у дослідах на культурі тканин: глутамін і аспарагін виявилися есенціальними факторами для росту деяких нормальних і пухлинних клітин. При цьому вони не можуть бути замінені ні один одним, ні відповідними дикарбоновими кислотами [18]. Гідрофобні АК можуть виконувати «якірну» функцію, взаємодіючи з ліпідним матриксом, завдяки чому транслокуються через цитомембрани й виявляють регуляторний вплив на внутрішньоклітинні молекулярні мішені.

Антиішемічну активність глутамінової кислоти та метіоніну встановлено в експерименті на моделі коронарної недостатності. Гамма-аміномасляна кислота (ГАМК) гальмує накопичення інозит-1-фосфату, зв’язуючись з гістаміном, що стимулює акумуляцію фосфоліпіду. Аланін, поєднуючись з гістидином м’язової тканини, утворює карнітин, який інактивує продукти перекисного окиснення ліпідів і стабілізує мембрани м’язових клітин. АК, утворюючи пептидні комплекси, регулюють проникність клітинних мембран і прискорюють деградацію біогенних амінів. З іншого боку, АК, втручаючись у ферментативні процеси, також впливають на рівень біогенних амінів. Таурин – кінцевий продукт катаболізму сірковмісних АК, який, інгібуючи накопичення та надходження Са²⁺, стабілізує збудливі клітинні мембрани та підвищує стійкість нервових клітин до гіпоксії.

Розвиток патологічних змін, деструктивних процесів у багатьох випадках характеризується дисбалансом АК в організмі. Про порушення обміну АК у цілісному організмі свідчать не лише кількісний і якісний склад продуктів їх метаболізму в крові або сечі, а й рівень самих вільних АК у біологічних рідинах. Концентрація вільних АК у плазмі крові як інтегральний показник обміну речовин є характеристикою таких процесів: екзогенного надходження цих сполук (нутрієнтний чинник), всмоктування, розподілу в тканинах, реабсорбції та виведення (транспортний чинник), турноверу білка та проміжного обміну самих АК, який регламентовано реакціями переамінування, декарбоксилювання, глюконеогенезу і гліколізу (метаболічний чинник) [19].

Основним структурним білком зроговілих клітин епідермісу є кератин, хімічну основу якого становлять АК. Характерна особливість кератину епідермісу – високий рівень сірковмісних АК і дисульфідних зв’язків. Кератини шкіри та волосся розділяють на низькосірчані кератини, високосірчані кератини і кератини з високим вмістом гліцину та тирозину. Білок кератогіалінових гранул багатий на цитрулін, але, на відміну від кератолініну, у ньому підвищений вміст глутамінової кислоти і знижений – цистеїну [20]. Таким чином, можна стверджувати, що для нормального формування епідермісу необхідна достатня концентрація незамінних і замінних АК крові, яка забезпечується їх надходженням ззовні й адекватною засвоюваністю організмом.

Матеріали та методи дослідження

Під нашим спостереженням протягом п’яти років перебувало 70 хворих на ТАД віком від 19 до 64 років, із яких 23 (32,9 %) особи чоловічої і 47 (67,1%) – жіночої статі. Хворі з БЕЕ становили найбільшу групу – 46 (65,7%) чоловік, майже в однакової кількості пацієнтів установлено ССД (11 – 15,7%) і ТЕН (13 – 18,6%).

Оцінку стану обміну АК в організмі хворих здійснювали на підставі спектра АК сироватки крові, дослідженого у 57 хворих на БЕЕ і ССД до і після лікування, у 13 хворих з ТЕН тричі – на початку, у кризову фазу та період реконвалесценції. Рівень АК у сироватці крові визначали методом тонкошарової двомірної хроматографії.

