Ураження шкіри та слизових оболонок су­проводжують більшість інфекційних захворювань і відіграють провідну роль під час встановлення діагнозу. Екзантеми поділяють на первинні (розеола, пляма, еритема, геморагія, папула, бугорок, вузол, пухирець, пухир, пустула) і вторинні (луска, кірочка, пігментація, виразка, рубець).

Первинні елементи висипу

Пляма (macula) – елемент висипу рожевого чи червоного кольору, що не піднімається над рівнем шкіри, блідне під час натискання й утворюється внаслідок розширення судин сосочкового шару шкіри та підсосочкових судинних сплетень.
Пляму розміром до 5 мм називають розеолою (roseola), від 5 до 10 мм – описують як дрібноплямистий висип, від 10 до 20 мм – як великоплямистий, понад 20 мм – називають еритемою (erythema).
Плямистий висип виникає при черевному тифі, паратифі А та В, кліщовій середземноморській лихоманці, лептоспірозі, скарлатині, стафілококовій інфекції, ієрсиніозі, висипному тифі, краснусі, кору, інфекційному мононуклеозі, ентеровірусній інфекції, хворобі Лайма, орнітозі, інфекційній еритемі Тшамера, Розенберга, раптовій екзантемі, спричиненій вірусом герпесу 6, 7 типів, бешисі, фелінозі, вірусному гепатиті В.
Геморагії (hemorrhagie) – плями, які не бліднуть і не зникають у разі натискування. Їх колір з часом змінюється з червоного, фіолетового на жовто-зелений та світло-коричневий. Геморагії утворюються внаслідок ушкодження ендотелію судин та їх підвищеної проникності й ламкості.
Елементи розміром до 2 мм називають петехіями (petechia), від 2 до 5 мм – пурпурою (purpura hemorrhagica), понад 5 мм – екхімозами (ecchymoses).
Геморагічний висип може супроводжувати такі інфекційні захворювання, як висипний тиф, геморагічна лихоманка, менінгококова інфекція, грип, лепто­спіроз, скарлатина, кір, інфекційний мононуклеоз.
Папула (papula) – елемент висипу, який піднімається над рівнем шкіри й утворюється внаслідок розширення судин та інфільтрації верхніх шарів дерми. Папули часто поєднуються з плямистим висипом (плямисто-папульозна екзантема).
Папули розміром до 2 мм називають міліарними, 2-5 мм – лентикулярними, 5-20 мм – бляшками.
Папульозний, плямисто-папульозний висип спо­стерігають при рикетсіозі, кору, краснусі, інфекційному мононуклеозі, ентеровірусній інфекції, лептоспірозі, черевному тифі, паратифі, інфекційних еритемах Розенберга, Тшамера, сапу.
Пухирець (vesicula) – порожнинний елемент висипу розміром від 1 до 5 мм із серозним чи геморагічним вмістом. Пухирець розвивається внаслідок балонної дистрофії клітин шипоподібного шару епідермісу. Вміст пухирця зазвичай зсихається, після чого утворюється прозора або бура кірочка. В разі його механічного ушкодження виникає ерозія.
Везикульозний висип супроводжує вітряну віспу, оперізувальний герпес, везикульозний рикет­сіоз, простий герпес, коров’ячу віспу, ящур, сибірку, ­туляремію.
Пухир (bulla) – порожнинний одно- чи багатокамерний елемент висипу розміром від 5 мм до 10 см.
Бульозний висип спостерігають при вітряній віспі, бешисі, сибірці.
Пустула (pustula) – пухирець з гнійним вмістом.
Пустули супроводжують вітряну віспу, сап, туляремію.
Вузол (nodus) – щільне безпорожнинне утворення розміром від 1 до 10 см, яке виникає внаслідок інфільтрації дерми та підшкірної жирової клітковини.
Вузлуватий висип спостерігають при ієрсиніозі, туляремії, туберкульозі.
Уртикарії (urtica) – безпорожнинні елементи різної форми та величини, що піднімаються над рівнем шкіри. Виникають внаслідок розширення капілярів сосочкового шару дерми, підвищення їх проникності й утворення щільного ексудату, який стискає судини центральної частини елементу. Типові елементи мають рожеве забарвлення по периферії з блідою центральною частиною. Уртикарії характерні для алергійних дерматозів, але можуть виникати і при ієрсиніозі та бореліозі.

Плямисто-папульозна екзантема

Кір
Кір – захворювання з повітряно-крапельним механізмом передачі, збудником якого є вірус, що містить РНК і належить до родини Paramixoviridae, роду Morbillivirus.
Інкубаційний період при кору триває 9-17 днів, може подовжуватися до 21 дня.
Клініка:
• характерний гострий початок з появою симптомів інтоксикації (підвищення температури тіла до 38-39 °С, хворобливість);
• катаральні явища: кон’юнктивіт, склерит, риніт, трахеїт, ларинготрахеїт;
• патогномонічний симптом – плями Філатова – Бельського – Коплика (дрібні плями білого кольору з гіперемією навколо на слизових оболонках щік, губ, статевих органів). Зазначені плями зберігаються до появи висипу на шкірі або ще впродовж 1-2 днів;
• слизові оболонки рота набряклі, пухкі, гіперемовані, інколи кровоточать;

• на 4-5-й день від початку захворювання на шкірі з’являється висип, посилюються катаральні прояви та погіршується загальний стан хворого. Перші елементи висипу невеликі за розміром і з’являються за вухами та на обличчі. В подальшому він стає велико- та середньоплямисто-папульозним, насиченого червоного кольору (рис. 1, 2); • типовою ознакою є етапність появи елементів висипу впродовж 2-3 днів: обличчя – тулуб – кінцівки. В сучасних умовах висип може з’являтися впродовж 2 днів: голова, потім тулуб – кінцівки. Висипання рясне, може бути зливним, розташовується на незміненій шкірі. Через 2-5 днів від появи висипу з’являється пігментація в тій самій послідовності. Інколи крім плямисто-папульозного може виникати геморагічний висип.

Специфічна діагностика:
• цитологічне дослідження (цитоскопія) мазків-відбитків з ротоглотки: виявлення типових для кору багатоядерних гігантських клітин;
• серологічні методи: збільшення титру специфічних антитіл IgG в динаміці в 4 та більше разів, виявлення специфічних антитіл IgM до вірусу кору;
• у загальному аналізі крові – лейкопенія, лімфоцитоз.
Інфекційний мононуклеоз
Інфекційний мононуклеоз – захворювання, спричинене вірусом Епштейна – Барр (ЕБВ), який належить до γ-герпесвірусів.
Інкубаційний період триває в середньому 4-6 тиж.
Клініка:
• початок гострий;
• гарячка правильного типу, температура тіла підвищується з першого дня захворювання, зазвичай фебрильна, може зберігатися від 3 днів до 3 тиж;
• гострий тонзиліт, часто з нашаруваннями на мигдаликах;
• порушення носового дихання;
• гугнявість;
• генералізована лімфаденопатія;
• гепатоспленомегалія, інколи ознаки гепатиту (жовтяниця, підвищення рівня білірубіну, тран­с­аміназ крові  );

• екзантема з’являється на 3-5-й день захворювання або пізніше одночасно по всьому тілу, локалізується переважно на тулубі та кінцівках, зберігається кілька днів. За характером частіше плямисто-папульозна (короподібна), але може бути і дрібноплямистою (скарлатиноподібною), еритематозною, уртикарною, геморагічною. Частіше висип з’являється у хворих, які отримують антибіотики з групи амінопеніцилінів (ампіцилін, амоксацилін).

Специфічна діагностика:
• серологічна діагностика: в крові виявляють гетерофільні антитіла – маркери гострого процесу: специфічні IgM до капсидного антигену вірусу (VCA), IgG до раннього (EA) антигену за відсутності пізніх антитіл IgG (EBNA);
• виявлення ДНК ЕБВ методом ПЛР у біологічних матеріалах (кров, спинномозкова рідина, слина, біоптат тощо);
• у загальному аналізі крові – лейкоцитоз, лімфоцитоз, моноцитоз, підвищена кількість атипових мононуклеарів (віроцитів), можливе підвищення кількості паличкоядерних лейкоцитів.
Краснуха
Збудником захворювання є вірус (Rubivirus), що містить РНК і належить до родини Togaviridae.
Інфекція може перебігати у вигляді набутого (з повітряно-краплинним механізмом передачі) та природженого (трансплацентарний шлях передачі) захворювання.
Клініка набутої краснухи:
• інтоксикація незначна чи помірна, температура тіла в межах субфебрильних цифр або нормальна;
• незначні, непостійні катаральні явища (слабко виражений кон’юнктивіт, гіперемія стінок зіва);
• збільшення задньошийних і потиличних лімфовузлів;

• елементи висипу невеликі за розмі­ром, плямисто-папульозні чи розеольозні, блідо-рожевого кольо­ру. З’являються одночасно по всьому тілу протягом першої доби захворювання. Елементи висипу між собою не зливаються, локалізуються переважно на розгинальних поверхнях кінцівок, спині, зовнішніх поверхнях стегон. Висип зникає протягом 1-3 днів, без утворення пігментації чи лущення (рис. 3).

Специфічна діагностика:
• серологічні методи: збільшення титру специфічних антитіл IgG у динаміці в чотири та більше разів, виявлення специфічних IgM до вірусу краснухи;
• молекулярні методи (ПЛР): виявлення РНК вірусу краснухи у біологічних матеріалах (кров, сеча, слина, спинномозкова рідина);
• у загальному аналізі крові – лімфопенія, лімфоцитоз, збільшена кількість плазматичних клітин.
Ентеровірусна інфекція
Ентеровірусну інфекцію спричинюють неполіомієлітні ентеровіруси, що містять РНК. До них належать 24 віруси Коксакі A, 6 вірусів Коксакі B, 34 віруси ЕСНО та 5 ентеровірусів з числовим найменуванням.
Клініка:
• найчастіше розвивається в літній період;
• гострий початок;
• помірна інтоксикація (загальне нездужання, головний біль, міалгії), температура тіла фебрильна, може зберігатися 3-5 днів;
• катаральні прояви (фарингіт, рідше кон’юнкти­віт);
• можливі діарея, нудота, блювання, біль у животі;

• висип частіше дрібноплямисто-папульозний, виникає на 1-2-й день захворювання на всій поверхні тіла впродовж одного дня. Локалізується переважно на шкірі тулуба, тильній поверхні міжпальцевих ділянок, долонях, підошвах, сідницях. Зникає висип протягом кількох годин або діб без утворення пігментації або лущення; • інколи можливе везикульозне висипання на слизових оболонках рота, мигдаликах, язиці. Рідко везикули можуть з’являтися на шкірі;

• при ентеровірусній інфекції можуть також розвиватися серозний менінгіт, в’ялі паралічі, енцефаліт, гепатит, міокардит, міозит.
Специфічна діагностика:
• серологічні методи: збільшення титру специфіч­них антитіл IgG у динаміці в чотири та більше разів;
• молекулярні методи (ПЛР): виявлення РНК ентеровірусів у біологічних матеріалах (кров, сеча, фекалії, спинномозкова рідина).
Лептоспіроз
Лептоспіроз – гостре інфекційне захворювання, збудником якого є спірохети роду Leptospira. У людини захворювання найчастіше спричинюють L. icterohaemorrhagiae (резервуар – щури), L. canicola (резервуар – велика рогата худоба, собаки), L. рonoma (резервуар – свині).
Клініка:
• гострий початок;
• двохфазний перебіг;
• виражений інтоксикаційний синдром, гарячка, головний біль;
• міалгії (особливо в литкових м’язах, спині, животі);
• лімфаденопатія;
• гіперемія обличчя, склерит, увеїт, кон’юнктивіт;
• збільшення розмірів печінки, селезінки;
• для лептоспірозу характерні ураження печінки (жовтяниця, підвищення рівня білірубіну, тран­с­аміназ крові), нирок (протеїнурія, циліндрурія), нервової системи (серозний менінгіт), геморагічний синдром, респіраторний дистрес-синдром;

• висипання (поліморфне, розеольозно-папульозне, рідше – еритематозне або уртикарне, геморагічне) з’являється на 3-6-й день захворювання, переважно на тулубі. Екзантема зберігається кілька днів, залишаючи після себе пігментацію, інколи лущення.

Специфічна діагностика:
• пряма мікроскопія в темному полі (кров, з 6-го дня – сеча);
• бактеріологічне дослідження (кров, сеча, спинномозкова рідина);
• серологічна діагностика (зростання титру специфічних антитіл IgG у чотири рази й більше, специфічні IgM, під час реакції РНГА діагностичний титр – 1:100 і більше);
• молекулярна діагностика (ПЛР).
Раптова екзантема
Раптову екзантему спричинюють віруси групи β-гер­песвірусів HHV-6, -7.
Клініка:
• вік хворих – від 6 міс до 3 років;
• захворювання починається з помірних симптомів інтоксикації, які тривають до появи висипу;

• висипання (плямисто-папульозне чи розео­льоз­не) з’являється на 3-4-й день від початку захво­рювання, спочатку на тулубі, згодом поширюється на шию та верхні кінцівки. На обличчі та нижніх кінцівках висип незначний або його взагалі немає. Екзантема зберігається 1-2 дні, зни­кає без пігментації, зрідка спостерігають лущення

Специфічна діагностика:
• серологічні методи: IgM до HHV-6, -7;
• молекулярні методи (ПЛР): виявлення ДНК HHV-6, -7.

Дрібноплямиста/розеольозна екзантема

Висипний тиф
Висипний тиф – захворювання, збудником якого є рикетсія Провачека (Rickettsia Рrowazek).
Клініка:
• захворювання починається гостро з підвищення температури тіла;
• виражений головний біль, головокружіння;
• зміна поведінки (збудження, безсоння, швидка втомлюваність);
• гіперестезія органів чуття;
• гепатоспленомегалія;
• гіперемія шкіри обличчя, шиї;
• кон’юнктивіт, склерит (червоні очі на червоному обличчі);
• тахікардія, зниження артеріального тиску;
• з 4-5-го дня захворювання збільшуються в розмірах печінка та селезінка;
• схильність до закрепів;

• розеольозно-петехіальний рясний висип розвивається частіше на 4-6-й день захворювання. Перші елементи з’являються на бокових поверх­нях грудної клітки, згинальній поверхні передпліч, ліктьових згинах, згодом вони швидко поширюються по всьому тулубу й на нижні кінцівки. Висипання впродовж 3-5 днів мають інтенсивне забарвлення, потім безслідно зникають. Колір шкіри на місці петехій змінений. Висип поліморф­ний, спочатку може бути розеольозним та швидко перетворюється на петехіальний. Діаметр елементів висипу – від 2 до 5 мм. Висипання можуть спостерігати на кон’юнктиві (симптом Кіарі – Авцина) на 3-й день захворювання. Елементи висипу мають червоний або помаранчевий колір, діаметр 1-2 мм. Зазвичай їх не більше 1-3 і розташовані вони на перехідних складках кон’юнктив, слизовій оболонці хряща верхніх повік. На слизовій оболонці м’якого піднебіння, язика може виникати геморагічна енантема (симптом Розенберга). Зберігається вона до 7-9-го дня захворювання.

Специфічна діагностика:
• серологічні реакції стають позитивними з кінця першого – початку другого тижня захворювання. Основними методами лабораторної діагностики є реакція аглютинації рикетсій (РАР), зв’язування комплементу (РЗК), непрямої гемаглютинації (РНГА) та непрямої імунофлуоресценції (РНІФ);
• у загальному аналізі крові – лейкоцитоз, нейтрофільоз із зсувом формули крові вліво, підвищена ШОЕ.
Скарлатина
Скарлатина – гостре інфекційне захворювання, збудником якого є β-гемолітичний стрептокок групи А.
Клініка:
• гострий початок;
• виражений інтоксикаційний синдром (загальне нездужання, головний біль, блювання);
• сухість шкіри, білий дермографізм;
• гострий тонзиліт, часто із нашаруваннями на мигдаликах;
• біль у горлі;
• відмежована гіперемія м’якого піднебіння;
• дрібна енантема на м’якому піднебінні;
• язик обкладений білим нальотом. З 2-го дня поступово очищується, набуває яскраво-малинового кольору, проступають збільшені сосочки («малиновий» язик);
• шийний лімфаденіт;
• протягом перших 3-4 днів – тахікардія, підвищення артеріального тиску, з 4-5-го дня – брадикардія, зниження артеріального тиску;

• дрібнокрапчастий висип з’являється на 1-2-й день захворювання на гіперемованій шкірі. Місця переважної його локалізації – згинальна поверхня кінцівок, передня та бокова поверхні шиї, бокові поверхні грудної клітки, живіт, внутрішня поверхня стегон, шкіра природніх складок. Не спостерігають висипання в ділянці носо-губного трикутника. Можливий геморагічний висип у вигляді петехій. Іноді петехії утворюють геморагічні стрічки (симптом Пастіа; рис. 4). Шкіра з перших днів захворювання суха, з кінця 1-го тижня відбувається її лущення.

Специфічна діагностика:
• бактеріологічне дослідження слизу із ротоглотки (виділення β-гемолітичного стрептокока групи А);
• серологічний (зростання титрів антистрептолізину О в динаміці);
• у загальному аналізі крові – лейкоцитоз, нейтро­фі­льоз із зсувом формули крові вліво, підвищена ШОЕ.
Черевний тиф, паратиф А та В
Черевний тиф, паратиф А та В – гострі антропонози з групи кишкових інфекцій, збудниками яких є відповідно Salmonella typhi, Salmonella paratyphi А та Salmonella paratyphi В.
Клініка:
• гострий початок;
• виражений інтоксикаційний синдром (гарячка, головний біль, міалгія, загальне нездужання);
• гарячка без лікування триває 14-21 день;
• гепатолієнальний синдром;
• розлитий біль у животі, метеоризм;
• на язиці – нашарування бурого кольору, часто з відбитками зубів;
• рідкі випорожнення (типовими є випорожнення у вигляді горохового супу);
• ураження серцево-судинної системи (брадикардія, дикротичний, двохвильовий пульс, артеріальна гіпотензія);

• найчастіше висип з’являється у вигляді поодиноких елементів на 7-10-й день захворювання. Рясними висипання бувають у дітей раннього віку та при паратифі В. Висип розеольозний, блідо-рожевого кольору, діаметром 1-4 мм. Елементи його піднімаються над поверхнею шкіри та розташовуються на незміненій шкірі, переважно на животі та бокових поверхнях тулуба. Можливе підсипання нових елементів через 3-4 дні після зникнення перших розеол; • екзантема зберігається протягом 2-5 днів, після чого зникає безслідно, інколи на її місці можуть залишатися бруднуваті плями.

Специфічна діагностика:
• бактеріологічне дослідження крові, випорожнень, сечі;
• серологічні методи: позитивна реакція Відаля (реакція аглютинації) – діагностичний титр 1:200, збільшення титру специфічних антитіл IgG у динаміці, виявлення специфічних IgM (реакція ІФА);
• у загальному аналізі крові – лейкопенія (в перші дні захворювання можливий лейкоцитоз), зсув формули крові вліво, підвищена ШОЕ.
Ієрсиніоз
Ієрсиніоз (псевдотуберкульоз) – гостре інфекційне захворювання, спричинене Yersinia pseudotuberculosis, Yersinia enterocolitica.
Клініка:
• гострий початок;
• помірний інтоксикаційний синдром;
• температура тіла фебрильна, хвилеподібна, середня тривалість – 7-11 днів;
• ентерит, рідше – гастроентерит, ентероколіт;
• гострий тонзиліт (нашарування на мигдаликах бувають рідко);
• «малиновий» язик;
• білий дермографізм;
• блювання, біль у животі;
• збільшення розмірів печінки, селезінки;
• гіперемія кон’юнктив та ін’єкція судин склери;
• міалгія, артралгія;
• реактивний артрит;
• у 10% хворих розвивається синдром Рейтера (артрит, кон’юнктивіт, уретрит);
• у дітей перших місяців життя може виникнути сепсис;

• поліморфний висип з’являється на 2-4-й день від початку захворювання на гіперемо­ваній шкірі обличчя (включаючи носогубний трикут­ник), тулуба, кінцівок, навколо суглобів. Максимальна концентрація висипань у типових випадках – на шиї, кистях рук і стопах (симптом «рукавичок», «шкарпеток», «капюшона»). Колір висипу блідо-рожевий, інколи із синюшним відтінком. Елементи висипу частіше дрібнокрапчасті, але можуть бути плямисто-папульозними, петехіально-геморагічними, у вигляді вузлуватої еритеми. На місці висипу може утво­рюватися пластинчасте лущення, частіше на долонях і стопах

Специфічна діагностика:
• бактеріологічний метод: виявлення збудника у фекаліях та інших біологічних середовищах організму (сеча, кров, мокротиння, вміст абсцесів);
• серологічна діагностика (зростання титру специфічних антитіл, діагностичним вважають титр 1:200 і вище) за допомогою реакції РПГА, визначення специфічних IgM та IgG за допомогою ІФА).

Інфекційні еритеми

Хвороба Лайма (бореліоз)
Хвороба Лайма – природно-вогнищеве трансмісивне захворювання, збудником якого є Borellia burgdorferi. Передається через укуси кліщів.
Клініка:

• на шкірі через 3-30 днів після укусу кліща утворюється червона пляма або папула, що поступово впродовж кількох днів або тижнів збільшується у розмірах і перетворюється на кільцеподібну еритему (діаметром до 60-70 мм). Еритема має блідо-ціанотичний центр і яскраво-червоні краї. Форма плями може бути різною, інколи в центрі утворюється везикула або некроз. Подеколи в місці еритеми виникає свербіж. Захворювання може супроводжуватися вторинним множинним кільцеподібним, макулярним або уртикарним висипом. Інколи еритема є єдиним проявом захворювання.

Крім екзантеми можуть бути:
• гарячка, озноб, головний біль, міалгія, артралгія;
• катаральні явища з боку верхніх дихальних шляхів;
• лімфаденопатія.
Через 3-5 тиж від початку захворювання можуть виникати:
• гепато- та спленомегалія;
• ураження нервової системи (поліневрит, неврит лицевого нерва, менінгіт);
• ураження серця (міокардит, передсердно-шлуночкова блокада);
• артрит.
Специфічна діагностика:
• бактеріологічна діагностика (кров, біоптат і трансудат шкіри, спинномозкова та синовіальна рідини);
• серологічна діагностика (зростання титру специфі­чних антитіл IgG, визначення специфічних IgM).

Геморагічна екзантема

Менінгококцемія
Менінгококцемія – антропонозне захворювання з групи інфекцій дихальних шляхів, спричинене менінгококом (Neisseria meningitides).
Клініка:
• раптовий початок з підвищення температури до 38-40 °С;
• виражений інтоксикаційний синдром: загальна слабість, головний біль, біль у м’язах, блідість шкіри, блювання;
• при блискавичних формах швидко наростають прояви інфекційно-токсичного шоку;
• можливі крововиливи в склеру, слизову оболонку ротогорла, носові, шлункові кровотечі;

• через кілька годин від початку захворювання з’являється геморагічний висип на шкірі, переважно на сідницях, стегнах, гомілках, тулубі. Елементи висипу мають різну величину та неправильну, зіркоподібну форму. Згодом у центрі зазначених елементів з’являється поверх­невий або глибший некроз (рис. 5). Після його відторгнення утворюються дефекти шкіри. У разі блискавичних, тяжких форм геморагічні висипання можуть з’являтися на обличчі, шиї. На тілі утворюються плями буро-синюшнього кольору; • інколи геморагічному висипу передує (за кілька годин) плямисто-папульозний (короподібний);

• можуть виникати позитивні менінгеальні симптоми.
Специфічна діагностика:
• бактеріоскопія мазка крові, пофарбованого за Грамом (грамнегативні диплококи, що розташовані внутрішньо- та позаклітинно);
• бактеріологічне дослідження крові, слизу з носогорла, спинномозкової рідини;
• латекс-аглютинація крові (антигени менінгокока);
• у загальному аналізі крові – нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом формули крові вліво, підвищена ШОЕ.
Грип
Грип – гостре інфекційне захворювання з групи гострих респіраторних вірусних інфекцій, спричинене Influenza virus.
Клініка:
• гострий початок з підвищення температури тіла до 38,5-40 °С;
• виражені симптоми інтоксикації (порушення загального стану, сильний головний біль, біль у м’язах, суглобах, очних яблуках, гіперестезія, млявість, блювання);
• закладеність носа, нерясні серозні виділення з носа;
• дряпання та біль у горлі, гіперемія задньої стінки глотки, м’якого піднебіння з ін’єкцією судин і петехіальними крововиливами на його слизовій оболонці;
• ін’єкція судин склер;
• сухий, болючий кашель з печінням і болем за грудниною;
• можливий геморагічний синдром: носові та інші кровотечі;

• на висоті клінічних проявів може з’являтися петехіальний висип, переважно на обличчі, шиї та верхній частині тулуба. Розмір елементів висипу – до 1-2 мм.

Специфічна діагностика:
• виявлення антигену вірусу у змиві з носоглотки за допомогою реакції імунофлуоресценції;
• визначення антитіл до вірусу за допомогою реакції зв’язування комплементу та реакції гальмування гемаглютинації. Використовують метод парних сироваток (реакція РПГА) з урахуванням наростання титру специфічних антитіл в чотири і більше разів протягом 10-14 днів;
• методи ІФА, ПЛР, імунохроматографії;
• виділення вірусу зі слизу ротогорла;
• у загальному аналізі крові – лейкопенія, нормоцитоз, зсув формули крові вліво.

Везикульозна екзантема

Вітряна віспа
Вітряна віспа – гостре інфекційне захворювання, спричинене герпесвірусом Varicella zoster.
Клініка:
• гострий початок з підвищення температури тіла;
• у разі легких форм захворювання температура тіла може бути нормальною;

• висипання при вітряній віспі частіше відбувається одразу. Рідше за 1-5 днів до появи висипу спостерігають субфебрильну температуру тіла, в’ялість, неспокій, відсутність апетиту, іноді блювання, пронос. Також серед продромальних симптомів відзначають судоми і скарлатиноподібний висип, так званий реш-висип; • елементи висипу у вигляді невеликих плям з’являються одночасно з підвищенням температури тіла чи на кілька годин пізніше. Вони швидко збільшуються в розмірах, середня частина піднімається над поверхнею шкіри – утворюється папула. Згодом у центрі елементів висипу з’являється пухирець (рис. 6). Пухирець, який щойно утворився, має вигляд краплі роси. Він досить великий, круглий, з прозорим вмістом і тонкою блискучою покришкою. Червоне забарвлення навколо нього може бути відсутнім. Пухирець розміщується на інфільтрованій основі. Згодом він набуває неправильної форми, краї його стають фестончастими. Вміст пухирця мутніє. Пухирці ніжні, м’які на дотик, покришка їх легко руйнується. Через 1-2 дні вони підсихають. Підсихання починається з центру, середина пухирця западає, темнішає, і поступово він увесь перетворюється на щільну, бурувато-коричневу кірочку. Зазвичай підсипання при вітряній віспі відбуваються протягом 2-4 днів. В окремих випадках пухирці продовжують з’являтися до 7-9-го, а іноді і до 14-го дня захворювання. Таке періодичне підсипання зумовлює поліморфний характер висипу при вітряній віспі. На одній і тій самій ділянці тіла хворого можуть бути і плямки, і папули, і везикули, і кірочки. Частіше кірочки відпадають між 12-м і 22-м днями захворювання. Окрім шкіри при вітряній віспі висипання спостерігають також на слизових оболонках рота, носоглотки, рідше – гортані, кон’юнктиви, статевих органів. Пухирці на слизовій оболонці мають правильну округлу форму, швидко руйнуються і перетворюються на ерозії з жовтувато-сірим дном; • в окремих випадках пухирці при вітряній віспі можуть мати геморагічний або гнійний вміст.

Специфічна діагностика:
• РФА дає змогу виявити антиген вірусу в мазках – відбитках із вмісту везикул;
• серологічна діагностика (виявлення специфічних IgM за допомогою реакції ІФА);
• молекулярні методи (ПЛР): виявлення РНК вірусу вітряної віспи у біологічних матеріалах (кров, спинномозкова рідина, вміст везикул);
• у загальному аналізі крові – лейкопенія, лімфоцитоз.

Література
1.    Богадельников И.В. Дифференциальный диагноз инфекционных болезней у детей. – Симферополь: Изд-во «Вперед», 2008. – 688 с.
2.    Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби. – К.: Здоров’я, 2001. – Т. 1. – 854 с.
3.    Зубик Т.М., Иванов К.С., Казанцев А.П., Лесников А.Л. Дифференциальная диагностика инфекционных болезней. – Л.: Медицина, 1991. – 327 с.
4.    Иванова В.В. Инфекционные болезни у детей. – М.: МИА, 2002. – 907 с.
5.    Крамарев С.О. Інфекційні хвороби у дітей. – К.: МОРІОН, 2003. – 479 с.
6.    Мари Д. Инфекционные болезни у детей. – М.: Практика, 2006. – 872 с.
7.    Новикова А.И. Экзантематозные инфекции у детей. – М.: Медицинская книга, 2005. – 217 с.
8.     Тимченко В.Н., Леванович В.В., Михайлов И.Б. Диагностика, дифференциальная диагностика и лечение детских инфекций. – СПб.: ЭЛБИ, 2004. – 376 с.
9.    Davies E.G., Elliman D., Rudd P.T. Childhood Infections. – Edinburg, London, New York, Sydney, Toronto: Sunders, 2001. – 496 р.
10.    Long S.S., Pickering L.K., Prober C.G. Pediatric infectious diseases. – N.Y., London, Madrid, Melbourne, San Francisco, Tokyo: Churchill Livingstone, 1997. – 1713 p.