Особливості діагностики й тактики ведення Cl. difficile-асоційованої інфекції

О. А. Голубовська

Clostridioides difficile (раніше – Clostridium difficile)-асоційована інфекція (CD-АІ), незважаючи на значні досягнення в тактиці ведення пацієнтів із цією патологією, залишається досить складною проблемою для систем охорони здоров’я всіх країн світу. Труднощі своєчасної діагностики, особливості лікування рідкісних варіантів перебігу у вигляді фульмінантного коліту (асоційований із високим ризиком летального наслідку), а також запобігання розвитку рецидивів інфекції – все це обумовлює виклики, з якими стикаються клініцисти під час ведення пацієнтів із CD-АІ [1, 2].

На сьогодні Cl. difficile залишається основною причиною внутрішньолікарняних інфекцій і характеризується значним поширенням в усьому світі, охоплюючи різні вікові групи, а не лише традиційно визнані групи ризику (пацієнти похилого віку, пацієнти, які перебувають на стаціонарному лікуванні, або ті, хто отримує антимікробну терапію) [3, 4]. Окрім того, за попередніми оцінками, щороку в Європі серед госпіталізованих пацієнтів потенційно не діагностується приблизно 40 тис. випадків CD-АІ [5], а частота ймовірних рецидивів виникає приблизно в 15-35% хворих [6].

Фактори ризику CD-АІ можуть дещо відрізнятися в залежності від того, чи мова йде про первинний епізод захворювання, чи виникнення рецидиву, тяжкого/ускладненого перебігу та/або летального наслідку (табл. 1). Серед чинників, які можуть впливати на схильність людини до цієї інфекції, слід відзначити генетичні фактори, стан імунної системи та наявність супутніх захворювань, перебування на стаціонарному лікуванні. Проте найбільш вагому роль відіграють вік пацієнта та прийом антибактеріальних препаратів (АБП) [7].

Таблиця 1. Фактори ризику розвитку CD-AI

Якщо розмістити різні групи АБП у залежності від вірогідності ризику розвитку CD-АІ, то найвищий ризик буде асоційований із цефалоспоринами ІІІ і ІV покоління, моксифлоксацином, меропенемом та іміпенемом, а найнижчий – із даптоміцином, кларитроміцином, тетрациклінами, тайгецикліном та лінезолідом [7].

Слід зазначити, що найвищий ризик розвитку CD-АІ пацієнти мають протягом першого місяця після завершення курсу антимікробної терапії, проте залишаються в групі ризику ще протягом 3 міс. поспіль.

Під час пандемії COVID-19 досить часто траплялися випадки нераціонального призначення АБП, навіть більше – необґрунтованого призначення їх комбінацій, ще й упродовж тривалого періоду. Як наслідок, за даними клінічних баз кафедри інфекційних хвороб НМУ імені О. О. Богомольця, ми спостерігали значний ріст (у 2,5-3 рази частіше, ніж у доковідний період) частоти лабораторно підтвер­дженої CD-АІ.

Клінічний перебіг CD-АI може коливатися від проявів діарейного синдрому легкого або помірного ступенів до розвитку фульмінантного коліту з токсичним мегаколоном.

Серед найчастіших симптомів захворювання слід виділити загальне нездужання, діарею (~100%), якій не притаманна наявність домішок крові у випорожненнях, гарячку (30%) та біль у животі (20%), що зазвичай локалізується в нижніх відділах [8]. Слід зазначити, що серед госпіталізованих пацієнтів, у яких діарея виникла понад 72 год від моменту госпіталізації та які отримують АБП, вірогідність CD-АI набагато вища, ніж інфекція, спричинена будь-яким іншим кишковим збудником [9].

Відповідно до оновлених рекомендацій з тактики ведення пацієнтів із CD-АI 2021 р. IDSA/SHEA (Американське товариство інфекційних хвороб / Американське товариство епідеміології охорони здоров’я) і ESCMID (Європейське товариство клінічної мікробіології та інфекційних хвороб), змінилися підходи до визначення тяжкості перебігу захворювання (табл. 2).

Таблиця 2. Критерії тяжкості перебігу CD-AI: порівняльна характеристика рекомендацій IDSA і ESCMID, 2021 р.

З метою специфічної діагностики та підтвер­дження діагнозу може використовуватися низка тестів, кожний з яких має свої переваги та недоліки. Так, бактеріологічний посів калу, який є золотим стандартом діагностики, характеризується найбільшою чутливістю (чутливість 90-100%; специфічність 84-100%), але потребує часу, що може стати причиною затримки в постановці діагнозу.

Серед інших тестів застосовують імуноферментний аналіз (ІФА) визначення глутаматдегідрогенази (чутливість 85-100%; специфічність 87-98%), що дає змогу виявити глутаматдегідрогеназу, яку виробляє Cl. difficile, проте не токсигенність збудника.

Метод імунохроматографічного аналізу (експр­ес-тести, швидкі тести) використовують для виявлення глутаматдегідрогенази та/або токсинів А і В, що їх виробляє Cl. difficile. До факторів патогенності збудника відносять екзотоксини, серед яких ентеротоксин (токсин А) і цитотоксин (токсин В). Морфологічні зміни в слизовій оболонці товстої кишки обумовлені виключно дією токсинів. Штами Cl. difficile, які не продукують токсини, не є патогенними, оскільки Cl. difficile не мають інвазивних властивостей і, як правило, не проникають у підслизовий шар.

На ринку України представлені швидкі тести для виявлення глутаматдегідрогенази та токсинів А і В Clostridioides difficile у фекаліях та швидкі тести для виявлення токсинів А і В Clostridioides difficile у фекаліях від компанії «Фармаско». Ці тести мають високу чутливість (більше 99% щодо виявлення глутаматдегідрогенази та токсину А і 96% – токсину В) та специфічність (більше 99% щодо виявлення глутаматдегідрогенази та токсину В і 97% – токсину А) і нададуть швидкий результат (за 10 хв) без використання спеціального обладнання навіть біля ліжка хворого (point of care testing).

Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) у реальному часі на сьогодні не поступається золотому стандарту (чутливість 86%; специфічність 97%), але вартість дослі­дження часто стає причиною рідшого її використання в широкій клінічній практиці, тому більшість лабораторій як альтернативу проводять дослі­дження на виявлення токсинів A і B за допомогою ІФА, який характеризується помірною чутливістю (79-80%) та високою специфічністю (98%) [10].

Лікування первинного епізоду захворювання

Згідно з оновленими рекомендаціями IDSA/SHEA, ESCMID та ACG (Американської колегії гастроентерологів), стандартом лікування первинного епізоду CD-АI є призначення курсу антибактерійної терапії фідаксоміцином або ванкоміцином [11-13]. Фідаксоміцин призначають двічі на добу в дозі 200 мг перорально протягом 10 днів та вважають лікуванням першої лінії, що обумовлено його вужчим спектром дії та, ймовірно, меншим ризиком розвитку дисбактеріозу кишечнику й нижчою частотою рецидивів.

Додатково клінічні рекомендації ESCMID пропонують розглянути доцільність призначення подовженого режиму пульс-терапії фідаксоміцином (200 мг двічі на добу протягом 5 днів, потім 200 мг через день протягом 7-25 днів) у пацієнтів із високим ризиком виникнення рецидиву (наприклад, пацієнти літнього віку, тривале застосування АБП та/або інгібіторів протонної помпи тощо) [12].

Враховуючи високу вартість курсу лікування фідаксоміцином, наявність препарату не в усіх лікувальних закладах, за його відсутності прийнятною альтернативою є призначення перорального ванкоміцину в дозі 125 мг кожні 6 год упродовж 10 днів [11-13]. У випадку неможливості призначення жодного з вищезазначених препаратів за нетяжкого перебігу захворювання слід розглянути призначення метронідазолу в дозі 500 мг тричі на добу протягом 10-14 днів [11-13].

У випадку фульмінантного перебігу CD-АI підходи до лікування не залежать від того, чи це первинний епізод захворювання, чи його рецидив. Згідно з рекомендаціями IDSA/SHEA та ACG, лікування слід розпочати з призначення ванкоміцину в дозі 500 мг перорально через назогастральний зонд кожні 6 год у поєднанні з внутрішньовенним уведенням метронідазолу в дозі 500 мг кожні 8 год [11, 13]. За наявності симптомів кишкової непрохідності слід розглянути ректальне введення ванкоміцину.

Відмінністю рекомендацій ESCMID є відсутність збільшення дози або частоти введення ванкоміцину, що пояснюють збільшенням ризику побічних ефектів і розвитку резистентності до АБП. Зазначається, що, на думку експертів, стандартна доза забезпечує високу внутрішньокишкову концентрацію препарату, а доказів кращої терапевтичної ефективності вищої дози на сьогодні не виявлено [12].

Додатково до ванкоміцину в окремих випадках рекомендують розглянути призначення внутрішньовенного метронідазолу та/або тайгецикліну та якомога раніше вирішити питання щодо хірургічного втручання [12].

Лікування рецидивів захворювання

Рецидив CD-АI встановлюють на підставі повторної появи симптомів захворювання протягом 8 тиж після початкового епізоду за наявності лабораторного підтвер­дження діагнозу [11-13]. Окрім зазначених вище АБП нові стратегії лікування також передбачають призначення препаратів моноклональних антитіл (безлотуксимаб), які здатні зв’язувати токсини збудника, а також трансплантацію фекальної мікробіоти.

Для лікування першого рецидиву CD-АI використовують фідаксоміцин у стандартній дозі 200 мг двічі на добу протягом 10 днів або розширений курс, коли стандартну дозу призначають двічі на добу протягом 5 днів, а потім через день ще протягом 20 днів, згідно з рекомендаціями IDSA/SHEA, або 7-25 днів, відповідно до рекомендацій ESCMID [10, 12].

Як альтернативу можна розглянути ванкоміцин у стандартному режимі (125 мг перорально кожні 6 год протягом 10 днів) або в режимі пролонгованого застосування із поступовим зниженням дози (125 мг 4 рази на добу впродовж 10-14 днів, надалі двічі на добу впродовж 7 днів, далі 1 раз на добу протягом 7 днів, надалі кожні 2-3 дні протягом 2-8 тиж) [11-13].

Рекомендації ACG наголошують, що у випадках, коли для лікування первинного епізоду захворювання використовували ванкоміцин або метронідазол, перевагу слід віддавати фідаксоміцину [13].

Лікування другого та наступних рецидивів захворювання, відповідно до рекомендацій IDSA/SHEA, полягає в призначенні стандартного або подовженого режиму пульс-терапії фідаксоміцином, ванкоміцину у режимі пролонгованого застосування із поступовим зниженням дози або стандартного курсу ванкоміцину з наступним призначенням рифаксиміну в дозі 400 мг тричі на добу протягом 20 днів [11].

ACG і ESCMID як терапію першої лінії рекомендують трансплантацію фекальної мікробіоти (ТФМ) [12, 13]: у листопаді 2022 р. отримала схвалення FDA Rebyota (суспензія мікробіоти для ректального введення), а у квітні 2023 р. Vowst (перший пероральний препарат фекальної мікробіоти) для профілактики рецидивів CD-АI у пацієнтів віком старше 18 років після курсу антибактерійної терапії [14, 15].

Наводимо власні випадки з практики тяжкого перебігу CD-АI.

Клінічний випадок № 1

Пацієнт Ш., 64 роки, був госпіталізований до I інфекційного відділення Свято-Михайлівської клінічної лікарні м. Києва (Олександрівської клінічної лікарні) 20.05.24 зі скаргами на підвищення температури тіла в межах від 37,0 до 38,5 оС, діарею до 9-10 разів на добу, загальну слабкість, зниження апетиту, біль у животі.

З анамнезу захворювання відомо, що пацієнт перебував на стаціонарному лікуванні з 25.04.24 по 20.05.24 з приводу раку сечового міхура. Було проведено оперативне втручання (цистектомія, модифікована уретерокутанеостомія, стентування обох сечоводів), отримував антибактерійну терапію, а саме цефтріаксон, метронідазол, цефазолін та ванкоміцин. З 02.05.2024 відмічає появу діареї водянистого характеру без домішок крові частотою до 10 разів на добу, підвищення температури тіла максимально до 38,5 оС, біль у животі, метеоризм. На підставі позитивного результату швидкого тесту від компанії «Фармаско» для виявлення токсинів А і В Cl. difficile в калі пацієнт був скерований для подальшого лікування до інфекційного відділення.

Під час огляду на момент госпіталізації (19-й день хвороби) стан хворого відповідав середньому ступеню тяжкості. Свідомість ясна, пацієнт орієнтований у просторі, часі та особистості. Менінгеальні симптоми відсутні. Шкірні покриви та видимі слизові звичайного кольору, наявний набряк нижніх кінцівок. Язик вологий, обкладений. Периферичні лімфатичні вузли не збільшені, не спаяні між собою та навколишньою клітковиною, безболісні при пальпації. Аускультативно над усією поверхнею легень дихання везикулярне, сатурація – 99% при диханні атмосферним повітрям. Серцеві тони – ритмічні, звучні, артеріальний тиск (АТ) – 130/85 мм рт. ст., пульс – 113 уд./хв. Живіт симетричний, при пальпації м’який, відмічається помірний біль в епігастральній та лівій здухвинній ділянках. Печінка і селезінка не збільшені. Симптом поколочування негативний з обох боків. Діурез достатній, випорожнення за останню добу до 10 разів, за характером – водянисті, з неприємним запахом.

На підставі клініко-лабораторних даних було встановлено діагноз: «Ентероколіт, спричинений Cl. difficile (токсини Cl. difficle + від 17.05.24), тяжкий перебіг». Захворювання розвивалося на тлі супутньої патології: рак сечового міхура, pT4N1M0 G3 ст. IV, кл. гр. 3. Двобічні нефростоми (від 22.02.24). ХХН ІІІ ст. Цистектомія, модифікована уретерокутанеостомія, стентування обох сечоводів (від 26.04.24). ІХС, дифузний кардіосклероз. СН ІІ А ст. Вторинна ренопаренхіматозна артеріальна гіпертензія ст. 3, ризик 3.

Для лікування пацієнту призначено комбіновану антибактерійну терапію (ванкоміцин 500 мг 4 рази на добу перорально + метронідазол 500 мг тричі на добу внутрішньовенно), ентеросорбенти, пероральну та внутрішньовенну дезінтоксикаційну терапію.

Результати дослі­джень.

Загальний аналіз крові від 20.05.24: лейкоцити – 12,9х109/л (норма – 5,0-11,6), гранулоцити – 9,14х109/л (норма – 2,4-7,6); лімфоцити – 2,25х109/л (норма – 1,3-4,0), середні клітини – 1,6х109/л (норма – 0,3-1,0), еритроцити – 3,78х1012/л (норма – 3,79-5,78), гемо­глобін – 97 г/л (норма – 115-173), гематокрит – 28,9% (норма – 34-53,9), тромбоцити – 586х109/л (норма – 156-342), ШОЕ – 55 мм/год.

Біохімічний аналіз крові від 20.05.24: АЛТ – 22,8 ОД/л (норма – до 45,0), АСТ – 24,7 ОД/л (норма – до 35,0), загальний білірубін – 7,1 ммоль/л (норма – 1,7-21,0), сечовина – 5,0 ммоль/л (норма – 2,8-7,2) креатинін – 135,4 ммоль/л (норма – 80-115), СРБ – 93,87 мг/л (норма – <5), глюкоза – 5,3 ммоль/л (3,9-6,4); альбумін – 32,8 г/л (норма – 35,0-52,0), Na – 133,8 ммоль/л (норма – 136-145), К – 3,84 ммоль/л (норма – 3,5-5,1), Cl – 101,9 ммоль/л (норма – 95-110).

Коагулограма від 23.05.24: фібрин – 40 мг (норма – 9-15), фібриноген – 10 г/л (норма – 2,0-4,0), протромбіновий індекс – 96% (норма –70-130).

Бактеріальний посів калу (результат від 16.05.24) – ріст патогенних бактерій відсутній.

На тлі призначеного лікування на третій день перебування у відділенні стан пацієнта з позитивною динамікою: зменшилася частота діареї до 5-6 разів на добу, нормалізувалися апетит і температура тіла, хворий відзначив зникнення болю в животі; на 5-ту добу випорожнення стали оформленими; нормалізація частоти випорожнень (двічі на добу) відмічена на 7-му добу перебування на стаціонарному лікуванні. Пацієнт був виписаний у задовільному стані для подальшого амбулаторного спостереження.

Результати загального аналізу крові в динамці (27.05.24): лейкоцити – 11,17х109/л (норма – 5,0-11,6), гранулоцити – 4,7х109/л (норма – 2,4-7,6); лімфоцити – 4,76х109/л (норма – 1,3-4,0), середні клітини – 1,71х109/л (норма – 0,3-1,0), еритроцити – 3,9х1012/л (норма – 3,79-5,78), гемоглобін – 99 г/л (норма – 115-173), гематокрит – 30,45% (норма – 34-53,9), тромбоцити – 635х109/л (норма – 156-342), ШОЕ – 50 мм/год.

Клінічний випадок № 2

Хвора Т., 36 років, захворіла гостро 02.03.21. Відмічала скарги на підвищення температури тіла до 39 °C, незначну слабкість. Через два дні після початку захворювання відмітила аносмію, появу нудоти. Катаральних проявів не було. Самостійно приймала жарознижувальні препарати, вітамін D у дозі 2000 ОД на добу. На третій день хвороби звернулася до лікаря в перепрофільований диспансер у м. Вінниця, було отримано позитивний результат ПЛР на SARS-CoV-2. Температура тіла мала тенденцію до збільшення, протягом доби підіймалася до 40 °C. Зниження сатурації не відмічалося. Призначили лікування: азитроміцин, меронем, фленокс. 15.03.21 у зв’язку з погіршенням стану переведена для подальшого лікування в приватну клініку м. Києва.

Анамнез життя: алергологічний анамнез не обтяжений. Туберкульоз, вірусні гепатити, цукровий діабет, хронічні захворювання заперечує. Пацієнтка приймала оральний контрацептив (Белара), який у стаціонарі було відмінено.

На момент огляду загальний стан тяжкий. Тяжкість стану обумовлена дихальною недостатністю. Темпера­тура тіла після жарознижувальних препаратів – 37,0 °C. Свідомість ясна. Шкіра і видимі слизові бліді, чисті. Периферичні лімфовузли не збільшені. Носове дихання не утруднене. Аускультативно в легенях дихання жорстке, у нижніх відділах з обох боків вислуховуються крепітуючі хрипи. SpO2 при диханні атмосферним повітрям – 88-90%, при інсуфляції кисню через лицеву маску з потоком 5 л/хв – 95-96%. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ – 110/70 мм рт. ст., пульс – 100 уд./хв. Язик чистий, вологий. Живіт симетричний, бере участь в акті дихання, безболісний при пальпації. Край печінки не виступає з-під краю реберної дуги. Селезінка не пальпується. Симптом поколочування в поперековій ділянці негативний з обох боків. Випорожнення в нормі. Периферичні набряки ­відсутні.

Лабораторні дослі­дження. Загальний аналіз крові: лейкоцити – 13,54х109/л (норма – 5,0-11,6), лімфоцити – 1,57х109/л (норма – 1,3-4,0), еритроцити – 4,2х1012/л (норма – 3,79-5,78), гемоглобін – 125 г/л (норма – 115-173), тромбоцити – 134х109/л (норма – 156-342).

Біохімічний аналіз крові: АЛТ – 19,8 ОД/л (норма – до 45,0), АСТ – 21,7 ОД/л (норма – до 35,0), загальний білірубін – 12,4 ммоль/л (норма – 1,7-21,0), сечовина – 5,4 ммоль/л (норма – 2,8-7,2), креатинін – 97,4 ммоль/л (норма – 80-115), СРБ – 185 мг/л (норма – <5), D-димер (цитратна плазма) – 1,20 мг/л (норма – до 0,5 мг/л), феритин – 725 нг/мл (норма для жінок – 20-120 нг/мл), ІЛ-6 – 20,1 пг/мл (норма – до 7 пг/мл).

Результат МСКТ органів грудної клітки від 15.02.21: ознаки двобічної полісегментарної вірусної пневмонії, висока вірогідність COVID-19, приблизний обсяг ураження легеневої паренхіми – більш ніж 50%.

Призначено лікування: вітамін D – 4000 ОД щоденно, омепразол – 40 мг/добу, клексан – 0,4 мг двічі на добу підшкірно, метилпреднізолон – 125 мг двічі на добу. Антибактерійну терапію було відмінено. Рекомендовано прон-позицію впродовж не менш ніж 20 год на добу.

Наступного дня, 16.03.21 у хворої поглибилась дихальна недостатність, SpO2 – 93-95% при інсуфляції кисню через лицеву маску з потоком 15 л/хв. Температура тіла впродовж доби піднімалась до 40 °C. Увечері у хворої розвинулись явища психомоторного збу­дження, призначено внутрішньовенно сибазон – 2,0 мл. У загальному аналізі крові кількість лейкоцитів збільшилась до 17,8х109/л, абсолютна кількість лімфоцитів зменшилась до 0,7х109/л, рівень СРБ підвищився до 220 мг/л, прокальцитонін – 0,6 нг/мл (норма – до 0,5 нг/мл).

Враховуючи швидку негативну клінічну і лабораторну динаміку, а також результати МСКТ ОГП, прийнято рішення ввести хворій 400 мг тоцилізумабу, призначено цефоперазон/сульбактам 2,0 г двічі на добу. Наступного дня стан хворої значно покращився: температура тіла впала до субфебрильних цифр, зменшилась вираженість інтоксикаційного синдрому, SpO2 на мінімальних потоках кисню в 5-6 л утримувалася в межах 94-96%.

У загальному аналізі крові зросла кількість лейкоцитів до 21,59х109/л, але абсолютна кількість лімфоцитів збільшилась до 0,9х109/л, рівень СРБ знизився до 80 мг/л. Хвора відмітила появу діарейного синдрому з частотою випорожнень 2-3 рази на добу, рідкої консистенції. Протягом наступних декількох днів спостерігалася швидка клініко-лабораторна позитивна динаміка, зберігались ознаки діарейного синдрому в тому самому обсязі, у зв’язку з чим було взято аналіз калу на токсини Cl. difficile. На п’яту добу перебування в стаціонарі хвора за наполяганням була виписана з рекомендацією продовжити стаціонарне лікування (виписана в п’ятницю).

На момент виписки зі стаціонару SpO2 без кисню знижувався до 91% максимум, при інсуфляції кисню низьким потоком (до 5 л/хв) – 97-98%, аналіз на токсини Cl. difficile був у роботі (отримано позитивний результат у подальшому).

Надалі стало відомо, що після виписки зі стаціонару хвора залишилася вдома, маючи кисневий концентратор, та вирішила піти до лікаря вже з понеділка. Але з суботи на неділю в неї розвинулась масивна кровотеча внаслідок перфорації кишківника. Незважаючи на зусилля лікарів, хвора, на жаль, померла.

Висновки

СD-AI є однією з провідних у структурі внутрішньолікарняних інфекцій, може набувати тяжкого (фульмінантного) перебігу та характеризуватися схильністю до формування рецидивів. На сьогодні чітко встановлені фактори ризику виникнення захворювання, і, в першу чергу, це вік пацієнта, прийом АБП та перебування на стаціонарному лікуванні.

Тому будь-який пацієнт, у якого на тлі антибактерійної терапії виникають прояви діарейного синдрому, що супрово­джується підвищенням температури тіла, больовим синдромом у нижніх відділах живота, першочергово має бути обстежений на наявність у калі токсинів Сl. difficile для своєчасного призначення терапії відповідно до сучасних рекомендацій.

Із загальнодоступних методів діагностики СD-AI на ринку України компанія «Фармаско» пропонує швидкі тести для виявлення глутаматдегідрогенази та токсинів А і В Cl. difficile у фекаліях.

Медична компанія «Фармаско» вже 22 роки на ринку України забезпечує фахівців галузі охорони здоров’я та споживачів високочутливими, простими у використанні засобами експрес-діагностики, лабораторним і лікувально-діагностичним обладнанням, пропонуючи продукцію та послуги найвищої якості. «Фармаско» є визнаним експертом серед медичної спільноти і користується довірою споживачів своєї продукції.

Список літератури

1. Carlson TJ, Gonzales-Luna AJ, Garey KW. Fulminant Clostridioides difficile infection: a review of treatment options for a life-threatening infection. Semin Respir Crit Care Med 2022; 43: 28-38. 10.1055/s-0041-1740973

2. Shields K, Araujo-Castillo RV, Theethira TGet al.. Recurrent Clostridium difficile infection: from colonization to cure. Anaerobe 2015; 34: 59-73. 10.1016/j.anaerobe.2015.04.012

3. Smits WK, Lyras D, Lacy DB, Wilcox MH, Kuijper EJ. Clostridium difficile infection. Nat Rev Dis Primers. 2016;2(1):16020. doi: 10.1038/nrdp.2016.20.

4. Haque M, Sartelli M, McKimm J, Abu Bakar M. Health care-associated infections – an overview. Infect Drug Resist. 2018;11:2321-2333. doi: 10.2147/IDR.S177247.

5. Davies KA, Longshaw CM, Davis GL, Bouza E, Barbut F, Barna Z, et al. Underdiagnosis of Clostridium difficile across Europe: the European, multicentre, prospective, biannual, point-prevalence study of Clostridium difficile infection in hospitalised patients with diarrhoea (EUCLID). Lancet Infect Dis. 2014;14:1208-19. doi: 10.1016/S1473-3099(14)70991-0.

6. Singh T, Bedi P, Bumrah K, Singh J, Rai M, Seelam S. Updates in treatment of recurrent Clostridium difficile infection. J Clin Med Res. 2019;11(7):465-471. doi: 10.14740/jocmr3854.

7. DiBella S, Sanson G, Monticelli J, Zerbato V, Principe L, Giuffrè M, Pipitone G, Luzzati R. 0. Clostridioides difficile infection: history, epidemiology, risk factors, prevention, clinical manifestations, treatment, and future options. Clin Microbiol Rev 0: e00135-23.

8. Bartlett JG, Gerding DN. 2008. Clinical recognition and diagnosis of Clostridium difficile infection. Clin Infect Dis 46 Suppl 1: S12-8.

9. Demir KK, Cheng MP, Lee TC. 2018. Predictive factors of Clostridioides difficile infection in hospitalized patients with new diarrhea: a retrospective cohort study. PLoS One 13: e0207128.

10. Markantonis JE, Fallon JT, Madan R, Alam MZ. Clostridioides difficile Infection: Diagnosis and Treatment Challenges. Pathogens. 2024; 13(2):118. https://doi.org/10.3390/pathogens13020118

11. Johnson, S.; Lavergne, V.; Skinner, A.M.; Gonzales-Luna, A.J.; Garey, K.W.; Kelly, C.P.; Wilcox, M. H. Clinical Practice Guideline by the Infectious Diseases Society of America (IDSA) and Society for Healthcare Epidemiology of America (SHEA): 2021 Focused Update Guidelines on Management of Clostridioides difficile Infection in Adults. Clin. Infect. Dis. 2021, 73, 755-757.

12. van Prehn J, Reigadas E, Vogelzang EHet al.. European Society of Clinical Microbiology and Infectious Diseases: 2021 update on the treatment guidance document for Clostridioides difficile infection in adults. Clin Microbiol Infect 2021; 27Suppl 2: S1–S21.

13. Kelly, C.R.; Fischer, M.; Allegretti, J.R.; LaPlante, K.; Stewart, D.B.; Limketkai, B.N.; Stollman, N.H. ACG Clinical Guidelines: Prevention, Diagnosis, and Treatment of Clostridioides difficile Infections. Am. J. Gastroenterol. 2021, 116, 1124-1147.

14. The Medical Letter. Live Fecal Microbiota (Rebyota) for Prevention of CDI Recurrence. Med. Lett. Drugs Ther. 2023, 65, 35-36.

15. Jain, N.; Umar, T.P.; Fahner, A.-F.; Gibietis, V. Advancing Therapeutics for Recurrent Clostridioides difficile Infections: An Overview of Vowst’s FDA Approval and Implications. Gut Microbes 2023, 15, 2232137.

Features of diagnostics and management tactics of Cl. difficile-associated infection. Case reports.

O. Golubovska, O. Bezrodna
Bogomolets National Medical University, Kyiv, Ukraine

Abstract

Cl. difficile remains the main cause of nosocomial infections, characterized by a significant distribution throughout the world, covering different age groups, and not only traditionally recognized risk groups. The difficulties of timely diagnosis, the peculiarities of the treatment of rare variants of the course in the form of fulminant colitis, which might be accompanied by shock phenomena, the development of toxic megacolon, the prevention of relapses form the main challenges clinicians are faced in the management of patients with Cl. difficile-associated infection (CD-AI). The article contains the updated recommendations of the leading scientific societies (IDSA/SHEA, ESCMID) regarding the management of patients with the specified pathology, criteria for the severity of the course, and features of modern confirmation of the diagnosis. Case reports of a severe course of CD-AI in a patient with somatic pathology is presented.

Key words: Cl. difficile-associated infection, specific diagnosis, rapid tests, antibacterial therapy, case reports.