Результати дослідження та їх обговорення

Під час аналізу вмісту амінокислотного складу сироватки крові

хворих на БЕЕ виявилено достовірне зменшення лише одного сумарного показника – кількості сірковмісних АК (р<0,01). Загальний вміст АК у пацієнтів не відрізнявся від норми, сумарний вміст замінних і незамінних АК знижувався, частково незамінних – підвищувався, але статистично достовірних відмінностей між цими показниками у здорових осіб не встановлено (р>0,05). Відношення кількості незамінних і частково незамінних до вмісту замінних АК мало тенденцію до збільшення. Було достовірно знижене співвідношення метіоніну і цистеїну, а також глютамінової кислоти і проліну (р<0,01), дещо зросло співвідношення лейцину та ізолейцину, аспарагінової кислоти й аланіну (р>0,05).

У пацієнтів із гострим і хронічним перебігом БЕЕ

встановлено такі самі відхилення амінограм, як і загалом у групі хворих. Достовірні відмінності між показниками у хворих із різним характером перебігу дерматозу виявлено відносно рівня гліцину, цистеїну і тирозину (р<0,05). Так, у разі гострого перебігу БЕЕ вміст наведених АК вираженіше зменшувався порівняно з таким у хворих із хронічним перебігом захворювання. Виявлено також незначну зміну інших показників амінокислотного фонду, що залежать від характеру перебігу патологічного процесу. Спостерігали тенденцію до зменшення вмісту аланіну, аргініну, валіну, гістидину, глютамінової кислоти, орнітину, проліну та таурину, підвищення рівня ГАМК, триптофану (р>0,05). Концентрація аспарагіну, аспарагінової кислоти, ізолейцину, лейцину, лізину, метіоніну, серину, треоніну, фенілаланіну не залежала від характеру перебігу БЕЕ.

З подовженням періоду хвороби при хронічній рецидивній формі БЕЕ у сироватці крові хворих відбувалися незначні зміни амінокислотного складу; при цьому достовірних відмінностей між показниками не виявлено (р>0,05). Відмічено негативну динаміку вмісту гліцину (119,4±13,6 мкмоль/л), метіоніну (14,5±1,6 мкмоль/л), тирозину (67,5±3,9 мкмоль/л), цистеїну (58,4±2,8 мкмоль/л) у разі збільшення кількості рецидивів хвороби протягом 3 років (до цього періоду зазначені показники становили відповідно 142,3±15,3; 17,3±1,5; 55,1±2,9 і 52,7±2,6 мкмоль/л).

Амінокислотний спектр сироватки крові у пацієнтів із ССД

зазнав таких змін: достовірно знижувалася загальна кількість вільних АК (р<0,05) унаслідок значного зменшення суми замінних (р<0,05) і незамінних (р<0,01), а також сірковмісних АК сироватки крові (р<0,01). При цьому сумарний вміст частково незамінних АК недостовірно підвищувався (р>0,05). У пацієнтів цієї групи відношення суми незамінних АК до суми замінних АК, а також суми незамінних і частково незамінних АК до сумарного вмісту замінних залишались в межах норми. Виявлено достовірне зменшення коефіцієнта метіонін/цистеїн, збільшення співвідношення аспарагінової кислоти й аланіну у хворих із ССД.

Під час дослідження рівня вільних АК та інших нінгідринпозитивних компонентів у сироватці крові хворих з різним ступенем тяжкості ССД (табл. 4) у більшості випадків встановлено однонаправлені відхилення показників амінокислотного спектра в разі легкого, помірного та тяжкого перебігу хвороби.

Встановлено відносне збільшення вмісту аланіну у пацієнтів із тяжким перебігом ССД порівняно з легким і середнього ступеня тяжкості перебігом процесу, хоча показник в обох групах відрізнявся від норми. Відносно інших параметрів амінокислотного фонду виявлено тенденцію до їх зниження в разі тяжкого перебігу порівняно з легшими проявами (аспарагін, валін, гліцин, глютамін, гістидин, лейцин, ізолейцин, лізин, метіонін, серин, цистеїн). Серед цих АК вираженіше зниження рівня характерне для гліцину, глютаміну, лізину, серину, тирозину, триптофану. Показники рівня аргініну, аспарагінової кислоти, треоніну, проліну і фенілаланіну були майже однаковими у пацієнтів із різним ступенем тяжкості. Привертає увагу достовірне зниження вмісту тирозину і триптофану в разі тяжкого перебігу дерматозу порівняно з аналогічними показниками у хворих із легкою формою (р<0,05), при якій не виявлено відмінностей від показників у контрольній групі. У результаті дослідження також встановлено зниження рівня біогенних амінів (таурину, орнітину і ГАМК) у разі тяжкого ступеня захворювання, при цьому останній показник достовірно відрізнявся від аналогічного за легкого ступеня ССД.

За допомогою кореляційного аналізу встановлено існування позитивного зв’язку між ступенем тяжкості хвороби і рівнем аланіну (r=0,51, р<0,05), негативного взаємозв’язку – між ступенем тяжкості і рівнем тирозину (r=–0,60, р<0,05), триптофану (r=–0,72, р<0,01). Між окремими АК виявлено кореляційні залежності, що характеризують метаболічні процеси (позитивна кореляційна залежність між рівнем цистеїну і таурину (r = 0,55, р<0,05); негативна – між серином і таурином (r=–0,48, р<0,05).

У разі вивчення фонду вільних АК у хворих з ТЕН

встановлено різноспрямовані зміни деяких показників залежно від стадії хвороби. У початковий період виявлено достовірне зниження загальної кількості АК, що відбувається через незначне зменшення вмісту замінних (р>0,05), достовірне зниження вмісту незамінних (р<0,01) і частково незамінних АК (р<0,05). Концентрація сірковмісних АК також різко знижувалася (р<0,01). Також на початку захворювання відношення рівня незамінних до вмісту замінних АК, аспарагінової кислоти і аланіну зменшувалося (р<0,05), відношення лейцину до ізолейцину збільшувалося (р<0,05) порівняно з такими показниками в контрольній групі. У вираженій стадії хвороби спостерігали збільшення загальної кількості АК, при цьому значно зростав вміст незамінних і сірковмісних АК. Сумарний рівень замінних АК мав тенденцію до зниження. Відповідно збільшувалося відношення незамінних до замінних АК, незамінних і частково незамінних АК до замінних (р<0,01), лейцину до ізолейцину, глютамінової кислоти до проліну, зменшувалося – аспарагінової кислоти до аланіну (р<0,05).

Аналіз амінограм сироватки крові у хворих з ТЕН (табл. 6) підтвердив наявність гіпоаміноацидемії на початку і гіпераміноацидемії – у вираженій стадії хвороби. Для амінокислотного спектра в початковий період ТЕН характерні такі відхилення: достовірне зниження рівня валіну, гліцину, гістидину, треоніну, (р<0,01), аспарагінової кислоти, ізолейцину, метіоніну, тирозину, триптофану, фенілаланіну, цистеїну (р<0,05), підвищення кількості тільки глютаміну (р<0,05). У сироватці крові пацієнтів виявлено тенденцію до зниження концентрації глютамінової кислоти, лейцину, лізину, орнітину. Без відхилень від показників, розрахованих у групі контролю, залишалися значення аланіну, аргініну, аспарагіну, ГАМК, проліну, серину і таурину.

Під час дослідження рівня АК крові хворих з ТЕН у вираженій стадії захворювання виявлено характерні для цього періоду зміни фонду АК. У сироватці крові відбувалося збільшення кількості всіх незамінних АК – ізолейцину і лейцину (р<0,01), валіну, лізину, метіоніну, треоніну, триптофану, фенілаланіну (р<0,05) і кількох замінних АК – аланіну, цистеїну (р<0,05). Достовірно зниженим виявився вміст аланіну, гістидину, глютаміну, глютамінової кислоти, проліну, серину, таурину.

