Інфекція, зумовлена парвовірусом B19, у вагітних

У західній і центральній частинах України від березня-квітня 2024 р. активно поширюється парвовірус В19. Попри відсутність інформації на офіційних сайтах Міністерства охорони здоров’я і Національної служби здоров’я, сімейні лікарі та педіатри констатують поступовий підйом захворюваності [1]. Таку саму тенденцію відзначають і інфекціоністи.

Парвовірус B19 належить до родини Parvoviridae, роду Erythrovirus і є єдиним патогенним для людини вірусом цієї родини [2]. Як випливає з назви його роду, реплікація відбувається в еритроїдних клітинах крові [3], призводячи до розвитку інфекції (МКХ-10: O98.5), ще відомої як інфекційна еритема (ІЕ), або «п’ята хвороба» [4]. Парвовірусна інфекція може мати безсимптомний перебіг, але через тропність вірусу до клітин крові нерідко проявляється помірними або тяжкими симптомами, пов’язаними з анемією, залежно від імунного та гематологічного статусу хазяїна [5]. Збудник також може впливати на інші системи, що зрештою призводить до тромбоцитопенії та нейтропенії [6].

Безсимптомна або легка інфекція трапляється частіше, коли парвовірус В19 уражає імунокомпетентних дорослих. У першому та другому триместрі вагітності ймовірність розвитку водянки плода або його загибелі вища, оскільки еритроцитарні клітини-попередники розвиваються переважно саме в цей період [1, 7]. Відповідно, у третьому триместрі такі наслідки трапляються рідше [7].

Епідеміологія

вгору

Парвовірус В19 є звичайним патогеном людини, більш ніж 50% населення інфікуються в дорослому віці [8]. Поширеність парвовірусної інфекції залежить від віку та географії [9], з вищою захворюваністю в країнах, що розвиваються, і меншою – в ізольованих громадах [10].

За віком приблизно 15% дітей дошкільного віку, 50% дорослих і 85% людей похилого віку серопозитивні до парвовірусу B19 [11].

Вагітні, які не мають антитіл проти вірусу, так само чутливі до парвовірусної інфекції, як і будь-яка інша доросла людина з імунодефіцитом. Від 34 до 65% жінок на початку вагітності не мають імунітету до парвовірусу B19, а частота сероконверсії під час вагітності оцінюється в 1-15% в ендемічні та до 13% в епідемічні періоди [12]. Крім того, найвищі показники сероконверсії у вагітних, які були сприйнятливими на початку вагітності, виявлені серед вчителів (16%) і домогосподарок (9%) [13].

Парвовірус В19 може передаватися аерозольним, фекально-оральним (через брудні руки), контактно-рановим (при переливанні крові чи її продуктів, трансплантації кісткового мозку) шляхом або трансплацентарно [14]. Вірусемія розпочинається приблизно через 6 діб після контакту і триває до 1 тиж. Інфікована людина заразна до появи симптомів, але після виникнення висипань, артралгії чи артриту епідемічної небезпеки практично не становить. Тому пацієнти з ІЕ, ймовірно, мало- або взагалі не заразні [15].

Клінічна картина

вгору

Парвовірусна інфекція може розвиватися безсимптомно або проявлятися лише продромальними симптомами. У деяких випадках продромальний період супрово­джується більш специфічними симптомами, тоді як в інших, наприклад, у осіб з імунодепресією, інфекція може перейти в хронічну форму, супрово­джуючись довгостроковими ускладненнями та віддаленими наслідками [16]. Однак у понад 50% невагітних і майже у 30-50% вагітних парвовірусна інфекція може мати безсимптомний перебіг [17].

Інкубаційний період триває від 4 до 14 діб, але може подовжуватися до 3 тиж. ІЕ є класичною ознакою захворювання і частіше спостерігається у дітей. Вона проявляється макулопапульозним сітчастим висипом на обличчі (симптом «ляпаса») і/або тулубі й кінцівках (рис. 1) [18, 19].

Імунна відповідь на парвовірус B19 і клінічний перебіг хвороби двофазні, друга фаза симптомів має вигляд екзантеми, свербежу або артралгій і розвивається приблизно через 17-18 діб після інфікування [20]. Характерна також периферична поліартропатія кистей, зап’ястків і колін, яка у вагітних може бути єдиним проявом [21]. Поліартропатія вражає до 50% вагітних і може тривати від кількох тижнів до кількох місяців [22]. Тяжчі випадки можуть призвести до апластичного кризу. Такий стан, як правило, є самообмеженим і розвивається переважно в осіб із хронічною анемією (наприклад, серпоподібноклітинною анемією, таласемією тощо), ВІЛ-інфекцією та іншими спадковими або набутими імунодефіцитами [23]. В IgG-позитивних до парвовірусу B19 осіб повторне захворювання зазвичай не розвивається, однак можливе повторне зараження.

Апластичний криз виникає тоді, коли кількість ретикулоцитів падає нижче 50% від початкового рівня протягом щонайменше 2 тиж поспіль. Основна гіпотеза такого розвитку подій полягає в тому, що парвовірус є цитотоксичним для клітин-попередників еритроцитів у кістковому мозку. До того ж у пацієнтів із хронічною анемією кількість зазначених клітин у кістковому мозку вища, що сприяє реплікації В19 і пояснює вищий рівень віремії під час гострої фази апластичного кризу. Вважають, що розвиток цього ускладенння не пов’язаний зі статтю чи наявністю висипань [24].

Внутрішньоутробне інфікування

вгору

Спосіб передачі

Імовірність передачі парвовірусу B19 від матері до плода коливається від 17 до 33% [25], з підвищеним ризиком інфікування в період між 9-м і 20-м тижнями вагітності та розвитком анемії й водянки плода. Це стається лише в разі гострої парвовірусної інфекції. Тож у більшості випадків інфекція плода зникає спонтанно без несприятливих перинатальних наслідків [19].

Патофізіологія

На відміну від інших вірусів, зокрема збудника краснухи, парвовірус B19 не є тератогенним. Проте тканини плода, у тому числі гемопоетичні клітини в печінці, міокарді, ендотеліоцити, тромбоцити, мегакаріоцити та фібробласти, експресують рецептор до вірусу – антиген P, що пояснює варіативність фетальних уражень, особливо анемію та водянку [26].

Печінка плода є основним органом кровотворення з 9-го по 24-й тиждень вагітності. У другому триместрі також найшвидше збільшується маса еритроцитів плода, кількість яких зростає більш ніж у 30 разів. Однак період напіврозпаду червоних кров’яних клітин плода, що утворюються на цьому етапі, відносно короткий – приблизно 45-70 діб [27]. Таким чином, плід упродовж другого триместру надзвичайно вразливий до будь-якої паузи у виробленні еритроцитів та більш сприйнятливий до порушень, зумовлених парвовірусом В19 [28]. Цей ризик значно знижується в третьому триместрі, коли кровотворення плода відбувається переважно вже в кістковому мозку і тривалість життя еритроцитів збільшується.

Вплив інфекції на вагітність

Парвовірусна інфекція може впливати на вагітність і особливо на плід, що супрово­джується розвитком спонтанних абортів або неімунної водянки.

Частота спонтанних абортів з гестаційним віком зменшується і становить 13% до 20 тиж вагітності і 0,5% після 20 тиж. Причина цієї різниці залишається невідомою, але найбільше дослі­дження показує, що вона може бути обумовлена ураженням багатьох органів, яке може відбуватися за відсутності анемії або водянки – класичних знахідок, пов’язаних з інфікуванням плода [19].

Найбільш очевидним проявом вро­дженої парвовірусної інфекції є водянка плода. Ризик розвитку цього ускладення безпосередньо пов’язаний із терміном вагітності, коли відбувається інфікування матері. Якщо інфікування відбулося в першому триместрі, ризик водянки коливається від 5 до 10%, якщо між 13-м і 20-м тижнями – ризик водянки падає до 5% і менше; а після 20 тиж вагітності – до 1% і менше [22].

Ультразвуковими ознаками водянки плода є асцит, набряк шкіри, плевральний і перикардіальний випіт, а також набряк плаценти.

Можливі механізми розвитку водянки плода:

• анемія внаслідок проникнення вірусу крізь плаценту та інфікування попередників еритроцитів у кістковому мозку плода;
• фетальний вірусний міокардит з розвитком серцевої недостатності та порушення функції печінки в результаті прямого і непрямого (внаслідок відкладення гемосидерину) ушко­дження гепатоцитів [22, 25].

Як зазначають дослідники, до пологів водянка плода може зникнути спонтанно приблизно в 34% випадків [29].

Повідомлялося про розвиток тромбоцитопенії у 97% випадків переливання крові гідропічним плодам. Причому частота тяжкої тромбоцитопенії (<50 Г/л) досягає 46% [7, 29].

Досі немає переконливих доказів підвищеного ризику вро­джених аномалій у людини при інфікуванні парвовірусом B19 [19], хоча окремі дослідники повідомляли про випадки вад розвитку центральної нервової системи, черепно-лицевої системи, опорно-рухового апарату та очей [30].

У таблиці 1 наведено клінічні прояви внутрішньоутробної парвовірусної інфекції у матері та плода.

Діагностика парвовірусної інфекції у матері

вгору

Систематичний скринінг на інфікування парвовірусом B19 в Україні, як і в інших європейських країнах, не регламентований, однак таке тестування рекомендоване жінкам з високою підозрою на гостру інфекцію або відомий контакт із хворим. Лабораторна діагностика парвовірусної інфекції під час вагітності переважно базується на виявленні відповідних антитіл IgM і IgG. Рівень виявлення інфікування досягає приблизно 80-90% при використанні радіоімунологічного аналізу (RIA) для визначення антитіл або твердофазного імуноферментного аналізу (ELISA) [31].

Антитіла IgM виявляються рано, до кінця першого тижня інфекції [32], і можуть зберігатися приблизно 140 діб. Антитіла IgG, як маркери минулої інфекції, можуть з’являтися через кілька діб після появи IgM і залишаються позитивними протягом багатьох років [23]. Пацієнти з IgG-позитивними та IgM-негативними результатами серологічних тестів швидше за все були давно інфіковані вірусом і, будучи імунними, навряд чи сприйнятливі до вірусу [23, 31]. Однак слід бути обережним, інтерпретуючи негативні результати на наявність IgM протягом 8-12 тиж після гострої інфекції, через можливість швидкого їх зникнення і отримання хибнонегативних результатів.

У випадках, коли обидва серологічні маркери до парвовірусу B19 – IgM і IgG – негативні, вважають, що вагітна ніколи не була інфікована вірусом, і тому сприйнятлива до нього. У неімунних вагітних жінок, які були інфіковані недавно, слід враховувати можливий період інкубації вірусу та повторити серологічне дослі­дження через 2-4 міс., а також, за можливості, провести полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР) на виявлення генетичного матеріалу парвовірусу B19 [19, 31].

Позитивні результати серологічних дослі­джень на IgM і IgG можуть свідчити про недавнє інфікування або пізню інфекцію, до 6 міс. Щоб розрізнити ці два стани, рекомендується повторити серологічне дослі­дження та порівняти титри IgG, оскільки в разі недавньої інфекції вони зростатимуть [39, 43]. Іншою можливістю є лише наявність IgM, що може свідчити про недавнє інфікування чи про хибнопозитивний результат. Виявлення IgG при повторних серологічних дослі­дженнях через 1-2 тиж після початкового тесту підтвер­джує недавню інфекцію [19, 31].

ПЛР-тести на парвовірус В19 є високоспецифічними, але мають коротке вікно позитивності, що обмежує їх використання на практиці. Вірусемія виникає між 5-ю і 10-ю добою після інфікування і зазвичай зберігається протягом приблизно 7 діб – періоду, який часто передує появі симптомів і серологічної позитивності [31]. Але, оскільки день зараження зазвичай невідомий, у безсимптомних пацієнтів цей тест не можна використовувати як золотий стандарт [19].

Використання згаданих тестів може бути корисним у певних ситуаціях, наприклад, для досягнення максимальної діагностичної чутливості в пацієнтів з анамнезом недавнього контакту з парвовірусом B19 і негативними початковими серологічними результатами [31]. Для виявлення гострої інфекції у матері пропонують і інші методи, зокрема електронну мікроскопію, виявлення вірусної ДНК та аналізи гібридизації зонда нуклеїнової кислоти. Вірус неможливо культивувати у звичайних культуральних середовищах, тому посів на парвовірус B19 не використовують як діагностичний тест [19].

У таблиці 2 наведено лабораторну інтерпретацію різних форм парвовірусної інфекції.

Діагностика парвовірусної інфекції у плода

вгору

Діагностика інфекції

Водянка плода, пов’язана з помірною/тяжкою анемією або й без неї, за відсутності відповідної причини повинна спонукати до проведення амніоцентезу з наступною постановкою ПЛР для виявлення парвовірусу В19 [33]. У таких випадках серологічне дослі­дження матері корисне лише тоді, коли і IgM, і IgG негативні, що виключає інфікування матері, а отже, й плода. Всі інші результати серологічного дослі­дження матері не виключають можливе інфікування плода, у тому числі негативні IgM і позитивні IgG [31].

Усі методи діагностики мають певні обмеження. Використання ПЛР інформативне лише в період віремії, коли можна виявити генетичний матеріал вірусу [34]. З іншого боку, через незрілість імунної системи плода його імунна відповідь із продукуванням фетальних IgM і IgG непередбачувана. Тому фетальні серологічні дослі­дження використовують рідко, і вони є менш корисними для діагностики [31, 33].

ПЛР на парвовірус B19 можна здійснювати на зразках крові плода, отриманих за допомогою кордоцентезу, але цей метод пов’язаний із ризиком втрати плода приблизно на рівні 1%. Забір зразків амніотичної рідини характеризується вищим рівнем виявлення з меншою імовірністю ускладнень, і тому є кращим для діагностики [31]. Орієнтуючись на гіпотетичий діагноз парвовірусної інфекції у плода, може бути використана електронна мікроскопія з метою виявлення у посмертних зразках внутрішньоядерних включень або вірусних частинок [34].

Діагностика анемії плода

У вагітних жінок, які були інфіковані парвовірусом В19 недавно і в яких інфекцію було підтвер­джено, є ризик передачі збудника від матері до плода. Тому необхідно запланувати ретельне ультразвукове дослі­дження (УЗД) з метою виявлення анемії плода на ранніх стадіях (УЗД-ознаки можуть вказувати на це ускладнення через 8-12 тиж після зараження), а потім повторювати інструментальне обстеження через кожні 1-2 тиж [31, 34].

Фетальну анемію спочатку контролюють неінвазивно за допомогою оцінки пікової систолічної швидкості кровотоку в середній мозковій артерії (peak systolic velocity in the middle cerebral artery – PSV–MCA) за допомогою доплерівського УЗД. Перевищення медіани (MoM) PSV–MCA у ≥1,5 раза на 18-му тижні вагітності або пізніше є яскравою ознакою помірної або тяжкої анемії плода [19, 35].

У випадках водянки або тяжкої фетальної анемії можуть знадобитися кордоцентез із забором крові плода для визначення гематокриту та внутрішньоутробна трансфузія [19, 35]. Іншими ознаками фетального інфікування парвовірусом B19 є асцит плода та кардіомегалія. На більш задавнених стадіях недуги виникають генералізований набряк і перикардіальний випіт. Іншими сонографічними стигмами є гіперехогенний кишечник, меконіальний перитоніт, збільшення прозорості в потиличній зоні в першому триместрі та аномалії амніотичної рідини [36].

Прогноз

вгору

Порівняно з неінфікованими жінками, парвовірусна інфекція підвищує ризик внутрішньоутробної смерті плода, спонтанного аборту та мертвонаро­дження [37]. Найважливішим чинником, що зумовлює смертність і несприятливі перинатальні наслідки, є фетальна водянка з летальністю приблизно 29%. Спонтанне зникнення анемії відбувається приблизно у 5,2% плодів із водянкою порівняно з 49,6% плодів без водянки [28].

Смертність від парвовірусної інфекції залежить від терміну вагітності. У вагітних жінок, у яких інфекцію діагностували в першому триместрі, частота абортів становила близько 13%, а між 13-м і 20-м тижнями – 9%. Більшість внутрішньоутробних смертей (80%) наставало до 4 тиж після інфікування [38].

Вважають, що за відсутності водянки або значної анемії плода інфекція, зумовлена парвовірусом B19, зазвичай не спричиняє довготривалих неврологічних захворювань, але необхідні подальші дослі­дження [7, 19]. Однак анемія тяжкого ступеня або водянка можуть бути незалежним довгостроковим фактором ризику неврологічних ускладнень. У зареєстрованих випадках після перенесеної водянки плода можуть розвиватися такі неврологічні ускладнення, як вентрикуломегалія, полімікрогірія, церебральня гетеротопія та інші аномалії центральної нервової системи [39].

Поширеність аномалій при скануванні зображень мозку становить близько 9,8%. Ризик аномалій розвитку нервової системи в дітей з водянкою плода внаслідок інфікування парвовірусом B19 в анамнезі досягає майже 10% [28]. Розлади нервової системи, хоча й рідко, можуть виникнути після внутрішньоутробної трансфузії, і варіюють від легкої когнітивної затримки чи порушення дрібної моторики до серйозної затримки розвитку з атаксією, гіпертонусом і церебральним паралічем [40].

У таблиці 3 перераховані перинатальні наслідки внутрішньоутробної парвовірусної інфекції.

Лікування

вгору

Лікування плода, інфікованого парвовірусом B19, переважно зводиться до усунення анемії плода. Випадки анемії легкої і середньої тяжкості зазвичай добре переносяться, минають без наслідків і не потребують інвазивних втручань під час внутрішньоутробного періоду. А от анемія тяжкого ступеня, хоча й рідко, може призвести до водянки і смерті плода.

Інструментом для визначення ступеня анемії неінвазивним шляхом є вимірювання PSV–MCA. Перевищення медіани PSV–MCA у ≥1,5 раза свідчить про помірну чи тяжку анемію. Інші ультразвукові параметри, такі як набряк шкіри плода, асцит або плевральний чи перикардіальний випіт, можуть свідчити про тяжку анемію, але ці ознаки є пізніми [31].

Якщо дані УЗД переконливо свідчать про тяжку анемію плода, слід визначити гематокрит шляхом кордоцентезу. Винятково важливо також встановити кількість тромбоцитів, оскільки дуже часто тромбоцитопенія може призводити до знекровлення під час внутрішньоутробного переливання еритроцитів [19]. Відтак під час будь-якої процедури на плоді повинна бути доступна тромбоцитарна маса для внутрішньоутробного переливання [31].

Якщо вагітність близька до завершення, першим варіантом вибору є передчасні пологи. При цьому для прискорення дозрівання легень у разі необхідності доцільно призначати кортикостероїди [41].

Внутрішньоматкова трансфузія

Внутрішньоутробне переливання еритроцитів показане для запобігання фетальній загибелі внаслідок тяжкої анемії. В ідеалі цю процедуру слід здійснювати між 18-м і 35-м тижнями вагітності, оскільки трансфузії до 18 тиж мають серйозні технічні обмеження, а після 35 тиж – пов’язані з більшим ризиком для плода, ніж пологи. Показники виживань плода при внутрішньоутробній трансфузії залишаються на рівні близько 82%, а за відсутності переливання – 55% [42]. Для усунення фетальної анемії та водянки зазвичай необхідні дві або три внутрішньоутробні гемотрансфузії, здійснені з інтервалом 3-6 тиж [43].

У зв’язку з розвитком фетального міокардиту ступінь водянки може не корелювати з рівнем фетального гемоглобіну. Тож у таких випадках корисна ехокардіографія плода [19]. Показник PSV–MCA слід використовувати для моніторингу анемії та фетальних ускладнень після внутрішньоутробної трансфузії [31].

Внутрішньовенний імуноглобулін

Внутрішньовенне введення імуноглобуліну використовували для лікування гострої парвовірусної інфекції у пацієнтів з ослабленим імунітетом. Про використання внутрішньовенного імуноглобуліну під час вагітності повідомляли в кількох звітах про випадки та лише в кількох дослі­дженнях in vitro [44, 45]. В одному випадку повідомляли про внутрішньоочеревинну ін’єкцію імуноглобуліну плоду з хорошим результатом, коли асцит плода та перикардіальний випіт зменшилися приблизно через 5 діб і повністю зникли на 22-му тижні вагітності. Після пологів новонаро­джений був у задовільному стані, а у зразку крові ДНК парвовірусу B19 виявлено не було [44].

Через відсутність відповідних масштабних дослі­джень натепер імуноглобулін як засіб фетальної терапії не рекомендується, але його можна розглядати як перспективну альтернативу.

Пологи та післяпологове ведення дитини з водянкою

Пологи та ведення вагітних із гострою парвовірусною інфекцією в анамнезі повинні здійснюватися в центрі третинного рівня досвідченою мультидисциплінарною командою та за наявності спеціалізованої неонатальної допомоги. Більшість новонаро­джених із водянкою потребує підтримки дихання та штучної вентиляції легень, а­дже дихальній недостатності можуть сприяти гіпоплазія та набряк легень, плевральний випіт і асцит.

Для полегшення серцево-легеневої реанімації можуть знадобитися абдомінальний парацентез і торакоцентез плеврального випоту. Іншим можливим методом лікування у новонаро­джених із тяжкою анемією та серцево-судинною нестабільністю є ізоволюметрична транс­фузія [7].

На рисунку 2 наведено блок-схему маршруту від серологічного обстеження матері до лікування плода.

Первинна профілактика

вгору

З огляду на те, що етіотропного лікування парвовірусної інфекції немає, ключову роль у мінімізації захворюваності відіграє профілактика. Головним напрямом цієї профілактики є запобігання інфікуванню матері, однак залишається дискусійним питання про те, чи повинні вагітні, сприйнятливі до парвовірусу B19, уникати контактів із представниками групи високого ризику [19].

Так, в ендемічних районах вагітних, у сім’ях яких є діти шкільного віку, а також тих, хто працює з такими дітьми, слід інформувати про можливість передачі парвовірусу B19 і вживати заходів, аби запобігти його поширенню. Для мінімізації ризику зараження рекомендовані гігієнічні заходи, передусім миття рук [19].

Вторинна профілактика

вгору

На сьогодні проти парвовірусу B19 вакцини немає, хоча такі випробування проводять [19, 31]. Через побічні шкірні реакції після другої дози вакцинації у деяких пацієнтів дослі­дження in vivo було припинене. Однак його результати є обнадійливими, а­дже в більшості людей після двох доз вакцини утворювалися нейтралізувальні антитіла до парвовірусу B19, що забезпечували певний ступінь імунізації [31]. Необхідні подальші дослі­дження та випробування з урахуванням останніх досягнень медичних технологій.

Список літератури

1. «П’ята хвороба». В Україні епідемія парвовірусу: що це таке. glavcom.ua. Retrieved from https://glavcom.ua/country/health/pjata-khvoroba-v-ukrajini-epidemija-parvovirusu-shcho-tse-take-996803.html

2. Heegaard, E. D., & Brown, K. E. (2002). Human parvovirus B19. Clinical microbiology reviews, 15(3), 485-505.

3. Fauquet, C. M., & Mayo, M. A. (2001). The 7th ICTV report. Archives of virology, 146(1), 189.

4. Ornoy, A., & Ergaz, Z. (2017). Parvovirus B19 infection during pregnancy and risks to the fetus. Birth defects research, 109(5), 311-323.

5. Ganaie, S. S., & Qiu, J. (2018). Recent advances in replication and infection of human parvovirus B19. Frontiers in cellular and infection microbiology, 8, 166.

6. Bonvicini, F., Bua, G., & Gallinella, G. (2017). Parvovirus B19 infection in pregnancy – awareness and opportunities. Current Opinion in Virology, 27, 8-14.

7. De Jong, E. P., Walther, F. J., Kroes, A. C. M., & Oepkes, D. (2011). Parvovirus B19 infection in pregnancy: new insights and management. Prenatal diagnosis, 31(5), 419-425.

8. Reinheimer, C., Allwinn, R., Doerr, H. W., & Wittek, M. (2010). Seroepidemiology of parvovirus B19 in the Frankfurt am Main area, Germany: evaluation of risk factors. Infection, 38, 381-385.

9. Moosazadeh, M., Alimohammadi, M., & Mousavi, T. (2023). Seroprevalence and geographical distribution of parvovirus B19 antibodies in pregnant women: A-meta analysis. Journal of Immunoassay and Immunochemistry, 44(2), 103-116.

10. Alsamarai, A. M., Hassan, H. M., Alsamarai, M. A., & Aljumaili, Z. K. (2021). Parvovirus B19 Seroprevalence in Women with Bad Obstetric History in Kirkuk. Anti-Inflammatory & Anti-Allergy Agents in Medicinal Chemistry (Formerly Current Medicinal Chemistry-Anti-Inflammatory and Anti-Allergy Agents), 20(4), 359-366.

11. Schwarz, T., Roggendorf, M., & Hottenträger, B. (1988). Human parvovirus B19 infection in pregnancy. Lancet, II(3), 566-567.

12. Jensen, I. P., Thorsen, P., Jeune, B., Møller, B. R., & Vestergaard, B. F. (2000). An epidemic of parvovirus B19 in a population of 3596 pregnant women: a study of sociodemographic and medical risk factors. BJOG: An International Journal of Obstetrics & Gynaecology, 107(5), 637-643.

13. Stelma, F. F., Smismans, A., Goossens, V. J., Bruggeman, C. A., & Hoebe, C. J. P. A. (2009). Occupational risk of human Cytomegalovirus and Parvovirus B19 infection in female day care personnel in the Netherlands; a study based on seroprevalence. European journal of clinical microbiology & infectious diseases, 28, 393-397.

14. Slavov, S. N., Rodrigues, E. S., Sauvage, V., Caro, V., Diefenbach, C. F., Zimmermann, A. M., … & Kashima, S. (2019). Parvovirus B19 seroprevalence, viral load, and genotype characterization in volunteer blood donors from southern Brazil. Journal of Medical Virology, 91(7), 1224-1231.

15. Oiwa, H., Shimada, T., Hashimoto, M., Kawaguchi, A., Ueda, T., Sugiyama, E., & Kamiya, T. (2011). Clinical findings in parvovirus B19 infection in 30 adult patients in Kyoto. Modern rheumatology, 21(1), 24-31.

16. Garcia, R. D. C. N. C., Pereira, R. F. A., Azevedo, K. M. L. D., Castro, T. X. D., Mello, F. C., Setubal, S., … & Oliveira, S. A. D. (2017). Molecular diversity of human parvovirus B19 during two outbreaks of erythema infectiosum in Brazil. Brazilian Journal of Infectious Diseases, 21(1), 102-106.

17. Gigi, C. E., & Anumba, D. O. (2021). Parvovirus b19 infection in pregnancy–A review. European Journal of Obstetrics & Gynecology and Reproductive Biology, 264, 358-362.

18. Малий В. П., Копча В. С. (Eds.). (2023). Інфекційні та паразитарні хвороби у вагітних і породіль: клініка, діагностика, лікування, акушерська практика. Т. 2. Львів: Видавець Марченко Т. В. 333 p.

19. Dittmer, F. P., Guimarães, C. D. M., Peixoto, A. B., Pontes, K. F. M., Bonasoni, M. P., Tonni, G., & Araujo Júnior, E. (2024). Parvovirus B19 infection and pregnancy: review of the current knowledge. Journal of Personalized Medicine, 14(2), 139.

20. Chisaka, H., Ito, K., Niikura, H., Sugawara, J. I., Takano, T., Murakami, T., … & Yaegashi, N. (2006). Clinical manifestations and outcomes of parvovirus B19 infection during pregnancy in Japan. The Tohoku Journal of Experimental Medicine, 209(4), 277-283.

21. Khan, U., Ahmad, R. U., Ullah, Z., Fida, T., & Shehryar, M. (2022). Parvovirus b19-Induced Acute Hepatitis With Hepatosplenomegaly and Polyarthropathy. Cureus, 14(1).

22. Harger, J. H., Adler, S. P., Koch, W. C., & Harger, G. F. (1998). Prospective evaluation of 618 pregnant women exposed to parvovirus B19: risks and symptoms. Obstetrics & Gynecology, 91(3), 413-420.

23. Obeid Mohamed, S. O., Osman Mohamed, E. M., Ahmed Osman, A. A., Abdellatif MohamedElmugadam, F. A., & Abdalla Ibrahim, G. A. (2019). A Meta‐Analysis on the Seroprevalence of Parvovirus B19 among Patients with Sickle Cell Disease. BioMed Research International, 2019(1), 2757450.

24. Ishikawa, A., Yoto, Y., Tsugawa, T., & Tsutsumi, H. (2014). Quantitation of human parvovirus B19 DNA in erythema infectiosum and aplastic crisis. Journal of Medical Virology, 86(12), 2102-2106.

25. Ishikawa, A., Yoto, Y., Tsugawa, T., & Tsutsumi, H. (2014). Quantitation of human parvovirus B19 DNA in erythema infectiosum and aplastic crisis. Journal of Medical Virology, 86(12), 2102-2106.

26. Broliden, K., Tolfvenstam, T., & Norbeck, O. (2006). Clinical aspects of parvovirus B19 infection. Journal of internal medicine, 260(4), 285-304.

27. Dittmer, F. P., Guimarães, C. D. M., Peixoto, A. B., Pontes, K. F. M., Bonasoni, M. P., Tonni, G., & Araujo Júnior, E. (2024). Parvovirus B19 infection and pregnancy: review of the current knowledge. Journal of Personalized Medicine, 14(2), 139.

28. Bascietto, F., Liberati, M., Murgano, D., Buca, D., Iacovelli, A., Flacco, M. E., … & D’Antonio, F. (2018). Outcome of fetuses with congenital parvovirus B19 infection: systematic review and meta‐analysis. Ultrasound in Obstetrics & Gynecology, 52(5), 569-576.

29. Fairley, C. K., Smoleniec, J. S., Caul, O. E., & Miller, E. (1996). Observational Study of Effect of Intrauterine Transfusions on Outcome of Fetal Hydrops After Parvovirus B19 Infection. Obstetrical & gynecological survey, 51(6), 336-337.

30. De Haan, T. R., Van Den Akker, E. S. A., Porcelijn, L., Oepkes, D., Kroes, A. C. M., & Walther, F. J. (2008). Thrombocytopenia in hydropic fetuses with parvovirus B19 infection: incidence, treatment and correlation with fetal B19 viral load. BJOG: An International Journal of Obstetrics & Gynaecology, 115(1), 76-81.

31. Attwood, L. O., Holmes, N. E., & Hui, L. (2020). Identification and management of congenital parvovirus B19 infection. Prenatal diagnosis, 40(13), 1722-1731.

