сховати меню

Оцінка показників ремісії та рефрактерності до антигістамінних препаратів після застосування засобів першої і другої лінії при хронічній кропив’янці

сторінки: 37-42

Sinem Ayse Orneka, Cihan Orcenb, Martin K. Churchc, Emek Kocaturkc, d, e
aDepartment of Dermatology, Health Sciences University Diskapi Yildirim Beyazit Training and Research Hospital, Ankara, Turkey. bDepartment of Allergy Immunology, Health Science University Derince Training and Research Hospital, Kocaeli, Turkey. cInstitute for Allergology, Charit´e – ​Universit¨atsmedizin Berlin, corporate member of Freie Universit¨at Berlin and Humboldt-Universit¨at zu Berlin, Berlin, Germany. dDepartment of Dermatology, Koc University School of Medicine, Istanbul, Turkey. eFraunhofer Institute for Translational Medicine and Pharmacology ITMP, Allergology and Immunology, Berlin, Germany

Хронічна кропив’янка (ХК) – це поширене захворювання, що характеризується появою рецидивних сверб­лячих пухирів і/або ангіоневротичного набряку (АНН)тривалістю більш ніж 6 тиж. Залежно від того, чи пов’язаний із появою зазначених симптомів певний тригер, захворювання класифікують на хронічну спонтанну кропив’янку (ХСК) і хронічну індуковану кропив’янку (ХІК).

Антигістамінні препарати (АГП) є основою лікування всіх підтипів ХК [1]. Відповідно до рекомендацій з лікування кропив’янки, першочерговим є щоденне застосування стандартних доз АГП ІІ покоління [1, 2]. Однак одноразове щоденне застосування АГП забезпечує контроль симптомів ХК менш ніж у 40% пацієнтів.

Пацієнтам, котрі не реагують на стандартні дози, рекомендовано застосування препаратів другої лінії [3]. Як Європейські рекомендації (EAACI/GA2LEN/EDF/WAO), так і практичний параметр Американської академії алергії, астми та імунології (AAAAI) рекомендують збільшувати дозу АГП ІІ покоління до чотирьох разів у пацієнтів із ХК, які не реагують на стандартні дози. Водночас американський практичний параметр, але не європейські настанови, рекомендує розглядати додаткові варіанти лікування препаратами другої лінії, у тому числі комбінацією двох різних АГП ІІ покоління, комбінацією АГП ІІ і І покоління, антагоністами лейкотрієнових рецепторів (АЛР) або H2-антагоністами [1, 2].

Попри те, що в літературі згадуються дослі­дження, що демонструють перевагу АГП ІІ покоління над плацебо, дослі­джень, які б порівнювали їхню ефективність при ХК, проведено недостатньо [4, 5]. Подібним чином є дослі­дження, які доводять, що вищі дози АГП та різні комбінації цих засобів з іншими забезпечують кращий контроль симптомів, ніж стандартні дози АГП ІІ покоління в пацієнтів із ХК [6-9]. Однак дослі­джень, які б порівнювали відносну перевагу препаратів другої лінії одне над одним, значною мірою бракує. Крім того, у 40% пацієнтів із ХК контроль симптомів не може бути досягнутий навіть за допомогою лікування препаратами другої лінії [3].

Хоча поетапний підхід до лікування є здебільшого корисним, він може зайняти багато часу, призвести до розчарування пацієнтів та зумовлювати значний фінансовий тягар [10]. Непередбачуваний і довший перебіг ХК також серйозно впливає на якість життя хворих [11]. Пропонуючи варіанти лікування, які, швидше за все, принесуть користь, можна зменшити психологічне навантаження в пацієнтів, а також фінансовий тягар для економіки країни.

Метою дослі­дження було визначити відповідь на кожен варіант лікування препаратами першої і другої лінії та їхню відносну перевагу один над одним у пацієнтів із ХК, а також перевірити, чи можна використовувати демографічні, лабораторні та клінічні параметри для прогнозування результатів застосування АГП.

Матеріали і методи дослідження

вгору

Було проведено ретроспективний аналіз за участю 1453 пацієнтів із ХК, які звернулися до Центру UCARE (Центр референсів і передового досвіду з кропив’янки) Окмейданської навчально-дослідної лікарні в період з січня 2013 р. по липень 2019 р. [12]. До аналізу увійшли дані пацієнтів із ХК, які перебували під спостереженням принаймні впродовж 3 міс. Пацієнти з гострою і хронічною епізодичною кропив’янкою, уртикарним васкулітом або ізольованим АНН, вагітні або жінки, що годують, а також пацієнти із ХК, які вже отримували лікування препаратами третьої лінії при першому зверненні, були виключені з аналізу.

Дані щодо віку, статі, тривалості захворювання, наявності АНН, підтипу ХК, екстрених направлень, наявності непереносимості нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), ХСК у сімейному анамнезі, хронічних інфекцій або стресу, рівня загального IgE, антитиреоїдних антитіл до пероксидази (анти-ТПО) і рівня С-реактивного білка (СРБ) в сироватці крові, результатів шкірного прик-тесту (ШПТ) і аутологічної сироваткової шкірної проби (ASST), призначених препаратів та їхніх доз були отримані з файлів пацієнтів.

Відповідь на лікування оцінювали за допомогою контрольного тесту на кропив’янку (UCT). Оцінка ≥12 балів свідчила про добре контрольовану кропив’янку, ≤11 – захворювання не контролюється [13, 14]. Ремісію кропив’янки визначали, якщо показники UCT підтримувалися на рівні ≥12 впродовж принаймні 3 міс.

Була задокументована частка пацієнтів, у яких ремісії досягали за допомогою препаратів першої та другої лінії; надано загальні показники частоти настання ремісії для кожного варіанту лікування. Окрім цього, визначали демографічні, клінічні та лабораторні особливості, що впливають на результати лікування препаратами першої та другої лінії. Антигістамінною рефрактерністю вважали відсутність відповіді на лікування препаратами як першої, так і другої лінії. Доза фексофенадину становила 180 мг.

Статистичний аналіз проводили за допомогою IBM SPSS Statistics for Windows v.21.0. (IBM Corp., Армонк, Нью-Йорк). Категорійні змінні описували за допомогою частот і відсотків. Кількісні змінні були подані як середнє значення ± стандартне відхилення (SD) або медіана (діапазон). Нормальність розподілу числових змінних визначали за критерієм Колмогорова–Смирнова. Т-критерій Стьюдента або U-критерій Манна–Уїтні використовували для порівняння незалежних груп у залежності від властивостей розподілу даних. Критерій хі-квадрат використовували для пропор­цій, а точний критерій Фішера – у випадку рідкісних даних.

Для вивчення чинників ризику резистентності до АГП було проведено аналіз однофакторної та множинної логістичної регресії (LR). Спершу було проведено однофакторний аналіз LR для вивчення факторів, які, ймовірно, підвищують ризик розвитку резистентності до АГП. Потім була створена множинна модель зі змінними, які виявилися значущими в результатах однофакторного аналізу, а фактори ризику були оцінені за допомогою методу зворотного виключення LR. Рівень статистичної значущості був схвалений на рівні р<0,05.

Дослі­дження було схвалено етичним комітетом навчально-дослідної лікарні в Окмейдані з кодом 48670771-514.10 6 серпня 2019 р.

Результати дослідження

вгору

3.1. Дослі­дження популяції та характеристик пацієнтів

Загалом у дослі­дженні взяли участь 657 пацієнтів, 556 (84,6%) з яких страждали на ХСК, 101 (15,4%) – на ХІК. Сорок сім пацієнтів із ХСК (8,4%) страждали на коморбідну ХІК. Серед пацієнтів переважали особи жіночої статі (69,6%), а їхній вік коливався від 11 до 85 років із середнім значенням 39,08±13,68 року.

3.2. Лікування, за допомогою якого вдалося досягти ремісії

Під час першого звернення до Центру UCARE оцінка за UCT у 463 (70,5%) із 657 пацієнтів становила ≤11 балів, тобто їхні симптоми не контролювалися. Під час остаточної оцінки у 283 пацієнтів (43,1%) було виявлено ремісію в разі лікування препаратами першої лінії, тоді як у 189 пацієнтів (28,8%) – другої лінії: 95 пацієнтів (14,5%) – зі збільшенням дози АГП ІІ покоління удвічі; 49 пацієнтів (7,5%) – зі збільшенням дози АГП ІІ покоління в 4 рази; 22 пацієнти (3,3%) – із комбінацією двох АГП ІІ покоління; 14 пацієнтів (2,1%) –з комбінацією АГП ІІ покоління і АЛР; 7 пацієнтів (1,1%) – із комбінацією АГП ІІ і І покоління. Сто вісімдесят п’ять пацієнтів (28,2%) не змогли досягти ремісії за допомогою лікування препаратами першої та другої лінії, тому потребували терапії засобами третьої лінії.

