Атопічний дерматит: пошук підходів до покращення ефективності симптоматичної терапії

Атопічний дерматит (АД) – хронічне рецидивне запальне захворювання шкіри. Вважають, що АД уражає переважно дітей раннього віку: у 50% дітей симптоми з’являються протягом першого року життя, а в 95% – у віці до п’яти років [21].

Стосовно дорослих, то, за даними наукової літератури, поширеність АД є різною і має географічні особливості. Наприклад, у Фінляндії АД діагностували у 20-30% дорослих [15], Аргентині – 2-3% [4], США – 3,9-4,9%, Канаді – 2,6-3,5%, Великобританії – 3,5-4,4%, Японії – 1,5-2,1% [5].

Існує думка, що розбіжність у показниках поширеності АД пов’язана, перш за все, з різними назвами цього захворювання в різні роки, в різних країнах і навіть у різних наукових школах у межах однієї країни: «пруриго Беньє» (свербіж Беньє) – назва на честь французького дерматолога Ернеста Беньє (1831-1909); «екзема» – цей термін іноді використовували для гострого прояву захворювання (від гр. ἐκζέω – кипіти); «нейродерміт», «дисемінований нейродерміт», «алергічний діатез», «алергічний генонейродерміт» та ін.

Загалом у близько 75% пацієнтів, у яких хвороба почалася в дитинстві, настає спонтанна ремісія, тоді як у решти 25% клінічна симптоматика зберігається в дорослому віці або розвиваються рецидиви, в т. ч. після тривалої ремісії.

АД є складним поліетіологічним захворюванням, у патогенезі якого взаємодіють генетичні, екологічні та імунологічні чинники.

Слід акцентувати увагу, що алергічна сенсибілізація та підвищений рівень імуноглобуліну Е (IgE) виявляють лише приблизно у половини пацієнтів з АД. Повідомляють, що близько 50-75% усіх дітей з раннім початком хвороби чутливі до одного або кількох алергенів, частіше до харчових, а серед респіраторних – частіше до побутових (алергени кліщів домашнього пилу або домашніх тварин), тоді як у дітей з пізнім початком АД чутливість виявляють рідше [36].

Також необхідно пам’ятати, що споживання харчових продуктів без наявної харчової алергії (ХА) або вплив респіраторних алергенів рідко є причиною загострення АД. Тому уникати прийому конкретних продуктів харчування слід лише за наявності у пацієнта клінічно підтвер­дженої ХА на ці продукти, а не на основі безсимптомної сенсибілізації.

Водночас АД у дитини може бути передвісником інших атопічних захворювань, зокрема бронхіальної астми (БА) та/або алергічного риніту (АР). Є дані, що в дитини з помірним або тяжким перебігом АД ризик розвитку астми може досягати 50%, АР – 75% [6]. Багаторічний досвід показує, що ключову роль у маніфестації астми та/або АР при АД відіграють інфекційні чинники, серед яких найчастішими є респіраторно-синцитіальний вірус, риновіруси, аденовіруси, віруси грипу і парагрипу, коронавіруси та інші, а також бактерійні та грибкові патогени.

Останні відіграють роль і в тяжкості перебігу АД. Свого часу ADRN (Atopic Dermatitis Research Network– Мережа дослі­джень атопічного дерматиту) повідомила, що 43% пацієнтів з АД (будь-якого ступеня тяжкості) колонізовані Staphylococcus aureus. Ця підгрупа пацієнтів характеризувалась сильнішою дисфункцією шкірного бар’єра, більшою тяжкістю захворювання і сенсибілізацією до алергенів, а також підвищеними рівнями сироваткового IgE та біомаркерами Th2-запального процесу порівняно з неколонізованими S. aureus пацієнтами з AД [30]. S. aureus, пов’язаний з AД, виробляє численні цито­токсини, які необхідні для утримання бактерії на шкірі та підвищують сприйнятливість організму до вірусних інфекцій [25].

Окрім цитотоксинів усі патогенні штами S. aureus виробляють суперантигени – це велика родина білків, які стимулюють Тh-2-імунну відповідь, а також призводять до деструкції епітеліальних клітин з вивільненням інтерлейкінів (IL)-23, -6 та -33 [31]. Тоді як цитотоксини діють локально, знищуючи імунокомпетентні клітини та кератиноцити, суперантигени діють локально та системно, змінюючи структурні клітини та впливаючи на адаптивний імунітет [28].

