Розділи:
Сторінки історії
Історія заснування кафедри дерматології та венерології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця
сторінки: 7-9
_2011_1.jpg)
Захворювання шкіри студенти-медики Університету Св. Володимира почали вивчати з 1864 р. (через 23 роки заснування медичного факультету) на базі щойно створеного 24 травня при Київському військовому госпіталі відділення шкірних хвороб. Першу лекцію з дерматології прочитав 18 серпня 1864 р. завідувач дерматологічної клініки доцент Л.К. Горецький, який у 1861 р. упродовж 6 місяців стажувався в дерматологічних клініках Відня і Парижа. Очолювана Людвигом Казиміровичем клініка була першою в Росії. Отже, систематичне вивчення дерматології на медичних факультетах університетів країни було впроваджено у Києві. «Тільки в Київському університеті ведеться систематичне викладання шкірних захворювань», – писав визначний російський дерматолог О.Г. Полотєбнов.
Венерологічна клініка залишалася в складі хірургічної, завідувач якої, професор Х.Я. Гюббенет, у 1850-1871 рр. викладав курс сифілітичних хвороб. Лише у 1873 р. студенти почали вивчати сифіліс у доцента Л.К. Горецького.
Після відставки через хворобу Л.К. Горецького у 1880-1883 рр. завідувати доцентським курсом «Вчення про шкірні хвороби та сифіліс» було доручено завідувачу кафедри спеціальної патології і терапії професору К.Г. Трітшелю.
У 1883 р. завідувачем дерматологічної клініки було обрано М.І. Стуковенкова та присвоєно йому звання доцента. Через рік доцентський курс «шкірних та сифілітичних хвороб» перепрофілювали в кафедру шкірних і венеричних хвороб, а М.І. Стуковенков стає екстраординарним, а у 1887 р. – ординарним професором. Він, як перший завідувач кафедри дерматології та венерології, створив відому вітчизняну школу дерматовенерологів, кращі представники якої стали відомими вченими й очолили кафедри на медичних факультетах в низці університетів Росії (П.В. Нікольський (Варшава, Ростов), В.К. Боровський (Київ), І.Ф. Зеленєв (Харків) та ін.). Михайло Іванович першим у світі науково обґрунтував терапевтичні дози ртутних лікарських препаратів при лікуванні сифілісу, першим в Росії опублікував описання саркоми Капоші, риносклероми, листоподібної пухирчатки, грибоподібного мікозу. Його учень П.В. Нікольський став всесвітньо відомим ученим завдяки відкриттю і впровадженню в світову діагностичну практику симптому при пухирчатці, який і сьогодні носить його ім`я.
Наступні після М.І. Стуковенкова завідувачі кафедри, зберігаючи кращі традиції, збагачували вітчизняну і світову дерматологію своїми науковими здобутками. Так, професор І.Ф. Зеленєв уперше описав клініку нігтьового бластомікозу та деякі системні прояви гонореї, започаткував і понад 17 років видавав «Русский журнал кожных и венерических болезней».
Професор С.П. Томашевський завідував кафедрою з 1898 по 1916 р., був одним із засновників у Києві вищих жіночих медичних курсів (1906), а потім і Київського медичного жіночого інституту (1916). Він створив перше наукове товариство дерматовенерологів у Києві (1900), експериментально довів недопустимість хірургічного видалення твердого шанкру при сифілісі.
Професор В.І. Теребінський завідував кафедрою з 1917 по 1920 р., удосконалив клінічну діагностику сифілісу (ектима як варіант твердого шанкру), вивчав іхтіоз, гістопатологію шкіри (1916-1920).
Професор В.К. Боровський завідував кафедрою з 1920 по 1923 р., удосконалював методи лікування і профілактики сифілісу (1920–1923).
О.М. Тижненко завідував кафедрою з 1923 по 1941 р. Активно вів підготовку науково-педагогічних кадрів (А.І. Картамишев, М.М. Кузнець, С.М. Богданович та ін.), працював деканом лікувального факультету, приділяв увагу науковим дослідженням (злоякісні пухлини шкіри, червоний і туберкульозний вовчак, псоріаз, гіперкератози, шкіра і внутрішні органи, дія бойових отруйних речовин на шкіру тощо).
У 1943-1945, 1953-1954, 1959-1960 рр. обов’язки завідувача кафедри виконував к.м.н., доцент С.М. Богданович, який зарекомендував себе як видатний клініцист і неперевершений діагност захворювань шкіри. Розробив і впровадив у клінічну практику експургаторний метод лікування алергійних захворювань шкіри, займався діагностикою пухлин шкіри, вивчав ураження шкіри при дії бойових отруйних речовин (іприт, люїзит).
А.І. Картамишев завідував кафедрою з 1945 по 1953 р. Досліджуючи патогенез звичайної пухирчатки, встановив додатковий діагностичний тест – визначення рівня хлоридів у сечі; вивчав аргірофільні волокна в шкірі. Завдяки цим дослідженням та застосуванню гіпнозу під час лікування захворювань шкіри здобув широке визнання. Підготував 13 докторів і 44 кандидатів наук. Видав підручник «Шкірні і венеричні захворювання» українською, російською і китайською мовами (1945–1953).
М.М. Кузнець (1953–1959) вивчав гістологічні зміни в шкірі у разі старіння. За наукові дослідження в період Великої Вітчизняної війни «Зміни шкіри при аліментарній дистрофії, при авітамінозі А та скорбуті» відзначений урядовою нагородою. Вперше в Україні застосував преднізолон для лікування пузирчатки (1953–1959).
І.І. Потоцький завідував кафедрою з 1961 по 1974 р. Працював над вивченням патогенезу псоріазу, іхтіозу, алергійних захворювань, сифілісу та удосконаленням їх лікування. Відомий його метод зонального ультрафіолетового опромінення шкіри при псоріазі, кисневої терапії хронічних дерматозів; удосконалив схеми лікування сифілісу: одночасно застосування пеніциліну і препаратів вісмуту. Під керівництвом професора кафедра плідно працювала над вивченням дихальної функції шкіри та ферментів циклу Кребса, а також лікувального значення їх нормалізації при дерматозах.
_2011_3.jpg)
І.І. Потоцький першим серед дерматологів СРСР отримав авторські свідоцтва на винаходи, став піонером винахідницької діяльності у вищих медичних навчальних закладах.
І.І. Потоцький першим серед дерматологів СРСР отримав авторські свідоцтва на винаходи, став піонером винахідницької діяльності у вищих медичних навчальних закладах.
У 1961 р. І.І. Потоцьким було проведено виїзну сесію комісії ВООЗ із боротьби з венеричними захворюваннями. Був обраний почесним членом Болгарського наукового товариства дерматовенерологів. Працював головним дерматовенерологом МОЗ України, очолював Українське та Київське міське і обласне наукове товариство. За роки завідування кафедрою створив наукову школу: 7 докторів наук та 15 кандидатів наук. Видав підручники для студентів вищих медичних навчальних закладів та медичних училищ.
В.Г. Коляденко завідував кафедрою з 1974 по 2009 р., нині є професором кафедри. Продовжив наукові дослідження своїх попередників відносно патогенезу захворювань шкіри. Розробляв нові підходи щодо діагностики і лікування хронічних дерматозів, урогенітальних інфекцій, сифілісу та мікозів. Поглибив імунологічні дослідження та започаткував вивчення протипухлинної функції шкіри. Ним обґрунтовано застосування в дерматології мікрохвильової резонансної та комбінованої лазерної й еферентної терапії, він удосконалив застосування УФО та поляризованого світла. Цікаві дослідження стосуються проблем мікозів шкіри при цукровому діабеті та в онкологічних хворих, вивчення можливості дерматогліфіки шкіри для прогнозування схильності організму людини до псоріазу тощо. Впроваджені в практику наукові розробки В.Г. Коляденка і співробітників кафедри здобули суспільне визнання. Про це свідчить іменна премія НАН України, нагороди ВДНГ СРСР і України, перемоги у Всеукраїнському конкурсі інновацій. Міжнародний біографічний інститут у Кембріджі (Велика Британія) зарахував В.Г. Коляденка до числа 2 000 видатних учених XX ст. Він є членом-кореспондентом НАПН України, академіком АН вищої освіти України, членом Європейської академії дерматології та венерології (ЄАДВ), 10 років був президентом Української асоціації лікарів-дерматовенерологів і косметологів (УАЛДВК), з 2000 р. – головний редактор уперше створеного «Українського журналу дерматології, венерології, косметології». Нагороджений орденами Дружби народів, «За заслуги ІІІ ступеня» та почесними грамотами Верховної Ради і МОЗ України. Автор понад 600 наукових праць. Створив наукову школу – підготував 49 докторів і кандидатів медичних наук.
З 2009 р. кафедру очолює д.м.н., заслужений лікар України, лауреат премії НАН України для молодих учених, головний позаштатний дерматовенеролог МОЗ України, член Вченої медичної ради МОЗ України, професор В.І. Степаненко, який продовжує традиційну наукову тематику кафедри. Запропонував нові оригінальні способи лабораторної діагностики урогенітальної інфекції й удосконалений метод діагностики сифілісу. Удосконалив діагностику і методи лікування хронічних уретро-простатитів та низки хронічних дерматозів. Автор та співавтор понад 350 наукових праць, в тому числі 2 підручників та 2 монографій, є членом ЄАДВ, з 2010 р. – президент Української асоціації лікарів-дерматовенерологів і косметологів.
Сьогодні на кафедрі працюють 4 доктори медичних наук і 21 кандидат наук, активно готуються науково-педагогічні кадри. Протягом багатьох років на кафедрі немає викладачів без наукового ступеня. Співробітники кафедри беруть активну участь у роботі міжнародних конгресів Всесвітньої дерматологічної ліги та ЄАДВ, в тому числі з представленням доповідей на секційних засіданнях. Кафедра співпрацює у напрямку розробки нових методів діагностики та лікування й обміну досвідом з профільними кафедрами вищих медичних навчальних закладів України, а також низкою зарубіжних профільних науково-дослідних інститутів та центрів.
Кафедра є опорною серед профільних кафедр ВМНЗ України (систематично проводяться наради завідувачів кафедр з питань оптимізації навчальної програми «Дерматовенерологія» згідно з міжнародними вимогами до кредитно-модульної системи та положеннями Болонської декларації). Співробітники кафедри співпрацюють з Комітетом МОЗ України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально-небезпечним хворобам, Українським центром профілактики та боротьби зі СНІДом МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІДу в Україні» у напрямку розширення доступу представників груп ризику щодо інфікування ВІЛ до діагностики і лікування інфекцій, які передаються статевим шляхом.
Усі викладачі кафедри є членами УАЛДВК і беруть активну участь в організації та проведенні науково-практичних заходів, які здійснює УАЛДВК.
Таким чином, протягом усіх років свого існування співробітники кафедри сумлінно працювали над виконанням завдань, спрямованих на підготовку кваліфікованих лікарських і науково-педагогічних кадрів, а також НДР, результати яких сприяли успіхам світової і вітчизняної медицини. До таких досягнень варто зарахувати створення і впровадження нових діагностичних методів (пухирчатка, псоріаз, алергійні захворювання, мікоз, сифіліс і уретро-простат) та лікування (ультрафіолетове опромінення шкіри, оксигенотерапія, еферентна терапія, експургаторний метод та ін.); у вивченні патогенезу шкірних захворювань (клітинне дихання, активність ферментів циклу Кребса, імунологічні зрушення) та дихальної й імунологічної функції шкіри.
У цьому номері представлені сучасні
науково-практичні дослідження та здобутки
співробітників кафедри
дерматології та венерології
Національного медичного університету
імені О.О. Богомольця