Лікування препаратами першої та другої лінії, які забезпечили досягнення ремісії, узагальнено в таблиці 1.

Таблиця 1. Лікування препаратами першої та другої лінії, яке забезпечувало ремісію vs відсутності ремісії

3.3. Показники ремісії після лікування препаратами першої лінії

Частота досягнення ремісії після терапії стандартними дозами різних АГП ІІ покоління становила: 60% (15/25) для біластину, 46,3% (120/259) – левоцетиризину, 40,2% (37/92) – ебастину, 37,1% (46/124) – цетиризину, 33,9% (37/109) – рупатадину, 31,9% (23/72) – дезлоратадину та 14,7% (10/68) – фексофенадину (рис. 1).

Рис. 1. Показники ремісії при застосуванні стандартних доз H1‑антигістамінних препаратів

Лікування 115 пацієнтів, у яких не спостерігали достатню відповідь на початково призначену стандартну дозу АГП ІІ покоління, було скориговано з використанням стандартної дози іншого АГП ІІ покоління, і 42 пацієнти з цієї когорти отримали користь від переходу на інший АГП ІІ покоління (36,5%). Загалом 14,8% пацієнтів, у яких вдалося досягти ремісії за допомогою стандартної дози АГП ІІ покоління, отримали користь від зміни препарату.

3.4. Показники ремісії після лікування препаратами другої лінії

Найчастіше призначуваними препаратами другої лінії були АГП ІІ покоління в збільшених у 2 і 4 рази дозах, комбінація різних АГП ІІ покоління, а також комбінація АГП ІІ покоління і АЛР. Частота досягнення ремісії в пацієнтів, які отримували підвищені в 2 і 4 рази дози АГП ІІ покоління, становила 46,3 і 29,4% відповідно (якщо підвищення дози об’єднували в одну групу, частота досягнення ремісії становила 38,3%).

Частота ремісії у пацієнтів, які отримували комбінацію двох різних АГП ІІ покоління, поєднання АГП ІІ і І покоління і комбінацію АГП ІІ покоління і АЛР, становила 35,8; 37,5 і 25% відповідно. Комбінація АГП ІІ покоління з H2-антагоністами загалом не забезпечувала досягнення ремісії (рис. 2).

Рис. 2. Показник ремісії за лікування препаратами другої лінії

3.5. Вплив демографічних, клінічних і лабораторних даних на рефрактерність до АГП при конкретних підтипах ХК

Фактори, які оцінювали як можливі чинники рефрактерності до АГП, наведені в таблицях 2 і 3. Пацієнти із ХСК, а також із ХСК і супутньою ХІК були більш рефрактерними до АГП в порівнянні з пацієнтами лише з ХІК (29,7 проти 19,8%, р=0,042; 39 проти 19,8%, р=0,017 відповідно).

Таблиця 2. Порівняння демографічних і клінічних особливостей пацієнтів, які реагували на терапію АГП, і пацієнтів, у яких не було відповіді на лікування, відповідно до підтипів ХК

Таблиця 3. Порівняння лабораторних показників пацієнтів, котрі реагували на терапію АГП, і пацієнтів, в яких не було відповіді на лікування, відповідно до підтипів ХК

У пацієнтів із рефрактерною до АГП ХСК частіше спостерігали АНН, екстрене направлення, наявність ХСК у сімейному анамнезі та позитивний результат ШПТ в порівнянні з пацієнтами, які відповіли на терапію АГП (64,8 проти 53,2%, р=0,011; 53,9 проти 34,5%, р<0,001; 18,2 проти 9,7%, р=0,005; 47,4 проти 33%, р=0,027). Пацієнти з рефрактерною до АГП ХСК мали нижчу вихідну оцінку за UCT в порівнянні з тими, хто реагував на лікування АГП (4,13±3,23 проти 9,87±4,8, р<0,001). У разі базової оцінки за UCT ≤4 бали, АНН, екстреного направлення та ХСК у сімейному анамнезі в пацієнтів із ХСК спостерігали підвищення ризику розвитку рефрактерності до АГП у 7,2 раза (р<0,001), 1,6 раза (р=0,012), 2,2 раза (р<0,001) і 2 раза (р=0,006) відповідно (однофакторний аналіз LR).

За наявності в разі ХСК чинників ризику розвитку рефрактерності до АГП, які визначали за допомогою однофакторного аналізу LR (вихідний бал UCT ≤4, АНН, екстрене направлення та ХСК у сімейному анамнезі) та оцінювали за допомогою множинного регресійного аналізу, вихідний бал UCT ≤4 (коефіцієнт ризику [OR] – 6,84, р<0,001), екстрене направлення (OR – 1,92, р=0,002) та ХСК у сімейному анамнезі (OR – 2,18, р=0,008), були визначені як незалежні, релевантні та значущі чинники ризику розвитку рефрактерності до АГП (рис. 3).

Рис. 3. Форест-діаграма, що демонструє результати аналізу однофакторної та множинної логістичної регресії для факторів, які сприяють резистентності до АГП при ХСК.

Оскільки недостатність даних щодо результатів ШПT у пацієнтів із ХСК мала місце приблизно в 50% випадків, їх не було враховано в ході багатофакторного регресійного аналізу, щоб запобігти хибним висновкам.

У пацієнтів із рефрактерною до АГП ХІК частіше спостерігали підвищені рівні антитіл до тиреопероксидази (анти-ТПО) в порівнянні з пацієнтами, які реагували на терапію АГП (33,3 проти 7,1%, р=0,028). Пацієнти з резистентною до АГП ХІК мали нижчі вихідні показники UCT в порівнянні з пацієнтами, у яких спостерігали відповідь на лікування АГП (4,10±2,65 проти 9,33±4,63, р<0,001).

Обговорення

вгору

У дослі­дженні наведено шестирічні дані з реального життя пацієнтів, які страждали на ХК та перебували на спостереженні в центрі UCARE [12]. Більшість пацієнтів, які були госпіталізовані до центру UCARE, на момент звернення отримували стандартну дозу АГП ІІ або І покоління, однак симптоми в більшості осіб (70,5%) не контролювались за допомогою отримуваної терапії. Під час спостереження 43,1% пацієнтів досягли ремісії за допомогою препаратів першої лінії, 28,8% – другої лінії, а 28,2% потребували застосування препаратів третьої лінії. Такі висновки узго­джуються з результатами попередніх дослі­джень, за якими відповідь на стандартні дози АГП ІІ покоління може спостерігатися в <50% пацієнтів. Частку пацієнтів із хорошими результатами можна збільшити лише до 75% шляхом підвищення дози АГП ІІ покоління, а у чверті пацієнтів, як і раніше, спостерігатиметься активна фаза захворювання [15-17].

Незважаючи на наявність дослі­джень, які свідчать, що зазвичай використовувані АГП ІІ покоління (такі як цетиризин, дезлоратадин, фексофенадин, левоцетиризин, лоратадин, ебастин, рупатадин і біластин) є дуже ефективними при ХК в порівнянні з плацебо, клінічних дослі­джень, які б порівнювали їхню ефективність, значною мірою бракує [4, 5]. Таким чином, у поточних настановах щодо лікування кропив’янки немає пропозицій щодо того, якому саме АГП ІІ покоління слід віддавати перевагу [1, 2].

У цьому дослі­дженні біластин, левоцетиризин та ебастин були АГП ІІ покоління з найвищими показниками ремісії серед препаратів першої лінії. Однак індивідуальні реакції на ці препарати відрізняються, і тому неможливо зробити висновок щодо найефективнішого АГП ІІ покоління за допомогою ретроспективного дослі­дження, враховуючи низьку кількість пацієнтів, які отримували такі препарати, як біластин [18].

Серед пацієнтів, у яких не спостерігали достатню відповідь на стандартні дози АГП ІІ покоління, 36,5% отримали користь від переходу на інший АГП ІІ покоління. З огляду на це було запропоновано змінити групу АГП ІІ покоління в пацієнтів, резистентних до терапії препаратами першої лінії, навіть якщо це не відображено в міжнародних настановах, але було запропоновано в Турецьких рекомендаціях із кропив’янки [19].

Є дані, що комбінації АГП ІІ покоління з АГП ІІ або І покоління, АЛР, H2-антагоністами чи підвищення дози АГП ІІ покоління є ефективнішими щодо конт­ролю ХСК у порівнянні з монотерапією АГП ІІ покоління [6, 7, 9, 20, 21]. Аналогічно, у цьому дослі­дженні збільшення дози АГП ІІ покоління до 4 разів, комбінація двох різних АГП ІІ покоління, поєднання АГП ІІ і І покоління, комбінація АГП ІІ покоління з АЛР були ефективними в частки пацієнтів із ХК, тоді як застосування АГП ІІ покоління з H2-антагоністами не показало своєї ефективності.

Було виявлено вищу частоту досягнення ремісії в разі підвищення дози АГП ІІ покоління удвічі (46,3%) в порівнянні з комбінацією АГП ІІ покоління (35,8%).

Zhang та ін. повідомили, що і комбінації АГП ІІ покоління, і підвищення дози АГП ІІ покоління були ефективними при ХСК, але не було виявлено жодної статистичної різниці через 52 тиж щодо показників повної ремісії під час терапії та повної ремісії без терапії між ними [22]. Слід зазначити, що поєднання різних АГП ІІ покоління в європейських настановах не рекомендовано, оскільки не є кращим за підвищення дози [1].

У дослі­дженні поширеність тих, хто не відповів на терапію препаратами другої лінії, була набагато нижчою, ніж зазвичай. Вважають, що причину такої ситуації може пояснити той факт, що, хоча Центр UCARE був лікарнею третього рівня, до нього могли направляти пацієнтів із кропив’янкою усіх типів, навіть якщо вони реагували на стандартну дозу АГП, оскільки в державних лікарнях Туреччини не існує системи поетапного направлення.

Частота ремісії у пацієнтів, що отримували комбінацію АГП ІІ і І покоління, була подібною до такої у разі поєднання двох різних АГП ІІ покоління. Хоча комбінації АГП ІІ і І покоління так само ефективні, як і застосування двох різних АГП ІІ покоління, щодо зниження активності захворювання, вони не рекомендовані в європейських рекомендаціях через побічні ефекти АГП І покоління, які виникають у випадку їх застосування у вигляді монотерапії, та через відсутність додаткових клінічних переваг [1, 6].

Було з’ясовано, що в кожного четвертого пацієнта, який отримував комбіновану терапію АГП ІІ покоління і АЛР, захворювання перейшло в стадію ремісії. Точаться суперечки щодо використання АЛР у пацієнтів із ХК, резистентних до стандартних доз АГП ІІ покоління. Деякі дослі­дження доводять, що комбінація АГП ІІ покоління з АЛР є ефективнішою, ніж монотерапія АГП ІІ покоління, тоді як результати інших дослі­джень свідчать про відсутність значної користі від монотерапії АГП ІІ покоління [7, 23].

Вважають, що різні біомаркери можуть слугувати прогностичною ознакою резистентності до АГП при ХСК, однак значення деяких є суперечливим [24]. У дослі­дженні рефрактерність до АГП була значно вищою в пацієнтів із ХСК, ніж з ХІК, що є неочікуваним, оскільки зазвичай спостерігають протилежне [25]. Причиною цього може бути той факт, що більшість пацієнтів із ХІК мали симптоматичний дермографізм, який є найбільш чутливим до АГП підтипом ХІК [25-27]. Крім того, рефрактерність до АГП була значно вищою у пацієнтів із ХСК та супутньою ХІК у порівнянні з ізольованою ХІК, як зазначалося раніше [27]. Згідно з даними літератури, демографічні характеристики (вік і стать) не дають змогу передбачити розвиток резистентності до АГП у жодному з підтипів ХК [24, 28-31].

У пацієнтів із ХСК прогностична цінність АНН щодо стійкості до АГП у дослі­дженнях є суперечливою, але слугує показником тяжкого і резистентного захворювання [22, 28, 29, 32, 33].

У дослі­дженні АНН спостерігали значно частіше в пацієнтів із рефрактерною до АГП ХСК, він був визнаний фактором ризику рефрактерності до цієї групи препаратів. Наявність екстреного направлення та обтяжений сімейний анамнез спостерігали частіше в пацієнтів із рефрактерною до АГП ХСК, їх було визнано факторами ризику рефрактерності до АГП. Оскільки направлення для екстреної допомоги раніше пов’язували з вищою активністю захворювання, цілком обґрунтовано, що в пацієнтів із вищою активністю захворювання на початковому етапі спостерігають вищу частоту рефрактерності до АГП [34].

Незважаючи на попереднє дослі­дження, яке показало відсутність відмінностей щодо обтяженого сімейного анамнезу між хворими, резистентними до АГП, та пацієнтами, що реагують на лікування ХСК, було висунуто припущення, що наявність ХСК в сімейному анамнезі може бути показником автоімунної кропив’янки, яка характеризується більшою активністю захворювання та резистентністю до АГП, а отже, може бути внесена до діапазону маркерів рефрактерності до AГП [22, 35].Крім того, базові показники UCT в пацієнтів із рефрактерною до АГП ХСК були значно нижчими, а вихідний показник UCT ≤4 був чинником ризику розвитку рефрактерності до АГП. У попередніх дослі­дженнях було виявлено, що окремо взяті високі показники UAS пов’язані з рефрактерністю до AГП, а їх поєднання з низькими базовими значеннями UCT – з рефрактерністю до омалізумабу [24, 28, 30, 31, 36, 37]. Згідно із зібраними даними, це перше дослі­дження, в якому базовий бал UCT розглядали як предиктор рефрактерності до АГП.

Тривалість захворювання не була пов’язана з рефрактерністю до АГП у цьому дослі­дженні [24, 30, 31]. Інші параметри, такі як високий рівень загального IgE або CРБ, які, як повідомляли, пов’язані з рефрактерністю до АГП, не були значущими в дослі­джуваній когорті [24, 28-31, 38].

Описане дослі­дження мало деякі обмеження. Це було ретроспективне дослі­дження, і лабораторні дані деяких пацієнтів були недоступні, однак випадки з відсутніми значеннями могли бути проігноровані, за винятком багатофакторного регресійного аналізу, оскільки кількість пацієнтів, що залишилися, була достатньо високою для порівняння. Крім того, навести базові показники активності кропив’янки (UAS7) для визначення базової тяжкості захворювання виявилося неможливим, оскільки у файлах більшості пацієнтів цих показників не було. Однією з причин цього було те, що пацієнти, які зверталися до центру, мали симптоми, незважаючи на отримуване лікування, і відмовлялися провести тиждень без лікування. Натомість, вважалося за краще використовувати для визначення контролю захворювання UCT.

Дійсно, є дані, що зміни оцінки в UCT тісно корелюють зі специфічними для захворювання показниками UAS7, а зміна оцінки UCT з «погано контрольованої» на «добре контрольовану» цілком відповідала оцінці відповіді на лікування на основі UAS7 [39]. Ще одне обмеження полягало в тому, що порівняння частоти досягнення ремісії могло призвести до упере­дженості, оскільки пацієнти, які отримували різні типи лікування, могли мати різну тяжкість захворювання, і їх не слід брати до уваги, як у плацебо-контрольованому подвійному сліпому дослі­дженні.

Насамкінець, варто зазначити, що стандартна доза АГП ІІ покоління була ефективною майже в половини пацієнтів із ХК. Стандартний, поетапний підхід до лікування ХК є практичним, оскільки на кожному етапі відповідь спостерігають у все більшої кількості пацієнтів. Однак третина пацієнтів із ХК, часто ті, у кого є ознаки тяжкого захворювання, такі як низька початкова оцінка за UCT, АНН, направлення до лікаря в екстреній формі та наявність ХСК у сімейному анамнезі, є резистентними до АГП, і тому таким пацієнтам може знадобитися лікування омалізумабом або циклоспорином.

Список літератури – у редакції.

Реферативний огляд статті Sinem Ayse Ornek etal. «An evaluation of remission rates with first and second line treatments and indicators of antihistamine refractoriness inchronic urticaria», International Immunopharmacology 112 (2022)
підготувала Дарина Павленко.