Іншими потенційними факторами вірулентності S. aureus є ліпаза та різні протеази [23].

Malassezia spp. – це низка ліпофільних дріж­джів, які є найпоширенішими коменсалами на здоровій шкірі людини. Незважаючи на роль коменсалу, визначена їх патогенна роль при АД. Ці ліпофільні дріж­джі продукують різноманітні імуногенні білки, які стимулюють синтез специфічних IgE та можуть індукувати вивільнення прозапальних цитокінів [19]. Крім того, Malassezia spp. індукують аутореактивні Т-клітини, які перехресно реагують з грибковими білками і подібними до них людськими. Ці механізми сприяють аутоімунному запаленню шкіри при АД і, таким чином, посилюють тяжкість перебігу захворювання [12].

У сукупності вплив зазначених чинників призводить до змін імунної відповіді, що підкреслює провідну роль імунних механізмів у формуванні АД. Власне, теорія імунологічного дисбалансу визначає, що АД є результатом порушень у клітинній ланці імунної відповіді.

У першу чергу, AД характеризується підвищеним рівнем у шкірі еозинофілів, нейтрофілів та опасистих клітин, лімфоцитарною інфільтрацією шкіри. Серед лімфоцитів активуються Т-хелпери 1-, 2-, 17- і 22-го типів, а також регуляторні Т-лімфоцити [26, 27]. Зокрема, при гострій формі АД переважає Th2-диференціація наївних CD4+-Т-клітин. Це спричинює підвищене вироблення антизапальних цитокінів – IL-4, IL-5 та IL-13, що стимулює продукування IgE, при цьому Th1-імунна відповідь пригнічується.

По-друге, на сьогодні доведено, що вже первинні дефекти шкірного бар’єра є однією з основних причин маніфестації AД. Структурні і функціональні порушення у кератиноцитах спричинюють зміни імунних реакцій через експресію TSLP, IL-33 та IL-25, що призводить до подальшого системного виробництва цитокінів 2-го типу [27].

Дослі­дження останніх років показують, що психоневрологічні розлади та емоційні стресори є важливими в розвитку АД і його тяжкому перебігу. Численні загострення АД на тлі тривалої ремісії за роки повномасштабної війни в Україні повністю підтвер­джують зв’язок між АД і стресом.

Стрес порушує функцію шкірного бар’єра та сприяє дисбалансу імунної відповіді в бік Тh2-клітинного типу. Крім того, особи з AД мають успадкований гіпоталамічний дефіцит, який порушує нормальну функцію гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі. Нейропептиди, що вивільняються в шкірі, також можуть опосередковувати нейрогенне запалення, у тому числі дегрануляцію опасистих клітин. Необхідно зазначити, що психологічний стрес і симптоми АД утворюють порочне коло.

Власне, наявність АД значно погіршує якість життя (ЯЖ) пацієнтів і членів їхніх родин через зовнішній вигляд людини, свербіж, подекуди дуже інтенсивний, порушення сну, зменшення концентрації уваги тощо. Окрім цього, догляд за атопічною шкірою потребує значних економічних витрат. Опубліковано численні дані, де тяжкість АД, оцінена пацієнтом, корелювала зі зниженням ЯЖ, пов’язаної зі здоров’ям (HRQL) [2, 11]. Наприклад, за даними опитування пацієнтів з АД з використанням Short Form-36 Health Survey (SF-36) і Dermatology Life Quality Index (DLQI), вони мали нижчі показники життєвої енергії, соціального функціонування та психічного здоров’я порівняно з особами в загальній популяції [20].

Цікавим видається одне з останніх дослі­джень, у якому порівнювали ступінь стресу та погіршення дерматологічних індексів ЯЖ в пацієнтів з AД і здорових осіб контрольної групи, а також дослі­джували нейропептиди та нейротрофіни, пов’язані зі стресом, при AД. У результаті всі параметри, за винятком Beck Depression Inventory, були вірогідно вищими у пацієнтів з AД порівняно зі здоровими особами групи контролю. А серед клінічних параметрів лише свербіж позитивно корелював зі станом тривоги (R=0,573, p<0,05) і характерною тривожністю (R=0,525, p<0,05). Крім того, кількість та активність нейропептидних Y-позитивних клітин була значно більшою в епідермісі пацієнтів з AД, ніж у здорових осіб. Автори дійшли висновку, що тривога може бути пов’язана з індукуванням свербежу через нейропептид Y і фактор росту нервів [20].

Більшість лікарів-практиків зазначають, що саме нестерпний свербіж є ключовим симптомом, який спонукає дорослого пацієнта з АД звернутись до лікаря [35]. Вважається, що в пацієнтів з АД знижується поріг свербежу через сухість шкіри. Зниження порогу свербежу також частково пов’язане зі збільшенням кількості інтраепідермальних нервових волокон і сенсибілізацією сенсорних нервів IL-33, що виробляється і секретується кератиноцитами [32]. Така шкіра схильна до свербежу через зовнішні механічні подразники (тертя одягу) та ендогенні медіатори свербежу, а саме: аміни (гістамін), протеази, опіоїди, метаболіти ліпідного обміну (простагландини, лейкотрієни), нейропептиди, цитокіни, фактори активації тромбоцитів, фактори росту нервових клітин [3] (рис. 1).

При виникненні свербежу пацієнт, як правило, починає розчісувати шкіру, руйнуючи шкірний бар’єр. Як сказано вище, порушення шкірного бар’єра дає змогу проникнути в епідерміс зовнішнім алергенам та інфекційним агентам, що, в свою чергу, призводить до посилення індукції запальних реакцій 2-го типу з виділенням IL-4, IL-13 та IL-31.

Ці цитокіни впливають на сенсорні нервові волокна, спричинюючи подальше наростання свербежу. Це порочне коло стає негативною спіраллю, яка призводить до тяжкого перебігу АД. Тому для лікування АД контроль свербежу має важливе значення, а складний механізм тріадного зв’язку «шкірний бар’єр – нейроімунна система» реалізації свербежу робить принциповим пошук його інгібіторів.

Відносна безпека і широка доступність зробили пер­оральні антигістамінні препарати (АГП) дуже популярним вибором для лікування атопічного свербежу [14]. Як сказано вище, дослі­дження останніх двох десятиліть визначили, що механізм свербежу при AД значною мірою не є гістамінергічним, а отже, АГП можуть бути не найефективнішим варіантом лікування [34]. Крім того, кількість доказів, що підтвер­джують їх використання при AД, відносно слабка, оскільки на сьогодні не повідомлялося про великі рандомізовані плацебо-контрольовані дослі­дження. Систематичний огляд АГП ІІ покоління, таких як фексофенадин, цетиризин або лоратадин, не виявив жодних доказів того, що ці препарати ефективні щодо зменшення атопічного свербежу [22].

У дослі­дженні, у якому взяли участь 795 дітей з AД, щоденний прийом цетиризину виявився ефективним у зменшенні оцінки АД за SCORAD, однак у поєднанні з топічними кортикостероїдами [7]. В іншому дослі­дженні за участю 400 дорослих пацієнтів з AД щоденний прийом фексофенадину зменшував свербіж більше, ніж плацебо, але це зменшення було мінімальним і, ймовірно, не було клінічно значущим [18].

Загалом, за вітчизняним уніфікованим протоколом 2016 р. [37] і європейськими рекомендаціями [33], пер­оральні АГП не рекомендовані пацієнтам з AД, які не мають кропив’янки. Однак седативні АГП (І покоління) можуть мати певну користь у пацієнтів з порушеннями сну внаслідок нічного загострення свербежу [29]. Проте пошук дієвих і доступних препаратів для зменшення свербежу, а разом з цим і покращення ЯЖ пацієнтів з АД триває.

У цьому контексті розглядається можливість використання рупатадину фумарату для симптоматичної терапії АД. Нині на фармацевтичному ринку України рупатадину фумарат представлений під ТМ Рупафін.

Рупафін належить до АГП ІІ покоління і є антагоністом гістаміну тривалої дії з вибірковою периферичною антагоністичною активністю до Н1-рецепторів, а також до рецепторів фактора активації тромбоцитів (ФАТ). Деякі з його метаболітів (дезлоратадин і його гідроксильовані метаболіти) зберігають антигістамінну активність і можуть частково підтримувати загальну ефективність препарату.

Дослі­дження рупатадину фумарату in vitro у високій концентрації показали гальмування дегрануляції опа­систих клітин, спричинене імунними та неімунними подразниками, а також індукування синтезу прозапальних цитокінів (зокрема TNF-α) опасистими клітинами та моноцитами. Ефективність і безпека рупатадину фумарату доведена в численних закордонних клінічних дослі­дженнях для симптоматичної терапії хронічної ідіопатичної кропив’янки [10, 16], інших видів кропив’янок [1, 10] та АР [2, 8, 10]. Проте дослі­джень щодо симптоматичної ефективності рупатадину фумарату в комплексному лікуванні АД та інших дерматитів невелика кількість.

Зокрема, в японських дослі­дженнях цей препарат у дозах 10 мг і 20 мг продемонстрував хорошу ефективність щодо зменшення свербежу [9, 17]. Клінічно припускають, що полегшення свербежу при захворюваннях шкіри пов’язане з впливом на ФАТ. Тож у Японії рупатадину фумарат дозволений для комплексного лікування захворювань шкіри (наприклад, екземи) у дітей і дорослих [13]. Важливо, що при більшості зазначених вище патологічних станів рупатадину фумарат продемонстрував безпеку і хорошу переносимість у дозах 10 мг (1 таблетка) і 20 мг, а при хронічній спонтанній і холодовій кропив’янках – у дозі 40 мг, у т. ч. при тривалому використанні [1, 10].

У багатьох західних країнах призначення АГП ІІ покоління off-label є звичайним при багатьох дерматологічних і/або системних захворюваннях, за яких хронічний свербіж є основним симптомом. Керуючись даними наукової літератури, проведено власні спостереження з метою оцінки впливу тривалого застосування рупатадину фумарату на тяжкість перебігу, лікування АД та ЯЖ пацієнтів з АД.

На консультативний прийом (липень 2022 р. – жовтень 2024 р.) звернулись 32 особи, серед яких 13 (40,6%) жінок і 19 (59,4%) чоловіків віком 35 (27; 38) років. Більшість із них 19 (72,0%) – пацієнти з числа тимчасово переселених осіб і біженців, які наразі проживають за кордоном. За наявності відповідних скарг, даних об’єктивного огляду і результатів лабораторних дослі­джень (загальних, біохімічних, специфічних алергологічних) на підставі критеріїв Уніфікованого клінічного протоколу «Атопічний дерматит» від 04.07.2016 [37] пацієнтам діагностовано середньотяжкий перебіг АД (SCORAD у діапазоні 20-40), стадія загострення. З них у 13 (40,6%) – був супутній АР інтермітуючий/персистуючий середньотяжкого ступеня, а в 6 (18,7%) – БА легкого або середньотяжкого ступеня, атопічний фенотип, контрольована.

Пацієнти отримували базисну терапію супутньої алергічної патології з періодичним контролем в отоларингологів, алергологів, пульмонологів, сімейних лікарів. Слід також відмітити, що 9 (28,1%) пацієнтів отримували антидепресанти (переважно селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну), а 12 (37,5%) осіб періодично застосовували седативні фітопрепарати.

Для лікування АД призначали топічні глюкокортикостероїди (ТГКС), топічні інгібітори кальциневрину (ТІК), препарати з пом’якшувальною та захисною дією (емоленти). У разі погіршення запального процесу на шкірі та відсутності належного ефекту від інтенсивної терапії місцевими засобами пацієнтам було передбачено короткий курс пероральних системних ГКС [33].

Рупатадину фумарат призначали у дозі 10 мг (одна таблетка) один раз на добу незалежно від прийому їжі. Тривалість лікування становила 3 місяці. У разі відсутності клінічної ефективності впродовж 14 днів заплановано подвоїти дозу препарату – по 10 мг двічі на добу.

Пацієнти були поділені на дві групи: перша група (15 осіб) приймала базисну місцеву терапію АД за призначеною схемою; друга (17 осіб) – аналогічну базисну місцеву терапію з додаванням рупатадину фумарату.

Тяжкість симптомів AД оцінювали за шкалою SCORAD [37], при цьому виокремили суб’єктивну оцінку свербежу за даними візуальної аналогової шкали (ВАШ; від 0 до 10 балів).

Якість життя пацієнтів з АД оцінювали за Dermatology Life Quality Index (DLQI). Показник DLQI розраховували шляхом підсумовування балів кожного запитання (максимум 30 і мінімум 0 балів). Чим вища оцінка, тим більше погіршується ЯЖ.

Застосування ТГКС реєстрували за п’ятибальною шкалою під час кожного візиту: жодного разу (1), час від часу (2), через день/кілька днів (3), один раз на день (4), двічі на добу (5).

Оцінка тяжкості перебігу, лікування АД і ЯЖ пацієнтів з АД проводилась під час 4 візитів: до початку лікування, через 2 тижні (14-15 днів) після початку лікування, через 1 місяць лікування, через 3 місяці лікування.

За результатами дослі­дження, пацієнти обох груп достовірно не відрізнялися між собою за статтю (р=0,974), віком (р=0,248), оцінкою тяжкості АД за шкалою SCORAD (р=0,966) і дерматологічним індексом ЯЖ (р=0,585) (табл. 1).

За даними однофакторного дисперсійного аналізу, протягом 3 місяців спостереження у пацієнтів 1-ї групи на тлі базисної терапії спостерігалося достовірне зниження тяжкості АД за шкалою SCORAD (F=19,8; p=0,001). Схожа картина також виявлялася у пацієнтів 2-ї групи, що отримували базисну терапії разом з рупатадину фумаратом.

Так, за даними однофакторного дисперсійного аналізу, у пацієнтів 2-ї групи за 3 місяці спостереження спостерігалося достовірне зниження показників тяжкості АД за шкалою SCORAD (F=56,4; p=0,001). Детальний аналіз динаміки цього показника показав, що у 8 (47,0%) пацієнтів 2-ї групи не спостерігалося зниження показника SCORAD та інтенсивності свербежу на 2-му тижні лікування (див. таблицю 1). З огляду на це, цим пацієнтам було рекомендовано збільшити дозу рупатадину фумарату вдвічі. Надалі на 1-му та 3-му місяцях спостереження у пацієнтів, які отримували підвищену дозу рупатадину фумарату, фіксувалося достовірне зниження показника SCORAD з 38 (33,25; 42,25) до 32 (28,5; 35,25) балів (р=0,0011) та 31 (27,5; 34,25) бала (р=0,0008) відповідно.

На тлі проведеного лікування на 2-му тижні у пацієнтів обох груп спостерігалась тенденція до покращення основних симптомів АД, а бальна оцінка тяжкості АД (р=0,220) та DLQI (р=0,386) не відрізнялися між групами.

Водночас у 1-й місяць терапії у пацієнтів 1-ї групи фіксувалися достовірно вищі показники тяжкості АД порівняно з 2-ю групою (33 (16,5; 37,5) бали проти 25 (18; 31) балів, р=0,041) та вищі значення DLQI (12 (9,5; 17) балів проти 8 (7; 14) балів, р=0,047) (див. таблицю 1).

Схожа ситуація спостерігалася і на 3-му місяці спостереження, коли у пацієнтів 1-ї групи виявлялися достовірно вищі показники тяжкості перебігу АД за шкалою SCORAD (33 (17; 36) бали проти 26 (18; 30) балів, р=0,046) та вищі значення DLQI (12 (7,5; 18,5) балів проти 8 (7; 14) балів, р=0,043) (див. таблицю 1).

Що стосується оцінки DLQI, то відзначалося достовірне покращення якості життя у пацієнтів як 1-ї, так і 2-ї групи. Зокрема, у пацієнтів 1-ї групи спостерігали достовірне зниження показника DLQI на тлі базисної терапії (F=11,5; p=0,001) (рис. 2). У пацієнтів 2-ї групи також спостерігалася достовірна негативна динаміка цього показника (F=63,5; p=0,001) (рис. 3).

Отже, у пацієнтів обох груп результати ефективності лікування як за оцінкою SCORAD, так і за оцінкою ЯЖ були очевидними з вірогідно кращою динамікою ефективності вже після 1-го місяця лікування у 2-й групі.

Щодо суб’єктивної оцінки інтенсивності свербежу, то, за даними ВАШ, в обох групах фіксувалося достовірне зниження інтенсивності свербежу протягом періоду спостереження (р=0,001) (табл. 2). Водночас вже після першого місяця лікування у пацієнтів 2-ї групи, які додатково отримували рупатадину фумарат, спостерігали достовірно нижчі значення цього показника (р=0,034) (див. таблицю 2).

Окрім цього, аналіз застосування ТГКС продемонстрував, що пацієнти 2-ї групи вже на другому місяці лікування достовірно рідше використовували ТГКС (р=0,032) (рис. 4), а період застосування зовнішньої базисної терапії загалом у них був коротшим (65±7 днів) порівняно з пацієнтами 1-ї групи (76±7 днів).

Важливо відмітити, що, по-перше, за час лікування жоден з пацієнтів обох груп не потребував призначення пероральних системних ГКС, а по-друге, у пацієнтів із персистуючим супутнім АР у 2-й групі зменшились симптоми свербежу, закладеності носа і виділення слизистого секрету. Ці пацієнти припинили застосування назальних ГКС.

За оцінкою пацієнтів, переносимість рупатадину фумарату відзначалась як хороша – 15 (88,2%), як задовільна – 2 (11,8%) особи. Власне, у двох хворих, які приймали подвійну дозу препарату та оцінили переносимість препарату як задовільну, спостерігалися сонливість і втома, які після відміни препарату пройшли самостійно.

Висновки

Звичайно, власні спостереження, які обмежені невеликою кількістю пацієнтів, не дають підстави для глобальних висновків чи рекомендацій щодо призначення рупатадину фумарату при веденні пацієнтів з АД. Окрім цього, низка пацієнтів обох груп зі супутньою алергічною патологією додатково приймала інгаляційні чи назальні ГКС. Також слід ураховувати прийом антидепресантів і седативних фітопрепаратів, що могло впливати на суб’єктивну оцінку пацієнтами свого стану. Однак, навіть враховуючи зазначені нюанси, застосування рупатадину фумарату продемонструвало ефективність, у першу чергу щодо усунення свербежу в пацієнтів з АД, покращення ЯЖ і зменшення використання ТГКС. Загалом лікування пацієнтів з АД є комплексним і часто потребує персоніфікованого підходу, а також консультації суміжних спеціалістів. Для оцінки справжньої клінічної ефективності рупатадину фумарату для симптоматичного лікування АД необхідні рандомізовані контрольовані дослі­дження.

Література

1. Abajian M, Curto-Barredo L, Krause K, et al. Rupatadine 20 mg and 40 mg are effective in reducing the symptoms of chronic cold urticaria. Acta Derm Venereol. 2016;96:56-9.

2. Ali F, Vyas J, Finlay AY. Counting the Burden: Atopic Dermatitis and Health-related Quality of Life. Acta Derm Venereol. 2020 Jun 9;100(12): adv00161. doi: 10.2340/00015555-3511.

3. Andre F, Fluhr JW, Hawro T, Church, Maurer M, Metz M. Characterization of cowhage-induced pruritus in inflamed and non-inflamed skin. JEADV. 2020;34;202-206. DOI: 10.1111/jdv.15871.

4. Angles MV, Antonietti CA, Torre AC, Franzé EJ, Mazzuoccolo L D, Parisi CA Prevalence of atopic dermatitis in adults. An Bras Dermatol. 2021 Nov 26;97(1):107-109. doi: 10.1016/j.abd.2020.10.016

5. Asher MI, Montefort S, Björkstén B, Lai CK, Strachan DP, Weiland SK et al. Worldwide time trends in the prevalence of symptoms of asthma, allergic rhinoconjunctivitis, and eczema in childhood: ISAAC Phases One and Three repeat multicountry cross-sectional surveys. Lancet. 2006 Aug 26;368(9537):733-43. doi: 10.1016/S0140-6736(06)69283-0.

6. Custovic A, Custovic D, Bukvić BK, Fontanella S, Haider S. Atopic phenotypes and their implication in the atopic march Expert Rev Clin Immunol. 2020 Sep;16(9):873-881. doi: 10.1080/1744666X.2020.1816825.

7. Diepgen TL. Long-term treatment with cetirizine of infants with atopic dermatitis: a multi-country, double-blind, randomized, placebo-controlled trial (the ETAC trial) over 18 months. Pediatr Allergy Immunol. 2002;13(4):278-286. doi:10.1034/j.1399-3038.2002.01047.x.

8. Dubertret L, Zalupca L, Cristodoulo T, et al. Once- daily rupatadine improves the symptoms of chronic idiopathic urticaria: a randomised, doubleblind, placebo-controlled study. Eur J Dermatol. 2007;17:223-8.

9. Fukasawa T, Yoshizaki-Ogawa A, Enomoto A, Miyagawa K, Sato S, Yoshizaki A. Pharmacotherapy of itch-antihistamines and histamine receptors as g protein-coupled receptors. Int J Mol Sci. 2022;23(12):6579.https://doi.org/10.3390/ijms23126579

10. Gimenez-Arnau A, Pujol RM, Ianosi S, et al. Rupatadinein the treatment of chronic idiopathic urticaria: a double-blind, randomized, placebo-controlled multicentre study. Allergy. 2007;62:539-46.

11. Gochnauer H, Valdes-Rodriguez R, Cardwell L, Anolik RB. The Psychosocial Impact of Atopic Dermatitis. Adv Exp Med Biol. 2024;1447:69-81. doi: 10.1007/978-3–031-54513–9_7.

12. Glatz M, Bosshard PP, Hoetzenecker W, Schmid-Grendelmeier P. The Role of Malassezia spp. in Atopic Dermatitis J Clin Med. 2015 May 29;4(6):1217-1228. doi: 10.3390/jcm4061217

13. Hide M, Suzuki T, Tanaka A, Aoki H. Long-term safety, and efficacy of rupatadine in Japanese patients with itching due to chronic spontaneous urticaria, dermatitis, or pruritus: a 12-month, multicenter, open-label clinical trial. J Dermatol 2019;94(3):339-345. https://doi.org/10.1016/j.jdermsci.2019.05.008.

14. He A, Feldman SR, Fleischer AB Jr. An assessment of the use of antihistamines in the management of atopic dermatitis. J Am Acad Dermatol. 2018;79(1):92-96. doi:10.1016/j.jaad.2017.12.07759

15. http://mtd.dec.gov.ua/index.php/uk/haluzevistandarty-ta-klinichni nastanovy/item/79-atopichnyi-dermatyt

16. Izquierdo I, Merlos M, Garcia-Rafanell J. Rupatadine: a new selective histamine H1 receptor and platelet- activating factor (PAF) antagonist. A review of pharmacological profile and clinical management of allergic rhinitis. Drugs Today. 2003;39:451-68.

17. Jenks PJ, Kavanagh GM, Brooks J, Bradfield JW, Archer CB. Comparison of weal and flare responses to platelet activating factor (PAF) and histamine, and the ultrastructural effects of PAF in the skin of atopic and normal subjects. Clin Exp Dermatol. 1999;24(2):112-117. https://doi.org/10.1046/j.1365-2230.1999.00429.x

18. Kawashima M, Tango T, Noguchi T, Inagi M, Nakagawa H, Harada S. Addition of fexofenadine to a topical corticosteroid reduces the pruritus associated with atopic dermatitis in a 1-week randomized, multicentre, double-blind, placebo-controlled, parallel-group study. Br J Dermatol. 2003;148(6):1212-1221. doi:10.1046/j.1365-2133.2003.05293.x.

19. Kaga M, Sugita T, Nishikawa A, Wada Y, Hiruma M, Ikeda S. Molecular analysis of the cutaneous Malassezia microbiota from the skin of patients with atopic dermatitis of different severities. Mycoses. 2011;54 doi: 10.1111/j.1439-0507.2009.01821.x.

20. Kiebert G, Sorensen SV, Revicki D, Fagan SC, Doyle JJ, Cohen, Fivenson D. Atopic dermatitis is associated with a decrement in health-related quality of life. Int J Dermatol. 2002 Mar;41(3):151-8. doi: 10.1046/j.1365-4362.2002.01436.x.

21. Leung DY, Diaz LA, DeLeo V, Soter NA. Allergic and immunologic skin diseases. JAMA. 1997;278:1914-23.2

22. Matterne U, Böhmer MM, Weisshaar E, Jupiter A, Carter B, Apfelbacher CJ. Oral H1 antihistamines as «add-on» therapy to topical treatment for eczema. Cochrane Database Syst Rev. 2019;1(1): Cd012167.

23. Merriman J.A, Mueller E.A, Cahill M. P. et al. Temporal and racial differences associated with atopic dermatitis Staphylococcus aureus and encoded virulence factors mSphere. 2016; 1: e00295-16

24. Moosbrugger-Martinz V, Leprince C, Méchin M–C, Simon M, Blunder S, Gruber R et al. Revisiting the Roles of Filaggrin in Atopic Dermatitis Int J Mol Sci. 2022 May 10;23(10):5318. doi: 10.3390/ijms23105318.

25. Moran M.C, Cahill M.P, Brewer M. G. et al Staphylococcal virulence factors on the skin of atopic dermatitis patients mSphere. 2019; 4: e00616-e00619

26. Pareek A, Kumari L, Pareek A, Chaudhary S, Ratan Y, Janmeda P. et al. Atopic Dermatitis: Insights into Pathophysiology, Therapeutic Advances, and Future Perspectives Cells 2024, 13(5), 425; https://doi.org/10.3390/cells13050425

27. Peck Y. Ong Atopic dermatitis: Is innate or adaptive immunity in control? A clinical perspective Front. Immunol., 27 July 2022 Sec. Molecular Innate Immunity Volume 13-2022 | https://doi.org/10.3389/fimmu.2022.943640

28. Schlievert P.M, Roller R.J, Kilgore S. H. et al Staphylococcal TSST-1 association with eczema herpeticum in humans mSphere. 2021; 6, e0060821

29. Sidbury R, Davis DM, Cohen DE, et al. Guidelines of care for the management of atopic dermatitis: section 3. Management and treatment with phototherapy and systemic agents. J Am Acad Dermatol. 2014;71(2):327-349. doi:10.1016/j.jaad.2014.03.030.

30. Simpson E.L, Villarreal M, Jepson B. et al Patients with atopic dermatitis colonized with Staphylococcus aureus have a distinct phenotype and endotype J Invest Dermatol. 2018; 138:2224-2233

31. Spaulding A.R, Salgado-Pabón W, Kohler, P.L. et al Staphylococcal and streptococcal superantigen exotoxins Clin Microbiol Rev. 2013; 26:422-447

32. Tominaga M, Takamori K. Peripheral itch sensitization in atopic dermatitis. Allergology International Volume 71, Issue 3, July 2022, Pages 265-277 https://doi.org/10.1016/j.alit.2022.04.003

33. Wollenberg A, Barbarot S, Bieber T, Christen-Zaech S. et al. Consensus-based European guidelines for treatment of atopic eczema (atopic dermatitis) in adults and children: part I. JEADV, 2018; 32: 657-682.

34. Yosipovitch G, Papoiu AD. What causes itch in atopic dermatitis? Curr Allergy Asthma Rep. 2008;8(4):306-311. doi:10.1007/s11882-008–0049-z.

35. Калюжна Л.Д, Петренко А. В. Cвербіж – це не тільки атопічний дерматит. Астма та Алергія, 2020:4;48-52.

36. Солошенко Е.М, Шевченко З.М, Ярмак Т.П, Стулій О.М, Пятикоп І. О., Тихонова І. О. Полівалентна сенсибілізація до харчових алергенів і лікарських засобів у хворих на поширені дерматози з ускладненим алергологічним анамнезом. Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология 2018;1-4:115-118.

37. Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Атопічний дерматит» від 04.07.2016. Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2017;1-derma:51-58

Atopic dermatitis: search for approaches to improve the effectiveness of symptomatic therapy

S.O. Zubchenko,
Lviv National Medical University named after Danylo Halytskyi

Abstract

The article discusses the possibilities of using second-generation AGPs, in particular, rupatadine fumarate, in the treatment of atopic dermatitis, and presents data from a study comparing the efficacy of therapeutic regimens that included the use of basic therapy alone or in combination with rupatadine fumarate at a regular or doubled dose. The efficacy of the drug was found to be based on improved quality of life, reduced pruritus and the need for topical glucocorticosteroids.

Key words: atopic dermatitis, antihistamines, rupatadine fumarate, dermatological quality of life index.