Реакції гіперчутливості сповільненого типу з антигенними комплексами умовно-патогенних грибів як метод комплексної оцінки стану клітинної ланки імунітету у ВІЛ-інфікованих

Нині відомо про роль клітинної ланки імунітету у хворих на ВІЛ-інфекцію, передусім Т-лімфоцитів, оскільки вони першими стають мішенню для вірусу [2, 8].

Незважаючи на значні успіхи і можливості клінічної діагностики ВІЛ-інфекції та наявність низки функціональних і лабораторних методів виявлення ураження імунітету при цьому захворюванні, метод імунодіагностики за допомогою антигенних комплексів умовно-патогенних грибів не можна залишити поза увагою [3, 9, 11].

Використання антигенних комплексів для діагностики стану клітинної ланки імунітету виправдало себе при таких захворюваннях, як туберкульоз, ієрсиніоз та ін. [1, 4, 6]. Діагностичне значення антигенів, зокрема антигенних комплексів умовно-патогенних грибів, має велике значення, оскільки дає змогу з великою часткою ймовірності діагностувати той чи той процес в організмі, а поява нового фактора – ВІЛ-інфекції – відкриває нові перспективи для застосування антигенів [4, 6, 13].

Серологічні, молекулярно-генетичні, імуноферментні методи діагностики хоч і є достовірними, але через такі чинники, як наркозалежність, асоціальний спосіб життя, безробіття, перебування у місцях позбавлення волі, фінансова неспроможність, не завжди доступні пацієнтам [3, 4, 7, 14]. Порівняно з високовартісними лабораторними тестами антигени мають певну перевагу, оскільки можуть бути застосовані й оцінені в будь-якому медичному закладі, доступні для будь-якої категорії хворих, мають достатньо високий діагностичний рівень і дають змогу запідозрити патогенний процес і визначити його прогноз [1, 5, 12, 16].

Мета дослідження – покращити якість діагностики порушень клітинної ланки імунітету у хворих на ВІЛ-інфекцію шляхом використання алергенів умовно-патогенних грибів для підвищення ефективності їх лікування.

Матеріали та методи дослідження

Під спостереженням перебувало 65 пацієнтів (клінічна категорія С – власне СНІД, що відповідає критеріям класифікації СDС, США) з лабораторно підтвердженою ВІЛ-інфекцією (62 чоловіки, 3 жінки). Середній вік обстежених – 28±5 років. Обстежених ВІЛ-інфікованих було розділено на три групи за рівнем СD4+ згідно з класифікацією СDС (США). До 1-ї групи зараховано 7 пацієнтів з рівнем СD4+ >500 клітин в 1 мкл крові; до 2-ї – 16 осіб з рівнем СD4+ 200–499 клітин в 1 мкл крові; до 3-ї групи увійшли 42 пацієнти з рівнем СD4+ <200 клітин в 1 мкл крові. Контрольну групу становили 28 здорових добровольців віком від 25 до 45 років. На момент проведення дослідження 52 ВІЛ-інфікованих з групи спостереження отримували антиретровірусну терапію.

Практично у всіх ВІЛ-інфікованих виявлено супутню патологію: вірусні гепатити В і С, хронічний алкоголізм, наркоманію; останні два захворювання – в стадії ремісії упродовж не менше 6 міс до початку спостереження.

На першому етапі обстеження ретельно зібрано анамнез хвороби і життя, проведено аналіз лікування і детальне опитування хворих, щоб переконатися, що хворі не вживали кортикостероїдні препарати, а також аналіз історій хвороби й амбулаторних карток для вивчення супутньої патології, що могла вплинути на результати досліджень.

На другому етапі досліджень здійснювали внутрішньошкірне введення антигенних комплексів умовно-патогенних грибів Аlternaria alternata, Cladosporium spp., Monilіlia sitophila, Chrysonilia sitophila, Botrytis cinerea, Aspergillus spp. (A. fumigatus, A. niger), Penicillum spp.

Усі пацієнти дали поінформовану згоду на обстеження. Згідно з дизайном дослідження, внутрішньошкірні проби проводили двічі з інтервалом у 3 міс.

З метою оцінки реакції гіперчутливості негайного типу результати тестування оцінювали через 20 хв після введення антигенних комплексів. Для вивчення реакції гіперчутливості сповільненого типу проводили оцінювання місцевих реакцій на шкірі в місцях введення алергенів через 24, 48, 72 год після ін’єкцій. Реакції на введення антигенних комплексів класифікували як «негативна», «слабко позитивна», «позитивна» та «різко позитивна», а також «сумнівна», згідно зі стандартами оцінки реакцій внутрішньошкірних тестів.

Для обробки результатів використано пакет статистичних програм «Statistica» 5.0 for Windows. Критерієм статистичної достовірності вважали загальноприйняту в медицині величину p<0,05. Кореляційний аналіз проводили за допомогою рангового коефіцієнта кореляції Спірмена.

Результати дослідження та їх обговорення

Реакції гіперчутливості негайного типу в цьому разі не були предметом дослідження та випадали рідко (усього 7 випадків у групі обстежених та 3 – у контрольній), що пояснюється типом алергійних реакцій у відповідь на мітогени умовно-патогенних грибів. Саме тому ці випадки розцінювались нами як особливість імунного статусу пацієнтів та діагностичного значення не мали.

Кількісний склад реакцій гіперчутливості сповільненого типу, отриманих унаслідок уведення мітогенів умовно-патогенних грибів, наведено в табл. 1.

Найчастіше серед обстежених ВІЛ-інфікованих як під час первинного, так і повторного тестування виявляли позитивні тести з Botrytis cinerea, Cladosporium spp., Аlternariа spp. При цьому найбільшу кількість позитивних тестів зареєстровано для Botrytis cinerea – 20,0% у разі первинного обстеження та 27,7% – повторного. Високими також були показники реакцій гіперчутливості сповільненого типу з антигенними комплексами Аlternariа spp. і Cladosporium spp.: відповідно 16,9 і 21,5% під час первинного тестування та 24,6 і 26,2% – повторного. Вираженість шкірної реакції середнього ступеня в цій групі як під час первинного, так і повторного тестування встановлено для Chrysonilia sitophila: 12,3 і 21,5% відповідно. Найменша вираженість реакцій гіперчутливості сповільненого типу зафіксована для антигенних комплексів Penicillium spp. та Monililia sitophila як під час первинного, так і повторного тестування: відповідно 10,8 і 7,7% та 16,9 і 13,8%.

Результати реакції гіперчутливості сповільненого типу з антигенними комплексами умовно-патогенних грибів під час первинного і повторного тестування та відповідні коефіцієнти рангової кореляції Спірмена з результатами внутрішньошкірних тестів наведено в табл. 2.

Як видно з табл. 2, найбільше діагностичне значення як під час первинного, так і повторного тестування мали показники з антигенними комплексами Alternaria spp., Cladosporium spp., Botrytis cinerea. Менш вираженими були шкірні реакції з антигенними комплексами Aspergillus spp. і Chrysonilia sitophila, як у разі первинного, так і повторного тестування. Результати тестування з мітогенами Penicillium spp. і Monililia sitophila мали найменше значення.

При цьому в результаті статистичного аналізу кореляції показників шкірних проб з антигенними комплексами умовно-патогенних грибів і рівня СD4+ встановлено, що для грибів Alternaria spp., Botrytis cinerea, Cladosporium spp. ступінь кореляції був високим (значення коефіцієнта рангової кореляції Спірмена становили 0,69; 0,71; 0,78 під час первинного тестування та 0,91; 0,85; 0,94 – повторного). Для грибів Chrysonilia sitophila та Aspergillus spp. ступінь кореляції у групі ВІЛ-інфікованих також був сильний (значення коефіцієнта рангової кореляції Спірмена становили 0,57; 0,61 під час первинного тестування та 0,81; 0,83 – повторного). Силу зв’язку середньої інтенсивності спостерігали в разі тестування антигенним комплексом Penicillium spp. (коефіцієнт рангової кореляції Спірмена становив 0,52 під час первинного тестування і 0,76 – повторного). Сила зв’язку в разі тестування з антигеном гриба Monililia sitophila була найменшою (значення коефіцієнта рангової кореляції Спірмена – 0,47 під час первинного тестування і 0,68 – повторного).

Таким чином, застосований нами підхід щодо визначення стану клітинної ланки імунітету у ВІЛ-інфікованих шляхом застосування антигенних комплексів умовно-патогенних грибів виявився доцільним. Результати дослідження свідчать, що його можна використовувати в медичних закладах з обмеженим або відсутнім доступом до проточної цитофлуорометрії. Також зазначений діагностичний метод міг би бути застосований під час первинного обстеження ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД для оцінки стану клітинної ланки імунітету й імунної системи організму загалом.

Шкірні тести з антигенними комплексами умовно-патогенних грибів можуть бути використані як один із методів контролю ефективності антиретровірусної терапії, оскільки дають змогу переконатися у відновленні стану імунної системи шляхом відновлення вираженості алергійних реакцій залежно від зростання рівня СD4+.

Висновки

1. Антигенні комплекси умовно-патогенних грибів можуть бути використані як маркери стану клітинної ланки імунітету у хворих на ВІЛ-інфекцію.

2. Найінформативнішими при ВІЛ-інфекції виявилися результати тестування з антигенними комплексами Alternaria spp., Botrytis cinerea, Cladosporium spp.

3. У хворих на ВІЛ-інфекцію з різними ступенями імуносупресії відповідь на мітогени Т-ланки імунітету порівняно зі здоровими особами є помірно зниженою. Більшою мірою це стосується ВІЛ-інфікованих з рівнем СD4+ <200 клітин в 1 мкл крові; найінтенсивнішу відповідь на антигенні комплекси умовно-патогенних грибів спостерігали у обстежених з рівнем СD4+ >500 клітин в 1 мкл крові; у обстежених з рівнем СD4+ 200–499 клітин в 1 мкл крові інтенсивність відповіді Т-ланки імунітету була помірною.

Література

1. Богомолов А.Є., Пухлик Б.М. Гіперчутливість до умовно-патогенних грибів як критерій діагностики клітинної ланки імунітету у хворих на туберкульоз // Український пульмонологічний журнал. – 2007. – № 4. – С. 33–36.
2. Всесвітня організація охорони здоров’я // Імунізація людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом, та людей з високим ризиком ВІЛ-інфекції. – WHO Regional Office for, Copenhagen, 2006. – С. 4–6.
3. Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология. – Одесса: Астро Принт, 1999. – 604 с.
4. Елинов Н.П., Васильева Н.В. Микромицеты – аллергены // Актуальные вопросы пульмонологии и клинической аллергологии: Тез. докл. научно-практич. конф. – СПб., 1999. – С. 34.
5. Елинов Н.П. Микоаллергены // Микология. – 2002. – № 6. – С. 17–19.
6. Кноринг Б.Е., Фрейдлин И.С., Симбирцев А.С. // Мед. иммунология. – 2001. – Т. 3, № 1. – С. 61–68.
7. Наказ МОЗ України № 658 від 04.10.2006 р.
8. Покровский В.В., Ермак Т.Н., Беляева В.В. // ВИЧ-инфекция: клиника, диагностика и лечение. – М., 2003. – С. 30–77.
9. Пухлик Б.М. Руководство по практической иммунодиагностике и иммунотерапии. – Винница, 1992. – С. 29–35.
10. Пухлик Б.М. Алергологія. – Вінниця, 2004. – С. 38–51.
11. Соболев А.В., Васильева Н.В. Микогенная аллергия (этиология, патогенез, клиника, диагностика, лечение и профилактика) // Аллергология. Частная аллергология / Под ред. Г.Б. Федосеева. – СПб.: Нордмедиздат, 2001. – Т. 2. – С. 200–211.
12. Хаитов Р.М., Решетников А.В., Сидорович И.Г. Клинические испытания первой отечественной анти-ВИЧ/СПИД-
вакцины. – М., 2009. – С. 573–576.
13. Begemann M., Policar M. Pneumococcal vaccine failure in an HIV-infected patient with fatal pneumococcal sepsis and HCV-related cirrhosis // Mt. Sinai J. Med. – 2001. – Vol. 68. – P. 396–399.
14. Bekker V., Scherpbier H., Pajkrt D. Persistent humoral immune defect in highly active antiretroviral therapy-treated children with HIV-l infection: loss of specific antibodies against attenuated vaccine
strains and natural viral infection // Pediatrics. – 2006. – Vol. 11. – P. 315–322.
15. Bekker V., Westerlaken G.H., Scherpbier H. Varicella vaccination in HIV-l-infected children after immune reconstitution // AIDS. – 2006. – Vol. 20. – P. 2321–2329.
16. Miron F., Lavi I., Kitov R. Vaccine effectiveness and severity of varicella among previously vaccinated children during outbreaks in day- care centers with low vaccination coverage // Pediatr. Infect. Dis. J. – 2005. – Vol. 24. – P. 233–236.