Інтерастма: Маніфест Глобальної ініціативи з астми про об’єднані хвороби дихальних шляхів

pages: 37-41

Angelica Tiotiua,b, Plamena Novakovac, Ilaria Baiardinid, Andras Bikove,f, Herberto Chong-Netog, Jaime Correia-de- Sousah,i, Alexander Emelyanovj, Enrico Hefflerd,k, Guillermo Guidos Fogelbachc,l, Krzysztof Kowalm, Marina Laborn, Stefan Mihaicutao, Denislava Nedevac, Sylvia Novakovap, Paschalis Steiropoulosq, Ignacio J. Ansoteguir, Jonathan A. Bernsteins, Louis-Philippe Boulett, Giorgio Walter Canonicad,k, Lawrence Dubuskeu, Carlos Nunesv, Juan Carlos Ivancevichw, Pierachille Santusx, Nelson Rosarioy, Tommaso Perazzoz and Fulvio Braidoz,aa.
aDepartment of Pulmonology, University Hospital of Nancy, Nancy, France. bEA 3450 DevAH - Development, Adaptation and Disadvantage, Cardiorespiratory Regulations and Motor Control, University of Lorraine, Nancy, France. cClinic of Clinical Allergy, Medical University Sofia, Sofia, Bulgaria. dDepartment of Biomedical Sciences, Humanitas University, Milan, Italy. eManchester University NHS Foundation Trust, Manchester, United Kingdom. fDivision of Infection, Immunity and Respiratory Medicine, University of Manchester, Manchester, United Kingdom. gDivision of Allergy and Immunology, Department of Pediatrics, Federal University of Paranа, Curitiba, Brazil. hLife and Health Sciences Research Institute (ICVS), School of Medicine, University of Minho, Braga, Portugal. iICVS/3B’s, PT Government Associate Laboratory, Braga/Guimarаes, Portugal. jDepartment of Respiratory Medicine, North-Western Medical University named after I.I. Mechnikov, St-Petersburg, Russia. kPersonalized Medicine, Asthma & Allergy, Humanitas Clinical and Research Center, IRCCS, Rozzano, MI, Italy. lInstituto Politеcnico Nacional, Escuela Nacional de Medicina y Homeopatіa, Laboratorio de Bioquіmica Estructural, Ciudad de Mеxico, Mеxico. mDepartment of Allergology and Internal Medicine, Medical University of Bialystok, Bialystok, Poland. nVаrnamo Hospital, Jоnkоping district, Sweden. oPulmonology Department, Cardio Prevent Foundation, University of Medicine and Pharmacy «Dr Victor Babes», Timisoara, Romania. pAllergy Unit of Internal Consulting Department, University Hospital «St. George», Plovdiv, Bulgaria. qDepartment of Respiratory Medicine, Medical School, Democritus University of Thrace, Alexandroupolis, Greece. rHospital Quirуnsalud Bizkaia, Bilbao, Spain. sDepartment of Internal Medicine, Division of Immunology, Allergy Section University of Cincinnati, Cincinnati, OH, USA. tQuеbec Heart and Lung Institute-Laval University, Quеbec City, Canada. uDivision of Allergy and Immunology, Department of Internal Medicine, George Washington University School of Medicine and Health Sciences, George Washington University Medical Faculty Associates, Washington, DC, USA. vCentro de ImmunoAlergologia de Algarve, Porto, Portugal. wImmunology Department, Faculty of Medicine, del Salvador University, Buenos Aires, Argentina. xDepartment of Biomedical and Clinical Sciences, University of Milan, Division of Respiratory Diseases «L. Sacco» Hospital, ASST Fatebenefratelli Sacco, Milan, Italy. yFederal University of Paranа (UFPR), Curitiba, Brazil. zDepartment of Internal Medicine, University of Genoa, Genova, Italy. aaRespiratory Unit for Continuity of Care IRCCS, Ospedale Policlinico San Martino, Genova, Italy.

