сховати меню

Європейський погоджувальний документ щодо лікування риносинуситу і поліпів носа, перегляд 2020 р.

сторінки: 49-57

European Position Paper on Rhinosinusitis and Nasal Polyps (EPOS), 2020

Wytske J. Fokkens1, Valerie J. Lund2, Claire Hopkins3, et al. 1Department of Otorhinolaryngology, Amsterdam University Medical Centres, location AMC, Amsterdam, The Netherlands. 2Royal National Throat, Nose and Ear Hospital, UCLH, London, UK. 3Ear, Nose and Throat Department, Guys and St. Thomas’ Hospital, London, United Kingdom

Класифікація, визначення та термінологія

вгору

Риносинусит є поширеним захворюванням у більшості країн світу, що спричиняє значний суспільний тягар, обумовлений споживанням медичних послуг і зниженням продуктивності праці [4–7]. Річна поширеність гострого риносинуситу (ГРС) становить 6–15%. ГРС, як правило, є наслідком вірусного нежитю і зазвичай є самообмежувальним захворюванням, проте були описані серйозні ускладнення, що призводили до ситуацій, що загрожували життю, і навіть до смерті [8]. ГРС – одна з провідних причин призначення антибіотиків, правильне лікування є вкрай актуальним з огляду на глобальну кризу внаслідок антибіотикорезистентності [9]. Хронічний риносинусит (ХРС) становить серйозну проблему для здоров’я і зачіпає 5–12% населення.

Клінічне визначення риносинуситу

Клінічне визначення риносинуситу в дорослих

Риносинусит у дорослих визначають на основі таких ознак:

  • запалення носа і приносових пазух, що характеризується ≥2 симптомами, одним з яких є утруднення носового дихання/закладеність носа або виділення з носа (назовні, в носоглотку);
  • ± біль/тиск у ділянці обличчя;
  • ± зниження або втрата нюху;
  • а також ендоскопічні ознаки: поліпи носа і/або слизисто-гнійні виділення переважно із середнього носового ходу і/або набряк/набухання слизової оболонки переважно в середньому носовому ході і/або
  • КТ-ознаки: зміни слизової оболонки остіомеатального комплексу і/або приносових пазух.

Клінічне визначення риносинуситу в дітей

Риносинусит у дітей визначають на основі таких ознак:

  • запалення носа і приносових пазух, що характеризується ≥2 симптомами, одним з яких є утруднення носового дихання/закладеність носа або виділення з носа (назовні, в носоглотку);
  • ± біль/тиск у ділянці обличчя;
  • ± кашель, а також ендоскопічні ознаки: поліпи носа і/або слизисто-гнійні виділення переважно з середнього носового ходу і/або набряк/набухання слизової оболонки переважно в середньому носовому ході і/або
  • КТ-ознаки: зміни слизової оболонки остіомеатального комплексу і/або приносових пазух.

Визначення ГРС у дорослих

  • ГРС визначається як раптова поява ≥2 симптомів, одним з яких є закладеність носа/утруднене носове дихання або виділення з носа (назовні, в носо­глотку);
  • ± біль/тиск у ділянці обличчя;
  • ± зниження або втрата нюху;
  • симптоми зберігаються <12 тиж.

Можуть спостерігатися безсимптомні проміжки, якщо захворювання має рецидивний характер. Діагноз підтверджують під час збору анамнезу або телефонного опитування.

Визначення ГРС у дітей

ГРС у дітей визначається як раптова поява ≥2 симптомів:

  • закладеність носа/утруднене носове дихання;
  • або безбарвні/світлі виділення з носа;
  • або кашель (у денний або нічний час);
  • симптоми зберігаються <12 тиж.

Можуть спостерігатися безсимптомні проміжки, якщо захворювання має рецидивний характер. Діагноз підтверджують під час збору анамнезу або телефонного опитування (батьків). Під час опитування необхідно задати запитання про наявність симптомів алергії (таких як чихання, водянисті виділення з носа, свербіж і сльозо­теча).

Рецидивний ГРС (РГРС)

ГРС може розвиватись один або кілька разів за певний період часу. Це зазвичай виражається кількістю епізодів на рік, але з повним зникненням симптомів між епізодами. РГРС визначається як ≥4 епізоди на рік з інтервалами без симптомів [42, 78].

Визначення ХРС в дорослих

  • ХРС (з поліпами/без поліпів) у дорослих визначають за наявністю ≥2 симптомів, одним з яких є закладеність носа/утруднене носове дихання або виділення з носа (назовні/в носоглотку);
  • ± біль/тиск у ділянці обличчя;
  • ± зниження або втрата нюху;
  • симптоми зберігаються ≥12 тиж.

Діагноз підтверджують під час збору анамнезу або телефонного опитування. Під час опитування необхідно задати запитання про наявність симптомів алергії (таких як чихання, водянисті виділення з носа, свербіж і сльозотеча).

Визначення ХРС у дітей

  • ХРС (з поліпами або без) у дітей визначають за наявністю ≥2 симптомів, одним з яких є закладеність/набряк носа або виділення з носа (переднє/заднє назальне затікання);
  • ± біль/тиск у ділянці обличчя;
  • ± кашель упродовж ≥12 тиж.

Діагноз підтверджують у телефонній розмові або під час збору анамнезу.

Визначення риносинуситу, що важко лікується

Визначається у пацієнтів із постійними симптомами риносинуситу, незважаючи на належне лікування (рекомендовані лікарські засоби і хірургічне втручання). Хоча більшість пацієнтів із ХРС можуть досягти конт­ролю захворювання, у деяких це не вдасться навіть за максимального обсягу медикаментозної терапії і хірургічного втручання.

Пацієнтів, у яких не вдалося досягти прийнятного рівня контролю, незважаючи на адекватне хірургічне втручання, застосування інтраназальних кортикостероїдів (ІнКС) і проведення до двох коротких курсів антибіотиків або системних КС (СКС) у минулому році, можна вважати такими, що мають риносинусит, що важко лікується.

Термін ГРС охоплює вірусний ГРС (застуду) і поствірусний ГРС. У EPOS-2007 термін «невірусні ГРС» був обраний, щоб підкреслити, що більшість випадків ГРС не є бактеріальними. Проте цей термін, мабуть, призвів до плутанини, і тому в EPOS-2012 для означення того самого явища вирішили обрати термін «поствірусний ГРС». Незначний відсоток пацієнтів з поствірусним ГРС матимуть гострий бактеріальний риносинусит (ГБРС).

ХРС традиційно класифікують як хронічний поліпозний риносинусит (ХПРС) і хронічний неполіпозний риносинусит (ХнПРС).

ХПРС охоплює ХРС, описаний вище, а також двобічні візуалізовані за допомогою ендоскопічного обстеження поліпи в середньому носовому ході; ХнПРС являє собою ХРС, описаний вище, без видимих поліпів у середньому носовому ході, за необхідності після застосування деконгестантів. Це визначення допускає, що ХРС охоплює спектр захворювань, до якого належать поліпоїдні зміни в пазухах і/або середньому носовому ході, але виключає ті, при яких поліпоїдна хвороба вражає порожнину носа, щоб уникнути плутанини.

Більше того, стає зрозуміло, що ХРС є складним захворюванням, що має декілька варіантів перебігу з різними патофізіологічними механізмами [10, 11]. Фенотипи не відображають повністю усі основні клітинні і молекулярні патофізіологічні механізми ХРС, які стають все актуальнішими через асоціацію із супутніми захворюваннями, такими як астма, і чут­ливість до різних методів лікування, у тому числі СКС, хірургічного втручання і призначення імунобіологічних препаратів [12–15]. Точне визначення ендотипів може допомогти індивідуалізувати терапію, спрямувавши її проти патофізіологічних процесів ендотипу пацієнта, що дасть змогу підвищити ефективність лікування і покращити його результати для пацієнта.

Класифікація ХРС

Керівна група EPOS-2020 вирішила розрізняти ­первинний і вторинний ХРС (рис. 1, 2). Кожен із них на основі анатомічного поширення може мати локалізовану і дифузну форми. Первинний ХРС поді­ляють за домінуванням ендотипу на 2-й або не-2-й тип.

Рис. 1. Класифікація первинного ХРС (адаптовано за Grayson et al. [154])

Рис. 2. Класифікація вторинного ХРС (адаптовано за Grayson et al. [154])

Клінічно локалізований первинний ХРС поділяють на два фенотипи – алергічний грибковий риносинусит (АГРС) і ізольований синусит. Основними клінічними фенотипами поширеного ХРС є ЕХРС і не-ЕХРС, їх визначають гістологічно за кількістю еозинофілів, наприклад, кількістю в полі зору під великим збільшенням, група EPOS погодила кількість ≥10 у полі зору (×400).