Повну версію дивіться: https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S1567576922006828?via%3Dihub

 


Ніксар® – оригінальний препарат біластину

вгору

Оригінальний біластин в Україні представлено компанією «Берлін-Хемі» брендом Ніксар® у двох лікарських формах: таблетки 20 мг – Ніксар® і таблетки, що диспергуються в ротовій порожнині, в дозі 10 мг – Ніксар® 10 мг.

Показання до застосування: симптоматичне лікування алергічного ринокон’юнктивіту (сезонного та цілорічного) і кропив’янки.

Ніксар® 10 мг показаний дітям віком від 6 до 11 років із масою тіла не менш ніж 20 кг, Ніксар® у дозі 20 мг – дорослим і дітям віком від 12 років. Режим застосування для полегшення симптомів вищенаведених станів – 1 раз на добу [1, 2].

Обираючи препарат біластину, лікарю-практику необхідно розуміти, що, згідно з рекомендаціями EMA (Європейського агентства з лікарських засобів), біоеквівалентність (біодоступність) генеричного препарату по відношенню до референтного препарату має становити від –20% до +25% [3]. Різниця в біодоступності препарату на ±20% може бути пов’язана з ризиком обмеження ефективності терапії та підвищеним ризиком побічних реакцій [4].

Стисла характеристика Ніксар®

Ніксар® – неседативний антигістамінний препарат для усунення симптомів сезонного та цілорічного алергічного ринокон’юнктивіту та кропив’янки.

  • Відповідає вимогам ARIA і EACCI щодо сучасних АГП [5, 6].
  • Ефективний для симптоматичного лікування АР, кон’юнктивіту і кропив’янки, що було доведено в рамках низки клінічних дослі­джень [1, 2].
  • Швидко полегшує симптоми – вже через 1 год, тривалий період дії – 24 год, що дає можливість використовувати перепарат всього 1 раз на добу, тим самим підвищуючи прихильність пацієнтів до лікування [7].
  • Не виявляє седативної дії, негативного впливу на когнітивні функції [8].
  • Можна застосовувати в дітей і літніх пацієнтів із супутньою патологією [2].
  • Не впливає на здатність керування автотранспортом [9].
  • Не впливає на психомоторні функції в разі одночасного прийому з алкоголем [10].

­Джерела літератури:

1. Інструкція для медичного застосування препарату НІКСАР® 10 мг затвер­джена Наказом МОЗ від 16.05.2022 № 814 Р.П. UA/13866/02/01.

2. Інструкція для медичного застосування препарату НІКСАР® затвер­джена Наказом МОЗ від 12.01.2023 № 68 Р.П. № UA/13866/01/01.

3.Guideline on the investigation of bioequivalence. EuropeanMedicinesAgency, London 2010.

4. WorońJ. Original and generic drugs in pharmacotherapy, i.e why individualization of pharmacotherapy is needed. Metabolic Disorders Forum. 2010; 1(4): 241-7.

5. Zuberbier T. et al., The international EAACI/GA²LEN/EuroGuiDerm/APAAACI guideline for the definition, classification, diagnosis, and management of urticaria. Allergy. 2021 Sep 18. doi: 10.1111/all.15090. Epub ahead of print. PMID: 34536239

6. Allergic Rhinitis and Its Impact on Asthma Working Group. Next-generation Allergic Rhinitis and Its Impact on Asthma (ARIA) guidelines for allergic rhinitis based on Grading of Recommendations Assessment, Development and Evaluation (GRADE) and real-world evidence. J Allergy Clin Immunol. 2020 Jan.

7. Horak, F et al. The effects of bilastine compared with cetirizine, fexofenadine, and placebo on allergen-induced nasal and ocular symptoms in patients exposed to aeroallergen in the Vienna Challenge Chamber. Inflamm. Res. 59, 391-398. 2010

8. Kuna at all, Efficacy and safety of bilastine 20 mg Clin Exp Allergy 2009 Sep 39(9).

9. Conen S et al. J Psychopharmacol. 2011;25:1517-23.

10. Garcia-Gea C et al. Hum Psychopharmacol. 2014;29:120-32

Наш журнал
у соцмережах: