Стандарт медичної допомоги «Хвороба Лайма»

Загальна частина

вгору

Назва діагнозу: Хвороба Лайма

Коди стану або захворювання. НК 025:2021 «Класифікатор хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я»:

A69 Інші інфекції, спричинені спірохетами.

A69.2 Хвороба Лайма

M01.2 Артрит при хворобі Лайма (A69.2)

Дата оновлення стандарту – 2029 рік.

Розділ I. Організація надання медичної допомоги пацієнтам із хворобою Лайма

вгору

1. Положення стандарту медичної допомоги

Медична допомога пацієнтам із хворобою Лайма (ХЛ) потребує міждисциплінарної співпраці та інтегрованого ведення хворих мультидисциплінарною командою фахівців, до якої мають входити лікарі загальної практики-сімейної медицини, неврологи, кардіологи, ревматологи, імунологи, інфекціоністи, дерматологи, офтальмологи та інші фахівці; облік та основне ведення пацієнтів здійснюється лікарями-інфекціоністами.

Лікарі різних спеціальностей мають бути обізнані щодо основних клінічних проявів ХЛ з метою ранньої підозри щодо захворювання, направлення пацієнтів до лікаря-інфекціоніста для проведення діагностичних заходів та призначення подальшого лікування.

2. Обґрунтування

Збудники ХЛ відіграють суттєву роль у розвитку захворювань різних органів і систем. У пацієнтів із ХЛ можуть бути виявлені ураження шкіри, нервової та серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату, очей.

Полісистемні ураження ускладнюють клінічну діагностику, за що ХЛ дістала назву «великого імітатора» різних хвороб людини. Схильність до тривалого безсимптомного перебігу захворювання, можливість повторних захворювань роблять проблему ХЛ надзвичайно актуальною.

ХЛ в Україні віднесено до групи особливо небезпечних інфекційних захворювань. Її офіційну реєстрацію розпочато у 2000 р., відтоді захворюваність на цю хворобу значно підвищилась і має тенденцію до подальшого зростання в лісостепових ландшафтно-географічних зонах, а саме в м. Київ, Вінницькій, Київській, Львівській, Сумській, Тернопільській, Черкаській, Чернігівській та інших областях.

Підвищений ризик інфікування ХЛ мають деякі групи населення (працівники лісових господарств, мисливці, фермери, ветеринари, військовослужбовці, пастухи, збирачі лісових ягід, грибів тощо, а також люди, які проживають чи подорожують у місцевостях, ендемічних щодо ХЛ та інших кліщових інфекцій).

3. Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові:

1) Існує локально узго­джений клінічний маршрут пацієнта, що координує та інтегрує медичну допомогу для забезпечення своєчасного направлення, діагностики та лікування пацієнтів із ХЛ.

2) Існує задокументований індивідуальний план медичної допомоги, узго­джений з пацієнтом і, за згодою, із членами сім’ї/особами, які здійснюють догляд, доступний мультидисциплінарній команді, який містить інформацію про діагноз пацієнта, його стан, лікувальні та інші необхідні заходи. Пацієнти і, за згодою, члени сім’ї/особи, які здійснюють догляд, забезпечуються у доступній формі інформацією щодо їхнього стану, плану лікування і подальшого спостереження, контактів для отримання додаткової інформації та консультації.

3) Надавачі медичних послуг розміщують інформаційні матеріали в доступних для пацієнтів місцях, висвітлюють питання у засобах масової інформації щодо профілактики й основних клінічних проявів ХЛ та інших кліщових інфекцій, правила застосування репелентів, які наведено в Додатку 1 до цього Стандарту, раннього виявлення ХЛ.

Бажані:

4) Забезпечити фахівців, залучених до надання медичної допомоги пацієнтам із ХЛ, якісною підготовкою з питань профілактики, діагностики та лікування захворювання в межах безперервного професійного розвитку.

5) У разі необхідності залучати громадські організації до профілактичних заходів щодо ХЛ.

Розділ II. Діагностика хвороби Лайма

вгору

1. Положення стандарту медичної допомоги

Діагностика ХЛ базується на епідеміологічних, клінічних і лабораторних критеріях (мікроскопічних, молекулярно-біологічних, серологічних).

Діагноз ХЛ може бути запідозрений лікарем будь-якої спеціальності на основі виявлення в пацієнта насторожуючих ознак щодо ХЛ та інших кліщових інфекцій. ХЛ може бути діагностована на різних стадіях перебігу, залежно від цього пацієнт потребуватиме застосування різних методів обстеження.

Повне клінічне обстеження (неврологічне, кардіологічне, ревматологічне, офтальмологічне та дерма­то­логічне) проводять за показаннями кожному пацієнту з позитивними серологічними тестами на ХЛ.

2. Обґрунтування

ХЛ – це складна інфекція, і клінічна картина захворювання може проявитися як через кілька днів, так і через кілька місяців після укусу зараженого кліща. Симптоми охоплюють ураження шкіри в місці укусу та дисемінацію процесу, що призводить до ураження шкіри на відстані від місця укусу кліща, нейропатії, менінгіту, порушення серцевої провідності, артритів, ураження очей.

Хронічна форма захворювання може призвести до незворотних змін шкіри, суглобів, серцево-судинної та нервової систем, очей, зниження якості життя пацієнта, часткової або повної втрати працездатності, інвалідності.

Важливою особливістю ХЛ є суттєві відмінності перебігу хвороби не лише через інфікування різними видами збудника, а й у різні стадії захворювання.

3. Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові:

1) Збір анамнезу, що передбачає:

• з’ясування місця проживання, відвідування чи подорожі по місцевості, ендемічній щодо ХЛ;
• інформацію про професію;
• наявність укусів кліщів, їх число, час і локалізацію на поверхні тіла;
• місцевість, де пацієнт зазнав укусів кліщів;
• через який час видалено кліща після присмоктування;
• спосіб видалення кліща;
• проведення антибіотикопрофілактики;
• перенесена ХЛ в минулому, якщо так, то яка форма, результати специфічних методів обстеження та отримане лікування;
• акушерський анамнез (за потреби).

2) Клінічне обстеження, що передбачає пошук ознак ХЛ, а також найтиповіших уражень органів і систем пацієнта. У випадку підозри на ХЛ клінічне обстеження проводять у відповідності зі скаргами, звертаючи увагу на:

• шкірні покриви: ознаки мігруючої еритеми (МЕ), її типових і атипових форм, що наведено в Додатку 2 до цього Стандарту, множинної МЕ, хронічного атрофічного акродерматиту, локалізованої склеродермії, лімфоцитоми. Висипання, які виникають протягом 48 год з моменту укусу кліща, є не МЕ, а інсектною реакцією;
• нервову систему: паралічі черепних нервів, менінгіт, мультиформний мононеврит або інші незрозумілі радикулопатії; рідко – енцефаліт, нейропсихічні прояви; незрозумілі зміни білої речовини на томограмах головного мозку, клінічні прояви наведено в Додатку 3 до цього Стандарту;
• серцево-судинну систему: АВ-блокади серця, перикардит, міокардит;
• м’язово-скелетну систему: моно- та олігоартрит (особливо ураження колінного суглоба з гіпертрофічним синовітом, кістами Бейкера), клінічні ознаки якого наведено в Додатку 4 до цього Стандарту;
• ураження очей: увеїт і кератит.

Рідше при ХЛ виникають: гарячка, пітливість, збільшення лімфатичних вузлів, втома, загальна слабість, біль або скутість у шиї, мігруючі артралгії, міалгії, когнітивні порушення, біль голови, парестезії, асиметрія обличчя, двоїння в очах, запаморочення, зниження слуху. Не діагностувати ХЛ в осіб без симптомів, навіть якщо їх укусив кліщ.

3) Для підтвер­дження ХЛ виконують серологічну діагностику у два етапи відповідно до Додатку 6 до цього Стандарту. Перед проведенням серологічної діагностики пацієнту надається інформація щодо дослі­дження, наведена в Додатку 5 до цього Стандарту.

4) Пацієнтам з МЕ та відповідним епідеміологічним анамнезом діагноз встановлюють клінічно без використання серологічних методів.

5) У пацієнтів із негативними результатами серологічної діагностики і типовими клінічними проявами захворювання та/або епідеміологічним анамнезом не виключається ХЛ.

6) Пацієнтам із негативними результатами імуноферментного аналізу (ІФА) або реакції непрямої імуно­флуоресценції (РНІФ) протягом 4 тиж від початку виникнення симптомів і типовими клінічними та/або епідеміологічними даними щодо ХЛ повторюють ІФА через 4–6 тиж після першого тесту.

7) Пацієнтам із негативним результатом ІФА, які мають симптоми впродовж 12 тиж або довше і в яких ХЛ все ще підозрюється, проводять імуноблот-тест.

8) Якщо імуноблот-тест на ХЛ негативний (незалежно від результату ІФА), але симптоми не зникають:

• застосувати інші лабораторні та інструментальні методи діагностики при підозрі на ХЛ за алгоритмом, наведеним у Додатку 7 до Стандарту;
• розглянути альтернативні діагнози (як інфекційні, у тому числі інші хвороби, що передаються кліщами, так і неінфекційні захворювання);
• призначити консультацію фахівця відповідно до анамнезу хвороби або клінічних симптомів пацієнта.

9) Клініко-інструментальне обстеження пацієнта із ХЛ проводять за показаннями, зокрема за обґрунтованої підозри на дисеміноване та пізнє захворювання:

• за наявності симптомів або ознак ураження серцево-судинної системи проводять повне кардіоваскулярне обстеження;
• на ранній стадії ХЛ за наявності ознак кардиту (поява інспіраторної задишки, набряків, серцебиття, запаморочень, болю в грудях, пресинкопе, синкопе) проводять електрокардіографічне дослі­дження серця;
• пацієнти із ХЛ в разі розвитку серцевих ускладнень або наявності ризику їх виникнення, а саме значне подовження інтервалу PR (PR >300 мілісекунд), гострі порушення ритму, клінічні прояви міоперикардиту, підлягають госпіталізації з безперервним ЕКГ-моніторуванням;
• за наявності симптомів або ознак ураження нервової системи проводять неврологічне обстеження, за потреби – візуалізацію головного мозку за допомогою комп’ютерної або магнітно-резонансної томографії (МРТ), результати якого необхідно проаналізувати, перш ніж проводити спинномозкову пункцію (СМП);
• дослі­дження спинномозкової рідини (СМР) проводять у пацієнтів із підозрою на нейробореліоз з ураженням центральної нервової системи, при цьому рекомендовано одночасно відбирати зразки СМР і сироватки крові для визначення індексу специфічних антитіл СМР;
• перш ніж проводити СМП, має бути виконана оф­тальмоскопія;
• нейровізуалізація: МРТ головного мозку – виявлення зони ішемії головного мозку (гострий мозковий інсульт унаслідок Лайм-васкуліту – бореліозної етіології); МР-ангіографія – діагностика стенозу інтракраніальних судин (Лайм-васкуліт – бореліозної етіології); МРТ головного мозку зі введенням контрасту – виявлення патологічного накопичення парамагнетику речовиною головного та/або спинного мозку (енцефаліт, мієліт, Лайм-енцефаломієліт – бореліозної етіології);
• пацієнтам із Лайм-артритом: ренгенографія, МРТ-сканування або ультразвукове дослі­дження, які виявляють неспецифічні суглобові випоти, МРТ-дослі­дження з контрастом виявляє потовщення синовіальної оболонки.

10) У дітей, наро­дженим пацієнтками, які лікувалися від ХЛ під час вагітності, необхідно визначати наявність специфічних для ХЛ IgM-антитіл.

11) Дітям, які мають розлади розвитку, поведінки або психічні розлади, не рекомендується проходити рутинне тестування на ХЛ, оскільки інфекція, спричинена B. burgdorferi, навряд чи зумовить такі розлади.

Бажані:

12) Візуалізаційні дослі­дження проводять з метою виявлення супутніх дегенеративних змін або хронічних механічних ушко­джень, які не можуть спричинити значний синовіт або запалення.

13) При плануванні синовектомії на основі визначення ступеня синовіту проводять МРТ-сканування суглоба.

Розділ III. Лікування пацієнтів із хворобою Лайма і подальший клініко-серологічний контроль

вгору

1. Положення стандарту медичної допомоги

Лікування пацієнтів із ХЛ проводять з урахуванням стадії захворювання, індивідуальних особливостей, протипоказань і за результатами визначення чутливості до препаратів, залежно від чого застосовують різні методи.

Антибактеріальна терапія є основою лікування ХЛ. Основними етіотропними препаратами (препарати 1-ї лінії) для лікування ХЛ є тетрацикліни (доксициклін), пеніциліни (амоксицилін), цефалоспорини (цефтріаксон); резервними (препарати 2-ї лінії) – макроліди (азитроміцин). Вибір антибактеріального засобу, його дозування та тривалість застосування залежать від клінічної форми і стадії захворювання.

Лікування та ведення вагітної з підозрюваною або підтвер­дженою ХЛ здійснюється лікарем – акушером-гінекологом разом із лікарем-інфекціоністом.

2. Обґрунтування

Раннє призначення антибактеріальних засобів знижує ризик розвитку вторинної еритеми, неврологічних, кардіологічних і суглобових уражень. Прогноз захворювання залежить від своєчасного призначення адекватної антибактеріальної терапії. Ефективність терапії залежить від раціонального вибору антибактеріального засобу та часу його призначення, ступеня органних уражень, тривалості захворювання, клінічної форми та особливостей макроорганізму.

ХЛ може негативно впливати на перебіг вагітності, зумовлювати ускладнення вагітності: спонтанний викидень, мертвонаро­дження, передчасні пологи, внутрішньоутробна затримка росту та смерть новонаро­дженого. Лікування ХЛ до або під час вагітності зменшує частоту неонатальних патологій (наприклад, висипань, гіпотонії та респіраторного дистрес-синдрому тощо).

З метою підвищення ефективності лікування необхідне впрова­дження заходів із формування в пацієнтів прихильності до лікування.

3. Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові:

1) У дорослих пацієнтів антибактеріальну терапію призначають з урахуванням наявних симптомів відповідно до алгоритму, наведеному в Додатку 8 до цього Стандарту.

2) Для лікування пацієнтів із серцевими порушеннями, пов’язаними із ХЛ, через його вплив на інтервал QT, азитроміцин не призначають.

3) Клінічне спостереження за пацієнтами після внутрішньовенного введення антибактеріальних препаратів здійснюють упродовж 30 хв.

4) З метою оцінки можливих побічних ефектів та ефективності лікування проводять клінічний огляд пацієнта під час та/або після лікування ХЛ.

5) Якщо клінічні прояви ХЛ під час лікування посилюються, необхідно перевірити, чи немає алергічної реакції на антибактеріальний засіб, та враховувати, що реакція Яриша–Герксгеймера може спричинити посилення симптомів, але зазвичай не потребує припинення лікування.

6) Якщо симптоми, які можуть бути проявами ХЛ, не зникають, не зменшуються і не посилюються після лікування антибактеріальними засобами, необхідно провести додаткові дослі­дження щодо можливих причин:

• наявність альтернативних інфекційних і/чи неінфекційних захворювань; повторне інфікування бореліями при перебуванні в ендемічній щодо ХЛ зоні;
• обране лікування не є адекватним і потребує перегляду;
• не враховані інші клінічні варіанти ХЛ, що потребують альтернативних схем лікування.

7) За наявності симптомів, при невдачі попереднього лікування призначають повторний курс альтернативним антибактеріальним засобом.

8) За наявності постійних симптомів після завершення двох курсів антибактеріальної терапії необхідно розглянути можливість іншого діагнозу і направлення до відповідного фахівця.

9) Лікування вагітної з підозрюваною або підтвер­дженою ХЛ передбачає застосування антибактеріальних засобів відповідно до терміну вагітності. Основним етіотропним препаратом (1-ї лінії) є амоксицилін, резервним (2-ї лінії) – азитроміцин; вагітним протипоказаний доксициклін через можливу тератогенну дію. Вибір антибактеріального засобу, дозування, тривалість лікування визначається клінічною формою і стадією захворювання.

10) Пацієнтам із симптомною брадикардією внаслідок Лайм-кардиту, яка не реагує на медикаментозне лікування, рекомендовано проводити тимчасову кардіостимуляцію, а не імплантацію постійного кардіо­стимулятора.

11) Пацієнтам із Лайм-артритом, у яких припухлість суглобів зменшується, але синовіт зберігається або посилюється, після відповідної антибактеріальної терапії призначають лікування хворобо-модифікувальними протиревматичними препаратами відповідно до чинних галузевих стандартів медичної допомоги. Оскільки при постінфекційному Лайм-артриті зазвичай уражається лише одне коліно, рекомендована синовектомія.

Розділ ІV. Лікування дітей із хворобою Лайма

вгору

1. Положення стандарту медичної допомоги

Лікування дітей із ХЛ проводять антибактеріальними лікарськими засобами, перелік яких наведено в Додатках 9 і 10 до цього Стандарту, з урахуванням стадії захворювання, індивідуальних особливостей, протипоказань та за результатами визначення чутливості до препаратів.
Цілями лікування є остаточне зникнення ознак і симптомів хвороби і профілактика рецидиву активної інфекції та/або нових її ускладнень.

Лікування здійснюється під наглядом лікаря інфекціоніста дитячого.

2. Обґрунтування

Вибір антимікробного засобу для лікування МЕ повинен ґрунтуватися на таких даних: наявність поза­шкірних проявів інфекції, зокрема неврологічного ураження (для яких доксициклін є препаратом вибору); алергія на лікарські засоби в анамнезі; побічні ефекти препарату; здатність мінімізувати перебування на сонці (фоточутливість може бути пов’язана із застосуванням доксицикліну); кратність прийому; а також імовірність ко-інфекції Anaplasma phagocytophilum або Ehrlichia muris (чутливі до доксицикліну, але не чутливі до β-лактамних антибіотиків).

Незалежно від схеми лікування, повна відповідь на терапію може бути відтермінованою і виходити за межі тривалості лікування. Рецидив захворювання може виникнути під час використання будь-якого з цих режимів; пацієнти з об’єктивними ознаками рецидиву можуть потребувати повторного курсу лікування.

3. Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові:

1) Лікування МЕ

Лікування дитини, у якої розвивається МЕ, за наявності контакту з кліщем в ендемічному регіоні, необхідно розпочинати на основі клінічних даних, без проведення лабораторних дослі­джень, оскільки більшість людей будуть серонегативними на ранній стадії ХЛ.

Лікування МЕ призводить до зникнення висипу протягом декількох днів після початку антибактеріальної терапії і майже завжди запобігає розвитку пізніх стадій захворювання.

2) Лікування Лайм-артриту

Пацієнтам із Лайм-артритом рекомендується пер­оральна антибіотикотерапія протягом 28 днів. Як і при МЕ, дітей віком до 12 років лікують пероральним амоксициліном, а дітей віком старше 12 років – пер­оральним доксицикліном. Пацієнтам із Лайм-артритом із мінімальною відповіддю на початковий курс пер­оральної антибіотикотерапії або взагалі без неї рекомендується 2–4-тижневий курс внутрішньовенного цефтріаксону замість повторного курсу перорального антибіотика. Постінфекційний проліферативний синовіт, хоча й рідко, особливо в дітей препубертатного віку, може розвинутися після пероральної та внутрішньовенної терапії. Рекомендується направляти таких дітей на консультацію до лікаря-ревматолога для подальшого лікування.

3) Лікування кардиту при хворобі Лайма

Пацієнти з подовженням інтервалу PR>300 мілісекунд, або іншими аритміями, або ознаками міоперикардиту повинні бути госпіталізовані для безперервного електрокардіографічного моніторування. У стаціонарі пацієнтам із Лайм-кардитом необхідно призначити цефтріаксон внутрішньовенно, а потім, за наявності ознак клінічного покращення, перевести на пероральний прийом антибактеріального препарату. Амбулаторно пацієнт із Лайм-кардитом може отримувати антибактеріальний препарат перорально.

4) Ведення пацієнтів із неврологічними ураженнями при хворобі Лайма

Пацієнтам із менінгітом, пов’язаним із ХЛ або черепною нейропатією, пероральна антибактеріальна терапія доксицикліном є більш прийнятною.

Пацієнтам з енцефаломієлітом при ХЛ (ураження паренхіми головного або спинного мозку) цефтріаксон рекомендується внутрішньовенно замість пероральної антибіотикотерапії.

Рутинне застосування глюкокортикостероїдів (ГКС) дітям віком до 16 років із черепною нейропатією не рекомендується.

---

Додаток 1

Правила застосування репелентів

1. Наносити дуже тонким шаром на відкриті ділянки шкіри, але не під одяг.
2. Перед нанесенням на обличчя невелику кількість репеленту розподілити між долонями.
3. Після нанесення ретельно вимити руки з милом, щоб запобігти потраплянню залишків речовини в очі, рот, на слизові оболонки.
4. Не наносити на ушко­джену шкіру (опіки, рани).
5. Не допускати потрапляння на слизові оболонки очей, губ, носа.
6. Не наносити репеленти в аерозолях і спреях у закритих приміщеннях або біля продуктів харчування.
7. Не наносити на руки маленьким дітям (смокчуть пальці, труть очі).
8. Повторно використовувати згідно з рекомендаціями виробника.
9. Не комбінувати репелент із сонцезахисними кремами.

---

Додаток 2

Ознаки і клінічні варіанти типових та атипових форм мігруючої еритеми

Ознаки типової МЕ:

• часовий інтервал між укусом кліща і появою еритеми, як правило, становить від 3 днів до декількох тижнів;
• відцентрове поширення еритеми;
• чітко окреслена еритема, що не піднімається над поверхнею навколишньої шкіри, має щонайменше 5 см у діаметрі;
• у центрі еритеми наявний слід присмоктування кліща.

Клінічні варіанти типової МЕ:

• округла або форма «витягнутого овалу»;
• уртикарна;
• лінійна;
• неповного кільця.

Можливі варіанти атипової МЕ:

• однотонна (тотальна), рівномірно забарвлена;
• із центральним вираженим некрозом;
• малих розмірів (<5 см);
• із везикульозними елементами в центрі;
• із геморагічними елементами в центрі;
• інфільтрована, а не макулярна;
• візуалізується лише при дії тепла;
• відсутнє видиме місце присмоктування кліща.

---

Додаток 3

Клінічні прояви раннього нейробореліозу (гострий Лайм-бореліоз)

Симптоми можуть з’являтись у проміжку від декількох тижнів до декількох місяців із моменту укусу кліща. Типовий прояв – синдром Баннварта, що розвивається на 4–6-му тижні після появи МЕ.

Характеризується поєднанням:

1. Серозного менінгіту.

Особливості: помірний загальномозковий і менінгеальний синдроми, помірний лімфоцитарний плеоцитоз (100–200 лімфоцитів в 1 мкл), збільшення рівня білка (1–3 г/л), нормальний або дещо знижений вміст глюкози.

2. Краніальної нейропатії.

Особливості: ніколи не вражається нюховий нерв. Діагнос­тують ураження лицевого нерва, часто двобічне. Прогноз сприятливий, повне відновлення рухової функції настає через 1–2 міс. Рідше вражаються окорухові, зорові, слухові нерви, ще рідше – нерви каудальної групи.

3. Множинної больової радикулопатії (менінгорадикуліту).

Особливості: інтенсивний гострий або підгострий біль, корінцевий або в межах сплетінь, сягає максимуму через декілька днів, посилюється у нічний час, має мігруючий характер, медикаментознорезистентний. В подальшому – асиметричні парези верхніх і нижніх кінцівок, порушення чутливості за корінцевим або невральним типом. Рідко – менінгеальний синдром, у СМР лімфоцитарний плеоцитоз. Відновлення функцій протягом 2–3 міс., зрідка – часткове.

Крім того, в ранній стадії виявляють:

Полінейропатію/поліневрит діагностують часто в комбінації з хронічним атрофічним акродерматитом або як ізольований синдром. Клінічно – дистальна симетрична сенсо-моторна полінейропатія.

Гострий або підгострий мієліт, проявляється спастичним пара- чи тетрапарезом із тазовими розладами. Часто в пацієнтів із мієлітом діагностують ознаки гострого енцефаліту.

Рідко – церебральний васкуліт бореліозної етіології ускладнюється гострим ішемічним інсультом.

Рідко – Лайм-міозит – бореліозної етіології, клінічно: біль і рухові розлади сегментарного характеру.

Неврологічні прояви можуть повільно з’являтися протягом декількох місяців/років з моменту укусу кліща.

Клінічні прояви:

• Хронічний енцефаломієліт із пірамідними й тазовими розладами.
• Рідше – екстрапірамідні, мозочкові розлади, а також кіркові порушення у вигляді афазії, розладів вищих мозкових функцій, епілептичних нападів.
• Рідко – органічний церебральний синдром з наявністю емоційно-вольових, інтелектуально-мнестичних порушень, галюцинаторних розладів.
• Дуже рідко – ізольований менінгіт.

---

Додаток 4

Клінічні ознаки Лайм-артриту

1. Початок артриту від 4 днів до 2 років (у середньому 6 міс.) після МЕ.
2. У пацієнтів спостерігається періодична або постійна припухлість суглобів, біль, переважно одного або кількох великих, особливо колінних, протягом декількох років. Однак можуть уражатися й інші великі або малі суглоби, наприклад, гомілковостопні, плечові, ліктьові, зап’ясткові, скронево-нижньощелепний. Можливі бурсити, тендиніти.
3. Одночасно уражається менше 5 суглобів.
4. В уражених колінах можуть виникати значні випоти, але, на відміну від типового бактерійного (наприклад, стафілококового) септичного артриту, вони не надто болючі при рухах або навантаженні. Внаслідок значного випоту в колінних суглобах можуть утворюватися кісти Бейкера. Часто спостерігаються їх розриви.
5. Гарячка та системні прояви виникають рідко.
6. У деяких пацієнтів рання інфекція має безсимптомний перебіг, а артрит є основним проявом ХЛ.

---

Додаток 5

Інформація для пацієнта перед проведенням серологічної діагностики

Тести на ХЛ мають обмежене діагностичне значення. Пояснити, що можуть бути як хибнопозитивні, так і хибнонегативні результати, і що це означає.

Більшість тестів на ХЛ виявляють специфічні антитіла до збудника в сироватці крові. Інформативність тестів зменшується, якщо дослі­дження проводиться занадто рано, коли антитіл мало чи вони ще не виробилися; у людини знижений імунітет, наприклад, в особи, яка приймає імуносупресанти, що може вплинути на вироблення антитіл. Також можливі перехресні (хибнопозитивні) реакції при інших хворобах, у тому числі кліщових інфекціях.

Симптоми та ознаки, пов’язані із ХЛ, збігаються із симптомами та ознаками інших інфекційних та неінфекційних захворювань.

Пацієнти повинні бути обстежені на предмет альтернативних діагнозів, якщо результати їхніх аналізів будуть негативними, а симптоми хвороби не зникатимуть чи не зменшуватимуться.

Такі симптоми, як втома, біль голови, біль у м’язах і суглобах, когнітивні порушення, є поширеними, а конкретна медична причина часто не виявляється.

---

Додаток 6

Алгоритм проведення серологічної діагностики хвороби Лайма

---

Додаток 7

Лабораторно-інструментальна діагностика хвороби Лайма

---

Додаток 8

Антибактеріальна терапія при лікуванні хвороби Лайма в дорослих та дітей старше 12 років відповідно до симптомів

---

Додаток 9

Рекомендовані дози антибактеріальних засобів при лікуванні хвороби Лайма у дітей віком до 12 років

---

Додаток 10

Схема лікування специфічних проявів хвороби Лайма в дітей

---

Розробники: Дубров С. О. – перший заступник Міністра охорони здоров’я України, голова робочої групи; Андрейчин М. А. – завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського, заступник голови робочої групи; Андрейчин С. М. – завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини та фтизіатрії Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського; Бойчук А. В. – завідувач кафедри акушерства та гінекології факультету післядипломної освіти Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського; Величко В. І. – завідувач кафедри сімейної медицини та поліклінічної терапії Одеського національного медичного університету; Гук М. Т. – асистент кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними i венеричними хворобами Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського; Івахів О. Л. – доцент кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними i венеричними хворобами Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського; Копча В. С. – професор кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними i венеричними хворобами Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського; Корда М. М. – ректор Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського; Крамарьов С. О. – завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О. О. Богомольця; Лагода Д. О. – асистент кафедри сімейної медицини та поліклінічної терапії Одеського національного медичного університету; Путієнко О. О. – завідувач кафедри офтальмології Національного університету охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика; Сміян С. І. – завідувач кафедри внутрішньої медицини № 2 Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського; Чопяк В. В. – завідувач кафедри клінічної імунології та алергології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького; Шкільна М. І. – професор кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними i венеричними хворобами Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського; Шкробот С. І. – завідувач кафедри неврології Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського; Денисюк Л. І. – головний лікар Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока».

Методичний супровід та інформаційне забезпечення: Гуленко О. І. – начальник відділу стандартизації медичної допомоги Управління стандартів у сфері охорони здоров’я Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України», заступник голови робочої групи з методологічного супроводу.

Рецензенти: Москалюк В. Д. – завідувач кафедри інфекційних хвороб та епідеміології Буковинського державного медичного університету, д-р мед. наук, професор; Незгода І. І. – завідувачка кафедри дитячих інфекційних хвороб Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, д-р мед. наук, професор; Рябоконь О. В. – завідувачка кафедри інфекційних хвороб Запорізького державного медико-фармацевтичного університету, д-р мед. наук, професор.

Друкується в скороченому обсязі.

Повну версію дивіться: https://www.dec.gov.ua/cat_mtd/galuzevi-standarti-ta-klinichni-nastanovi/