Об’єднані хвороби дихальних шляхів – це концепція, заснована на тому, що верхні і нижні дихальні шляхи утворюють єдиний орган, при цьому їх захворювання часто пов’язані, оскільки відображають різні епідеміологічні, патофізіологічні і клінічні прояви одного основного захворювання. Ця стаття присвячена особливостям зв’язку між такими хворобами верхніх дихальних шляхів, як алергічний риніт, неалергічний риніт, хронічний риносинусит і поліпоз носа, і коморбідними захворюваннями нижніх дихальних шляхів – астмою, хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ), бронхоектатичною хворобою, муковісцидозом і обструктивним апное сну.

Незважаючи на штучне розмежування дихальних шляхів на верхні (ВДШ) і нижні (НДШ), вони анатомічно суміжні й імунологічно пов’язані. Термін «об’єднані хвороби дихальних шляхів» відображає співіснування ураження ВДШ і НДШ, що призводить до більшого навантаження на пацієнта і потребує комплексного діагностичного й терапевтичного підходу.

Риніт і захворювання НДШ

вгору

Алергічний риніт і астма

Епідеміологічні дані підтверджують, що приблизно 80% пацієнтів з астмою мають алергічний риніт (АР), а приблизно 30% пацієнтів з ринітом страждають на астму [13]. AР є значним фактором ризику розвитку астми (відношення шансів (ВШ) 3,5) [13]. Ризик розвитку астми при АР є більш очевидним у європейського населення, ніж у неєвропейського (ВШ 4,4 проти 2,8), та в дітей, ніж у дорослих (ВШ 4,1 проти 3,4) [14].

АР і астма є складними багатофакторними захворюваннями з генетичними й екологічними компонентами, що визначають клінічні прояви хвороби [15–23]. Роль інгаляційних алергенів [16–21] у індукуванні імунопатологічних особливостей, що базуються на алерген-специфічній відповіді Т-хелперів із переважно еозинофільним і Т-лімфоцитарним запаленням дихальних шляхів, потовщенням базальної мембрани та гіперплазією келихоподібних клітин, була доведена як при астмі, так і при АР [22, 24]. Зазвичай алергічна астма на початку захворювання асоціюється з алергічною сенсибілізацією і AР [13]. У пацієнтів з АР спостерігають гірший контроль астми, частіші загострення і необхідність екстреної допомоги, вищі витрати на охорону здоров’я і нижчу якість життя, пов’язану зі здоров’ям (HRQoL) [25–32].

Цілорічний АР і його тяжкість були визначені чинниками ризику розвитку неконтрольованої астми в пацієнтів з астмою і АР [28]. Наявність АР є важливим раннім предиктором прискореного зниження функції легенів з першого по шосте десятиліття життя [34]. У частини пацієнтів з АР без симптомів астми спостерігається гіперреактивність дихальних шляхів (ГРДШ), що супроводжується позитивним гістаміновим тестом або утрудненням дихання [35–37]. Пацієнти з АР без астми також мають запалення НДШ і певний ступінь їх ремоделювання. Молоді люди з астмою і АР мають тяжчу ГРДШ порівняно з тими, хто має лише астму або АР [38].

У пацієнтів з АР рівень оксиду азоту в носовій порожнині (nNO) вищий, ніж у здорових добровольців, і значно знижується при лікуванні назальними кортикостероїдами (КС) [39, 40]. Рівні NO позитивно корелюють із назальними симптомами і з FeNO (фракція оксиду азоту у видихуваному повітрі) в пацієнтів з АР незалежно від наявності супутньої астми [41, 42]. FeNO – це кількісний неінвазивний і простий метод визначення наявності запалення дихальних шляхів.

Підвищений рівень FeNO пов’язаний зі значно більшою тривалістю AР, порушенням функції легенів, тяжчими симптомами і більшою частотою ГРДШ. Крім того, більш ніж у чверті пацієнтів з FeNO >50 ppb впродовж дворічного спостереження розвивається астма [43].

Апарат «Електронний ніс» дає змогу розрізнити, які летючі речовини видихають хворі на астму і здорові люди. Він може бути корисним інструментом у майбутньому для дифренціювання пацієнтів лише з АР від хворих на АР і астму [44].

Сенсибілізація до пилових кліщів, лупи домашніх тварин, пилку, грибків і тарганів пов’язана з розвитком AР і астми або загостренням симптомів у пацієнтів, які страждають на ці захворювання. Зменшення експозиції алергену зменшує вираженість симптомів у пацієнтів з АР і астмою [45–51]. Більшість профілактичних заходів щодо впливу алергенів самі по собі не є ефективними для досягнення відповідного клінічного поліпшення проявів астми й АР [46]. Алерген-специфічна імунотерапія (AСIT) показала свою ефективність при респіраторній алергії [47–50]. Інгаляційні КС (ІКС) вважають найефективнішим методом лікування АР й астми [51]. Вони є високоефективними протизапальними засобами, які блокують прозапальні шляхи патогенезу АР й астми [52, 53].

Антигістамінні препарати (АГП) є наріжним каменем лікування АР. Застосування АГП І покоління (наприклад, бромфеніраміну, хлорфеніраміну, ципрогептадину, димедролу, десхлорфеніраміну, доксиламіну, гідроксизину, кетотифену, оксатоміду, прометазину, трипеленаміну) суттєво обмежено побічними ефектами – сонливістю, сухістю в роті, носі, горлі, головним болем [54].

Серед АГП ІІ покоління (таких як дезлоратадин, фексофенадин, левоцетиризин, біластин, рупатадин) біластин та фексофенадин належать до препаратів, які не проникають через гематоенцефалічний бар’єр та ефективно зменшують симптоми алергії, не спричинюючи порушень сну вночі і пов’язаних із цим несприятливих наслідків [54].

Біластин продемонстрував найшвидший початок дії [55, 56], хороший профіль безпеки та переносимості, і, що особливо, застосування препарату не погіршує продуктивність виконання завдань, що вимагають уваги [57–59].

Місцеве застосування АГП дає змогу уникнути їх метаболізму в печінці. Інтраназальне призначення АГП забезпечує потужну і швидку місцеву дію з мінімальними системними побічними ефектами [60].

Антагоністи лейкотрієнових рецепторів також широко використовували для лікування АР й астми, але певне занепокоєння викликає їх потенційний взаємозв’язок з нервово-психічними розладами (тривожність, аномальна поведінка, агресія, страх, суїцидальні думки) [61, 62].

Імунобіологічні препарати, розроблені для лікування тяжкої форми астми, показали ефективність у покращенні супутнього АР [63–65].

На сьогодні доступні різні діджитал-рішення для менеджменту АР й астми, які полегшують зв’язок із лікарем, поширюють доказову інформацію серед пацієнтів і забезпечують віддалену підтримку [66–71].

Неалергічний риніт і астма

Поширеність неалергічного риніту (НАР) становить 6,3–24,9% серед педіатричної популяції і 9,6% серед дітей старше 15 років і дорослих [72]. НАР є відносним фактором ризику (відносний ризик (ВР) 2,7) астми [13].

Професійний риніт зустрічається вдвічі-втричі частіше, ніж професійна астма, і більшість пацієнтів із професійною астмою також мають професійний риніт [73]. Цей зв’язок є більш очевидним для речовин із високою молекулярною масою (ВШ 4,79) [74]. Професійний риніт часто передує розвитку професійної астми [75] і, за даними лонгітудінальних когортних досліджень, є фактором ризику розвитку професійної астми [72, 73]. У пацієнтів із професійним ринітом, які упродовж тривалого часу зазнають впливу подразника, він може прогресувати до астми [72]. Розпізнавання професійного риніту [73] вважається вирішальним у профілактиці професійної астми [72]. Помірний і тяжкий персистуючий професійний риніт є предиктором нічних респіраторних симптомів (ВШ 9,3) і середньотяжкої персистуючої професійної астми (ВШ 19,0) [75].

Гормональні зміни під час статевого дозрівання, менструального циклу, вагітності, менопаузи, а також при гіпотиреозі й акромегалії були визначені як можливі етіологічні фактори НАР [72].

НАР у вагітних жінок, хворих на астму, асоціюється з гіршим контролем астми, зниженням якості життя, а також посиленням тривожності, гіршою функцією легень і вищим FeNO у порівнянні з невагітними жінками з НАР.

Більше половини пацієнток мали середньотяжкий і тяжкий риніт, але вираженість симптомів значно зменшилась під час гестації завдяки адекватному лікуванню астми/риніту і щомісячному моніторингу захворювання [76, 77].

Риніт і ХОЗЛ

Пацієнти, які в дитячому віці страждали на астму, екзему й АР, мають підвищений ризик [34] хронічної обструкції дихальних шляхів. Близько 30% хворих на ХОЗЛ страждають на АР, поширеність якого вища в пацієнтів з астмою [78]. ХОЗЛ визначено фактором ризику розвитку неінфекційного риніту, який, за даними досліджень, розвивається у 10,8% пацієнтів із ХОЗЛ та у 12,1% пацієнтів із ХОЗЛ старше 40 років [79]. Хронічний риніт є фактором ризику 30-денної повторної госпіталізації, пов’язаної з ХОЗЛ (коефіцієнт ризику (КР) 2,4 для АР і 2,6 для НАР у порівнянні з пацієнтами без риніту) [80].

На відміну від цих результатів, у невеликому корейському дослід­жен­ні не було знайдено зв’язку між наявністю АР і ризиком загострень у хворих на ХОЗЛ легкої і середньої тяжкості [81]. Хворим на ХОЗЛ з АР частіше призначають інтраназальні КС (ІнКС), ніж пацієнтам без цього діагнозу [82]. Інтраназальне введення КС зменшує вираженість носових симптомів, симптомів ХОЗЛ і задишки, кількісно визначену за модифікованою шкалою Ради медичних досліджень (mMRC) [83].

Риніт і бронхоектатична хвороба

Поширеність АР у хворих на бронхоектатичну хворобу без муковісцидозу (МВ) (кистозного фіброзу, КФ) оцінювали у 31,7% [84]. Пацієнти з бронхоектатичною хворобою і АР частіше мають задишку, зниження функції легень і частіше бувають госпіталізовані, ніж пацієнти без АР (3,2 проти 1,9) [84]. Пацієнти з бронхоектатичною хворобою мають вищу частоту сенсибілізації до множинних алергенів, ніж пацієнти з АР (57,6% проти 26,9%) [85]. Сенсибілізація до ≥3 алергенів при бронхоектатичній хворобі була пов’язана з поганими клінічними результатами, у тому числі зниженням легеневої функції і тяжчим перебігом захворювання [85].

Сенсибілізація до Aspergillus fumigatus була визначена фактором ризику появи бронхоектазів у хворих із ХОЗЛ [86].

AР є фактором ризику хронічного риносинуситу в пацієнтів з бронхоектазами [87].

Риніт і МВ

Поширеність АР в пацієнтів із МВ/КФ становить 48%, що перевищує показники поширеності АР в пацієнтів без КФ [88]. Не було виявлено значного впливу АР на частоту синопульмональних загострень або тяжкість респіраторних симптомів у дорослих з МВ, незважаючи на гіршу ендоскопічну картину в пацієнтів із супутнім АР [88, 89]. Наявність симптомів алергії негативно впливає на показники якості життя у дітей старше 12 років із МВ [90]. Застосування ІнКС з часом покращує назальну ендоскопічну картину [85], але користь від цього лікування в осіб з МВ і АР ще не з’ясована.

Риніт і синдром обструктивного апное сну

Обструктивне апное сну (ОАС) і риніт часто спів­існують. АР вважається фактором ризику розвитку ОАС. Поширеність АР вища при OАС/розладах дихання, пов’язаних зі сном [91]. АР сам по собі пов’язаний із порушеннями сну [92].

Побічні ефекти CPAP (continuous positive air­waypressure; постійний позитивний тиск у дихальних шляхах), такі як риніт, сухість/закладеність носа і сухість у роті/горлі, є загальними і можуть погіршувати прихильність до терапії. Подача нагрітого і зволоженого повітря при CPAP зменшує дискомфорт у носі/горлі і може бути успішним рішенням для подолання цих проблем і покращення дотримання терапії [93]. CPAP призводить до нейтрофільного запалення в пацієнтів з/без AР. Однак у пацієнтів з АР було продемонстровано поліпшення назальних симптомів і HRQoL, тоді як у пацієнтів без АР спостерігалося відповідне посилення сухості в носі і погіршення мукоциліарного транспорту [94].

Рекомендації Interasma: риніт і хвороби НДШ

Оскільки риніт є фактором ризику виникнення астми, а симптоматичний риніт ускладнює контроль супутньої астми, завжди необхідний комбінований підхід до їх лікування. Лікування АР й астми базується на уникненні алергенів і заходах екологічного контролю, АСІТ і фармакологічних/біологічних методах лікування. Цифрові девайси і програми для ведення пацієнтів є необхідними інструментами для лікування риніту й супутньої астми. Пацієнтів, які страждають на AР і НАР, слід обстежувати на наявність таких супутніх захворювань, як астма, ХОЗЛ, бронхоектатична хвороба, МВ або OАС. Пацієнтів із субоптимальним контролем захворювання, незважаючи на оптимізоване лікування, слід направляти в мультидисциплінарні центри для надання спеціалізованої допомоги.

Хронічний риносинусит і хвороби НДШ

вгору

Хронічний риносинусит і астма

Хронічний риносинусит (ХРС) часто зустрічається у хворих на астму [92]. Пацієнти з астмою мають підвищений ризик розвитку ХРС (скоригований ВР 1,74), а пацієнти з ХРС мають підвищений ризик розвитку астми (ВР 1,85) [95]. ХРС негативно впливає на перебіг астми, призводячи до тяжчого перебігу захворювання з частішими і серйознішими загостреннями, а також до погіршення перебігу інших супутніх захворювань і зниження HRQoL [96–99]. У пацієнтів з астмою і ХРС спостерігають більше ремоделювання дихальних шляхів [97, 98]. Що серйозніше ХРС у пацієнтів з астмою, то більший ризик втрати контролю астми, що проявляється більшою частотою відвідувань відділення невідкладної допомоги [99].

Зміна гомеостазу у ВДШ пов’язана з підвищеним ризиком розвитку астми [100, 101]. Запалення у ВДШ у хворих на ХРС пов’язане з порушенням функції НДШ [101]. Посилене вироблення інтер­лейкіну-25 (IL-25) у носовій порожнині в пацієнтів із ХРС асоціюється з гіперреактивністю дихальних шляхів і може розглядатися як її  біомаркер [101]. Астма також негативно впливає на перебіг ХРС [102] і пов’язана з більшою частотою його загострень [103, 104], зменшенням місцевої реакції на КС [105], тривалою системною терапією (пероральними КС або імунобіологічними препаратами) після хірургічного лікування ХРС [106], більшою вірогідністю рецидиву ХРС після операції [107] та підвищеним ризиком періопераційних ускладнень [108].

У пацієнтів із ХРС наявність астми пов’язана з посиленням запалення і ремоделюванням ВДШ [109, 110]. Бронхіальна і назальна гіперреактивність, спричинена аспірином, асоціюється з більшим виробленням прозапальних цитокінів [112]. Десенсибілізація до аспірину в таких пацієнтів призводить до поліпшення симптомів як з боку НДШ, так і ВДШ [113].

У дорослих з астмою було виявлено значний зв’язок захворювання з колонізацією носової порожнини золотистим стафілококом, що підтверджує потенційну роль цього збудника в патогенезі астми [100]. Однак інші патогени і специфічний склад мікробіому також індукують прозапальні реакції, а отже, можуть підвищувати ризик розвитку астми в пацієнтів із ХРС, особливо в дітей [114–116].

Aspergillus може спричинювати як алергічний бронхолегеневий аспергільоз (AБЛA), так і алергічний грибковий риносинусит (АГРС). АГРС виявляють у 80% пацієнтів з AБЛA. Більшість пацієнтів з АГРС + AБЛA мають сенсибілізацію до Aspergillus fumigatus, у них частіше спостерігають ускладнений ХРС з поліпозом носа і тяжчі форми ХРС [117].

Удосконалені методики (трансназальна небулізація, біоабсорбуючі імплантати), розроблені для кращої інтраназальної доставки КС у пацієнтів з астмою і ХРС, покращують перебіг і ХРС, і астми [118, 119]. Імунобіологічні препарати, що їх використовують для терапії астми, націлені на цитокіни Th2-хелперів, такі як IL-5 і IL-4/IL13, або блокують IgE і також ефективні в пацієнтів із супутнім ХРС [64, 120–124].

ІнКС є основою фармакологічної терапії пацієнтів із ХРС [125–127]. Ефективність топічних КС після ендоскопічної операції також була задокументована в пацієнтів із ХРС [128]. Біоабсорбуючі стероїд-вивільнюючі синусові імплантати можуть покращувати ендоскопічні результати хірургічного лікування в ділянці фронтальних пазух [129]. Відповідне місцеве надход­жен­ня КС у синоназальні порожнини є вирішальним для сприятливого ефекту терапії [119]. Ефективність окремих ІнКС може відрізнятися [130]. У деяких пацієнтів фармакологічне лікування є недостатнім, і виникає необхідність хірургічного лікування [131, 132].

Призначення монтелукасту додатково до місцевих КС пацієнтам із ХРС після хірургічного лікування не є доцільним [128]. Довгострокове призначення низьких доз доксицикліну при ХРС, що важко лікується, покращує клінічні результати [133, 134].

Рекомендації експертної групи з лікування риносинуситу під час вагітності полягають у продовженні використання ІнКС для контролю ХРС, використанні безпечних під час вагітності антибіотиків для лікування гострого риносинуситу і загострень ХРС [135].

ХРС і ХОЗЛ

Пацієнти з ХОЗЛ часто страждають на ХРС. На­справді, 2,5–51% пацієнтів із ХОЗЛ мають супутній ХРС [136, 137], який у 82% залишається недіагностованим [136].

ХРС і бронхоектатична хвороба

Клінічні і/або рентгенологічні особливості ХРС були виявлені в 62% пацієнтів з бронхоектазією [138]. ХРС асоціювався з більшим ступенем тяжкості бронхоектазії, зниженням HRQoL, погіршенням нюху, підвищенням рівня маркерів запалення і скороченням часу до першого загострення [138]. Однак зв’язок із непрохідністю дихальних шляхів був суперечливим [138]. Хірургічне лікування ХРС сприятливо впливало на стан пацієнтів із бронхоектазією і ХРС [139].

ХРС і МВ

Серед дорослих пацієнтів із МВ у 84,6% на КТ були виявлені зміни в придаткових пазухах носа [89]. Незважаючи на високу поширеність аномальних даних КТ, пацієнти відзначають слабку інтенсивність синоназальних симптомів [89]. Наявність симптомів ХРС негативно впливає на перебіг МВ [89]. Місцеве введення рекомбінантної людської дезоксирибонуклеази I у носову порожнину і навколоносові пазухи в пацієнтів із МВ і ХРС забезпечує значне зменшення носових симптомів і поліпшення функції легенів [140, 141].

ХРС та синдром ОАС

Наявність ХРС суттєво впливає на якість сну, і це пов’язано з ОАС [142]. Хірургічне лікування ХРС також призводить до поліпшення якості сну [143, 144].

Рекомендації Interasma: ХРС і хвороби НДШ

ХРС часто зустрічається в пацієнтів із захворюваннями НДШ, у тому числі астмою, бронхоектатичною хворобою, ХОЗЛ і МВ. Одночасне виникнення захворювань НДШ пов’язане з тяжчим перебігом ХРС. Медикаментозне і/або хірургічне лікування ХРС успішно покращує перебіг захворювань НДШ. Доступними терапевтичними методами, які покращують перебіг як ХРС, так і астми, є десенсибілізація до аспірину або використання імунобіологічних препаратів, зокрема анти-IgE, анти-IL-5 або анти-IL-4/IL-13.

Пацієнтів із захворюваннями НДШ слід активно обстежувати на наявність ХРС, і навпаки. Виправданим є як медичний, так і хірургічний підхід до лікування пацієнтів, що страждають на ХРС. Пацієнтів із суб­оптимальним контролем захворювання, незважаючи на оптимізоване лікування, слід направляти в мультидисциплінарні центри для надання спеціалізованої допомоги. Стратегії вдосконалення управління ХРС слід розробляти, використовуючи мультидисциплінарний підхід з урахуванням ефективних методів лікування захворювань як ВДШ, так і НДШ.

Поліпоз носа і захворювання НДШ

вгору

Поліпоз носа і астма

20–60% хворих на поліпоз носа (ПН) страждають на астму [145]. Більш ніж 40% хворих на тяжку астму страждають на ПН [146]. ПН в анамнезі зазвичай передує астмі: у 45% хворих на ПН розвивається астма у дорослому віці [13]. ПН сприяє обтяженню захворювання і може призвести до загострень астми [147]. Параназальна комп’ютерна томографія у хворих на тяжку астму показала, що 46,7% пацієнтів мали ПН [147]. Наявність ПН обумовлювала прийом суттєво більших доз пероральних КС порівняно з хворими на тяжку астму без ПН [148].

Пацієнти можуть отримати користь від раннього протизапального лікування ПН [149]. Моноклональні антитіла, доступні для лікування тяжкої форми астми, можуть зменшити розмір поліпів, помутніння синусів і вираженість симптомів [64, 120–121, 150–153]. Якість життя пацієнтів з ПН значно покращується після ендоскопічної операції на синусах [154].

ПН і ХОЗЛ

ПН вражає близько 5% пацієнтів з ХОЗЛ [155], що не відрізняється від поширеності ПН серед здорового дорослого населення. ПН не впливає на тяжкість ХОЗЛ [155].

ПН і бронхоектатична хвороба

Поширеність ПН при бронхоектатичній хворобі оцінюється у 29%. Ця асоціація пов’язана з тяжчою бронхоектазією під час візуалізації, гіршою якістю життя, зниженням нюху та меншим проміжком часу до першого загострення [138].

ПН і МВ

Близько 50% хворих на МВ страждають на хронічний риніт і 28% – на ПН [89]. Незважаючи на високу поширеність аномальних томографічних даних, пацієнти повідомляли про слабку інтенсивність синоназальних симптомів [89]. ПН може впливати на HRQoL і призводити до загострення захворювань легенів, враховуючи те, що навколоносові пазухи можуть колонізуватися патогенними бактеріями, особливо синьогнійною паличкою [157].

ПН і синдром ОАС

Хоча поширеність ПН (4%) серед пацієнтів з ОАС не відрізняється від поширеності в загальній популяції [158], ПН може сприяти появі симптомів у деяких пацієнтів з ОАС. Загалом ПН не асоціюється з підвищеною денною сонливістю або гіршою HRQoL [159].

Рекомендації Interasma: ПН і хвороби НДШ

ПН часто зустрічається у хворих на астму і пов’язаний із тяжчим перебігом захворювання, великою кількістю загострень та збільшенням потреби в пер­оральних КС. ПН не продемонстрував значного впливу на перебіг ХОЗЛ і OАС. ПН часто зустрічається у хворих на бронхоектатичну хворобу і МВ і супроводжується тяжчим перебігом захворювань, зниженням функції легенів, високим ризиком загострень і гіршим HRQoL.

Декілька імунобіологічних препаратів, які зараз використовують для лікування тяжкої астми, продемонстрували користь у терапії ПН. Пацієнтам із захворюваннями НДШ рекомендується систематично проводити обстеження носа (наприклад, КТ, ендоскопію) для виявлення ПН. А пацієнтам з ПН і респіраторними симптомами необхідно пройти обстеження на захворювання НДШ. Бажано, аби в лікуванні ПН, що поєднується із захворюваннями НДШ, брала участь мультидисциплінарна команда.

COVID-19 і захворювання ВДШ і НДШ

вгору

Тропізм вірусу SARS-CoV-2 до рецепторів ангіо­тензинперетворювального ферменту 2 (АПФ2), що експресуються епітелієм ВДШ і НДШ, зумовлює такі симптоми COVID-19, як закладеність носа, ринорея, чихання (як і при АР), кашель і задишка (часто при астмі, ХОЗЛ, загостреннях бронхоектатичної хвороби) [160–162]. Однак наявність інших симптомів, таких як лихоманка, нездужання, міалгія, аносмія (наявна в 60% пацієнтів) або діарея, дають змогу відрізнити COVID-19 від AР [160, 161].

Сучасні дані свідчать про те, що захворювання, які супроводжуються реакцією гіперчутливості ІІ типу, такі як AР, ХРС з ПН і астма, можуть мати захисну дію проти інфекції COVID-19 і зменшувати тяжкість захворювання [160, 162–166], оскільки експресія AПФ2 в дихальних шляхах в пацієнтів з алергічною астмою, ПН і тих, хто лікувався ІКС, знижується [160, 162]. Відповідно до наявних на сьогодні обмежених доказів, астма не асоціюється з підвищеним ризиком госпіталізації у пацієнтів з COVID-19 [165–167].

Пацієнти з COVID-19 і астмою мають вищу поширеність супутніх захворювань, таких як ожиріння, гіпертонія, OАС, ХОЗЛ, ішемічна хвороба серця, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, AР, НАР і риносинусит, у порівнянні з пацієнтами без астми [165]. Використання ІКС для лікування астми не пов’язане з госпіталізацією через COVID-19 [165]. Деякі ІКС (наприклад, циклезонід, мометазон) можуть пригнічувати реплікацію коронавірусу [168].

Біологічна терапія при тяжкій формі астми, як видається, не пов’язана з підвищеним ризиком розвитку COVID-19 [168, 169]. Припинення прийому імунобіологічних препаратів, однак, може призвести до більшого ризику загострення астми, пов’язаного з вірусними інфекціями [171], і до збільшення вироблення мокротиння й посилення кашлю, що може збільшити швидкість передачі вірусу [172]. У сучасних настановах рекомендується продовжувати лікування хронічного риніту й астми за допомогою топічних КС, біологічних методів лікування та АСІТ під час пандемії COVID-19 [161, 162, 173].

OАС і ХОЗЛ були визначені як незалежні фактори ризику тяжкого перебігу і поганих наслідків COVID-19 [174–178]. Частота COVID-19 у хворих на ХОЗЛ не відрізняється від такої в загальній популя­ції [176, 179], але в пацієнтів із ХОЗЛ і COVID-19 частіше розвивається тяжка пневмонія і гострий респіраторний дистрес-синдром, бактеріальна чи грибкова коінфекція, септичний шок, вони мають вищий ризик госпіталізації загалом і у відділення інтенсивної терапії зокрема, більшу вірогідність механічної вентиляції легенів або смерті [175, 176, 178–182].

На відміну від пацієнтів з астмою, у хворих на ХОЗЛ спостерігається підвищена експресія АПФ2 в епітеліальних клітинах бронхів [178]. Незважаючи на те, що люди з МВ мають високий ризик тяжкого перебігу COVID-19, наразі прямий вплив пандемії на клінічні показники цієї популяції здається незначним [183, 184]. Це може бути пов’язано з ретельнішим дотриманням правил гігієни, екранування та дистанціювання цією групою пацієнтів.

Таким чином, концепція об’єднаних хвороб дихальних шляхів є надзвичайно перспективним підходом, оскільки розуміння взаємозв’язку між захворюваннями ВДШ та НДШ дає змогу призначати ефективніше комплексне лікування.

Реферативний огляд A. Tiotiu, P. Novakova, IBaiardini etal. Manifesto on united airways diseases (UAD): anInterasma (global asthma association – GAA) document. Journal of Asthma. 05 Mar 2021. DOI:10.1080/02770903.2021.1879130

підготувала Анастасія Романова

Our journal in
social networks: