Стандарт медичної допомоги «Вірусний гепатит B у дорослих»

Загальна частина

вгору

Коди стану або захворювання відповідно до НК 025:2021 «Класифікатор хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я»:

B16 Гострий гепатит В

B18 Хронічний вірусний гепатит В

B18.0 Хронічний вірусний гепатит В з дельта-агентом

В18.1 Хронічний вірусний гепатит В без дельта-агенту

Перегляд стандарту медичної допомоги заплановано на 2026 р.

РОЗДІЛ I. ПРОФІЛАКТИКА ІНФІКУВАННЯ ВІРУСНИМ ГЕПАТИТОМ В

вгору

1. Положення стандарту медичної допомоги

Запобігання інфікуванню вірусом гепатиту В (ВГВ) сприятиме зменшенню кількості нових випадків захворювання на ВГВ та зниженню частоти передачі вірусу в популяції.

2. Обґрунтування

Первинна профілактика інфікування полягає в інформуванні населення щодо проблеми ВГВ та дотриманні певної поведінки, яка передбачає утримання від контактів з рідинами організму іншої людини (кров, міжтканинна рідина, сперма), застосовування бар’єрних контрацептивів (презервативів), користування засобами разового (шприци, голки, крапельні системи, гінекологічні оглядові дзеркала тощо) та індивідуального (зубні щітки, леза для гоління, контактні лінзи) використання, стерильним інструментарієм багаторазового використання (манікюрний, стоматологічний, хірургічний, лабораторний інструмент, інструмент для пірсингу і татуажу тощо). Постконтактна імунопрофілактика зменшує ризики інфікування осіб, які мали контакт з позитивними до поверхневого антигену ВГВ (HBsAg) особами або зазнавали інших видів експозиції. Окрім того, доведена ефективність профілактичного щеплення щодо зниження захворюваності та поширеності ВГВ.

3. Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові:

1. Надавачі медичних послуг розміщують інформаційні матеріали стосовно шляхів запобігання зараженню вірусними гепатитами (ВГ) в доступних для пацієнтів місцях.

2. Особи, які мають підвищений ризик інфікування ВГВ, пов’язаний зі вживанням психоактивних речовин (ПАР; ін’єкційно або інтраназально), чоловіки, які мають секс із чоловіками, особи, які надають сексуальні послуги за винагороду, разом з отриманням послуг із діагностики та лікування ВГВ, для запобігання інфікуванню та передачі інфекції іншим направляються для отримання послуг із профілактики, що надаються в рамках Порядку надання послуг з профілактики інфекції, зумовленої вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), серед представників деяких ключових груп щодо інфікування ВІЛ, затвер­дженого наказом Міністерства охорони здоров’я України (МОЗ) від 20 лютого 2024 року № 288, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 березня 2024 року за № 332/41644, до закладу охорони здоров’я (далі – ЗОЗ)/установи чи організації, яка надає зазначені послуги.

3. Вакцинацію від ВГВ здійснюють відповідно до Календаря щеплень, затвер­дженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

4. Особам, які мають сексуального партнера з ВГВ або проживають разом з такою особою, які раніше не хворіли на ВГВ і не мають підтвер­дження перенесеної інфекції (антитіла до ядерного антигену ВГВ, анти-HBc) та імунної відповіді (антитіла до HBsAg, анти-HBs), рекомендується вакцинація проти ВГВ. Сексуальним партнерам також рекомендується використання бар’єрних засобів контрацепції.

Бажані:

5. Невакцинованим особам або особам, вакцинальний статус яких невідомий і які мали такі контакти: експозиція через шкіру та контакт з рідинами іншої особи, що можуть містити домішки крові HBsAg-позитивної особи, – рекомендується вакцинація від ВГВ за екстреною схемою.

РОЗДІЛ II. ДІАГНОСТИКА

вгору

1. Положення стандарту медичної допомоги

Скринінг і діагностика ВГ мають здійснюватися систематично та охоплювати осіб з підвищеним ризиком інфікування ВГ, зокрема медичних працівників та спільноти з високою поширеністю ВГ.

2. Обґрунтування

Розширення доступу до тестування на ВГВ дає можливість виявити пацієнтів та за потреби вчасно розпочати лікування.

3. Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові:

1. Тестування на ВГВ проводиться особам, які належать до популяції з високим рівнем поширеності ВГВ, мають в анамнезі контакти з інфекцією ВГВ та/або ведуть спосіб життя, що супрово­джується високим ризиком інфікування, особам із клінічною підозрою на хронічний ВГ (ХВГ; зокрема особам із симптомами, ознаками та лабораторними маркерами ВГ), вагітним жінкам та кандидатам на хіміотерапію, імуносупресивну терапію та гемодіаліз відповідно до Додатку 1 до цього Стандарту.

2. Для визначення серологічних маркерів інфекції ВГВ проводять обстеження на наявність HBsAg із використанням швидкого тесту (ШТ) або лабораторного імунологічного дослі­дження.

3. Кандидатам на хіміотерапію, імуносупресивну терапію та гемодіаліз одночасно з HBsAg визначають анти-НВс класу IgG.

4. Діагноз гострого ВГВ у пацієнтів з позитивним HBsAg встановлюють за наявності таких клінічних ознак і симптомів:

5. Рівень аланінамінотрансферази (АЛТ) в ≥10 разів перевищує верхню межу норми (ВМН) і/або наявність жовтяниці; відомо про нещодавній контакт з потенційним ­джерелом інфекції або існує високий ризик передачі інфекції; відсутні інші причини розвитку гострого гепатиту; відсутній анамнез хронічного захворювання печінки.

6. Діагноз гострого ВГВ підтвер­джується наявністю анти-HBc класу IgM, а також наявністю анти-НВс класу IgG, титр яких зростає, позитивним результатом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) на дезоксирибонуклеїнову кислоту (ДНК) ВГВ.

7. Пацієнтів із підозрою на хронічну ВГВ-інфекцію обстежують відповідно до Додатку 3 до цього Стандарту.

8. Критерії для діагностування в пацієнтів однієї з двох форм хронічного захворювання, спричиненого ВГВ, наведені в Додатку 4 до цього Стандарту. У значної кількості пацієнтів одноразове визначення маркерів реплікації ВГВ і маркерів активності захворювання не дає змогу негайно діагностувати одну з фаз. У більшості випадків необхідний моніторинг сироваткових показників вірусного білка, який визначається під час високореплікативної фази (HBeAg), ДНК ВГВ та АЛТ кожні 3 місяці, проте навіть після повної оцінки деякі особи потрапляють у невизначену сіру зону, тому прийняття рішення щодо лікування в таких випадках має бути індивідуальним.

9. Для оцінки ступеня фіброзу або наявності цирозу використовують індекс фіброзу печінки (FIB-4) та індекс відношення рівня аспартатамінотранферази (АСТ) до кількості тромбоцитів (APRI), наведені в Додатку 5 до цього Стандарту.

10. Пацієнтам з вираженим фіброзом або цирозом проводиться ультразвукова діагностика органів черевної порожнини (УЗД ОЧП) з метою своєчасного виявлення гепатоцелюлярної карциноми (ГЦК) кожні 6 місяців та здійснюється оцінка стану вен стравоходу методом езофагогастродуоденоскопії (ЕГДС) згідно з Додатком 6 до цього Стандарту.

11. Всіх пацієнтів обстежують на наявність позапечінкових проявів ВГВ, що наведено в Додатку 7 до цього Стандарту.

12. В осіб із хронічною ВГВ-інфекцією проводиться скринінг щодо активної форми туберкульозу (ТБ). За наявності хоча б одного з чотирьох симптомів – кашель, лихоманка, втрата маси тіла або нічна пітливість – пацієнта направляють на обстеження щодо наявності ТБ або інших захворювань відповідно до галузевого Стандарту медичної допомоги «Туберкульоз».

13. Особи, які вживають наркотики ін’єкційним шляхом (ОВНІ), перед початком та/або під час лікування ВГВ направляються для оцінки наявності психічних і поведінкових розладів внаслідок вживання психоактивних речовин (ПАР) та лікування відповідно до галузевих стандартів медичної допомоги, у разі потреби.

14. Пацієнтів консультують щодо заходів, необхідних для запобігання передачі ВГВ іншим особам відповідно до Додатку 8 до цього Стандарту.

Бажані:

15. Особам, які належать до груп ризику інфікування ВГВ (визначені в Додатку 1 до цього Стандарту) та в яких під час скринінгу не виявлено HBsAg і чий вакцинальний статус невідомий, рекомендується вакцинація проти ВГВ.

16. Для уточнення показань до вакцинації можна проводити визначення анти-HBs і анти-HBc. Наявність анти-НВс свідчить про контакт зі збудником. Результати тесту не вказують на те, чи одужала людина, чи інфекція триває, навіть за відсутності HBsAg.

17. З метою визначення подальшої тактики лікування проводять одночасний аналіз наявності/відсутності HBsAg, анти-HBs та анти-HBc відповідно до Додатку 2 до цього Стандарту.

18. За можливості оцінюють ступінь фіброзу або наявність цирозу за допомогою УЗД-еластографії, FibroScan чи FibroTest.

19. Пацієнтам, яких розглядають як потенційних кандидатів для лікування пегільованим інтерфероном (ПЕГ-ІНФ), рекомендується визначати генотип ВГВ та проводити кількісне визначення HBsAg (qHBsAg).

20. За наявності рибонуклеїнової кислоти (РНК) вірусу гепатиту D (BГD) рекомендується проведення кількісного визначення РНК BГD.

21. Для прийняття рішення щодо вакцинації проти вірусного гепатиту А (ВГА) всім пацієнтам із ВГВ рекомендується провести тестування на антитіла IgG до ВГА.

22. Пацієнтам із ХГВ, у яких відсутні анти-ВГА, рекомендується проведення вакцинації проти ВГА.

РОЗДІЛ ІІІ. ЛІКУВАННЯ ДОРОСЛИХ

вгору

1. Положення стандарту медичної допомоги

Лікування ВГВ сприяє покращенню якості життя пацієнтів, запобігає прогресуванню хвороби, розвитку цирозу печінки та ГЦК.

Перед початком лікування ВГВ пацієнтам у доступній та чіткій формі доносять переваги та ризики лікування. До активної ролі у прийнятті рішень щодо процесу лікування заохочуються самі пацієнти та їх родини.

2. Обґрунтування

Пригнічення вірусної реплікації (як результат противірусного лікування) дає змогу усунути хронічні запальні зміни та прогресуючі фіброзні процеси в печінці, спричинені ВГВ, у переважної більшості пацієнтів, що, своєю чергою, зменшує ризик розвитку цирозу та ГЦК. Цього можна досягти шляхом супресії ДНК ВГВ до кількості, що не визначається. Пацієнти із ХВГ, незважаючи на відсутність поточної потреби в лікуванні, мають перебувати під постійним моніторингом з оцінкою стану ураження печінки, активності ВГВ та потреби в лікуванні.

Показання до лікування, як правило, ґрунтуються на поєднанні трьох критеріїв: концентрації ДНК ВГВ у сироватці крові, активності АЛТ у сироватці крові та ступеня ураження печінки, який оцінюють за допомогою клінічного обстеження, біопсії печінки або неінвазивних методів. Показання до лікування також повинні враховувати вік, стан здоров’я пацієнта, сімейний анамнез ГЦК або цирозу та позапечінкові прояви ВГВ.

Основна мета терапії пацієнтів із ХВГ є охоплення лікуванням пацієнтів, які його потребують за клінічними показаннями, задля продовження тривалості та покращення якості їх життя, запобігання прогресуванню захворювання, зокрема розвитку ГЦК. Додатковими цілями противірусної терапії є запобігання передачі вірусу від матері до дитини, реактивації ВГВ, а також профілактика та лікування позапечінкових проявів, пов’язаних із ВГВ.

3. Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові:

1. Тривале пригнічення концентрації ДНК ВГВ є основною метою лікування.

2. Зникнення HBeAg, із сероконверсією анти-HBe або без неї, у HBeAg-позитивних пацієнтів є важливим кінцевим досягненням, оскільки часто означає частковий імунний контроль ХГВ.

3. Нормалізацію рівня АЛТ слід розглядати як додатковий критерій ефективності, що досягається в більшості пацієнтів із тривалим пригніченням реплікації ВГВ.