32. Voordouw, B., Rockx, B., Jaenisch, T., Fraaij, P., Mayaud, P., Vossen, A., & Koopmans, M. (2019). Performance of Zika assays in the context of Toxoplasma gondii, parvovirus B19, rubella virus, and cytomegalovirus (TORCH) diagnostic assays. Clinical microbiology reviews, 33(1), 10-1128.

33. Giorgio, E., De Oronzo, M. A., Iozza, I., Di Natale, A., Cianci, S., Garofalo, G., … & Politi, S. (2010). Parvovirus B19 during pregnancy: a review. Journal of prenatal medicine, 4(4), 63.

34. Dieck, D., Schild, R. L., Hansmann, M., & Eis‐Hübinger, A. M. (1999). Prenatal diagnosis of congenital parvovirus B19 infection: value of serological and PCR techniques in maternal and fetal serum. Prenatal Diagnosis: Published in Affiliation With the International Society for Prenatal Diagnosis, 19(12), 1119-1123.

35. Borna, S., Mirzaie, F., Hanthoush‐Zadeh, S., Khazardoost, S., & Rahimi‐Sharbaf, F. (2009). Middle cerebral artery peak systolic velocity and ductus venosus velocity in the investigation of nonimmune hydrops. Journal of Clinical Ultrasound, 37(7), 385-388.

36. Grubman, O., Hussain, F. N., Nelson, Z., & Brustman, L. (2019). Maternal Parvovirus B19 Infection Causing First‐Trimester Increased Nuchal Translucency and Fetal Hydrops. Case reports in obstetrics and gynecology, 2019(1), 3259760.

37. Xiong, Y. Q., Tan, J., Liu, Y. M., He, Q., Li, L., Zou, K., & Sun, X. (2019). The risk of maternal parvovirus B19 infection during pregnancy on fetal loss and fetal hydrops: A systematic review and meta-analysis. Journal of Clinical Virology, 114, 12-20.

38. Enders, M., Weidner, A., Zoellner, I., Searle, K., & Enders, G. (2004). Fetal morbidity and mortality after acute human parvovirus B19 infection in pregnancy: prospective evaluation of 1018 cases. Prenatal Diagnosis: Published in Affiliation With the International Society for Prenatal Diagnosis, 24(7), 513-518.

39. Pistorius, L. R., Smal, J., De Haan, T. R., Page-Christiaens, G. C., Verboon-Maciolek, M., Oepkes, D., & De Vries, L. S. (2009). Disturbance of cerebral neuronal migration following congenital parvovirus B19 infection. Fetal diagnosis and therapy, 24(4), 491-494.

40. Lindenburg, I. T., van Klink, J. M., Smits‐Wintjens, V. E., van Kamp, I. L., Oepkes, D., & Lopriore, E. (2013). Long‐term neurodevelopmental and cardiovascular outcome after intrauterine transfusions for fetal anaemia: a review. Prenatal diagnosis, 33(9), 815-822.

41. Markenson, G. R., & Yancey, M. K. (1998, August). Parvovirus B19 infections in pregnancy. In Seminars in perinatology (Vol. 22, No. 4, pp. 309-317). WB Saunders.

42. Desai, K. N., & Brustman, L. E. (2014). Parvovirus in pregnancy. Topics in Obstetrics & Gynecology, 34(8), 1-5.

43. Palasanthiran, P., Starr, M., Jones, C., & Giles, M. (2014). Management of perinatal infections. Australasian Society for Infectious Diseases. Inc. Sydney, 55 р.

44. Matsuda, H., Sakaguchi, K., Shibasaki, T., Takahashi, H., Kawakami, Y., & Furuya, K. (2005). Intrauterine therapy for parvovirus B19 infected symptomatic fetus using B19 IgG-rich high titer gammaglobulin. J. Perinat. Med., 33, 561-563.

45. Hernstadt, H., Randell, P., Fidler, S., & Foster, C. (2021). Tale of two viruses: parvovirus B19 and HIV. BMJ Case Reports CP, 14(4), e239153.

---

Parvovirus B19 infection in pregnant women


V. S. Kopcha
Ternopil National Medical University named afterI. Ya. Gorbachevsky

Abstract

Since March-April 2024, a gradual increase in the incidence of parvovirus infection has been observed in Ukraine. The probability of transmission of parvovirus B19 from mother to fetus ranges from 17-33%, with the possible development of anemia and fetal hydrops. The article discusses modern approaches to the diagnosis and treatment of parvovirus infection during pregnancy in the mother and fetus, the tactics of labor and postpartum management, as well as possible prevention measures.

Key words: parvovirus infection, fetal hydrops, fetal anemia, pregnancy, serologic diagnosis.