Тези Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю
«Імунодефіцитні стани та алергічні захворювання в клінічній практиці»
сторінки: 43-48
НОВІ НАПРЯМИ ВИКОРИСТАННЯ МОНОКЛОНАЛЬНИХ АНТИТІЛ В ЛІКУВАННІ ТЯЖКОЇ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ
Бабаджан В. Д., Залюбовська О. І., Пономар Б. В.
Харківський національний медичний університет
Незважаючи на досягнення у сфері лікування бронхіальної астми (БА), близько 5% хворих потребують ескалації лікування до 5-го етапу, використання системних глюкокортикоїдів (ГК), і при цьому БА часто лишається неконтрольованою, що свідчить про тяжку її форму відповідно до критеріїв Європейського респіраторного товариства / Американського торакального товариства (ERS/ATS).
Моноклональні антитіла (МкАт) – це препарати, що мають високу селективність до молекулярної мішені, яка є ключовим компонентом патологічного процесу. МкАт використовують для зв’язування загального імуноглобуліну Е (IgE) та інтерлейкіну-5 (IL-5) для впливу на патогенетичні ланки алергічної БА і уникнення негативного системного впливу ГК на організм. Фенотип і генотип пацієнта є критеріями підбору раціонального біологічного лікування.
Алергічний фенотип БА характеризується її раннім початком, наявністю алергії в анамнезі і/або клінічно значущих критеріїв визначення ERS/ATS, рівнем загального IgE в сироватці крові >100 МО/мл, поєднанням з алергічним ринітом (АР), підвищеним вмістом FeNO (до 50 ppb) і відносно невисоким рівнем еозинофілів у крові (<300 кл./мкл).
Омалізумаб – це МкАт до загального IgE, які блокують його і запобігають зв’язуванню специфічних IgE з алергенами, що запобігає дегрануляції опасистих клітин і розвитку алергічного запалення у стінці бронхів. In vitro вивільнення гістаміну після стимуляції базофілів алергеном, отриманих від пацієнтів, які застосовували омалізумаб, було меншим приблизно на 90% порівняно зі значенням до лікування. Омалізумаб рекомендований для застосування при тяжкій формі БА у хворих віком від 12 років із рівнем загального IgE >30 МО/мл. Ефективність препарату (зниження частоти загострень і випадків госпіталізації на 25%) підтвердили результати багатоцентрових досліджень. Призначення омалізумабу також знижує ризик загострення БА при респіраторних вірусних інфекціях, ймовірно, за рахунок підвищення продукції інтерферону-α дендритними клітинами. Ризик виникнення анафілаксії внаслідок застосування омалізумабу не перевищує 0,1–0,2%.
У разі появи алергенів у дихальних шляхах хворого на алергічну БА дендритні клітини презентують цей алерген Т-хелперам 2-го типу (Th-2), стимулюють розмноження Th-2, які секретують проалергічні інтерлейкіни (IL): IL-4, IL-5, IL-9, IL-13. IL-5 – важливий фактор дозрівання і виживання еозинофілів. У хворих на тяжку БА з частими загостреннями і високим рівнем еозинофілів у крові (≥300 кл./мкл) доведена висока ефективність МкАт до IL-5 (меполізумабу) з тривалим профілем безпеки.
Меполізумаб – це МкАт, які зв’язуються з IL-5, перешкоджаючи його фіксації на рецепторах і розвитку алергічного еозинофільного запалення. Меполізумаб рекомендований для пацієнтів із тяжкою БА і рівнем еозинофілів у крові ≥150 кл./мкл. Меполізумаб знижує частоту загострень БА на 50%, поліпшує функцію легень, збільшує об’єм фіксованого видиху за 1-шу секунду (ОФВ1) на 10 мл і поліпшує якість життя хворих. У пацієнтів, які постійно приймають оральні ГК, меполізумаб дає змогу знизити їх дозу на 50% і зменшує частоту загострення, що поліпшує контроль БА. Профіль безпеки меполізумабу аналогічний до плацебо. Для терапії МкАт існує задокументована стратегія оцінки ефективності після 16 тиж застосування, яка дає змогу прийняти рішення стосовно продовження лікування із застосуванням вибраного раніше препарату або перейти на інший.
Таким чином, призначення МкАт при тяжкій БА значно поліпшує клінічний перебіг захворювання, знижує ризик загострень у разі респіраторних вірусних інфекцій, запобігає застосуванню системних ГК, зменшує частоту загострень, підвищує ОФВ1, поліпшує якість життя хворих.
ПЕРВИННИЙ ВАЖКИЙ КОМБІНОВАНИЙ ІМУНОДЕФІЦИТ: ВИПАДОК ІЗ ПРАКТИКИ
Савво О. М., Попов М. М., Лядова Т. І., Волобуєва О. В., Козлов О. П.
Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна,Обласна дитяча клінічна лікарня № 1, м. Харків
В обласній дитячій клінічній лікарні № 1 м. Харкова за останні 10 років було 9 дітей з підозрою на первинний важкий комбінований імунодефіцит (ВКІД). Лише у 3 пацієнтів діагноз був підтверджений при житті, в інших випадках – при патологоанатомічному розтині. У однієї дитини було проведено молекулярно-генетичне дослідження в Головному східноєвропейському центрі Деберцен, Угорщина. Підтверджено діагноз Х-зчепленого ВКІД. Як приклад перебігу ВКІД наводимо випадок із власної практики.
Дитина Х народилася у пологовому відділенні Обласної клінічної лікарні в термін 33 тиж з масою тіла 1880 г, ростом 43 см, розвиток за шкалою Апгар – 6–7 балів. В 3,5 міс у дитини з’явився гострий риніт у поєднанні з кон’юнктивітом; в 4 міс – гострий назофарингіт, який ускладнився обструктивним бронхітом. Через тиждень був діагностований менінгоенцефаліт.
Обстеження дитини показало: вміст еритроцитів у крові – 2,1×1012/л, гемоглобіну – 95 г/л, лейкоцитів – 2,3×109/л, лімфоцитів – 12%, СD3+-клітин – 51%, CD19+-клітин – 9%, CD16+ – 10%. У сироватці крові рівень IgG – 5,8 г/л, IgA – 0,3 г/л, IgM – 0,6 г/л.
Із зіву висіяли Esсheriсhia coli (5×108 КУО/мл), Klebsiela pneumoniae (4×108 КУО/мл), із носа – K. pneumoniaе (2×109 КУО/мл), зі спино-мозкової рідини – K. pneumoniaе (3×108 КУО/мл), із крові – Candida tropicalis, зі трахеї – Staphilococcus epidermidis (2×107 КУО/мл) та Candida albicans (1×106 КУО/мл). У спино-мозковій рідині спостерігався цитоз – 4,8×106 кл./л.
Комп’ютерна томографія органів грудної і черевної порожнин показала гіпоплазію лімфоїдної тканини, зменшення вилочкової залози в розмірі. Печінка і селезінка збільшені.
Клінічна картина захворювання, гіпоплазія лімфоїдної тканини, генералізована колонізація організму різними видами мікроорганізмів, лейкоцитопенія та лімфоцитопенія, низький вміст у сироватці крові основних класів Ig, відсутність позитивного ефекту від комбінованої антимікробної терапії дали змогу діагностувати первинний імунодефіцит.
В 4,3 міс у пацієнта розвинулась поліорганна недостатність. Була констатована біологічна смерть.
Патологоанатомічне заключення: гіпоплазія вилочкової залози з диспластичними змінами тканин, жировий метаморфоз органа, гіпопластичний стан лімфовузлів черевної порожнини, мієлодиспластичний стан кісткового мозку. Гнійно-некротичний менінгоенцефаліт, тотальний колікваційний некроз головного мозку. Двобічна вогнищева некротична пневмонія. Гіпотрофія.
Заключний клінічний діагноз: важкий комбінований імунодефіцит (D81.9). Фенотип T– B– NK+. Зазвичай ця форма пов’язана з дефектами генів RAG1 та RAG2.
ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ВАРІАБЕЛЬНОЇ ІМУННОЇ НЕДОСТАТНОСТІ
Савво О. М., Попов М. М., Лядова Т. І., Волобуєва О. В., Козлов О. П.
Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна,Обласна дитяча клінічна лікарня № 1, м. Харків
За останні 7 років на обліку в Регіональному центрі дитячої імунології Обласної дитячої клінічної лікарні № 1 м. Харкова знаходилось 49 пацієнтів із вродженими дефектами антитілоутворення: 5 пацієнтів із гіпогаммаглобулінемією; 10 – із загальною варіабельною імунною недостатністю (ЗВІН); 26 – із селективною недостатністю IgA; 8 – із транзиторною гіпогаммаглобулінемією немовлят.
Діагноз ЗВІН встановлювали на підставі клінічних і лабораторних критеріїв, стійкого зниження загальної концентрації IgA, IgM, IgG <3,0 г/л, IgG <2,5 г/л. Вік хворих варіював від 10 до 17 років.
Відомо, що це захворювання асоціюється з різними молекулярними дефектами. У 10% хворих спостерігаються мутації в генах ICOS, TACI, CD19, CD20, BAFFR. У 90% хворих мутації мають спорадичний характер.
У дітей, що знаходились на лікуванні у ХОДКЛ № 1, клінічно захворювання маніфестувало патологією ЛОР-органів та верхніх дихальних шляхів (хронічний синусит, хронічний бронхіт, хронічний гнійний середній отит), спричиненою Haemophilus influenzae, стафілококами, пневмококами. У 3 пацієнтів захворювання розвивалося на тлі зниження вмісту в крові В-лімфоцитів (CD19+ <7% від загальної кількості лімфоцитів), у 2 хворих – Т-лімфоцитів (CD3+ <50%).
За даними реакції бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ) з фітогемаглютиніном (ФГА) у 3 дітей спостерігали зниження функціональної здатності Т-клітин.
Імуномодулювальна терапія полягала в обов’язковому призначенні всім хворим внутрішньовенного імуноглобуліну (ВВІГ) (Біофарма) із розрахунку 320–400 мг на 1 кг маси тіла один раз на 21 день. Після досягнення рівня IgG 4 г/л і погашення активності інфекційного процесу переходили на підтримувальну терапію (1 раз на місяць 0,1–0,2 г/кг маси тіла). Крім того, з метою стимуляції антитілоутворення призначали Лікопід у загальноприйнятих дозах.
З метою нормалізації нуклеїнового обміну, білкового синтезу та стимуляції фагоцитозу було рекомендовано натрію нуклеїнат, метилурацил, калію оротат та вітаміни А, Е. Хворим із тяжким перебігом захворювання, низькою кількістю Т-лімфоцитів у крові і низькою функціональною активністю призначали препарати тимуса (Тималін, Тактивін).
Лікування інфекційних захворювань ЛОР-органів і верхніх дихальних шляхів проводили згідно з протоколом.
ІМУНОДІАГНОСТИКА ІНСУЛІНОРЕЗИСТЕНТНОСТІ ПРИ КОМОРБІДНОМУ ПЕРЕБІГУ ІШЕМІЧНОЇ ХВОРОБИ СЕРЦЯ ТА ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ 2 ТИПУ
Бабаджан В. Д., Кошкіна М. В., Федоренко О. В.
Харківський національний медичний університет
Вступ. Останнім часом великої актуальності набуває імунодіагностика різноманітних соматичних патологій як у моноперебігу, так і в коморбідних варіаціях.
Цукровий діабет 2 типу (ЦД2Т) доволі часто зустрічається в ко-перебігу з ішемічною хворобою серця (ІХС), має кілька предикторів розвитку ускладнень у пацієнта з такою комплексною патологією, і одним із найперспективніших серед них є білок тайтин. Імунодіагностика тайтину має велике значення в прогнозуванні перебігу коморбідності ІХС та ЦД2Т.
Мета роботи. Оцінити перспективу практичного використання методики визначення рівню тайтину в сироватці крові хворих на ЦД2Т та ІХС за допомогою імуноферментного методу з використанням комерційної тест-системи виробництва фірми Human SORT 1 ELISA Kit (США) для прогнозування ко-перебігу цих патологій.
Матеріали і методи. Для імунодіагностики інсулінорезистентності визначали рівень тайтину в сироватці крові за допомогою імуноферментного методу з використанням комерційних тест-систем (виробник– Human SORT 1 ELISA Kit, США).
Методика полягає в тому, що перед початком вимірювання спеціальним буферним розчином отримані зразки сироватки, реагенти контролю якості та стандарту потрібно розвести у співвідношенні 1:3. Далі підготовляють спеціальний планшет з набору, в якому маркують лунки, і у відповідну лунку потрібно додати по 100 мкл отриманих у результаті розведення розчинів зразків, стандартів та контролю. Після цього розчини потрібно залишити для інкубації 1:00 на шейкері (орбітальний струшувач) за кімнатної температури.
Після інкубації лунки промивають, для чого використовують спеціальний промивний буфер зі складу набору. В кожну промиту лунку потрібно додати 100 мкл розчину антитіл, мічених біотином. Далі знову переходять до етапу інкубування 1:00 на шейкері, також в умовах кімнатної температури, а після інкубації – до триразового промивання буферним розчином.
На наступному етапі в кожну лунку потрібно додати 100 мкл розчину кон’югату стрептоветину пероксидази хрону, після чого знову вдаються до інкубації за кімнатної температури 1:00 на шейкері. Після інкубаціїї знову слідує етап триразового промивання буферним розчином.
Останнім реагентом є субстратний розчин, який потрібно додати в кожну лунку у кількості 100 мкл, а потім знову інкубувати за кімнатної температури протягом 10 хв. Інкубацію зупиняють різко шляхом додавання в кожну лунку стоп-розчину в кількості 100 мкл. Вичікують експозицію 5 хв, а потім проводять спектрофотометрію планшету, довжина хвилі становить 450 нм.
Кількість тайтину в пробі визначають за калібрувальною кривою, яку будують паралельно з визначенням у пробах, використовуючи стандарти, що знаходяться в наборі.
Результати та обговорення. Методика визначення рівню тайтину в сироватці крові хворих на ЦД2Т та ІХС за допомогою імуноферментного методу є зручною та може бути рекомендована для практичної клінічної практики.
Висновки. Імунологічні методи дослідження є дуже ефективними та широко використовуються для прогнозування коморбідного перебігу ІХС та ЦД2Т.
РІВНІ ЦИРКУЛЮЮЧИХ МЕДІАТОРІВ ЗАПАЛЕННЯ У ХВОРИХ НА КОЛОРЕКТАЛЬНИЙ РАК З МЕТАСТАЗАМИ в ПЕЧІНКУ ДО ТА ПІСЛЯ ПРОВЕДЕННЯ РАДІОЧАСТОТНОЇ АБЛЯЦІЇ
Кузьменко О. В., Сорочан П. П., Громакова І. А.
Державна установа «Інститут медичної радіології та онкології ім. С. П. Григор’єва Національної академії медичних наук України», м. Харків
Mетою роботи було дослідження змін рівнів медіаторів запалення у хворих на колоректальний рак з метастазами в печінку до та після радіочастотної абляції (РЧА).
Матеріали та методи. Клініко-лабораторні дослідження проведено 12 хворим на колоректальний рак до та на 3-тю та 14-ту добу після РЧА метастазів. Аналіз рівнів С-реактивного білка (СРБ), ІЛ-6 та феритину в сироватці крові проводили на автоматичному біохімічному аналізаторі RESPONS910 (Німеччина).
РЧА на сьогодні є найперспективнішим конкурентом хірургічного лікування метастатичних уражень. При цьому РЧА прийнято вважати відносно безпечним методом із рідкісними ускладненнями і передбачуваними позитивними ефектами. Але дуже важливою невивченою проблемою, пов’язаною з РЧА, є посилення системної запальної відповіді. Є дані, що РЧА може індукувати надлишкову продукцію цитокінів та інших медіаторів запалення.
Результати та їх обговорення. У нашому дослідженні рівень ІЛ-6 після РЧА зростав у середньому у 10,5 раза на 3-тю добу. При цьому цей показник варіював від 3,5 до 20,6 раза. Високі рівні ІЛ-6 після РЧА є негативними прогностичними маркерами виживаності. На 14-ту добу рівень ІЛ-6 зменшувався майже до вихідного рівня. Аналіз рівня СРБ у хворих на колоректальний рак з метастазами в печінку показав його зростання з 10,1 до 39,1 мг/л на 3-тю добу після РЧА. На 14-ту добу після абляції рівень СРБ був співставним з визначеним до проведення абляції. На відміну від СРБ та ІЛ-6, рівень феритину мав суттєві індивідуальні відмінності ще до проведення РЧА. Величина цього показника варіювала від 6,4 до 195,4 нг/мл. На 3-тю добу після РЧА рівень феритину зростав у середньому у 4,2 раза і на 14-ту добу наближався до вихідного рівня.
Таким чином, у хворих на колоректальний рак із метастазами в печінку до проведення РЧА не виявлено суттєвих індивідуальних відмінностей рівней циркулюючих СРБ та ІЛ-6, тоді як рівень феритину мав значні індивідуальні відмінності. На 3-тю добу після РЧА відмічено суттєве зростання рівнів циркулюючих СРБ, ІЛ-6 та феритину. Зростання рівней медіаторів запалення варіювало у широкому диапазоні величин. На 14-ту добу після РЧА рівні циркулюючих медіаторів запалення були порівнянними з визначеними до проведення абляції.
Пошук факторів, які визначають індивідуальність запальної реакції та шляхів корекції запальної відповіді після РЧА, може сприяти не лише прискоренню фізичної та соціальної реабілітації пацієнта, але й підвищенню загальної ефективності протипухлинного лікування.
ЕФЕКТИВНІСТЬ РИБОНУКЛЕЇНОВОЇ КИСЛОТИ У КОМПЛЕКСНІЙ ТЕРАПІЇ ХВОРИХ НА ІНФЕКЦІЙНИЙ МОНОНУКЛЕОЗ, СПРИЧИНЕНИЙ ВІРУСОМ ЕПШТЕЙНА–БАРР
Лядова Т. І., Павлікова К. В., Волобуєва О. В.
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Актуальність. Дослідження ролі вірусної інфекції Епштейна–Барр (ВЕБ) у виникненні різноманітних патологічних станів людини має величезне значення. Це зумовлено її значною епідеміологічною і соціальною значущістю, оскільки, згідно з епідеміологічними даними, при досягненні повноліття більш ніж 90% людей є інфікованими цим вірусом.
Неухильне зростання кількості захворювань, спричинених ВЕБ, як серед дорослих, так і серед дітей, пов’язане з його специфічною тропністю до імунокомпетентних клітин, довічною персистенцією й латентним перебігом та визначає необхідність всебічного вивчення й розроблення ефективних методів лікування. За останні 10 років захворюваність на імунний мононуклеоз (ІМ) у світі зросла у 5 разів, що зумовлено як її справжнім збільшенням внаслідок впливу різних екзогенних та ендогенних факторів, так і вдосконаленням методів лабораторної діагностики.
Мета роботи: провести дослідження, що визначаються необхідністю пошуку ефективних схем терапії, спрямованих на реабілітацію імунної системи, регресію імунних змін, ускладнень та на профілактику рецидивів при різних формах ВЕБ-інфекції, оцінити ефективність препаратів рибонуклеїнової кислоти при корекції імунних порушень у хворих на ІМ, спричинений ВЕБ.
Матеріали та методи. Дослідження проводилося на клінічній базі кафедри інфекційних хвороб та клінічної імунології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна– у відділенні диференційної діагностики, ангін, нейроінфекцій Обласної клінічної інфекційної лікарні. Було обстежено 110 пацієнтів з ІМ, серед яких було 58 (52,7%) жінок і 52 (47,3%) чоловіки. Середній вік хворих становив 23,3±4,2 року. Матеріалом була сироватка крові хворих на ВЕБ-інфекцію, отримана в динаміці захворювання. Кров збирали натще з ліктьової вени пацієнта у кількості 10 мл у стерильну пробірку типу «Епендорф». До комплексу обстеження входили: клінічний аналіз крові, виявлення атипових мононуклеарів, визначення специфічних Ig до ВЕБ методом твердофазного імуноферментного аналізу (тІФА), ДНК ВЕБ методом полімеразної ланцюгової реакції у крові й слині в динаміці захворювання.
Результати. Під впливом комплексної імуномодулювальної та противірусної терапії з призначенням рибонуклеїнової кислоти відзначається позитивна динаміка імунологічних показників порівняно з показниками хворих, які отримували лише базисну терапію, що виявляється посиленням проліферативної відповіді. Для корекції імунних порушень у хворих на ІМ, спричинений ВЕБ, обґрунтовано доцільність застосування у складі комплексного лікування нуклексу (рибонуклеїнова кислота) та валацикловіру.
Висновки. Вивчення ефективності нових схем терапії імуномодулювальними препаратами та їхнього впливу на функціональну активність імунокомпетентних клітин є вельми актуальним і перспективним.
ЗНАЧЕННЯ ОСТЕОПОНТИНУ у ФОРМУВАННІ ТЯЖКОСТІ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ в ДІТЕЙ
Кулік Т. В.
Харківський національний медичний університет
Остеопонтин (ОПН) є одним із найважливіших маркерів запалення при бронхіальній астмі (БА) як у дітей, так і дорослих. ОПН – це білок позаклітинного матриксу та імуномодулятор із широким спектром функцій. Він експресується в різних типах клітин і тканинах, у тому числі головному мозку, плаценті, остеобластах, хондроцитах, клітинах гладенької мускулатури, скелетних м’язах, дендритних клітинах, макрофагах та ін. Білок визнаний ключовим цитокіном в імунних реакціях Th1.
Мета дослідження: удосконалення профілактики та лікування БА у дітей на підставі визначення прогностичних рівнів ОПН.
Завдання дослідження: вивчити клінічні особливості БА у дітей на сучасному етапі; оцінити рівні ОПН у дітей із БА в залежності від тяжкості перебігу.
Матеріали і методи. Обстеження проводилось на базі КНП ХОР ОДКЛ № 1 м. Харкова. Верифікацію діагнозу та тяжкості БА проводили згідно з Уніфікованим клінічним протоколом первинної, вторинної медичної допомоги «Бронхіальна астма у дітей» (наказ МОЗ України від 08.10.2013 № 868). Критерії включення: діагноз БА, вік пацієнтів від 6 років до 18 років; інформована згода пацієнта та його батьків. Критерії виключення: наявність інших захворювань бронхо-легеневої системи або відхилення лабораторних показників, які можуть вплинути на дослідження; ускладнення БА; наявність вроджених вад розвитку або іншої хронічної соматичної патології.
Для визначення ОПН використовували метод ІФА у 80 пацієнтів з БА та 16 дітей групи контролю. Дослідження проведено з дотриманням прав людини відповідно до діючого в Україні законодавства, відповідає міжнародним етичним вимогам. Результати опрацьовано методами непараметричної статистики, програмами Microsoft Exсel та SPSS Statistics.
Результати. Серед досліджених переважали хлопчики– 73%. У всіх хворих діагностовано змішану форму БА. Обстеження проведено у період ремісії. Розподіл за тяжкістю захворювання: з інтермітуючим перебігом– 30% дітей, з легким персистуючим– 31%, з середньотяжким персистуючим– 26% пацієнтів та з тяжким перебігом– 13% дітей. Визначено рівні ОПН в залежності від тяжкості БА: інтермітуюча– 24,7 нг/мл, легка персистуюча– 24,2 нг/мл, середньотяжка– 30,6 нг/мл, тяжка– 30,5 нг/мл, група контролю– 9,8 нг/мл.
Висновки. Остеопонтин є маркером запалення при БА в дітей, вірогідно підвищений у хворих та корелює з тяжкістю захворювання.
ЛАБОРАТОРНІ ОЗНАКИ СУБКЛІНІЧНОЇ АЛЕРГІЗАЦІЇ ДІТЕЙ, ІНФІКОВАНИХ ГЕРПЕСВІРУСАМИ
Слєпченко М. Ю., Ольховська О. М.
Харківський національний медичний університет
Мета. Встановити лабораторні параметри, що можуть свідчити про вплив герпесвірусів (ГВ) як алергенів на організм хазяїна.
Матеріали і методи. У дослідження було включено 104 дитини віком від 1 до 3 років, які знаходились на лікуванні у КНП ХОР «ОДІКЛ» м. Харкова. Серед них 71 пацієнт переносив респіраторну вірусну інфекцію (РВІ) на тлі інфікування ГВ (перша група), та 33 дитини з моно-РВІ (друга група). Діагноз встановлювали на підставі виявлення ротавірусного антигену у фекаліях методом імуноферментного аналізу (ІФА). Інфікування ГВ виявляли на основі визначення специфічних імуноглобулінів класу М та G (ІФА) та нуклеїнової кислоти (полімеразна ланцюгова реакція, ПЛР) до ГВ 4-, 5-, 6-го типів у сироватці крові хворих. До дослідження було включено лише пацієнтів із латентною ГВ-інфекцією. Окрім стандартних клінічних досліджень хворим двічі проводилось визначення концентрації ІЛ-4 твердофазним ІФА із застосуванням стандартних наборів реагентів. Діти зазначених груп були порівнянні за статтю, віком, важкістю захворювання та іншими параметрами.
Результати та їх обговорення. Останнім часом у доступній літературі з’являється все більше робіт, присвячених вивченню впливу ГВ на перебіг супутньої алергопатології. Але висновки їх суперечливі. Одні науковці припускають, що ГВ-інфекція може провокувати розвиток або погіршувати перебіг алергопатології, а інші, навпаки, зафіксували зворотну кореляцію між серопозитивністю та ризиком розвитку атопії.
При вивченні впливу латентної ГВ-інфекції (цитомегаловірус – ЦМВ, вірус Епштейна–Барр – ВЕБ, ГВ 6-го типу) на лабораторні параметри клінічного аналізу крові та концентрацію ІЛ-4 дітей, хворих на ротавірусний гастроентерит, нами було зафіксовано певні відмінності. Так, у дітей, інфікованих ГВ, порівняно з неінфікованими, встановлено достовірно вищий відносний вміст еозинофілів (1,0 [1,0; 2,0]; 1,0 [1,0; 1,0] р= 0,003) та підвищення концентрації ІЛ-4 у крові (8,1 [7,0; 9,0]; 4,9 [3,9; 6,2], р<0,001), які розглядають як одні з маркерів алергії. Згідно з даними дослідників ГВ, у тому числі ЕБВ та ЦМВ, T-хелпери 2-го типу активують і продукцію цитокінів, а саме ІЛ-4, призводять до зміни регуляції Т- і В-лімфоцитів, що сприяє накопиченню нейтрофілів, еозинофілів, підвищенню рівня IgE, вивільненню гістаміну, що, своєю чергою, сприяє більш тяжкому, рецидивному або затяжному перебігу алергічних захворювань у дітей.
Висновки. З нашої точки зору, латенція ГВ, яка передбачає циклічну реактивацію ГВ і постійну їх взаємодію з імунною системою, сприяє підвищенню відносного вмісту еозинофілів та концентрації ІЛ-4, що може свідчити про субклінічну алергізацію і підтверджує припущення, що наша імунна система сприймає ГВ як алергени.
РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ СТУДЕНТІВ, ЯКІ сТРАЖДАЮТЬ НА АТОПІЧНИЙ ДЕРМАТИТ
Котелюх М. Ю., Баришева Д. В., Пікалов Д. В., Смолін І. О.
Харківський національний медичний університет
Мета роботи. Проведення опитування серед студентів Харківського національного медичного університету (ХНМУ) для встановлення частоти виникнення атопічного дерматиту (АД), спадковості захворювання, клінічних проявів та контролю лікування.
Матеріали і методи. Проводили анонімне опитування серед 150 здобувачів освіти ХНМУ.
Результати. Шляхом опитування було проведено дослідження серед 150 здобувачів освіти 1–6-го курсів ХНМУ щодо наявності АД. В опитуванні взяли участь здобувачі освіти 4–6-го курсів (віком 21–22 роки), з них 76% жінки. Проаналізувавши відповіді, маємо такий підсумок: 10 студентів страждають на АД. У 6 студентів скарги вперше з’явилися у віці від 2 до 12 років, ще у 2 осіб– після 12 років та у 2 осіб– з раннього дитинства. У 14,7% усіх опитуваних студентів родичі мають в анамнезі прояви алергічних реакцій. Щодо клінічних проявів АД (серед 10 осіб): 30%– великі й точкові висипання на шкірі та лущення з появою кірочок, 50%– сухість, свербіж, почервоніння, 20%– зниження еластичності шкіри, наявність ерозій, ущільнень. Контроль лікування: 70% студентів лікуються під ретельним контролем лікаря, 20%– під епізодичним контролем лікаря, 10%– зовсім не проходять лікування.
Висновки. За результатами власного дослідження визначено, що 10 осіб із 150 опитуваних студентів хворіють на АД. Цей напрям потребує подальшого ретельного розгляду щодо своєчасної діагностики та лікування АД в осіб молодого віку.
MONITORING OF SARS-COV-2 EVOLUTION
Yurko K. V., Kucheryavchenko V. V.
Kharkiv National Medical University, Kharkiv, Ukraine
Coronavirus disease caused by SARS-CoV-2 (COVID-19) is an acute viral disease with a predominant lesion of the respiratory tract caused by an RNA-containing virus belonging to the family of Coronaviridae.
The objective of the study – systematization and analysis of information on the prevalence of SARS-CoV-2 variants according to information databases and own cross-sectional studies.
Materials and methods. The analysis was conducted for the period 2020–2021 using information databases and search resources: Google Scholar, Cochrane Library, Scirus, Springer, Medline, Embase, PubMed, Web of Science.
Swabs (40 nasopharyngeal specimens, a total of 80) from patients with symptoms of ARVI or suspected COVID-19 who were treated at the MNE KRC «Regional clinical infectious diseases Hospital» in June and October 2021 and who were identified as positive for SARS-CoV-2 were used to conduct our own research. The first study was performed in the peak period, and the second during the rise of the disease.
The real-time polymerase chain reaction (PCR) method was used for primary identification. It was performed using the diagnostic kit «Biocore® SARS-CoV-2» (LLC «Biocor Technology Ltd., Ukraine») in accordance with the manufacturer’s instructions. Multiplex analysis SNPsig® VariPLEX ™ Covid-19 (Primerdesign ™ Ltd., UK) was used in the first cross-sectional study for secondary identification.
Research results. Systematization and analysis of the prevalence of SARS-CoV-2 virus variants according to information databases were performed.
According to the results of our cross-sectional studies of SARS-CoV2 variants circulating in the Kharkiv region in June–October 2021, the complete replacement of the alpha variant, which was dominant in June – 87.5%, with the delta variant – 95.0%. All patients had signs of respiratory failure, community-acquired pneumonia was visualized instrumentally (computed tomography, radiography, ultrasound) in the first study in 90% of patients, and in the second – in 100%. The average age of patients during the first study was 60.4 years (minimum – 25 years, maximum – 91 years), but during the second – 52.6 years (minimum – 18 years, maximum – 84 years).
Thus, a more aggressive and more contagious delta variant became dominant. This requires more vigilant anti-epidemic measures by health authorities.
Conclusions. Monitoring and control of the evolution of the virus using epidemiological studies, viral genetic sequence, as well as laboratory PCR are necessary to prevent the spread, study the effectiveness of test systems and optimize diagnosis and etiotropic therapy, modification of vaccines.
ВАКЦИНАЦІЯ ПРОТИ COVID-19 У ОСІБ З АЛЕРГІЄЮ В АНАМНЕЗІ
Бабаджан В. Д., Гавриленко С. Д., Тереник С. А.
Харківський національний медичний університет
Актуальність. Інтерес до питання вакцинації відродився протягом останніх років, так як ми живемо у світі, в якому щоденно стикаємося з вірусами, зокрема з COVID-19, які можуть мати як негативний вплив на організм, так і призводити до летального наслідку. Єдиним виходом із цієї ситуації є своєчасна вакцинація. Водночас зростає занепокоєння людства з приводу можливих алергічних реакцій після щеплень.
Мета дослідження. Проведення опитування серед студентів Харківського національного медичного університету (ХНМУ) для встановлення частоти виникнення реакцій на вакцини проти COVID-19.
Матеріали і методи. В анонімному опитуванні брали участь 78 здобувачів освіти ХНМУ, вакцинованих проти COVID-19 вакцинами Pfizer, AstraZeneca, CoronaVac. Під час проведення дослідження було створено анонімне анкетування на тему «Поствакцинальні реакції та ускладнення» серед респондентів різної вікової категорії (18–29 років). Серед опитаних жінки становили 56 (71,8%) осіб, чоловіки– 22 (28,2%) особи. Для вакцинування вводили 2 дози вакцин з інтервалом в 1 місяць. Вакцинацію проводили протягом 2020 р., бустерну дозу вакцини вводили у 2021 р.
Результати дослідження. За результатами анкети, опитувані з алергією в анамнезі (гостра кропив’янка, ангіонабряк, атопічний дерматит, алергічна бронхіальна астма, харчова алергія) становили 17 осіб (21,8%), без алергії в анамнезі – 61 особа (78,2%). Частіше за все після щеплення пацієнти помічали виникнення місцевих реакцій (почервоніння, біль, набряк у місці ін’єкції менше 5 см)– у 22 осіб (28,2%), з них жінок 17 (30,3%), чоловіків 5 (22,7%). Загальні прояви (втома, підвищення температури тіла менше 38 °С, біль у м’язах, біль у суглобах, головний біль)– у 13 (16,7%) осіб, з них жінок 10 (17,8%), чоловіків 3 (13,6%). Будь-які прояви були відсутні у 46 (58,9%) вакцинованих осіб, з них жінок 30 (53,5%), чоловіків 16 (72,7%).
У всіх респондентів симптоматика виникала у перші 1–3 доби, тривала протягом 3–4 діб, зникала самостійно або після прийому нестероїдних протизапальних препаратів (німесулід по 100 мг 2 рази/добу протягом 3–4 діб). Серйозних побічних реакцій на вакцинацію від COVID-19 та ускладнення від вакцинації, таких як судоми, втрата свідомості, блювання, висип на тілі, сильний біль, температура понад 38 °C, сплутаність мови, не спостерігали. Випадків анафілаксії не зафіксовано.
Довгострокових побічних ефектів після вакцинації від COVID-19 у опитаних респондентів не спостерігали. У жінок спостерігали більшу частоту нетяжких побічних ефектів після вакцинації від COVID-19, що, можливо, пов’язано зі впливом жіночіх статевих гормонів, зокрема естрогенів, на поствакцинальну імунну відповідь.
Клінічні прояви нетяжких місцевих і загальних поствакцинальних ефектів після вакцинації проти COVID-19 в опитаних респондентів були розцінені як підвищена нормальна імунна запальна реакція на введення антигену– вакцину. Поствакцинальні реакції, що спостерігались у опитаних хворих, не були розцінені як алергічні.
Висновки. Вакцинація є найефективнішим і безпечним методом профілактики COVID-19, поствакцинальні реакції зустрічаються у невеликої кількості вакцинованих, мають нетяжкий характер. Алергічних реакцій на введення вакцин проти COVID-19 у нашому дослідженні не зафіксовано. Підвищення частоти виникнення алергічних захворювань у респондентів з алергічними захворюваннями в анамнезі не спостерігали.