4. Зникнення HBsAg із сероконверсією анти-HBs або без неї є оптимальним кінцевим результатом, оскільки вказує на глибоке пригнічення реплікації ВГВ та експресії вірусного білка.

5. Першочерговому лікуванню підлягають пацієнти з імуноактивним ХВГ (HBeAg-негативним або HBeAg-позитивним) для зниження ризику ускладнень з боку печінки.

6. Імуноактивний ХВГ діагностують у разі підвищення рівня АЛТ >2 верхньої межі норми (ВМН1) або наявності ознак значного гістологічного захворювання, а також підвищення концентрації ДНК ВГВ >2 000 МО/мл (HBeAg-негативний) або >20 000 МО/мл (HBeAg-позитивний).

1 Згідно з Рекомендаціями AASLD 2018 р., для прийняття рішень щодо лікування рекомендовано вважати ВМН для АЛТ у здорових дорослих 35 Од/л для чоловіків і 25 Од/л для жінок.

7. У пацієнтів із підвищеним рівнем АЛТ або ознаками значного гістологічного захворювання печінки та концентрацією ДНК ВГВ <2 000 МО/мл (HBeAg-негативний) або <20 000 МО/мл (HBeAg-позитивний) слід виключити інші причини підвищення рівня АЛТ.

8. Додатковими факторами, що мають враховуватися під час прийняття рішення про призначення лікування особам з імуноактивним ХВГ, але з рівнем АЛТ <2 ВМН і ДНК ВГВ нижче порогових значень (2 000 МО/мл, якщо HBeAg-негативний, або 20 000 МО/мл, якщо HBeAg-позитивний), є:

• вік >40 років пов’язаний з вищою імовірністю виявлення значних гістологічних змін у печінці;
• сімейна історія цирозу або ГЦК;
• історія попереднього лікування;
• серологічна і вірусологічна відповіді на попереднє лікування ПЕГ-ІФН можуть спостерігатися і після припинення терапії (бути відстроченими); попереднє лікування нуклеотидними/нуклеозидними аналогами (НА) є ризиком розвитку стійкості до ліків;
• наявність позапечінкових проявів є показанням до лікування незалежно від важкості захворювання печінки;
• пацієнти з компенсованим або декомпенсованим цирозом печінки потребують лікування при будь-якій концентрації ДНК ВГВ та незалежно від активності АЛТ.

9. Концентрація ДНК ВГВ корелює з активністю захворювання, а рекомендовані граничні значення мають розглядатися як достатня, але не абсолютна вимога до лікування.

10. У HBeAg-позитивних пацієнтів із підвищеним рівнем АЛТ, але не <2 ВМН, або АЛТ >2 ВМН при концентрації ДНК ВГВ від 2 000 до 20 000 МО/мл, існує можливість спонтанної сероконверсії (зникнення HBeAg і поява анти-НВе). При фіброзі <F2 рекомендовано проводити моніторинг HBeAg, анти-HBe та ДНК ВГВ кожні 1–3 місяці. Якщо через 6 місяців не відбудеться сероконверсії або концентрація ДНК істотно не зміниться, потрібно розпочати противірусну терапію відповідно до Додатку 9 до цього Стандарту.

11. У HBeAg-негативних пацієнтів, рівень АЛТу яких >ВМН, але <2 ВМН, або АЛТ >2 ВМН при ДНК ВГВ <2 000 МО/мл, виключають інші причини підвищення рівня АЛТ та оцінюють важкість захворювання за допомогою неінвазивних тестів та/або біопсії печінки. Лікування, відповідно до Додатку 9 до цього Стандарту, призначають, якщо:

• стадія фіброзу вказує на >F2 або >F3;
• рівень АЛТ утримується >ВМН, а ДНК ВГВ >2 000 МО/мл протягом 6 місяців, особливо якщо вік пацієнта >40 років.

12. Бажаною початковою терапією для дорослих з імуноактивним ХВГ є ПЕГ-ІФН, ентекавір (ЕТВ), тенофовір дизопроксилу фумарат (ТДФ), тенофовір алафенамід (ТАФ).

13. На рішення щодо призначення ПЕГ-ІФН впливають такі специфічні фактори:

• бажання проходити лікування з урахуванням відомої тривалості, наприклад, при плануванні сім’ї до вагітності;
• відсутність протипоказань до призначення ПЕГ-ІФН, таких як аутоімунні захворювання, неконтрольовані психічні захворювання, цитопенія, серцеві проблеми, неконтрольовані судоми та декомпенсований цироз;
• пацієнти з генотипами A і B мають вищу ймовірність зникнення HBeAg і HBsAg за умови призначення ПЕГ-ІФН, ніж пацієнти з іншими генотипами ВГВ;
• додаткові фактори, які вказують на переваги лікування ПЕГ-ІФН, зазначені в Додатку 10 до цього Стандарту.

14. ПЕГ-ІФН для лікування ХГВ призначають на 48 тижнів. У зв’язку з великою кількістю побічних реакцій призначення препарату потребує ретельного моніторингу відповідно до Додатку 11 до цього Стандарту.

15. При лікуванні ПЕГ-ІНФ надають консультацію щодо необхідності використання бар’єрних методів контрацепції під час лікування та протягом 6 місяців після його завершення.

16. Пацієнтам, у яких призначення ПЕГ-ІФН недоцільне, для лікування використовують ЕТВ, ТДФ або ТАФ.

17. ТАФ або ЕТВ мають перевагу над призначенням ТДФ у таких випадках:

• вік >60 років;
• наявність захворювання кісток;
• лікування кортикостероїдами або іншими медикаментами, що спричиняють остеомаляцію;
• переломи кісток в анамнезі;
• остеопороз;
• наявність патології нирок;
• розрахункова швидкість клубочкової фільтрації (рШКФ) <60 мл/хв/1,73 м²;
• альбумінурія >30 мг або помірна протеїнурія;
• низький рівень фосфатів (<0,8 ммоль/л);
• гемодіаліз.

18. ЕТВ має перевагу над призначенням ТАФ або ТДФ у таких випадках:

• наявність коінфекції ВІЛ/ВГВ, коли за певних причин пацієнт не отримує лікування ВІЛ-інфекції;
• пацієнтам з рШКФ <15 мл/хв/1,73 м², що не перебувають на гемодіалізі, ТАФ протипоказаний.

19. ТАФ має перевагу над призначенням ЕТВ або ТДФ через відсутність потреби корегувати дозу ТАФ при рШКФ >15 мл/хв.

20. ТДФ має перевагу перед призначенням ТАФ або ЕТВ у випадках необхідності призначення лікування вагітним, а також жінкам, які потребують лікування та в майбутньому не виключають вагітність.

21. ТДФ або ТАФ має перевагу перед призначенням ЕТВ, коли пацієнт раніше отримував лікування ламівудином і передбачається або доведено розвиток резистентності до нього.

22. Пацієнти з HBeAg-позитивною хронічною ВГВ-інфекцією, стабільно нормальним показником АЛТ і високою концентрацією ДНК ВГВ можуть отримувати лікування, якщо вони старші 30 років, незалежно від важкості гістологічних уражень печінки.

23. Пацієнти з HBeAg-позитивною або HBeAg-негативною хронічною ВГВ-інфекцією, сімейним анамнезом ГЦК або цирозу печінки та позапечінковими проявами можуть отримувати лікування, навіть якщо типові показання до лікування відсутні.

24. Перед початком лікування пацієнтам надають інформацію про показання до лікування, зокрема наявність імовірних переваг та ризиків виникнення побічних реакцій, повідомляють про необхідність довготривалого/пожиттєвого лікування (у випадку призначення НА), проведення моніторингу під час лікування та після нього; інформують про важливість повної прихильності до лікування для отримання максимального ефекту та зниження ризику виникнення резистентності до лікарських засобів (ЛЗ).

25. Перед початком і/або під час лікування пацієнту надають інформацію про необхідність відмови від вживання або зниження споживання алкоголю, ПАР, оптимізації ваги.

26. З метою оцінки безпеки лікування враховують наявність побічних реакцій на ЛЗ, проводять спостереження за симптомами, що можуть свідчити про декомпенсацію захворювання в пацієнтів із цирозом та ГЦК, а також проводять лабораторні дослі­дження відповідно до Додатку 11 до цього Стандарту.

27. З метою оцінки ефективності лікування проводять дослі­дження сироваткових рівнів трансаміназ, кількісне визначення ДНК ВГВ і сероконверсії HBeAg (у пацієнтів із HBeAg-позитивним ХВГ). Пацієнтам, які отримують ПЕГ-ІФН, також проводять визначення qHBsAg. Вичерпний перелік та періодичність дослі­джень наведена в Додатку 12 до цього Стандарту.

28. Очікувана ефективність противірусної терапії наведена в Додатку 13 до цього Стандарту.

29. Первинна відсутність відповіді на лікування НА трапляється дуже рідко. У пацієнтів без відповіді на противірусну терапію перевіряють прихильність до лікування.

30. Подальша тактика відносно пацієнтів із частковою вірусологічною відповіддю наведена в розділі IV цього Стандарту.

31. Лікування противірусними препаратами не усуває ризик розвитку ГЦК, тому слід продовжувати спостереження за ГЦК у осіб, які належать до групи ризику.

32. Лікування НА для більшості пацієнтів є пожиттєвим. Припинення лікування НА може розглядатися у випадку виліковування ХВГ, або коли ризик рецидиву після припинення лікування НА є незначним відповідно до Додатку 14 до цього Стандарту.

33. Після припинення терапії НА може виникнути рецидив. Критеріями рецидиву/реактивації інфекції є:

• поява HBsAg або HBeAg;
• збільшення концентрації ДНК ВГВ на >2 log від вихідного значення, або поява ДНК ВГВ до значення >100 МО/мл, якщо результат попереднього дослі­дження на ДНК ВГВ був негативним, або виявлення ДНК ВГВ >20 000 МО/мл, якщо аналіз на ДНК ВГВ раніше не проводився;
• підвищення рівня АЛТ утричі порівняно з базовим рівнем або >100 ОД/л, з/або без підвищення рівня білірубіну;
• наявність клінічних проявів активного гепатиту.

34. Рішення про відновлення терапії НА у випадку реактивації приймається на підставі тих самих критеріїв, що використовуються для визначення необхідності лікування в пацієнтів, які раніше його не отримували.

35. Припинення лікування ПЕГ-ІНФ відбувається через 48 тижнів від його початку або передчасно в таких випадках:

• за наявності побічних реакцій, які не коригуються зміною дози ПЕГ-ІФН або призначенням додаткових ЛЗ;
• у разі виявлення предикторів, що свідчать про відсутність відповіді на лікування, відповідно до Додатку 15 до цього Стандарту.

36. Лікування ПЕГ-ІНФ можна вважати успішним, якщо протягом 12 місяців після його завершення зберігається стійка сероконверсія анти-НВе (якщо пацієнт був HBeAg-позитивним) і/або показник АЛТ в нормі та концентрація ДНК ВГВ <2 000 МО/мл (якщо пацієнт був HBeAg-негативним).

37. Пацієнти з HBeAg-позитивною хронічною ВГВ-інфекцією, які молодші 30 років і не мають жодного з наведених вище показань для лікування, повинні проходити спостереження принаймні кожні 3–6 місяців.

38. Пацієнти з HBeAg-негативною хронічною ВГВ-інфекцією та сироватковим рівнем ДНК ВГВ <2 000 МО/мл, які не відповідають жодному з наведених вище критеріїв для початку лікування, повинні перебувати під спостереженням кожні 6–12 місяців.

39. Пацієнти з HBeAg-негативною хронічною ВГВ-інфекцією та сироватковим рівнем ДНК ВГВ >2 000 МО/мл, які не відповідають жодному з наведених вище критеріїв для початку лікування, повинні перебувати під спостереженням кожні 3 місяці протягом першого року моніторингу ВГВ та кожні 6 місяців у подальшому.

40. Метою моніторингу є виявлення пацієнтів, які вже не відповідають критеріям носійства вірусу і потребують лікування.

41. Перелік дослі­джень, що проводять під час моніторингу, наведений в Додатку 16 до цього Стандарту.

Бажані:

42. Пацієнтам, у яких немає відповіді на лікування, проводять тестування на резистентність до НА.

РОЗДІЛ IV. ЛІКУВАННЯ ВГВ У ОСОБЛИВИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ

вгору

1. Положення стандарту медичної допомоги

Пацієнти з ВГВ повинні мати доступ до якісної медичної допомоги щодо інших супутніх захворювань або станів, що базується на мультидисциплінарному підході. Комплексні догляд та підтримка пацієнтів сприяє підвищенню ефективності лікування та збереженню/покращенню їх здоров’я загалом.

Своєчасне виявлення, діагностування та лікування таких ускладнень/захворювань, як декомпенсований цироз, порушення функцій нирок, відсутність відповіді на лікування, ГЦК та імуноактивний ХГВ, сприяють запобіганню серйозним ускладненням для здоров’я пацієнтів.

Організація інтегрованого підходу до лікування ВГВ та супутніх захворювань на рівні ЗОЗ сприяє наданню медичної допомоги пацієнтам із ВГВ відповідно до їхніх потреб. Перевагу віддають посиленню взаємодії та гармонізації діагностики та лікування ВГ та іншим програмам у сфері охорони здоров’я. Мультидисциплінарний підхід покращує доступ до якісних медичних послуг, дає можливість їх оптимізувати.

2. Обґрунтування

Супутні захворювання становлять загрозу здоров’ю пацієнта через можливий ризик розвитку довгострокових ускладнень. Крім того, коінфекція іншими гепато­тропними вірусами або ВІЛ скорочує період розвитку цирозу та раку печінки. Особи з коінфекцією повинні отримувати лікування від обох захворювань.

Наявність захворювань кісток, нирок, порушень функціонування печінки потребують відповідного вибору препаратів та їх дозування. Доведена ефективність противірусної терапії за супутніх захворювань, а також ускладнень, зокрема декомпенсованого цирозу, особливо на початку лікування. Лікування пацієнтів із коінфекцією та супутніми станами здійснюється з урахуванням міжлікарської взаємодії.

3. Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові:

Гострий гепатит В

1. Лікування гострого ВГВ із використанням НА рекомендовано лише пацієнтам, які мають гострі ураження печінки зі значним підвищенням показників печінкових проб, енцефалопатію чи асцит, жовтяницю протягом 4 тижнів або фульмінантний гепатит, про що свідчать такі лабораторні показники: коагулопатія (МНВ) >1,6, білірубін >170 мкмоль/л.

2. Для лікування використовують ЕТВ, ТДФ або ТАФ. ПЕГ-ІНФ протипоказаний.

3. Рекомендована тривалість лікування становить 3 місяці після досягнення сероконверсії анти-HBs.

4. Якщо HBsAg зберігається через 6–12 місяців після виявлення захворювання, такий гепатит слід вважати хронічним і подальше лікування має відповідати рекомендаціям щодо ХВГ.

Коінфекція ВГD

5. Лікування ПЕГ-ІНФ тривалістю 48 тижнів рекомендується як першочергове лікування для пацієнтів із компенсованим захворюванням печінки у випадку коінфекції ВГВ/ВГD, підвищеної активності АЛТ, виявленні ДНК ВГD.

6. Лікування ПЕГ-ІНФ можна продовжувати після 48-го тижня, незалежно від характеру відповіді на терапію, за умови її хорошої переносимості.

7. У коінфікованих ВГВ/ВГD пацієнтів із триваючою реплікацією ДНК ВГВ рекомендується розглянути терапію НА.

8. Пацієнтам без цирозу слід призначати НА, якщо концентрація ДНК ВГВ >2 000 МО/мл.

9. Пацієнтам із декомпенсованим цирозом слід призначати НА, якщо виявлено ДНК ВГВ.

Коінфекція ВІЛ

10. Пацієнтам, коінфікованим ВГВ/ВІЛ, призначають схеми, до складу яких входять ЛЗ із подвійним механізмом дії, згідно із галузевим Стандартом медичної допомоги «ВІЛ-інфекція».

Декомпенсований цироз

11. Лікування пацієнтів із суб- і декомпенсованим цирозом внаслідок ВГВ відбувається у спеціалізованих ЗОЗ із ретельним контролем переносимості противірусних препаратів та розвитку побічних реакцій, таких як лактацидоз чи дисфункція нирок. Першочерговою метою лікування є переведення пацієнтів в стадію В за Чайлдом–П’ю (субкомпенсація), профілактика гепаторенального синдрому (зокрема І типу, що швидко прогресує), кровотечі та енцефалопатії ІІІ–IV ступеня.

Вагітні

12. Жінкам репродуктивного віку без прогресуючого фіброзу, які планують найближчим часом вагітність, рекомендується відкласти лікування до наро­дження дитини.

13. Вагітним жінкам, які вже отримують терапію НА, слід продовжувати прийом ТДФ. Якщо жінка приймала ЕТВ або ТАФ, її слід перевести на ТДФ.

14. Вагітним жінкам із ХВГ та прогресуючим фіброзом або цирозом печінки рекомендується терапія ТДФ.

15. Усім вагітним жінкам на 24–28-му тижнях вагітності необхідно розпочати лікування ТДФ для профілактики внутрішньоутробного інфікування плода за умови високої концентрації ДНК ВГВ (>200 000 МО/мл) або HBsAg >4 log МО/мл (10 000 МО/мл). Лікування ТДФ слід продовжувати до 12-го тижня після пологів.

16. Жінки із хронічною ВГВ-інфекцією або ХВГ, які отримують ТДФ, заохочуються до грудного вигодовування за умови вакцинації дитини від ВГВ.

Пацієнти із захворюванням нирок або кісток, що отримують НА

17. За наявності патології нирок або кісток ТАФ або ЕТВ мають перевагу над призначенням ТДФ, що описано в Розділі ІІІ цього Стандарту.

18. Особам, які отримують ТДФ, перед початком та під час лікування рекомендується оцінювати рівні креатиніну, фосфору, глюкози в сечі та білка в сироватці крові (щонайменше раз на рік, а за високого ризику розвитку нир­кової дисфункції або її наявності в пацієнта – частіше).

19. У разі підозри на ниркову дисфункцію та/або захворювання кісток, пов’язані з ТДФ, його прийом рекомендується припинити та замінити на ТАФ або ЕТВ, враховуючи наявність даних щодо резистентності до ЛЗ.

20. Дозу НА рекомендується корегувати в залежності від функції нирок та кліренсу креатиніну відповідно до інструкцій виробника.

Ведення пацієнтів із частковою вірусологічною відповіддю, які отримують НА

21. У прихильних до лікування пацієнтів, які отримують НА протягом року та в яких зберігається віремія, розглядають можливість призначення комбінованої терапії двома НА (ЕТВ та ТДФ або ТАФ) або, як альтернативуу, збільшення дози ЕТВ до 1,0 мг на добу за таких умов: концентрація ДНК ВГВ >2 000 МО/мл; концентрація ДНК ВГВ <2 000 МО/мл за наявності вираженого фіброзу або цирозу.

22. Пацієнтам із ХВГ, які не мають вираженого фіброзу або цирозу та отримують лікування НА не менше року і в яких продовжує визначатися ДНК ВГВ, але концентрація ДНК має стійку тенденцію до зниження, рекомендується продовжувати лікування тим самим ЛЗ у тій самій дозі протягом ще 12 місяців і проводити контроль кількості ДНК ВГВ кожні 3 місяці.

23. Якщо через 2 роки терапії ДНК ВГВ і надалі визначається, особливо за наявності фіброзу або цирозу, рекомендується розглянути призначення комбінованої терапії двома НА (ЕТВ та ТДФ або ТАФ) або, як альтернативу, збільшення дози ЕТВ до 1,0 мг.

Пацієнти з ГЦК

24. У пацієнтів з ГЦК, яка зумовлена ВГВ, цілі терапії НА полягають у пригніченні реплікації ВГВ та запобіганні прогресуванню захворювання, а також зменшенні ризику рецидиву ГЦК після потенційно успішної терапії.

25. НА рекомендується призначати пацієнтам із ГЦК, пов’язаною з ВГВ, при визначенні ДНК ВГВ у сироватці крові. Лікування рекомендовано призначати принаймні за 1–2 тижні до, під час та після хіміотерапії, локальної терапії, резекції чи трансплантації печінки.

26. Оскільки терапія НА не може повністю елімінувати ВГВ, необхідне пожиттєве лікування.

HBsAg-позитивні або HBsAg-негативні, анти-НВс-позитивні пацієнти, які отримують імуносупресивну терапію

27. HBsAg-позитивні або HBsAg-негативні, анти-НВс-позитивні пацієнти, які отримують імуносупресивну терапію, мають певні ризики реактивації ВГВ (критерії реактивації зазначені вище).

28. HBsAg-позитивним та анти-НВс-позитивним пацієнтам призначають профілактику ВГВ, що передбачає прийом ЕТВ, ТАФ або ТДФ у звичайних дозах перед імуносупресивною або цитотоксичною терапією.

29. HBsAg-негативним та анти-НВс-позитивним пацієнтам рекомендується ретельний моніторинг показників АЛТ, ДНК ВГВ та HBsAg з метою призначення терапії за потреби, за винятком пацієнтів, які отримують терапію антитілами до CD20 (наприклад, ритуксимаб) або яким проводять трансплантацію стовбурових клітин, яким рекомендована профілактика ВГВ.

30. За наявності показань профілактику ВГВ необхідно розпочинати якнайшвидше до імуносупресивної терапії або, найпізніше, одночасно з її початком. Профілактика ВГВ продовжується під час імуносупресивної терапії та щонайменше 6 місяців (або щонайменше 12 місяців для пацієнтів, які отримують анти-CD20 терапію) після завершення імуносупресивної терапії.

31. Пацієнтам, які перебувають під спостереженням без призначення профілактики ВГВ, рекомендується моніторинг концентрації ДНК ВГВ кожні 1–3 місяці. Пацієнтів, які отримували профілактичну противірусну терапію, необхідно спостерігати протягом 12 місяців після припинення профілактики ВГВ.

---

Додаток 1
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих» (підпункт 1 пункту 3 розділу ІІ)

Рекомендації щодо тестування на ВГВ

Тестування на ВГВ рекомендовано таким категоріям пацієнтів у зв’язку:

З їх активністю, що пов’язана з ризиком інфікування:

1. Особи, які споживали/споживають наркотики ін’єкційним шляхом.*
2. Чоловіки, які мають/мали сексуальні стосунки з чоловіками.*
3. Особи, які надають сексуальні послуги за винагороду.*
4. Особи, які не перебувають у тривалих взаємних моногамних стосунках (наприклад, >1 статевого партнера протягом попередніх 6 місяців).*
5. Особи, які потребують обстеження або лікування захворювань, що передаються статевим шляхом.*

З підвищеною вірогідністю контакту зі збудником:

1. Працівники охорони здоров’я та громадської безпеки, які зазнають професійного ризику контакту з кров’ю або іншими рідинами організму.*
2. Мешканці та персонал закладів для осіб з вадами розвитку.*
3. Особи, які перебували/перебувають в установах позбавлення волі.*
4. Особи, які відвідували країни із середньою або високою поширеністю ВГВ-інфекції.*
5. Особи, наро­джені від HBsAg-позитивних матерів.*
6. Реципієнти крові/тканин, солідних органів.
7. Особи, які мали/мають статевого партнера/побутові контакти з особою, яка інфікована ВГВ.*
8. Особи, яким проводили втручання, пов’язані з контактом з кров’ю, у разі невпевненості щодо дотримання належних заходів інфекційного контролю.
9. Особи з термінальною стадією ниркової недостатності, у тому числі пацієнти, які перебувають на додіалізі, гемодіалізі, перитонеальному діалізі, та пацієнти, які перебувають на домашньому діалізі.*

З іншими умовами та обставинами:

1. Особи, які є ВІЛ-позитивними.*
2. Особи з хронічними захворюваннями печінки, наприклад, ВГС.*
3. Пацієнти з підвищеною активністю АЛТ нез’ясованої етіології, патологічними результатами УЗД ОЧП, цирозом печінки та ГЦК.*
4. Донори крові, плазми, органів, тканин або сперми.
5. Вагітні жінки.
6. Невакциновані особи з діабетом віком від 19 до 59 років (на розсуд лікуючого лікаря для невакцинованих дорослих з діабетом віком >60 років).*
7. Особи, які потребують імуносупресивної терапії, у тому числі хіміотерапії, імуносупресії, пов’язаної з трансплантацією органів, та з імуносупресією.

Примітки: * Вказує на тих, хто повинен отримати вакцинацію проти ВГВ, якщо виявиться серонегативним.

---

Додаток 2
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих»(підпункт 17 пункту 3 розділу ІІ)

Визначення потреби у вакцинації та подальших діях в залежності від результатів скринінгу на ВГВ-інфекцію

---

Додаток 3
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих»(підпункт 7 пункту 3 розділу ІІ)

Перелік необхідних обстежень для пацієнтів з позитивним результатом обстеження на HBsAg та підозрою на хронічну ВГВ-інфекцію:

1. Обстеження на наявність HBeAg, анти-HBe.

2. Кількісне визначення ДНК ВГВ (в МО/л).

3. Обстеження на наявність маркерів інших ВГ:

• анти-ВГD загальні;
• пацієнтам з анти-ВГD проводять визначення РНК ВГD;
• анти-ВГА, IgG;
• анти-ВГС, IgG або сумарні антитіла.

4. Обстеження на ВІЛ.

5. Загальний аналіз крові (у тому числі тромбоцити), біохімічний аналіз крові (АЛТ, АСТ, лужна фосфатаза, загальний білірубін, гамма-глутамілтрансфераза, альбуміни, розрахунок протромбінового часу та МНВ).

6. Оцінка стану печінки з використанням калькулятора APRI та FIB-4.

7. УЗД ОЧП.

8. Збір сімейного анамнезу щодо наявності важких уражень печінки різної етіології.

9. Оцінка функції нирок (визначення рівня креатиніну в сироватці крові та визначення рШКФ).

10. Фізикальне обстеження, під час якого увага спрямовується на клінічні симптоми цирозу печінки з метою його виключення: іктеричність склер та наявність жовтяниці, судинні зірочки, наявність долонної еритеми, гінекомастія, гепатомегалія та спленомегалія, болісність в проекції печінки, асцит, периферичні набряки тощо.

Перелік бажаних обстежень для пацієнтів з позитивним результатом обстеження на HBsAg:

1. Кількісне визначення HBsAg (qHBsAg).
2. Визначення генотипу ВГВ.
3. За наявності РНК ВГD – кількісне визначення РНК ВГD.
4. Визначення еластичності печінки за допомогою УЗД-еластографії, FibroScan або FibroTest.

---

Додаток 4
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих»(підпункт 8 пункту 3 розділу ІІ)

Класифікація хронічних форм ВГВ-інфекції

---

Додаток 5
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих»(підпункт 9 пункту 3 розділу ІІ)

Неінвазивні методи оцінки фіброзу печінки (індекси APRI та FIB-4):

1. Розрахунок індексу APRI:

APRI = [(АСТ (МО/л) / АСТ ВМН (МО/л))*100] / кількість тромбоцитів (10⁹/л)

2. Розрахунок індексу FIB-4:

FIB-4 = вік (роки) х АСТ (МО/л) / кількість тромбоцитів (10⁹/л)*[АЛТ (МО/л)^1/2]

Примітки: АЛТ – аланінамінотрансфераза; МО – міжнародна одиниця; ВМН – верхня межа норми.

Показники індексів FIB4 та APRI за різних стадій фіброзу або цирозу

Примітки: *Пацієнти, у яких стадія фіброзу не може бути визначена за допомогою APRI або FIB-4, спрямовуються для проведення УЗД-еластографії, FibroScan або FibroTest.

---

Додаток 6
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих»(підпункт 10 пункту 3 розділу ІІ)

Показання до проведення ЕГДС згідно з Baveno VI (оцінюють щорічно)

Періодичність проведення ЕГДС

---

Додаток 7
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих»(підпункт 11 пункту 3 розділу ІІ)

Позапечінкові прояви ВГВ-інфекції

---

Додаток 8
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих»(підпункт 14 пункту 3 розділу ІІ)

Рекомендації HBsAg-позитивним особам щодо запобігання передачі ВГВ

1. Вакцинація від ВГВ членів сім’ї та сексуальних партнерів.
2. Використання бар’єрних контрацептивів під час сексу, якщо партнер невакцинований.
3. Використання особистих зубних щіток, лез для гоління, манікюрних ножиць та інших засобів індивідуального догляду, що можуть містити сліди крові або інших рідин організму.
4. Використання одноразового інструментарію для ін’єкцій, особистого набору для проведення тесту на визначення рівня глюкози у крові.
5. Закриття порізів та подряпин.
6. Обробка місць, куди потрапила кров, дезінфікуючим розчином.
7. Відмова від донорства крові, органів, сперми.

---

Додаток 9
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих»(підпункт 10 пункту 3 розділу ІІІ)

Моніторинг HBeAg-позитивних або HBeAg-негативних осіб без цирозу щодо вирішення питання про необхідність призначення противірусної терапії

Рекомендації

Моніторинг показників АЛТ та ДНК ВГВ кожні 3–6 місяців та HBeAg – кожні 6–12 місяців.

Виключають інші причини підвищення рівня АЛТ, оцінюють важкість захворювання за допомогою неінвазивних тестів та/або біопсії печінки. Якщо стадія вказує на >F2 або >A3 – призначають лікування. Якщо інші випадки АЛТ >ВМН виключені, а підвищення зберігається, призначають лікування, особливо якщо вік пацієнта >40 років.

Рекомендації

Моніторинг показників АЛТ та ДНК ВГВ кожні 3–6 місяців та HBeAg – кожні 6–12 місяців.

Якщо АЛТ <ВМН, то моніторинг АЛТ та ДНК ВГВ здійснюють кожні 3 місяці протягом року замість кожних 6 місяців.

Якщо АЛТ підвищена, виключають інші випадки підвищення вмісту АЛТ та оцінюють важкість захворювання за допомогою неінвазивних тестів та/або біопсії печінки. Якщо стадія вказує на >F2 або >F3 – призначають лікування. Якщо зберігається АЛТ >ВМН та ДНК ВГВ >2 000 МО/мл, призначають лікування, особливо якщо вік пацієнта >40 років.

Примітки: *ВМН для показника АЛТ. Для здорових дорослих чоловіків від 29 до 33 ОД/л та від 19 до 25 ОД/л для жінок. В разі показників >35 ОД/л для чоловіків та 25 ОД/л для жінок рішення щодо лікування приймають відповідно до рекомендацій, викладених вище.

---

Додаток 10
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих»(підпункт 13 пункту 3 розділу ІІІ)

Критерії для лікування із використанням ПЕГ-ІНФ

Лікування ПЕГ-ІНФ тривалістю 48 тижнів рекомендується як першочергове лікування для пацієнтів, які мають високі шанси сероконверсії щодо HBeAg, про що свідчить:

• позитивний HBeAg;
• високі показники АЛТ (у 2–5 разів більше за ВМН);
• низьке вірусне навантаження (<9 log¹⁰ копій/мл);
• генотип А (пріоритет);
• молодий вік;
• відсутність вираженого фіброзу;
• низький ризик серйозних побічних реакцій на ЛЗ;
• відсутність психічного захворювання в стані загострення (через ризики побічних реакцій на ЛЗ, які можуть погіршити психічний стан пацієнта);
• відсутність протипоказань до ЛЗ (декомпенсований цироз, вагітність, імунодефіцит тощо).

---

Додаток 11
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих»(підпункт 14 пункту 3 розділу ІІІ)

Моніторинг осіб із ХВГ, які отримують лікування

Моніторинг осіб, які отримують лікування НА

Моніторинг осіб, які отримують лікування із використанням ПЕГ-ІНФ

---

Додаток 12
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих»(підпункт 27 пункту 3 розділу ІІІ)

Вірусологічна відповідь при використанні НА

У пацієнтів, які припинили прийом НА, стійка відповідь може бути визначена як концентрація ДНК ВГВ у сироватці <2 000 МО/мл протягом щонайменше 12 місяців після закінчення терапії.

Вірусологічна відповідь при використанні ПЕГ-ІНФ

---

Додаток 13
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих»(підпункт 28 пункту 3 розділу ІІІ)

Результати основних дослі­джень ефективності лікування HBeAg-позитивного ХГВ через 6 місяців після 48 або 52 тижнів лікування ПЕГ-ІФН та через 48–52 тижні після початку лікування НА

---

Додаток 14
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих»(підпункт 32 пункту 3 розділу ІІІ)

Критерії для припинення лікування НА

1. Лікування НА припиняють після підтвер­дженого зникнення HBsAg з/без сероконверсії.

2. Припинення лікування НА за інших умов може розглядатися виключно в осіб, які відповідають всім зазначеним нижче критеріям:

• відсутність цирозу;
• можуть тривалий час перебувати під ретельним спостереженням з приводу можливої реактивації ВГВ;
• розуміють можливі негативні наслідки припинення лікування, а саме розвиток реактивації інфекції;
• у пацієнтів з HBeAg-позитивним ВГВ за умови сероконверсії HBеAg (появи анти-НВе), зникнення ДНК ВГВ та наступної консолідуючої терапії НА упродовж не менше 12 місяців;
• у пацієнтів з HBeAg-негативним ВГВ за умови зникнення ДНК ВГВ та наступної консолідуючої терапії НА не менше 3 років.

---

Додаток 15
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих»(підпункт 35 пункту 3 розділу ІІІ)

Стоп-правило припинення лікування ПЕГ-ІНФ

1. У HBeAg-позитивних пацієнтів із генотипами В і С, у яких через 12 тижнів лікування ПЕГ-ІФН концентрація qHBsAg >20 000 МО/мл, або у HBeAg-позитивних пацієнтів з генотипами А або D, у яких через 12 тижнів лікування рівень qHBsAg не змінився, ймовірність сероконверсії HBeAg низька, тому застосування ПЕГ-ІНФ може бути припинено, а лікування пацієнта продовжено НА.
2. У HBeAg-позитивних пацієнтів із ХВГ із генотипом A-D концентрація qHBsAg >20 000 МО/мл через 24 тижні терапії ПЕГ-ІФН пов’язана з дуже низькою імовірністю подальшої сероконверсії HBeAg, тому застосування ПЕГ-ІНФ може бути припинено, а лікування пацієнта продовжено НА.
3. Лікування ПЕГ-ІНФ припиняють у пацієнтів з HBeAg-негативним ХВГ з генотипом D, в яких на 12-му тижні терапії відсутнє зниження qHBsAg та концентрація ДНК ВГВ знизилась менше ніж на 2 log¹⁰ МО/мл у порівнянні з вихідною.

---

Додаток 16
до Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих»(підпункт 41 пункту 3 розділу ІІІ)

Перелік дослі­джень, що проводять під час моніторингу осіб із хронічною HBeAg-позитивною та HBeAg-негативною інфекцією, які не мають показань до лікування

---

Розробники:

Іванчук Ірина Олександрівна – кандидат психологічних наук, начальник відділу управління та протидії вірусним гепатитам та опіоїдної залежності ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України».

Зайцев Ігор Анатолійович – доктор медичних наук, професор кафедри терапії, інфекційних хвороб та дерматовенерології ПДО НМУ ім. О. О. Богомольця.

Сергеєва Тетяна Анатоліївна – доктор медичних наук, завідувач лабораторії епідеміології парентеральних вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекції, заступник директора з наукової роботи ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського НАМН України».

Харченко Наталія В’ячеславівна – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри гастроентерології, дієтології і ендоскопії НМАПО ім. П. Л. Шупика, член-кореспондент Національної академії медичних наук України.

Щербиніна Марина Борисівна – доктор медичних наук, професор, декан факультету медичних технологій діагностики та реабілітації Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара.

Федорченко Сергій Валерійович – доктор медичних наук, завідувач науковим відділом вірусних гепатитів та СНІДу ДУ «Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського НАМН України».

Діжа Ірина Миколаївна – лікар-інфекціоніст, старший фахівець відділу інноваційних програм, БО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД».

Коршун Руслан Сергійович – фахівець відділу управління та протидії вірусним гепатитам та опіоїдної залежності ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України».

Методичний та організаційний супровід:

Гуленко Оксана Іванівна – начальник відділу стандартизації медичної допомоги ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України».

Шилкіна Олена Олександрівна – заступник начальника відділу стандартизації медичної допомоги ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України».

Рецензенти:

Рябокінь Олена В’ячеславівна – професор, доктор медичних наук, завідувач кафедри інфекційних захворювань Запорізького державного медичного університету.

Зінчук Олександр Миколайович – доктор медичних наук, професор, завідуючий кафедри інфекційних захворювань Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.