Вторинний ХРС також поділяють на локалізовану або поширену форму, далі розрізняють чотири категорії залежно від місцевої патології, механічних, запальних і імунологічних чинників. Звідси виникли наведені клінічні фенотипи. Велося обговорення можливого застосування загального терміну «еозинофільний грибковий риносинусит», але було вирішено, що термін «алергічний грибковий риносинусит» має бути збережений як основний через широке застосування, визнаючи, що не в усіх випадках була встановлена алергічна реакція на грибки, наприклад, виявлення позитивного результату шкірного прик-тесту/або специфічних IgE.

Рівень контролю захворювання

У EPOS-2012 ми наводили поняття контролю [3]. Основна мета будь-якого лікування, особливо при хронічних захворюваннях, полягає в досягненні і підтриманні клінічного контролю, який можна визначити як стан хвороби, при якому в пацієнта відсутні симптоми або вони не впливають на якість життя (ЯЖ). В останнє десятиліття було проведено кілька досліджень, у яких було зроблено спробу підтвердити запропоноване EPOS-2012 визначення контролю [15–17].

На підставі цих оціночних досліджень керівна група EPOS-2020 вважає, що за поточними критеріями конт­ролю EPOS-2012 відсоток пацієнтів із неконтрольованим перебігом захворювання може бути переоцінений. Тому з дослідницькою метою ми рекомендуємо використовувати візуальну аналогову шкалу (ВАШ) для всіх симптомів: «не турбує» може бути замінено на «ВАШ ≤5», а «наявний/дошкульний» – на «ВАШ >5». Крім того, ми маємо бути впевнені, що симптоми пов’язані з ХРС і належать до перерахованих у таблиці.

Наприклад, типовий головний біль у разі мігрені не має братися до уваги під час оцінки контролю ХРС. Результати оціночних досліджень також потребують психометричного підтвердження (щодо внутрішньої узгодженості, реагування і відомих групових відмінностей; табл. 1). З огляду на важливість поняття контролю захворювання як з клінічної, так і дослідницької точки зору, лишається актуальною потреба в золотому стандарті оцінки контролю ХРС.

Таблиця 1. Оцінка поточного клінічного контролю ХРС (за останній місяць)

Лікування ГРС у дорослих і дітей

вгору

Для EPOS-2020 був проведений систематичний огляд з оцінки лікування кожного виду ГРС (вірусний, поствірусний або ГБРС) окремо. Щодо вірусного ГРС було знайдено багато цінних систематичних оглядів. Стосовно поствірусного ГРС і ГБРС був проведений систематичний огляд літератури щодо дітей і дорослих.

Ґрунтуючись на систематичному огляді, пропонується новий інтегрований підхід до надання медичної допомоги при ГРС (рис. 3). На рисунку підкреслюється, що лікування багатьох пацієнтів з ГРС має бути симптоматичним, якщо необхідно, в поєднанні з топічними КС. Місце антибіотиків у терапії дуже обмежене, їх слід призначати лише в разі тяжкого перебігу захворювання за наявності таких симптомів і ознак, як висока температура, двофазність захворювання, сильний біль і підвищена ШОЕ [3].

Рис. 3. Інтегрований підхід до лікування ГРС

Лікування рослинними засобами (фітотерапія) рекомендовано як на етапі самолікування, так і на етапі призначення належної терапії. В документі вказано, що деякі рослинні засоби (зокрема ті, що містять екстракт пеларгонії) полегшують симптоми ГРС без істотних небажаних явищ. Лікування ХРС у дорослих

Важливою відмінністю від EPOS-2012 є те, що було вирішено відійти від розмежування між веденням ХПРС і ХнПРС. Упродовж останнього десятиліття з’явилось розуміння існування ендотипів ХРС, які обумовлюють спосіб ведення захворювання; тому було вирішено описувати лікування ХРС на основі ендотипування і фенотипування.

Запропоновано нову клінічну класифікацію, за якою розрізняють локалізоване (часто однобічне) або дифузне (завжди двобічне) захворювання. Обидві ці форми можуть бути розділені на хворобу 2-го типу або не-2-го типу (див. рис. 1). Основним завданням є пошук достовірних біомаркерів, які дають змогу визначити запалення 2-го типу і прогнозувати відповідь на лікарські засоби. На жаль, недавні масштабні дослідження з моноклональними антитілами, спрямованими на 2-й ендотип, не виявили достовірних біомаркерів для прогнозування відповіді на лікування [103, 104]. Натепер поєднана оцінка фенотипу (наприклад, ХПРС, аспірин-індуковане респіраторне захворювання (АІРЗ)), відповіді на лікування (СКС) і, можливо, таких маркерів, як еозинофіли, періостин і IgE в крові або тканинах, дає змогу якнайкраще визначити ендотип і реакцію на лікування. Ця галузь нині швидко розвивається, і ми очікуємо, що будуть необхідні часті оновлення.

