Друге березня – Всесвітній день імунітету

З нагоди Всесвітнього дня імунітету ми взяли інтерв’ю у доктора медичних наук, професора, зав. кафедри клінічної імунології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, головного імунолога МОЗ України Валентини Володимирівни Чоп’як.

– Чому, коли і ким було вирішено проводити Всесвітній день імунітету?
– У 2002 р. ВООЗ було вирішено 2 березня кожного року відзначати Всесвітній день імунітету. Це свято було впроваджено для акцентування уваги людей на проблемах, пов’язаних зі зростанням частоти різноманітних імунних захворювань, збереженням і зміцненням імунітету.
– Імунологія – відносно «молода» наука. Курс клінічної імунології в вищих медичних навчальних закладах України почали викладати тільки у 50-х рр. минулого століття. Валентино Володимирівно, розкажіть, будь ласка, про сучасний погляд на імунітет, механізми клітинного та гуморального імунітету.
– Імунна система забезпечує протиінфекційний захист, протипухлинний нагляд і генетичну стабільність нашого організму. Ці функції здійснює природжений і набутий імунітет. Природжений імунітет – це клітинні та гуморальні фактори, що не володіють специфічністю, а набутий імунітет – це клітинні та гуморальні механізми, які наділені цільовою здатністю знищувати інфекційних, мутантних і чужорідних порушників нашого організму. Цікаво, що імунна система володіє такими властивостями, як мобільність, репродуктивна активність, автономність, специфічність і здатність до запам’ятовування.
– Наскільки поширена імунна патологія в Україні, і як часто її виявляють?
– Офіційної статистики щодо поширеності імунної патології в Україні поки що немає, але з 2008 р. в офіційні звітні документи МОЗ України буде введено статистичний аналіз поширеності уточнених і неуточнених імунодефіцитів, саркоїдозу й інших порушень, пов’язаних з імунною системою, згідно з МКХ-10. Нині аналіз здійснюють лише на основі звітів головних позаштатних обласних спеціалістів щодо виявлення природжених і набутих імунодефіцитів, автоімунної й алергійної патології, імунопроліферативних захворювань у пацієнтів, які звертаються за консультацією до клінічного імунолога. За даними Європейської асоціації імунодефіцитів, в Україні має бути близько 50 тис. випадків первинних генетично детермінованих імунодефіцитів, а у нас зареєстровано лише близько 800 таких хворих. Імунокомпрометованих осіб, які становлять групи ризику щодо розвитку алергійних, автоімунних, імунопроліферативних захворювань, у країнах Євросоюзу налічують від 15 до 38%. Нині нагальною є потреба фахового підходу до верифікації хвороб імунної системи, бо власне вони спричинюють ранню інвалідність і високу смертність серед дітей і людей молодого віку. Для забезпечення діяльності високоспеціалізованої імунологічної допомоги необхідне прийняття двох державних програм: «Імунодефіцити: діагностика, лікування, профілактика» та «Національна мережа алергійних і автоімунних захворювань».
– Коли і як правильно застосовувати імунотропні засоби? Які умови успіху імуномодулювальної терапії?
– Імунотропні засоби – це велика група медикаментів, які застосовують для стимуляції або пригнічення функціонування імунної системи, а також як замісну терапію. В Україні зареєстровано близько 300 таких препаратів. Призначати ці засоби повинен клінічний імунолог на основі клініко-анамнестичних і лабораторно-діагностичних критеріїв, згідно з прийнятими в минулому році протоколами МОЗ України. Спеціалісти інших фахів мають з великою обережністю підходити до використання препаратів цієї групи і призначати їх своїм профільним пацієнтам лише після консультації клінічного імунолога. Ефективність і безпечність імунотропної терапії визначає клінічний успіх її застосування з урахуванням принципів доказової медицини.
– Ваш погляд на вакцинопрофілактику небезпечних інфекцій? Чи потрібно вакцинацію проти грипу включити в національний календар щеплень, як це прийнято в європейських країнах?
– Вакцинацію проти небезпечних інфекцій потрібно проводити згідно з міжнародними стандартами, але при цьому необхідно звернути увагу на групу імунокомпрометованих осіб: пацієнтів з імунодефіцитами, автоімунними, алергійними, імунопроліферативними захворюваннями та зі злоякісними новоутвореннями. Щеплення проти грипу необхідно здійснювати лише в групах ризику, особливо у хворих на первинні та набуті імунодефіцити, згідно з протоколами надання медичної допомоги цим хворим. До речі, така вакцинація може бути і діагностичним тестом для виявлення імунодефіцитів на основі аналізу рівня синтезу специфічних антитіл через 3 тиж після проведення щеплення.

Матеріал підготувала Оксана Недзельська