Порушення імунного статусу організму хворих на розацеа залежно від стадії захворювання
Рожеві вугрі (розацеа) є тяжким у косметологічному сенсі захворюванням, оскільки вони локалізуються на обличчі і значно змінюють зовнішній вигляд, що часто впливає на працездатність хворого, його становище у суспільстві, особисте життя, знижує емоційну стійкість, якість життя, зумовлює емоційні розлади [7, 10, 14, 18]. Дерматоз характеризується хронічно-прогредієнтним перебігом і рефрактерністю до терапії [21, 22].
До можливих причин виникнення та розвитку рожевих вугрів відносять низку екзогенних і ендогенних чинників. Серед екзогенних чинників, які можуть бути пусковим механізмом у виникненні цього дерматозу, зазначають кліщів Demodex folliсulorum longus і Demodex folliculorum brevis, наявність хронічного інфекційного процесу в організмі, тривалу дію на шкіру обличчя несприятливих метеорологічних умов зовнішнього середовища, а також аліментарні чинники [1, 7, 8, 10, 11, 14, 15, 17, 23, 24, 26].
До ендогенних чинників належать вплив судинних захворювань, гормональних й імунних порушень в організмі, а також розлади діяльності травного тракту та дія вазоактивних пептидів [2-6, 8, 9, 12, 13, 16, 19, 20, 23, 25].
Нині в Європі та США дотримуються розгорнутої класифікації, розробленої G. Plewig, Th. Jansen (Німеччина) і A.M. Kligman (США) [21, 22]:
1. Класичні прояви: епізодичні приливи – розацеа-діатез:
І стадія. Еритематозно-телеангіектатична (персистувальна помірна еритема і поодинокі телеангіектазії).
ІІ стадія. Папуло-пустульозна (персистувальна еритема, телеангіектазії, папули та пустули).
ІІІ стадія. Пустульозно-вузлова (персистувальна еритема, численні телеангіектазії, папули, пустули та набряклі вузли).
2. Особливі форми:
• стероїдна;
• гранулематозна, або люпоїдна;
• грамнегативна;
• конглобатна;
• фульмінантна;
• розацеа з солідним персистувальним набряком;
• офтальморозацеа;
• ринофіма та «фіми» інших локалізацій: гнатофіма (підборіддя), метафіма (ділянка чола), отофіма (вухо), блефарофіма (повіки).
Відповідно до сучасних знань шкіру розглядають не лише як неспецифічний бар’єр, а і як імунний орган. Згідно з результатами клінічних і експериментальних досліджень, у хворих дерматологічного профілю епідерміс, як і шкіра загалом, володіє всіма потрібними для ініціації та розвитку імунної відповіді властивостями, бере участь у генерації як локальної, так і відповіді, що поширюється на всю імунну систему.
Нами було обстежено 120 осіб, хворих на розацеа, віком від 30 до 59 років (43 чоловіки та 77 жінок) і 30 практично здорових осіб. Еритематозно-телеангіектатичну стадію рожевих вугрів встановлено в 17 (14,17%), папуло-пустульозну – в 98 (81,67%), а конглобатну – лише в 5 (4,16%) пацієнтів. Причому, як у чоловіків, так і у жінок домінувала папуло-пустульозна стадія захворювання.
Імунний статус досліджували за різних клінічних форм розацеа шляхом вивчення основних показників лейкограми (загальної кількості лейкоцитів, абсолютної та відносної кількості нейтрофілів, моноцитів, лімфоцитів, Т- і В-лімфоцитів: Т-лімфоцитів (СD3+), Т-хелперів (CD4+), Т-супресорів (CD8+), Т-хелперно-супресорного індексу (CD4+/CD8+), B-лімфоцитів (CD19+). Також визначали вміст імуноглобулінів основних класів (IgA, IgG, IgM) у сироватці крові методом радіальної імунодифузії в агарозному гелі за Mancini та рівень ЦІК завдяки осадженню їх розчином поліетиленгліколю (ПЕГ).
Стан показників лімфоцитарних популяцій і субпопуляцій периферійної крові, визначений методом непрямої імунофлуоресценції, у пацієнтів з рожевими вуграми наведено в табл. 1 і на рис. 1.
Захворювання супроводжувалося певними змінами з боку клітинної та гуморальної ланки специфічного імунітету за всіх стадій.
У хворих на розацеа з еритематозно-телеангіектатичною стадією порівняно з групою практично здорових осіб відзначали достовірне збільшення (на 6,31%) кількості Т-лімфоцитів (CD3+) і виражене зменшення (на 31,34%) загальної кількості В-лімфоцитів (CD19+; p<0,05). Водночас серед популяційного складу Т-лімфоцитів спостерігали певний дисбаланс у бік зменшення (на 13,21%) кількості Т-хелперів (CD4+) на тлі недостовірного зростання кількості Т-супресорів/цитотоксичних лімфоцитів (CD8+). Це зрештою зумовило зменшення показника імунорегуляторного індекса в 1,2 разу (p<0,01), що можна вважати певним проявом імунодепресії.
Тривалий перебіг захворювання та приєднання бактеріальної флори зумовлювали, на нашу думку, більш виражену імунну супресію, що проявлялася в папуло-пустульозній стадії захворювання зменшенням порівняно з контрольною групою загальної кількості як Т-лімфоцитів (CD3+) на 12,34% (p<0,05), так і B-лімфоцитів (CD19+) на 25,24% (p<0,05). Проте значної різниці у відсотковому співвідношенні Т-хелперів (CD4+) і Т-супресорів (CD8+) з аналогічними показниками пацієнтів контрольної групи не виявлено.
У пацієнтів з конглобатною стадією захворювання зазначали збільшення на 15,86% порівняно з контрольною групою кількості Т-лімфоцитів (CD3+; p<0,05) і тенденцію до зменшення загального вмісту В-лімфоцитів (CD19+). Водночас серед популяційного складу Т-лімфоцитів спостерігали певний дисбаланс: збільшення кількості Т-хелперів (CD4+) до 49,9±0,45% (p<0,05) на тлі зменшення вмісту Т-супресорів/цитотоксичних (CD8+) до 20,25±0,48% (p<0,05) і як наслідок – зростання імунорегуляторного індексу, який у пацієнтів з рожевими вуграми в конглобатній стадії збільшився в 1,57 разу. Такі зміни з боку клітинного імунітету можуть свідчити про наявність загальних проліферативних процесів в зазначеній стадії захворювання.
Показники імуноглобулінів основних класів і рівень ЦІК у сироватці крові у хворих на розацеа та пацієнтів контрольної групи відображено в табл. 2 та на рис. 2.
У крові пацієнтів з розацеа спостерігали достовірно вищі титри IgA, IgG, IgM порівняно з особами контрольної групи (р<0,01). Ці величини практично не змінювалися в різних стадіях захворювання. Поряд із цим, рівень ЦІК у крові обстежених хворих був вищим від такого у донорів і не залежав від стадії захворювання.
Якщо в ранніх стадіях запального процесу зростання концентрації імуноглобулінів основних класів і рівня ЦІК є ознакою адекватної імунної відповіді на мікробну агресію, то високі титри IgA, IgG, IgM, які тривало зберігаються, можуть зумовити розвиток автоімунних патологічних реакцій. Надмірне утворення ЦІК призводить до ушкодження органів і тканин з розвитком імунокомплексної патології.
Отже, перебіг захворювання характеризується змінами з боку адаптивного імунітету. За всіх стадій розацеа зазначають наростання концентрації IgA, IgG, IgM і титрів ЦІК у сироватці крові хворих.
Клітинна ланка специфічної імунної відповіді має прямий кореляційний зв’язок зі стадією захворювання: збільшення загальної кількості CD3+-лімфоцитів в еритематозно-телеангіектатичній стадії на 6,31% і в конглобатній – на 15,86%, а також зменшення цього показника в папуло-пустульозній стадії захворювання на 12,34%, дисбаланс у популяції Т-лімфоцитів і як наслідок – зниження імунорегуляторного індексу в еритематозно-телеангіектатичній стадії, зростання – в конглобатній. Отримані відомості свідчать про доцільність застосування імунокоректорів у лікуванні пацієнтів з рожевими вуграми.
Література
1. Абрагамович Л.Є. Demodex folliculorum в шкірі обличчя, Helicobacter pylori в гастродуоденальній слизовій оболонці та імунна відповідь при акне, розацеа, при системних і алергічних дерматозах: аспекти етіології, патогенезу, диф. діагностики, лікування // Практична медицина. – 1998. – № 1-2. – С. 24-28.
2. Абрагамович Л.Є. Стан ентерохромафіносеротонінової та імунної систем у пацієнтів з деякими імунозалежними полісиндромними дерматозами – розацеазною хворобою, системними і алергічними дерматозами // Дерматолог. та венеролог. – 2002. – № 4. – С. 30-34.
3. Абрагамович Л.Є. Розацеазна хвороба: стан гепатобіліарної системи та її роль в етіології й патогенезі, принципи лікування // Практична медицина. – 2003. – Т. 9, № 2. – С. 88-98.
4. Абрагамович Л.Є. Helicobacter pylori – етіопатогенетичний чинник розацеазної хвороби та деяких видів системного й алергійного дерматозів; нові принципи лікування флуренізидом та фамотидином // Практична медицина. – 2005. – Т. 11, № 1. – С. 110-125.
5. Абрагамович Л.Є. Характеристика стану імунної системи у хворих на розацеазну хворобу (акне, розацеа) та деякі види системного й алергічного дерматозів, асоційованих з гелікобактерною інфекцією: аспекти патогенезу і нового комплексного лікування // Практична медицина. – 2005. – Т. 11, № 2. – С. 31-54.
6. Абрагамович Л.Є. Імунозалежні полісиндромні дерматози: розацеазна хвороба (акне, розацеа) та алергічні дерматози – вторинні апудопатії дифузної нейроендокринної АПУД-системи організму: аспекти патогенезу, лікування // Експерим. та клініч. фізіологія і біохімія. – 2005. – № 1. – С. 88-101.
7. Адаскевич В.П. Акне и розацеа. – СПб.: Ольга, 2000. – С. 98-124.
8. Айзятулов Р.Ф., Мазурин К.К., Юхименко В.В. Триггеры розацеа // Дерматолог. Венеролог. Косметолог. Сексопатолог. – 2000. – № 2(3). – С. 150-157.
9. Волкова Л.А., Хамеф И.Л., Кабанова И.Н. Влияние дисбактериоза кишечника на течение вульгарных угрей // Клиническая медицина. – 2001. – № 6. – С. 39-41.
10. Вольбин С.В. До питання епідеміології, етіології, патогенезу акне // Практична медицина. – 2004. – Т. 10, № 3. – С. 125-130.
11. Габарева-Ходочкина Н.Д., Александров А.В. Нервно-психические вопросы дерматовенерологии. – Днепропетровск-Хмельницкий, 1996. – С. 171.
12. Глухенький Б.Т., Чопик Е.А., Сницаренко О.В. Функциональное состояние печени у больных розацеа по данным радионуклидных исследований // Вестн. дерматолог. и венеролог. – 1986. – № 7. – С. 38-40.
13. Городиловський Н.Є. Особливості гуморальної регуляції метаболічного гомеостазу у хворих на розацеа з супутньою патологією шлунка: Автореф. дис. … канд. мед. наук. – К., 1999. – 19 с.
14. Джибриль В.А. Розацеа (розовые угри) // Дерматовенеролог. Косметолог. Сексопатолог. – 2002. – № 1-2. – С. 118-122.
15. Довжанский С.И., Грашкина И.Г., Яксанова Э.М. К патогенезу и терапии розацеа и периорального дерматита // Вестн. дерматолог. и венеролог. – 1980. – № 4. – С. 38-40.
16. Курдина М.И., Потекаев Н.Н., Потекаев С.Н., Львов А.Н. Современные представления о патогенезе розацеа // Ветник дерматолог. и венеролог. – 1998. – № 2. – С. 16-21.
17. Монахов С.А., Иванов О.Л., Самгин М.А., Львов А.Н. Психоэмоциональные расстройства у пациентов, страдающих акне // Российский журнал кожных и венерических болезней. – 2003. – № 4. – С. 45-52.
18. Потекаев Н.Н. Розацеа (этиология, клиника, терапия). – М.-СПб.: Бином-Невский Диалект, 2000. – 144 с.
19. Русак Ю.Э., Черняк А.Я., Солоница Л.П. и др. Helicobacter pylori у больных розацеа // Вестник дерматолог. и венеролог. – 2002. – № 1. – С. 34-35.
20. Сницаренко О.В. Белково-синтетическая функция печени у больных розацеа // Дерматолог. и венеролог. – 1990. – Вып. 25. – С. 35-37.
21. Фицпатрик Т., Джонсон Р., Вулф К., Полано М., Сюрмонд Д. Дерматология. Атлас-справочник. – М.: Практика, 1999. – 1088 с.; 612 ил.
22. Хэбиф Т.П. Кожные болезни: диагностика и лечение: Пер. с англ. / Под ред. акад. РАМН, проф. А.А. Кубановой. – М.: МЕДпресс-информ, 2007. – 2-е изд. – 672 с.: ил.
23. Шевченко В.А. Розацеа // Дерматовенеролог. Косметолог. Сексопатолог. – 2004. – № 1-2. – С. 217-218.
24. Gupta A.K. Acne rosacea // JEADV. – 2001. – P. 113.
25. Jansen T. Genetic factors in rosacea // JEADV. – Munich. – 2001. – Vol. 1. – P. 48.
26. Logan R.A., Griffiths W.A. Climatic factors and rosacea / Acne and related disorders: Marks R., Plewing G.(eds). – L.: Dunitz, 1989. – P. 311-315.
Статья размещена в спецвыпуске № 1 2010 на стр. 83-85