У разі порівняння показників амінокислотного спектра крові в різні періоди ТЕН встановлено тенденцію до підвищення вмісту аланіну, валіну, гліцину, гістидину, ізолейцину, лейцину, лізину, метіоніну, орнітину, тирозину, треоніну, триптофану, фенілаланіну, цистеїну; до зниження – рівня аспарагіну, глютаміну, глютамінової кислоти, проліну, серину, таурину у хворих у вираженій стадії відносно початку хвороби. У пацієнтів з летальним наслідком (n=3) деякі показники відрізнялися ступенем кількісних змін порівняно з аналогічними у хворих зі сприятливим результатом лікування. Так, вміст валіну збільшувався у пацієнтів з летальним наслідком у 4,56 разу, ізолейцину – в 11,6 разу, лейцину – у 4,28 разу, лізину – у 4,46 разу за умови підвищення концентрації цих АК у решти хворих відповідно у 3,98, 7,59, 3,80 і 2,75 разу. Встановлено, що у хворих з несприятливим результатом рівень тирозину знижувався в 1,78 разу на тлі збільшення показника в 1,48 разу у пацієнтів з ремісією.

Аналіз рівня вільних АК і їх похідних у сироватці крові хворих з ТЕН залежно від статі не виявив достовірних відмінностей між показниками.

Розглянемо загальні для всіх клінічних форм або властиві тому чи тому дерматозу розлади амінокислотного спектра крові і можливі причини їх виникнення.

Для хворих із досліджуваною патологією шкіри (БЕЕ, ССД і ТЕН) характерне зниження рівня гліцину, цистеїну і глютамінової кислоти на різних етапах захворювання. Причиною виявлених порушень, ймовірно, є мобілізація гліцину і цистеїну, меншої мірою – глютамату для посиленого утворення трипептиду глутатіону в запалених тканинах. Глутатіон (ключова ланка антиоксидантного захисту) має важливе значення в окисно-відновних процесах в організмі. Підвищення його рівня в тканинах розглядають як компенсаторну реакцію, спрямовану на підтримку тканинного метаболізму. Характерною зміною амінокислотного спектра при всіх ТАД є зниження вмісту метіоніну. Нестача метіоніну є однією з основних причин порушення синтезу білка, пригнічення функціонування антирадикальних захисних систем, оскільки він виконує роль донатора метильних груп і є джерелом сірковмісних сполук в організмі.

Тісно пов’язаний з обміном сірковмісних АК біогенний амін таурин з доведеними властивостями адаптогена. Таурин бере участь у проведенні нервових імпульсів і регуляції метаболічних процесів – енергетичного, вуглеводного, білкового; впливає на іонний склад клітин завдяки стабілізувальній дії на їхні мембрани. Зниження рівня таурину у хворих із ССД, ТЕН (у початковий період) пов’язане з активацією катаболізму сірковмісних АК, проте збільшення його вмісту в разі сприятливого перебігу, ураження менше 50% поверхні шкіри є, ймовірно, компенсаторною реакцією, при якій цей біогенний амін справляє антиоксидантну, антигіпоксичну дію.

Збільшення в сироватці крові хворих з БЕЕ, ССД і ТЕН рівня аргініну, що є азотистим антиоксидантом, можна розцінити як специфічну захисну відповідь на надходження в організм ксенобіотиків.

Зниження рівня гістидину у всіх хворих відбувалося внаслідок підвищеної потреби в АК для утворення гістаміну, що бере участь у патогенезі токсико-алергійних реакцій і має значну судинорозширювальну дію.

Дефіцит тирозину, виявлений у хворих із ССД і в початковий період ТЕН, пов’язаний, ймовірно, з посиленням його окиснення під впливом кортикостероїдів, унаслідок чого в організмі синтезується низка гормонів і біогенних амінів (адреналін, норадреналін, тиреоїдні гормони), а також порушенням гідроксилювання фенілаланіну.

Аналізуючи причини порушень амінокислотного спектра у хворих, ми дійшли висновку, що дисаміноацидемія, що розвивається при БЕЕ, – це наслідок активації процесів ліпопероксидації й ослаблення антиоксидантного захисту організму, тому найбільш зниженими виявилися показники АК, які беруть участь у синтезі глутатіону в тканинах (гліцин, цистеїн і глютамінова кислота), вміст аргініну (азотистого антиоксиданту) в крові підвищувався. Зміни вмісту інших АК і амінів (метіонін, пролін, орнітин, таурин) метаболічно з ними пов’язані.

Гіпоаміноацидемія при ССД і в початковій фазі ТЕН може бути зумовлена порушенням синтезу білка, збільшенням проникності судин і виходом білків із судинного русла. В умовах гіпоксії не виключена і можливість сповільнення швидкості розщеплювання білків до АК. Зменшення рівня вільних АК у крові пацієнтів із ССД і ТЕН (у початковий період), ймовірно, відбувається в разі використання організмом деяких з них для забезпечення енергетичних потреб, а також унаслідок посиленого споживання вільних АК для синтезу білкових молекул у зв’язку з ураженням шкіри. На наш погляд, зниження вмісту АК можна розцінити як прояв адаптивного механізму, спрямованого на збільшення і підтримку енергетичного потенціалу організму. Гормональні чинники (катехоламіни, глюкокортикоїди, гормони щитоподібної залози), участь яких у перебігу хвороб не викликає сумнівів, зумовлюють втрату АК крові, печінки й інших органів і тканин.

Збільшення кількості вільних АК у крові хворих у розпал ТЕН зумовлене дією нейрогуморальних, ферментативних і інших чинників, що призводять до прискорення процесів розпаду білків і утворення вільних АК. Таким чином, приріст вільних АК крові у хворих з ТЕН прямо або опосередковано відображає інтенсивність розпаду тканинних білків (печінки, серця, м’язів). Накопичення вільних АК у крові є відображенням не стільки інтенсивності розпаду або синтезу білка, скільки співвідношення між цими процесами і переважання одного з них. Саме превалювання катаболічних процесів виявляється накопиченням азоту АК у хворих із ТЕН. Можна припустити, що підвищений розпад білків пов’язаний зі зміною функції кіркової речовини надниркових залоз – посиленим виділенням глюкокортикоїдів, що відбувається паралельно з імунним конфліктом. Саме зміни гормонального профілю після дії лікарських засобів впливають на білковий обмін і зумовлюють переважання катаболічних процесів. Найімовірніше, тканинний розпад є реакцією пристосування, що зводиться до вивільнення АК, необхідних для відновлення ушкоджених тканин.

Разом з активацією процесів розпаду, ймовірно, порушений ресинтез білка (особливо в розпал ТЕН), і зміни амінокислотного спектра спрямовані на збереження певного гомеостазу за цього патологічного стану організму. Однак порушення концентрації і співвідношення АК у структурах клітин мають певну цінність, оскільки експериментально доведено, що збільшення вмісту одних АК може призводити до зникнення інших і розладу функцій організму загалом, як у разі летального наслідку при ТЕН. Втрати замінних і незамінних АК, гіпопротеїнемія знижують здатність організму синтезувати білки в різних тканинах, що створює несприятливий фон для регенерації тканин, гальмує загоєння ерозій, знижує резистентність організму до інфекції.

Отримані нами результати свідчать, що ТАД супроводжуються вираженими змінами показників білкового обміну крові. Під час аналізу ступеня вираженості і характеру обмінних порушень визначено особливості зрушень вмісту вільних АК і продуктів їх обміну у хворих. Ступінь порушень при БЕЕ, ССД і ТЕН різний, що пов’язано з неоднаковою потребою в АК під час тих або тих різноманітних біохімічних процесів. Це свідчить про те, що зміни амінокислотного обміну є важливою патогенетичною ланкою захворювань, що визначає їх тяжкість і прогноз. Знання закономірностей змін обміну білків при ТАД є необхідною передумовою для правильного вибору тактики терапевтичних заходів щодо усунення порушень білкового обміну.

Список літератури – в редакції