Імунітет і харчування: функціональний взаємозв’язок

Вивчення взаємозв’язку імунної відповіді (імунологічної реактивності) та харчування є надзвичайно актуальним, оскільки це дозволяє визначити можливі причини виникнення імунодефіцитних станів, виявити адаптаційні резерви організму та спланувати профілактичні заходи щодо попередження розвитку імунної недостатності. 
Не викликає сумнівів те, що внаслідок порушення харчування змінюється функціонування імунної системи (ІС), оскільки всі процеси, які в ній протікають, мають певне метаболічне забезпечення [12]. За даними ВООЗ, недостатність харчування – найпоширеніша причина імунної недостатності серед населення в різних регіонах земної кулі [6]. Аліментарно зумовлений імунодефіцит може виникати внаслідок порушення білкового чи вуглеводного обміну, при дисліпопротеїнемії, гіповітамінозі, на фоні дефіциту мікроелементів та ін. В нашій країні у зв’язку з несприятливою екологічною та економічною ситуацією особливої актуальності набуває пошук тих засобів, які підвищували б стійкість організму до впливу шкідливих чинників навколишнього середовища і незбалансованого харчування. З іншого боку, в умовах економічної нестабільності структура харчування населення зазнає значних змін у бік погіршання дисбалансу основних компонентів раціону [2, 11, 15]. Епідеміологічні дослідження, що проводяться науковцями різних країн в останні роки, свідчать про те, що структура харчування населення значною мірою є дефектною і харчовий статус має значні відхилення від формули збалансованого харчування [5, 10, 13]. Особливо це стосується рівня споживання мікронутрієнтів – вітамінів, мінеральних речовин, поліненасичених жирних кислот (ПНЖК), багатьох органічних сполук рослинного походження (біофлавоноїдів), що мають важливе значення в регуляції процесів обміну речовин та функціонуванні окремих органів і систем. В результаті досліджень, проведених у Росії, було виявлено дефіцит ПНЖК на фоні надмірного надходження тваринних жирів; дефіцит повноцінних (тваринних) білків (особливо в групах населення з низьким рівнем життя – у 20%); дефіцит більшості вітамінів: насамперед, аскорбінової кислоти – у 70-100%; тиаміну, рибофлавіну, фолієвої кислоти – у 60% населення; бета-каротину – у 40-60%; недостатність (нижче на 25-50% від рекомендованих ВООЗ показників) ряду макро- та мікроелементів (кальцію, заліза, йоду, фтору, селену, цинку) [6, 8]. Така структура харчування, звісно, завдає значного удару захисним силам організму, пригнічуючи неспецифічну резистентність, і створює передумови для розвитку багатьох захворювань [3]. Особливо страждає антиоксидантна система, яка має важливе значення для запобігання ушкодженням, викликаним чужорідними для організму агентами, що містяться в продуктах харчування (радіонукліди, важкі метали, пестициди тощо) [9].
Відомо, що основна роль харчування полягає в трофічній, пластичній та енергетичній підтримці функціональної активності організму, у тому числі й ІС. Компоненти продуктів харчування мають імуномодулюючі властивості щодо набутого клітинного, гуморального імунітету, а також неспецифічних факторів вродженого імунітету. Вони можуть розглядатися в якості антигенів, мітогенів або харчових алергенів, що здатні впливати як на системний, так і на місцевий імунітет.
У продуктах харчування міститься велика кількість екзогенних мікроорганізмів (особливо бактерій), які при відповідних умовах можуть викликати захворювання. Саме ІС слизових оболонок ШКТ формує бар’єр, що захищає організм від шкідливих впливів патогенної та умовно-патогенної мікрофлори. ІС слизових оболонок, у тому числі ШКТ, може бути умовно поділена на дві ділянки: індуктивну та ефекторну. В індуктивній ділянці відбуваються процеси імунологічного розпізнавання, презентації антигену і формується популяція антиген-специфічних лімфоїдних клітин. В ефекторній – продукуються sIgA і накопичуються ефекторні Т-лімфоцити, що забезпечують клітинно-опосередковані форми захисту поверхні слизових оболонок. Лімфоретикулярна тканина кишечника складає значну частину всієї ІС слизових оболонок. Її антигенна стимуляція веде до наступної дисемінації антиген-специфічних В- і Т-лімфоцитів в усі ефекторні ділянки слизових оболонок шлунка, кишечника, дихальних та сечовивідних шляхів, а також різні секреторні залози [4]. 

Компоненти продуктів харчування та імунний статус
Білки відіграють ключову роль у складному механізмі реалізації ефекторних реакцій ІС, оскільки всі регуляторні цитокіни, рецептори і ферменти є білковими молекулами. При нормальному фізіологічному стані білки їжі стимулюють синтез поліклональних IgA і IgM у Пейєрових бляшках [18]. Розщеплення білків до пептидів, здатних всмоктуватися без зміни функціональної структури, має значний стимулюючий вплив на ІС. Джерелом таких пептидів можуть бути ферментативні білкові гідролізати, кисломолочні та ферментовані соєві продукти. Найбільш імуногенними є пептиди, що складаються з 8-10 амінокислот, та оптимально фіксуються молекулою головного комплексу гістосумісності II класу в ході презентації антигену Т-лімфоцитам. 
Вживання продуктів рослинного походження в сирому або частково обробленому вигляді призводить до надходження в організм білків, резистентних до дії пепсину, таких як лектини чи ліпід-транспортні протеїни. Вони стимулюють всмоктування харчових алергенів, синтез антитіл класу IgE, що перехресно реагують з іншими харчовими алергенами, а також сприяють вивільненню медіаторів із тучних клітин [14].
Значний вплив на імунний статус має зменшення кількості білка в раціоні нижче певної критичної межі. Це спричиняє зниження синтезу цитокінів, послаблення кооперативних взаємодій між лімфоцитами, сповільнення проліферації клітин, зменшення числа антитілопродукуючих клітин та цитотоксичних лімфоцитів, у результаті чого підвищується чутливість до інфекцій [20]. Білкова недостатність спостерігається в клініці при термінальних онкологічних станах, вторинному імунодефіциті, порушенні всмоктування білка. Вона проявляється підвищеною частотою інфекційних захворювань, погіршанням репаративних процесів, трофічними язвами, пневмоніями, вираженою загальною слабкістю [1].
Голодування протягом тижня зумовлює зниження абсолютної кількості лейкоцитів і лімфоцитів, а також Т-хелперів та індексу співвідношення Т-хелперів до цитотоксичних Т-лімфоцитів, відносний вміст яких стає більшим. В основі імуносупресивного впливу голодування лежить зниження продукції супероксидного аніона нейтрофілами, зменшення числа і щільності розташування рецепторів молекул адгезії на нейтрофілах і лімфоцитах, пригнічення секреції хемокінів, послаблення фагоцитозу. Під час реабілітації після голодування імунологічні показники і неспецифічна резистентність до інфекцій відновлюються дуже повільно [7].
Слід також відзначити, що значне збільшення вмісту білка в раціоні може супроводжуватися порушенням імунної реактивності, що проявляється погіршанням показників природного імунітету, пригніченням реакцій уповільненого типу. Це дозволяє зробити висновок про існування оптимальних параметрів білкового обміну, що сприяють найбільш ефективному функціонуванню імунних механізмів. Зокрема, експериментально встановлено, що максимальна активність комплементу і фагоцитарна активність спостерігаються при вмісті білка в раціоні з розрахунку 13-23% за калорійністю. Більший чи менший вміст білка в раціоні зумовлює зниження цих показників [1].

Амінокислоти. Амінокислотні суміші та надлишок деяких амінокислот позитивно впливають на окремі ланки імунної відповіді, що є особливо важливим у практиці парентерального харчування у виснажених хворих, у перед- та післяопераційний період, в осіб з імунодефіцитним станом. Таке введення антигену індукує системну імунну відповідь, що пов’язана з продукцією IgG та IgM та майже не впливає на утворення секреторного IgA (місцевого імунітету). В активованих Т-лімфоцитах підвищується активний транспорт лізину та аргініну. Аргінін стимулює антиген-специфічний імунітет у слизових оболонках, синтез цитокінів та мітоген-індуковану проліферацію лімфоцитів у Пейєрових бляшках. Він також має позитивний ефект на Т-лімфоцити, збільшує продукцію ІЛ-2. Харчування, збагачене аргініном, знижує інтенсивність росту трансплантованих пухлин та частоту розвитку метастазів. 
Цистеїн – складова частина глутатіону, трипептиду, який бере участь в окисновідновлювальних реакціях та процесах, пов’язаних із клітинним циклом. Рівень цистеїну та глутатіону різко знижений при інфекційних захворюваннях, у тому числі й при СНІДі, коли втрачається до 4 г цистеїну на день. Додаткове введення таким хворим N-ацетил-цистеїну відновлює рівень цистеїну та глутаміну і підвищує імунну відповідь на бактеріальні антигени і активність натуральних кілерів [16].
Глутамін необхідний для нормального функціонування нервової системи, росту клітин та підвищення резистентності організму до стресу. Ентеральне харчування, збагачене глутаміном, знижує частоту розвитку інфекційних ускладнень та сепсису у недоношених дітей, у пацієнтів після тяжкої механічної та термічної травм, у хворих, які перебувають у критичному стані, знижує летальність. Встановлено, що при недостатньому вмісті глутаміну спостерігається зниження резистентності до інфекцій, а додаткове його введення сприяє підвищенню активності лімфоцитів, збільшенню синтезу ІЛ-2, ФНП-α і γ-інтерферону, що супроводжується зниженням частоти інфекційних захворювань [19]. 
При травмах та інфекційних процесах знижується зовнішньоклітинна та внутрішньоклітинна концентрації такої розповсюдженої амінокислоти, як таурин. При її застосуванні в якості ад’юванта відмічається значне збільшення титрів антитіл після введення вакцин проти краснухи, грипу та гепатиту В. Завдяки здатності впливати на продукцію туморнекротичного фактора таурин може проявляти протизапальний ефект [1].

Жири. Представники усіх класів ліпідів володіють імуномодулюючим потенціалом, це стосується переважно фосфоліпідів, сфінголіпідів та жирних кислот [7].
Виявлено, що на фоні гіперліпідемії спостерігається пригнічення імунітету. Разом із тим гіперхолестеринемія легкого та помірного ступенів асоціюється з підвищенням активності ІС, що виражається збільшенням числа Т-лімфоцитів і рівня деяких імуноглобулінів, в осіб з низьким рівнем холестерину відмічається достовірне зменшення кількості CD3+ та CD8+ лімфоцитів у периферичній крові, а також тенденція до зниження CD4+ лімфоцитів і зменшення продукції ІЛ-2. Емпірично встановлено, що холестериновий оптимум для ІС знаходиться в межах 5,5-6,5 ммоль/л.
Ліпіди визначають функціональний стан плазматичної мембрани клітин, рухомість і кепінг рецепторів, відіграють роль посередників у передачі сигналів від рецепторів до ядра клітини. Сфінголіпіди модулюють експресію поверхневих антигенів лімфоцитів, конкурентно інгібують імунну відповідь на Т-залежний антиген, індукують апоптоз в активованих цитотоксичних лімфоцитах. Фосфоліпіди і ПНЖК виступають у ролі ростових факторів і перешкоджають реалізації програми загибелі клітини.
Відомо, що ПНЖК можуть впливати на різні етапи імунної відповіді, і при цьому спрямованість їх впливу буває різноманітною. Принципове значення має співвідношення жирних кислот різних родин. Присутність у раціоні соняшникової (n-6) та іхтієнової (n-3) олії в рівних співвідношеннях знижує реакцію лімфоїдних органів на імунізацію при збережених кількісних та функціональних характеристиках клітинного імунітету. Заміна жирової частини раціону соняшниковою олією має стимулюючий вплив на макрофагально-плазмоцитарну реакцію в лімфоїдних органах і зумовлює підвищення показників гуморального імунітету. Повна заміна жирового компоненту іхтієновою (n-3) олією супроводжується в ряді випадків розвитком вогнищево-некротичних змін у лімфоїдних органах. 
Наукові дослідження свідчать про досить високу ефективність риб’ячого жиру при різних імунопатологічних станах. Так, позитивний клінічний ефект (n-3) ПНЖК, що містяться в риб’ячому жиру, спостерігається у дітей та дорослих із бронхіальною астмою, у хворих екземою. При хронічних запальних захворюваннях, що характеризуються дизрегуляцією продукції прозапальних цитокінів та ейкозаноїдів (наприклад, ревматоїдний артрит, запальні захворювання кишечника, псоріаз тощо) призначення n-3 ПНЖК супроводжується достовірним клінічним покращанням, що виражається в зниженні запальної активності і, як наслідок, зниженням дози протизапальних препаратів, що застосовуються. Клінічно дефіцит ПНЖК проявляється ксерозом на фоні гіперемованої шкіри. Спостерігається поява сухих десквамозно-гіперемованих бляшок, алопеція з гіпопігментацією волосся. Загалом n-3 ПНЖК розглядаються як протизапальний компонент дієти [1].

Вуглеводи. Усі вуглеводи (похідні моносахаридів, олігосахариди та полісахариди), крім моносахаридів, являють собою невичерпне джерело алергенів, мітогенів та імуномодуляторів. Їх імуномодулюючий ефект пов’язаний з поліклональною активацією В-лімфоцитів. Дія на інші ланки імунітету неоднозначна. Доведено, що співвідношення Т-хелперів та цитотоксичних Т-лімфоцитів безпосередньо від вуглеводів не залежить і змінюється тільки при зниженні енергетичної цінності раціону та рівня білка. Численні вуглеводи (амінополісахариди) є компонентами клітин мікроорганізмів. Глюкозамін – продукт гідролізу хітину, основного компоненту клітин морських тварин, з якого отримують деякі імуностимулятори. Джерелом полісахаридів можуть бути продукти моря, бактерії, компоненти їх стінок та токсини, що виділяються ними, а також лектини рослинного походження. Відомий поліклональний активатор В-клітин – ліпополісахарид. Розчинні полісахариди типу капсульних полісахаридів бактерій є, як правило, Т-незалежними антигенами. Вони викликають поліклональну активацію та синтез антитіл. У дітей перших місяців життя, які знаходяться на штучному вигодовуванні, під дією капсульних антигенів бактерій кишечника починає синтезуватися власний секреторний IgA. Зменшення вживання вуглеводів (кетонові дієти) через 7 днів знижує загальну кількість лімфоцитів та рівень сироваткового інсулінподібного ростового фактора [7].

Вітаміни та мікроелементи. Відомо, що дефіцит водорозчинних вітамінів призводить до послаблення клітинного імунітету, в той час як збільшення їх споживання стимулює його лише деякою мірою. Виражену дію на імунітет мають жиророзчинні вітаміни А, Е, які завдяки антиоксидантним властивостям захищають лімфоцити від кисневозалежних видів апоптозу. В умовах дефіциту вітаміну А пригнічується гуморальна імунна відповідь на Т-залежні антигени, знижується активність цитотоксичних лімфоцитів, синтез ІЛ-2, підвищується синтез ІЛ-10 та ІЛ-12. Надлишок вітаміну А справляє загальний супресивний вплив на ІС [17]. 
Вітамін Е виявляє протизапальні властивості при лікуванні деяких аутоімунних захворювань, знижує адгезію нейтрофілів до ендотелію, генерацію супероксидного аніона фагоцитами, послаблює прояви ранніх стадій запальної реакції.
Вітамін С впливає переважно на неспецифічну ланку імунітету, підвищуючи синтез макрофагальних білків, білків системи комплементу, і таким чином посилює неспецифічну резистентність організму і противірусний імунітет. 
Вплив мікроелементів на імунну відповідь має неоднозначний характер. Їх основне функціональне значення в імунокомпетентних клітинах – участь в якості ко-факторів або каталізаторів ферментів вільнорадикального окислення. Частка лімфоцитів при надлишку або дефіциті мікроелементів визначається напруженістю метаболічних шляхів, фазою клітинного циклу та інтенсивністю контамінації бактеріальними або вірусними агентами. До імунотропних мікроелементів відносять: цинк, селен, залізо тощо. Дефіцит цинку асоціюється переважно з кількісною і функціональною недостатністю Т-лімфоцитів, порушенням фагоцитарної функції. При цьому зростає ризик виникнення поширеного інфекційного процесу, загострення перебігу цукрового діабету, ниркової недостатності, алкогольного цирозу печінки та раку. Недостатність селену клінічно проявляється зниженням протиінфекційного імунітету і, як наслідок, збільшенням частоти простудних (переважно вірусних) захворювань, кардіопатією, зниженням функції щитовидної залози, сповільненням росту, ураженнями шкіри (дерматит, екзема), зміною якості волосяного покриву (випадіння, повільний ріст) та нігтів (дистрофія). Низький селеновий статус пов’язаний із підвищенням частоти та тяжкості вірусних захворювань, підвищенням вірулентності вірусів. При дефіциті заліза відбувається зниження бактерицидності і активності мієлопероксидази нейтрофілів, зменшується кількість циркулюючих Т-лімфоцитів, резистентність до інфекцій. Але разом із тим введення великих доз препаратів заліза пацієнтам з інфекційними захворюваннями посилює тяжкість перебігу інфекції і підвищує летальність [1]. 

Умови реалізації імуномодулюючого впливу харчування на імунну відповідь
На сьогодні доведено, що імунна відповідь на конкретний антиген визначається сукупністю генетичних та фенотипічних особливостей, шкідливих факторів (стрес, підвищення температури, ультрафіолет, іонізуюче випромінювання) та впливом характеру харчування. Усі ці фактори потенційно можуть мати імуномодулюючий ефект, не змінюючи при цьому специфічність самої імунної відповіді, тобто її типу, класу антитіл, їх афінності та авідності. Відомо, що від 30 до 40% периферичних Т- і В-лімфоцитів оновлюються кожні 3 дні, а переважна більшість В-лімфоцитів – упродовж 10 днів, також постійно існує пул клітин пам’яті, що довго живе. Одноразова дія харчових продуктів призводить до нестійкої зміни імунної відповіді в організмі протягом періоду, який відповідає часу напівжиття пулу лімфоцитів, що мають короткий період життя. Поява нової генерації лімфоцитів здатна відновити фізіологічний перебіг імунних реакцій, а довготривалий вплив імуномодуляторів – компонентів продуктів харчування – викликати більш суттєві зміни в імунній системі. Слід зазначити, що речовини, які потрапляють в організм із продуктами харчування, можуть мати мутагенні або генотоксичні властивості, тоді викликані ними хромосомні порушення зберігаються клітинами пам’яті, що може бути причиною порушень вторинної імунної відповіді [7]. 
У наукових дослідженнях доведено, що імуномодулюючий ефект продуктів харчування реалізується на субклітинному, клітинному та міжклітинному рівнях взаємодії. Вплив харчування на клітини полягає в зміні властивостей плазматичної мембрани та активації мембранних ферментів, регуляції експресії рецепторів та їх афінності, активації рецепторзалежних сигнальних систем або ініціації додаткових сигналів у клітині, модуляції факторів транскрипції та входження в клітинний цикл, в зміні експресії генів цитокінів та імуноглобулінів, регуляції апоптозу. Саме на рівні рецепторів та їх сигнальних шляхів реалізується вплив харчових продуктів на клітини ІС, що в подальшому проявляється на рівні метаболічних взаємодій і в цілому на імунній відповіді [18]. Зниження енергетичної цінності раціону або вмісту основних нутрієнтів може призвести до збіднення маси лімфоїдних органів та функціональних порушень в імунній системі. Відомо, що ІС може знаходитись у двох принципово різних станах: спокійному функціонуванні у здорової людини та активній роботі при виникненні в організмі патологічного процесу. Будь-яке її пошкодження, а також численні внутрішні та зовнішні фактори можуть спотворити її стан і функції, що призведе до хибного розпізнавання «чужого» і «свого» (розвиток автоімунних процесів); гіперергічної/неадекватної імунної відповіді (формування алергічних захворювань); нездатності розвивати нормальну імунну відповідь (розвиток вторинних імунодефіцитних станів або набутих імунодефіцитів).

Імунне харчування 
Виявлення здатності ряду нутрієнтів суттєво впливати на стан ІС лягло в основу нового напрямку в нутріційній підтримці та імуномодуляції, що отримало назву «іmmunonutrition», або «імунне харчування». Вперше про результати застосування імунного харчування було надруковано у роботі J.M. Daly та співавт. (1992), які відмітили достовірне зниження частоти інфекційних ускладнень та періоду стаціонарного лікування у пацієнтів хірургічного профілю, що отримували спеціальну дієту, основними компонентами якої були амінокислоти, вуглеводи, нуклеїнові кислоти, ПНЖК, аргінін, глутамін. Вони можуть бути представлені спеціальними комерційними формулами. На фоні застосування імунного харчування спостерігається підвищення фагоцитозу та бактерицидної активності нейтрофілів, підвищується загальна кількість лімфоцитів, кількість активованих Т-лімфоцитів, НК-клітин, імуноглобулінів А, М, G та продукції γ-інтерферону. 
До лікарських препаратів і харчових добавок, що містять імунонутрієнти, належать: кислота глутамінова (Acidum glutaminicum), комплексні препарати, які включають вітаміни, мікроелементи та амінокислоти (глутамевіт, квадевіт), капсули з ПНЖК (ейконол, омеганол) та ін.

Рекомендації щодо імуностимулюючої дієти
Перед лікарями різних спеціальностей часто постає питання: «Яку дієту рекомендувати пацієнту для підвищення захисних сил організму?». Відповідь на це просте запитання передбачає застосування фізіологічно повноцінної дієти, збагаченої нутрієнтами, які особливо необхідні для функціонування імунокомпетентних клітин. У зв’язку з цим до раціону харчування доцільно включати такі продукти [1]:
М’ясо: телятина, індичатина; печінка (теляча, свиняча, бараняча).
Риба та морепродукти: жирна морська риба (тріска атлантична, печінка тріски, камбала, сайра атлантична, лосось, тунець). У тижневе меню повинно входити не менше 400 г риби цих видів, а також краби, устриці. Особливість кулінарної обробки – не варити! Можливий варіант споживання консервів (у власному соку).
Курячі яйця: не більше одного на день.
Молоко і молочні продукти: молоко, несолоне вершкове масло, вершки 35%, сметана 30% жирності, голландський сир, сир «Едем».
Рослинна олія: льняна (20-30 г/добу) та маслинова.
Овочі та зелень: овочі зеленого, червоного та жовтого кольорів (помідори, морква, червоний перець тощо), зелена цибуля, зелений горошок, капуста кольрабі, картопля, шпинат, кріп.
Фрукти: цитрусові. 
Ягоди: шипшина, садова горобина, суниці.
Злаки: пшениця (пшеничні висівки та проростки), вівсяні пластівці, чечевиця. 
Інші продукти: соя, пивні дріжджі, білі гриби, часник, фісташки, кокос.

Висновки
На характер (системний, місцевий), тип (клітинний, гуморальний) і силу імунної відповіді можуть впливати основні компоненти продуктів харчування: білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни. Їх імуномодулюючий ефект пов’язаний з дією на будь-яку ланку ІС, причому діють одночасно декілька харчових факторів, що дає можливість говорити не про вплив окремих компонентів продуктів харчування, а про імуномодулюючий ефект харчування в цілому. Кінцевий результат такого впливу визначається: 
а) імунним статусом організму; 
б) місцевим імунітетом ШКТ; 
в) наявністю бактеріальної, вірусної або грибкової інфекцій; 
г) особливістю метаболічних шляхів організму та рівня обміну речовин; 
д) генетичним контролем експресії генів та їх взаємодією зі специфічними регуляторними харчовими факторами. 
Існує принципова можливість зміни сили імунної відповіді на певний антиген, тобто рівня синтезу антитіл або утворення клонів ефекторних клітин, а також підсилення імунних реакцій при імунодефіцитних станах за допомогою індивідуально підібраних дієт. Слід підкреслити, що при цьому специфічність імунної відповіді залишається незмінною.

Література
1. Волгожанин Д.А., Калинина Н.М., Князев П.С. Иммунитет и питание // Иммунология. – Т. 6. – С. 626-649. 
2. Григоров Ю.Г., Семесько Т.М. та ін. Сравнительная оценка фактического питания и состояния здоровья людей старших возрастов // Проблемы старения и долголетия. – 2002. – № 1. – С. 78-86. 
3. Давиденко Н.В., Смирнова І.П., Горбась І.М., Кваша О.О. Нераціональне харчування – ризик для здоров’я // Український терапевтичний журнал. – 2002. – № 3. – С. 26-29. 
4. Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология. – М.: МИА, 2003. – 603 с.
5. Карпенко П.О. Особливості харчування та здоров’я // Журнал практичного лікаря: спеціалізоване інформаційне видання. – 2004. – № 5-6. – С. 12-14.
6. Лоранская Т.И., Шаховская А.К., Павлючкова М.С. Анализ фактического питання больных гастроэнтерологического профиля // Клиническая медицина. – 2004. – № 11. – С. 29-32.
7. Мартынова Е.А., Морозов И.А. Питание и иммунитет: роль питания в поддержании функциональной активности иммунной системы и развитии полноценного иммунного ответа // Рос. журн. гастроэнтерол., гепатол. и колопроктол. – 2001. – Т. XI. – № 4. – С. 28-38. 
8. Матасар І., Салій Н., Врублевська Л. Вплив незбалансованого харчування на розвиток залізодефіцитних станів у населення України // Ліки України. – № 1. – 2002. – С. 61-63.
9. Матасар И., Водопьянов В., Буцкая Л., Врублевская Л., Дудин В., Bertrand G., Briend A., Pierre V. Социально-демографическая характеристика и фактическое питание женщин, проживающих в Украине // Ліки України. – 2002. – № 11. – С. 49-54. 
10. Насолодин В.В., Зайцева И.П., Зайцев О.Н. Оценка фактического питання и состояния иммунологической реактивности у студенток // Гигиена и санитария. – 2005. – № 3. – С. 36-37. 
11. Нетребенко О.К. Питание и развитие иммунитета у детей на разных видах вскармливания // Педиатрия. – 2005. – № 6. – С. 50-56. 
12. Терехов О.П. Иммунная система – эндогенная система питания многоклеточных организмов // Иммунология. – 2005. – № 1. – С. 59-62.
13. Фролова Е.В. Проблемы питания семьи с позиции общественного здравоохранения // Российский семейный врач. – 2001. – № 2. – С. 62-64.
14. Asero R., Mistrello G., Roncarolo D. et al. (2001) Lipid transfer protein: a pan-allergen in plant-derived foods that is highly resistant to pepsin digestion. Int Arch Allergy Immunol. 124 (1-3): 67-69. 
15. Aukrust P., Muller F., Ueland T. et al. (2000) Decreased vitamin A levels in common variable immunodeficiency: vitamin A supplementation in vivo enhances immunoglobulin production and downregulates inflammatory responses. Eur J Clin Invest. 30 (3): 252-259. 
16. Droge W. & Breitkreutz R. (2000) Glutathione and immune function. Proc Nutr Soc. 59 (4): 595-600.
17. Erickson K., Medina E. & Hubbard N. (2000) Micronutrients and innate immunity J Infect Dis. 182 (1Suppl): S5-S10.
18. Freitas A.A. & Rocha B.B. (1993) Lymphocyte lifespans: homeostasis, selection and competition. Immunol Today, 14 (1): 25-29. 
19. Kew S., Wells S., Yagoob P. et al. (1999) Dietary glutamine enhances murine T-lymphocyte responsiveness. J Nutr. 129 (8): 1524-1531.
20. Ing R., Su Z., Scott M. & Koski K. (2000) Suppressed T helper 2 immunity and prolonged survival of a nematode para-site in protein-malnourished mice. Proc Nat Acad Sci USA. 97 (13): 7078-7083.