Лікування ХРС: комплексний підхід

Для лікування ХРС було проведено повний систематичний огляд літератури (табл. 2). Багато форм локалізованого ХРС (див. рис. 1), як 2-го, так і не-2-го типу, не піддаються лікуванню і потребують хірургічного втручання. З цієї причини радимо направляти пацієнтів з однобічним захворюванням на спеціалізовану (вторинну) медичну допомогу для подальшоої діагностики.

Таблиця 2. Засноване на доказах лікування та рекомендації для дорослих з ХРС

Багато досліджень не роблять чіткої диференціації між ХнПРС і ХПРС. У дуже малій кількості досліджень додатково визначають фенотип або ендотип ХРС. Дослідження ХРС показало, що пацієнти з чистим або змішаним 2-м ендотипом. як правило, стійкіші до сучасних методів лікування, демонструючи високу частоту рецидивів у порівнянні з пацієнтами з чистими 1-м і 3-м ендотипами.

Для дифузного двобічного ХРС ІнКС і сольові розчини залишаються основою лікування (рис. 4).

Рис. 4. Доказові дані щодо лікування і рекомендації для дорослих з ХРС

Крім того, згідно з алгоритмом комплексного лікування, рекомендовано виявляти виліковні стани, щоб уникнути факторів, які призводять до загострень, і не рекомендовано використовувати антибіотики. При наданні вторинної медичної допомоги назальна ендоскопія може підтвердити захворювання, виявити вторинний ХРС (наприклад, при васкуліті) і додатково диференціювати локалізоване і поширене захворювання (рис. 5).

Рис. 5. Схема EPOS-2020 ведення пацієнтів із поширеним ХРС

Крім того, акцент зроблено на оптимальні методи доставки ліків і дотримання призначень. Якщо застосування ІнКС і сольових розчинів недостатньо, доречно провести додаткове КТ-обстеження та ендотипування. Залежно від визначеного ендотипу лікування може бути адаптоване до 2-го або не-2-го ендотипу. Міжнародні рекомендації різняться щодо того, чи слід розглядати тривалу антибіотикотерапію і пероральні КС як частину належної медикаментозної терапії (НМТ) з огляду на суперечливі дані сучасної літератури [3, 78, 105] і проблеми, пов’язані з побічними ефектами.

Існує багато суперечок про те, коли необхідне оперативне втручання при ХРС [105]. У недавньому дослідженні за участю дорослих пацієнтів із неускладненим ХРС було погоджено, що ендоскопічна хірургія приносових пазух (ЕХПП) може бути запропонована, коли КТ-оцінка за шкалою Ланда-Маккея (ШЛМ) становить ≥1 бала, проведена спроба застосування впродовж принаймні 8 тиж ІнКС і короткого курсу СКС (ХПРС) або короткого курсу системного антибіотика широкого спектра дії/культуроспецифічного або засто­сування тривалого курсу системного протизапального антибіотика в низьких дозах (ХнПРС) із загальною оцінкою за SNOT-22 після лікування ≥20. Ці критерії вважали мінімальним порогом, і, очевидно, не всім пацієнтам, які відповідають цим критеріям, слід проводити хірургічне втручання, але їх застосування повинно зменшити непотрібні хірургічні втручання і відхилення від практики. У наступному дослідженні ці критерії застосували ретроспективно в пацієнтів, включених у багатоцентрове когортне дослідження. Було виявлено, що пацієнти, в яких операція була визнана «недоречною», повідомляли про значно менше поліпшення ЯЖ після операції [106].

Важливо підкреслити, що ХРС є хронічним захворюванням, а ЕХПП є лікувальним кроком, спрямованим у першу чергу на створення кращих умов для місцевого лікування. Після операції безперервна НМТ є обов’язковою. Якщо оперативне лікування в поєднанні з НМТ не допомагає, можна розглянути доцільність застосування додаткової терапії. Варіанти: застосування аспірину після десенсибілізації (ЗАПД) [107], триваліше (прицільне) призначення пероральних КС, тривалої антибіотикотерапії [108] і/або імунобіологічних препаратів за наявності показань.

Первинна, вторинна і третинна профілактика ХРС

вгору

Профілактика може бути первинною, вторинною та третинною [150]. Первинна профілактика спрямована на зниження захворюваності шляхом зменшення впливу чинників ризику або тригерів. ХРС – гетерогенне захворювання, при якому запалення, дисфункція слизової оболонки та зміни мікробіому взаємодіють з різними чинниками, що спричинюють захворювання. Етіологія, ймовірно, є багатофакторною, і профілактичні можливості, спрямовані на конкретні причини, ймовірно, відрізнятимуться в різних підгрупах. Професійні чинники і чинники навколишнього середовища, особливо вплив тютюнового диму, відіграють все важливішу роль у первинній профілактиці, також слід ретельно контролювати наслідки глобального потепління.

Слід враховувати супутні захворювання, такі як алергія, астма і гастроезофагеальна рефлюксна хвороба. Ймовірно, зростатиме значення генетичних і мікробіологічних чинників. Рання діагностика і вибір оптимального лікування є основою вторинної профілактики. Оптимізація медикаментозного лікування і розгляд термінів і масштабів операції можуть поліпшувати результати.

Щодо третинної профілактики, має проводитись ретельний перегляд поточного лікування, техніки застосування лікарських засобів і дотримання призначень. Розвиток цифрової охорони здоров’я і мобільних додатків для пацієнтів може сприяти самостійному лікуванню та підвищувати комплаєнс. Є невелика кількість досліджень, що використовують велику кількість даних, які припускають, що ендоскопічна хірургія пазух при ХРС зменшує щорічну частоту нових випадків астми. У пацієнтів, які перенесли операцію пізніше, астма може розвинутись частіше, ніж у тих, кому провели операцію в більш ранні терміни.

Нарешті, важливе значення має профілактика рецидивів захворювання. Було показано, що тривале застосування ІнКС після операції покращує післяопераційні ендоскопічні показники в усіх пацієнтів із ХРС, а в пацієнтів із ХПРС знижує ризик рецидиву. В одному дослідженні прихильність до призначень післяопераційних препаратів знизилася до 42% через 12 міс після операції, незважаючи на регулярний телефонний контакт. Стратегії щодо поліпшення комплаєнсу, такі як використання цифрових технологій, ймовірно, матимуть важливе значення в майбутньому.

Можна також припустити, що інші форми забезпечення післяопераційного застосування ліків, наприклад, стенти з лікарським покриттям, можуть вирішити проблему комплаєнсу. Невелика кількість досліджень показала, що тривалий професійний вплив подразників може підвищувати ризик рецидиву. Будь-які фактори, які вважають причетними до основної етіології ХРС у кожного окремого пацієнта, мають бути по можливості усунені, щоб знизити ризик рецидиву.

На відміну від великої кількості досліджень, у яких оцінювали зміни ЯЖ після лікування, у небагатьох дослідженнях аналізували задоволеність пацієнтів результатами лікування і лише після хірургічних втручань. Хоча дані обмежені, видається, що для уникнення незадоволеності пацієнта важливим є консультування перед лікуванням, щоб гарантувати реалістичність очікуваних пацієнтом результатів лікування. Це стосується загального поліпшення стану і симптомів, які пацієнт вважає найважливішими, а також оптимізації показників назальних симптомів.

Прогноз

вгору

Не існує досліджень, у яких би оцінювали природний перебіг нелікованого ХРС, хоча є деякі свідчення про побічні ефекти відстроченого хірургічного лікування [151]. Незважаючи на етичні міркування, існує гостра необхідність у додаткових дослідженнях з цього питання. Аналогічно, існує дуже мала кількість досліджень, які прогнозують результати лікування. При прогнозуванні результатів оперативного втручання на пазухах низка досліджень показали, що передопераційна оцінка симптомів, така як SNOT-22, є найкращою [152, 153].

Первинна операція забезпечує кращі результати, ніж повторна. Коли втрата відчуття запаху є основним симптомом, реакція нюхової функції на пероральні КС дає змогу прогнозувати результат операції. Прогнозування рецидивного перебігу захворювання охоплює безліч чинників, зокрема вік, стать, етнічну приналежність, супутню патологію і тривалість захворювання. Рівні еозинофілів у крові й тканинах можуть визначатись з невеликими додатковими витратами і використовуватися для прогнозування ризику рецидиву та необхідності цільової післяопераційної допомоги.

Реферативний огляд статті

Wytske J. Fokkens et al. «European Position Paper onRhinosinusitis and Nasal Polyps 2020»

підготувала Євгенія Канівець.

Повну версію дивіться: https://www.rhinologyjournal.com/

Наш журнал
у соцмережах: