Розділи: Погляд фахівця |

Туберкульоз у медичних працівників – актуальна професійно зумовлена патологія

сторінки: 18-22

С.В. Зайков, д м.н., професор, Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, О.П. Литвинюк, ДУ «Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова»

Туберкульоз (ТБ) залишається актуальною проблемою для суспільства та системи охорони здоров’я більшості країн світу і сьогодні. Так, мікобактеріями туберкульозу (МБТ) інфікована приблизно третина населення Землі, і кожну секунду виникає новий випадок інфекції. У 2014 р. 9,6 млн людей захворіли на ТБ та 1,5 млн – померли від нього. При цьому останніми роками зростанню захворюваності на ТБ та смертності від нього у світі сприяє епідемія ВІЛ-інфекції, а також множинна лікарська стійкість МБТ. Серед причин смертності від інфекційних хвороб ТБ належить друге місце після ВІЛ-інфекції [37].

За прогнозами низки авторів, до 2030 р. очікується 199–241 млн нових випадків захворювання і 67–87 млн смертей від ТБ [36], і якщо інтенсивність поширення інфекції збережеться на нинішньому рівні, то за наступні 50 років на ТБ захворіють не менше 0,5 млрд осіб, що свідчить про важливість вдосконалення існуючих стратегій виявлення, лікування та профілактики ТБ в різних країнах світу. Розподіл показника захворюваності на ТБ серед населення різних країн світу в 2014 р. відображений на рис. 1. Так, найвищі її показники спостерігаються в країнах Африки на південь від Сахари (до 150–400 на 100 тис. населення), а найбільше абсолютне число хворих на ТБ зареєстровано в Південно-Східній Азії.

Рис. 1. Розподіл захворюваності на ТБ серед населення різних країн світу в 2014 р.

На жаль, Україна в рейтингу ВООЗ посідає друге місце в Європі після Росії за пріоритетністю боротьби з ТБ. Складна епідемічна ситуація з ТБ в нашій країні була проголошена ще в 1995 р. і продовжувала погіршуватися до 2005 р., все більше стаючи вкрай важливою соціальною проблемою. З 2006 р. фахівці почали зазначати позитивну динаміку показників захворюваності та смертності від ТБ після 15-річного погіршення ситуації [30]. Лише за останні декілька років захворюваність на ТБ серед населення припинила зростати, але вкрай швидкими темпами поширюється хіміорезистентний ТБ та ко-інфекція ТБ/ВІЛ/СНІД. Все це значно погіршує ситуацію в нашій країні та ускладнює лікування хворих, підвищує летальність серед них.

Отже, ситуація щодо ТБ на сьогодні в Україні залишається дуже складною. Ця проблема віддзеркалює соціально-економічний стан країни, благополуччя населення, ступінь розвитку медичної допомоги, в тому числі і фтизіатричної служби загалом.

В Україні ТБ сьогодні є найпоширенішою інфекційною хворобою, котра посідає перше місце в структурі смертності населення від інфекційної патології. Але навіть в умовах такої складної ситуації продовжується згортання протитуберкульозних закладів внаслідок недостатнього їх фінансування. За прогностичними даними, ситуація з ТБ в Україні не набуде істотної стабілізації в найближчі 15 років, адже необхідні і позитивні соціально-економічні зрушення, і забезпечення фінансування протитуберкульозних заходів для вирішення злободенних проблем, пов’язаних з ТБ [24].

Відомо, що більшу частку хворих на ТБ складають особи груп підвищеного ризику з даного захворювання, до яких належать і медичні працівники (МП). До недавна захворюваності на внутрішньолікарняні інфекції МП приділялася недостатня увага [28]. Нині ця проблема є однією з найбільш гострих в низці невідкладних завдань, що стоять перед системою охорони здоров’я, оскільки саме МП є контингентом високого ризику розвитку ТБ.

Згідно з результатами досліджень, які проводились у різних країнах світу, до групи підвищеного ризику інфікування та захворювання на ТБ належать МП всіх лікувально-профілактичних закладів, у тому числі й протитуберкульозного профілю, що контактують з хворими, які виділяють МБТ, а також інші МП, що потенційно контактують з джерелами ТБ-інфекції. За даними різних авторів, захворюваність МП на ТБ (див. таблицю) у 4–99 разів вища, ніж решти населення [23, 33, 35].

Професійний ризик захворювання на ТБ МП

Місце роботи

Коефіцієнт показника захворюваності на ТБ (відносно показника захворюваності на ТБ серед населення загалом)

Амбулаторні заклади

4,2–11,6

Стаціонари ЗЛМ

3,9–36,6

Стаціонари ПТЗ

14,6–99,0

Відділення екстреної допомоги

26,6–31,9

Бактеріологічні лабораторії

78,9

Примітки: ЗЛМ – заклади загальної лікувальної мережі; ПТЗ – протитуберкульозні заклади.

 

Відомості щодо ситуації з ТБ серед МП у різних країнах світу, на жаль, обмежені, але навіть ті дані, що доступні, свідчать про важливість цієї проблеми. Так, у деяких країнах (Румунія, Латвія, Аргентина) за період 1997–1999 рр. поширеність ТБ серед МП перевищувала загальну захворюваність серед населення в 1,5–3 рази, резистентні штами МБТ виявляли у 38,0% хворих, а в лікарнях захворюваність на ТБ серед МП була в 30–90 разів вищою саме серед лікарів [34]. В Естонії загальна захворюваність на ТБ серед МП за період 1994–1998 рр. збільшилася з 25,8 до 56,4 на 100 тис. МП; а серед МП ПТЗ – з 60,0 до 100,0 на 100 тис. МП відповідних установ [32].

Невтішною є ситуація і в Кореї, оскільки захворюваність на ТБ серед МП більше ніж у 14 разів вища, ніж у країні загалом: 1,05 і 0,073% відповідно. Найвищий рівень захворюваності на ТБ (1,81%) був виявлений у медичних сестер; на другому місці (0,95%) опинився персонал лікарні, який не мав прямого відношення до лікування хворих на ТБ; а серед лікарів захворюваність на ТБ становила 0,58%. Медичні сестри, котрі працювали в пульмонологічних відділеннях, часто відвідуваних хворими на ТБ, виявилися схильними до розвитку цього захворювання майже в 3,5 раза частіше, ніж їхні колеги з інших відділень [11].

У структурі професійних захворювань працівників медичних установ Російської Федерації (РФ) перше рангове місце посідає ТБ органів дихання, на частку якого припадає більше половини (50,4–67,9%) всіх реєстрованих професійних захворювань. Захворюваність на ТБ персоналу ПТЗ в 4–18 разів, а працівників судово-медичної експертизи – в 50 разів вище показників захворюваності населення (82 на 100 тис. населення у 1998–2003 рр.) цієї країни. В структурі професійних хвороб ТБ посідає провідне місце, складаючи 48–62 і 12–50% відповідно.

У професійній структурі працівників ЗЛМ м. Москви, що захворіли на ТБ у 2006–2008 рр., середній медичний персонал склав 45%, лікарі – 24%, молодший медичний персонал – 15%, працівники адміністративно-господарчої частини (АГЧ) – 16%. Рівень захворюваності на ТБ фельдшерів станцій швидкої медичної допомоги (339,4 на 100 тис. працівників за фахом) був найвищим серед показників захворюваності всіх медичних спеціальностей і перевищував середній рівень захворюваності всього середнього медичного персоналу в 9 разів, лікарів – у 10 разів. Найбільша кількість МП, хворих на ТБ, реєструвалася в найбільш працездатному віці – від 25 до 54 років, а питома вага їх становила 70% у структурі всіх захворілих на ТБ [31].

Е.А. Бородуліна та Б.Е. Бородулін [7] встановили, що захворюваність МП зросла з 19 до 189,1 на 100 тис., тобто майже в 10 разів. Так, захворюваність МП у 2001 р. перевищувала захворюваність населення в 3 рази, серед лікарів вона становила 236,4 на 100 тис., середнього і молодшого медичного персоналу – 157,5 на 100 тис., що перевищило захворюваність на даній території (3,9 і 2,6 відповідно). Серед хворих на ТБ МП переважали жінки (2:1).

Найбільша захворюваність (36,4%) була у лікарів віком від 20 до 29 років. За ступенем ризику зараження на першому місці опинився персонал та лікарі ЗЛМ (40,1%), потім – судово-медичної експертизи (18,2%), фтизіатричної (13,6%), психіатричної служби і на останньому місці – працівники аптек, стоматологи, працівники швидкої медичної допомоги. Обтяжив дану ситуацію той факт, що серед МП з ТБ виявилося 50% осіб з легеневими формами ТБ з бактеріовиділенням та 60% – з позалегеневим ТБ. При цьому серед МП відзначалася висока частота (48%) медикаментозної стійкості МБТ.

А.В. Сацук [25] провела дослідження з вивчення захворюваності на ТБ МП м. Москви та визначила основні професійні групи ризику: за профілем медичних установ – працівники ПТЗ; за професією – середній медичний персонал та працівники АГЧ в установах ЗЛМ, молодший медичний персонал в ПТЗ; за клінічним профілем – співробітники лабораторних, терапевтичних, патологоанатомічних і хірургічних відділень; за спеціальностями лікарів та середнього медичного персоналу різних закладів – патологоанатоми, лікарі клінічної лабораторії, хірурги, фтизіатри, фельдшери швидкої медичної допомоги, лаборанти клінічної лабораторії, фельдшери-лаборанти. Також вона встановила недостатньо високу питому вагу (45%) профілактичних медичних оглядів у структурі шляхів виявлення ТБ серед МП. У професійній структурі МП ЗЛМ м. Москви середній медичний персонал склав 45%, лікарі – 24%, молодший медичний персонал – 15%, працівники АГЧ – 16%.

Вказаним автором також була встановлена обернено пропорційна залежність між захворюваністю на ТБ МП м. Москви і стажем їх роботи в медичних установах. У структурі всіх хворих на ТБ працівників ЗЛМ 49% становили працівники зі стажем роботи в медичних установах менше 5 років. Виявлена обернено пропорційна залежність рівня захворюваності на ТБ співробітників ЗЛМ від їх віку. Так, у працівників ЗЛМ у віці до 30 років ризик захворіти на ТБ був в 16 разів вищим, ніж у віці понад 70 років. У співробітників ПТЗ, навпаки, з віком ризик захворіти на ТБ зростав. Так, у віці старше 60 років співробітники ПТЗ хворіли на ТБ в 3 рази частіше, ніж у віці від 31 до 60 років.

За даними Самарського центру професійної патології, в 1998 р. [3, 6] ТБ посідав 2-ге місце серед професійних захворювань МП. Крім того, аналіз захворюваності на вперше виявлений ТБ серед МП Самари показав її зростання за 1991–2001 рр. з 19,0 до 189,1 на 100 тис. МП, тобто майже в 10 разів. За цей період захворюваність на ТБ населення Самари зросла з 30,7 до 60,9 на 100 тис. (тобто лише в 2 рази). З представлених даних видно, що захворюваність МП у 2001 р. перевищує захворюваність населення в 3 рази. Так, захворюваність на ТБ лікарів в 2001 р. становила 236,4 на 100 тис., середнього та молодшого медичного персоналу – 157,5 на 100 тис., що перевищує захворюваність на вказаній території в 3,9 і 2,6 раза відповідно [6].

С.А. Бабанова [2] також проаналізувала професійну захворюваність МП в Самарі та встановила, що серед захворілих переважає середній МП. При цьому ТБ виникає як у МП ПТЗ (72%), так і в установах ЗЛМ – відділеннях торакальної хірургії, патологоанатомічних і судово-медичних бюро. Аналіз стажу роботи МП до моменту інфікування МБТ показав, що до зараження частіше схильні МП з невеликим стажем роботи – до 5 років, а при стажі від 21 до 25 років було зареєстровано лише 3 випадки захворювання.

В 2002–2012 рр. серед МП Ульянівської області РФ було зареєстровано 192 випадки ТБ. Структура захворілих на ТБ виглядала наступним чином: 16,1% – лікарі, 42,7% – середній медперсонал, 41,2% – молодший медичний персонал. Профіль медичних установ, в яких реєструвались випадки ТБ, був представлений так: стаціонари – 42,2%, дільниці та центральні районні лікарні – 18,7%, ПТЗ – 16,7%, поліклініки – 9,4%, заклади судово-медичної експертизи – 7,3%. У клінічній структурі ТБ, на щастя, переважали малі форми цього захворювання: інфільтративний – 48,9% та вогнищевий ТБ – 26,5% випадків [21].

Показник захворюваності на ТБ серед МП Удмурт­ської Республіки РФ також упродовж декількох років перевищував аналогічний показник серед населення. Найвищі показники захворюваності були зареєстровані в цьому регіоні в 2004–2007 рр. Упродовж наступних років намітилась тенденція до зниження захворюваності на ТБ працівників медичних установ, досягнувши мінімуму в 2007 р., – 89,9 на 100 тис. працівників, а до 2011 р. вона зменшилася ще в 2,3 раза, і вказаний показник становив 41,4 на 100 тис. осіб. Найчастіше в Удмуртській Республіці в 2002–2011 рр. на ТБ хворіли співробітники закладів ЗЛМ (44% випадків). Показник захворюваності МП ПТЗ був нестабільним, але значно перевищував такий серед інших МП.

Аналіз методів виявлення ТБ у МП показав, що в 45,0% захворювання виявлялось за зверненнями, тобто пасивним шляхом, а у 55,0% – активно, за даними профілактичних оглядів. У структурі клінічних форм ТБ у МП республіки провідне місце посідав інфільтративний ТБ – 66,0%, з них з виділенням МБТ – 31,1%. На другому місці в структурі ТБ в обстежених розташувався вогнищевий ТБ – 13,5% випадків. Третє рангове місце посіли позалегеневі форми ТБ (8,5%) та туберкульозний ексудативний плеврит (8,1%) [8].

У фтизіатричних установах Приморського краю РФ за період 1996–2014 рр. професійно-зумовлений ТБ був зареєстрований серед 30,1% лікарів, 27,5% представників середнього медичного персоналу, 32,3% молодшого медичного персоналу та в 10,1% технічного персоналу. У віковій структурі захворілих на ТБ переважали особи молодого та середнього віку (49,5 ± 2,3 року). Звернув на себе увагу той факт, що молодий вік і невеликий стаж роботи переважали у значної частини хворих на професійний ТБ, серед яких імовірно частіше зустрічалися особи, не інфіковані МБТ до початку їх контакту з джерелами даної інфекції. При цьому ТБ уражав працівників усіх вікових груп, але серед МП ПТЗ переважали особи старшого віку (53,7 ± 1,9 року). Стаж роботи МП, які захворіли на ТБ, коливався від 2 міс до 45 років, при середньому стажі 10,0 ± 1,4 року [4, 5]. Структура вперше встановленого ТБ за статтю, за даними автора, вказувала на те, що жінки-медики хворіли набагато частіше (75,7%), ніж чоловіки (24,3%).

ТБ у МП часто супроводжується формуванням хіміо­резистентних форм захворювання. Так, поширеність вказаних форм ТБ була вкрай високою (31,3% випадків) саме серед МП, особливо працюючих у ПТЗ (49,3%), що згодом негативно впливало на ефективність їх лікування [22]. За результатами дослідження М.А. Гайворонської [9], множинна стійкість МБТ до антимікобактеріальних препаратів (АМБП) у хворих на ТБ МП в 3,7 раза перевищувала таку в загальній популяції (14,3 проти 3,9%; р < 0,05). Т.І. Морозова [20] також виявила, що у хворих на ТБ МП реєстрували переважно поширені деструктивні легеневі процеси, що підтверджує високий ризик розвитку резистентності до АМБП.

У Білорусі ситуація з професійного ТБ також була несприятливою, але останнім часом стала покращуватися. Так, за період 2000–2011 рр. спостерігалося зниження захворюваності на ТБ МП зі 113 випадків у 2000 р. до 85 випадків у 2011 р., причому питома вага МП ПТЗ у загальній структурі захворюваності на ТБ МП коливалася від 26,4% у 2004 р. до 16,4% у 2011 р. Найбільше випадків захворювання на ТБ серед МП спостерігалось у медичних сестер – 37,9%, лікарів – 13,7%, фельдшерів – 5,6%, лаборантів та молодших медичних сестер – 6,5%. Захворювання частіше реєстрували в МП, стаж роботи яких становив менше 5 років – 39,5% випадків, 6–10 років – 16,9% [1, 26, 27]. Часто ТБ в Білорусі виявлявся у віковій групі МП від 26 до 35 років (32,2%), від 36 до 45 років – 23,4%, від 18 до 25 років – 19,4% випадків. При цьому слід відмітити, що основна маса МП, які страждали на ТБ, в останні роки виявлялася саме в закладах ЗЛМ [27].

Звичайно, нас цікавить насамперед ситуація з ТБ у МП в нашій країні. Останніми роками в Україні з’явилася певна тенденція до зниження захворюваності на ТБ серед МП, оскільки у 2010 р. в Україні захворіло 530 осіб (в 2006 р. їх було 700), а в 2014 р. кількість захворілих знизилась майже вдвічі за абсолютними показниками. При цьому захворюваність на ТБ в 2010 р. становила 6,4 на 10 тис. МП. Не знизилися показники захворюваності на ТБ серед МП і в 2011 р., оскільки на нього захворіло 525 МП, або 6,4 на 10 тис. МП (рис. 2). І хоча останніми роками (рис. 2, 3) спостерігається поступове зниження захворюваності на ТБ серед МП закладів ЗЛМ та ПТЗ України, ситуація залишається все ще досить серйозною, особливо у ПТЗ.

Рис. 2. Показники захворюваності на ТБ МП України

Рис. 3. Кількість МП ПТЗ України, у яких був діагностований ТБ

Ситуація з ТБ серед МП різних регіонів України відрізняється. Так, наприклад, в Одеській області з 2006 по 2010 р. захворіло 137 чоловік, з них 30 (21,9%) лікарів та 107 (78,1%) представників середнього і молодшого медичного персоналу [10]. У Дніпрі з усіх захворілих на ТБ осіб в 2009 р. 3,8% становили МП [12].

Найбільш несприятливими в плані захворюваності МП на ТБ стали Запорізька, Херсонська області та АР Крим. У Донецькій області захворюваність на ТБ серед МП у 7 разів перевищує аналогічний показник серед населення загалом [15]. Так, у 2012 р. на вперше діагностований ТБ захворіло 502 МП, або 6,1 на 10 тис. МП. Серед захворілих МП 44,0% становив середній медичний персонал, 23,5% – інший персонал лікувальних закладів, 17,2% – молодший медперсонал та 15,3% – лікарі. Високі показники захворюваності на ТБ серед МП закладів охорони здоров’я України спостерігали в Херсонській області – 14,6, АР Крим – 10,6, Одеській області – 8,3 на 10 тис. МП. Найбільше випадків ТБ у МП було зареєстровано в Дніпропетровській (47 осіб), Донецькій (42 особи), Харківській (34 особи) та Одеській (33 особи) областях. Серед МП, котрі працюють в медичних закладах на території АР Крим, спостерігалося 36 випадків ТБ. Низькі рівні захворюваності на ТБ в 2012 р. відмічали в Чернівецькій (3 особи) та Закарпатській (3 особи) областях [29].

Ситуація з ТБ серед МП Вінницької області в останні роки була детально вивчена О.П. Литвинюк та С.В. Зайковим [16–19]. Згідно з даними цих авторів, отриманими в результаті статистичної обробки показників упродовж 2007–2012 рр., найбільший ризик захворіти на ТБ мають медичні сестри: показник захворюваності серед середнього медичного персоналу коливався від 52,6 до 60,0% у різні роки, тоді як серед молодшого – 18,8–40,0% та серед лікарів – 0,0–25,0%. Аналіз соціальної структури хворих на ТБ МП показав, що серед них 56,43% були жителями міста та 33,67% – мешкали у сільській місцевості. Місце роботи також мало значення для аналізу структури захворюваності. Так, 68,31% обстежених працювали в закладах ЗЛМ та 31,69% – в ПТЗ.

Серед захворілих на ТБ МП Вінницької області частка осіб жіночої статі склала 78,2%, а чоловічої – 21,8% випадків, що не співпадає з гендерними особливостями ТБ в Україні та інших країнах світу, оскільки в них на ТБ значно частіше хворіють особи чоловічої статі. Аналіз вікової структури МП з ТБ показав, що найвищий ризик (57,4% випадків) захворіти мають МП молодого та середнього віку (від 18 до 35 років): у віковій групі від 18 до 25 років – 26 (25,7%) випадків та в групі від 26 до 35 років – 32 (31,7%) випадки. Але ця різниця в порівнянні з іншими віковими групами була незначною: у віковій групі від 36 до 50 років – 21 (20,8%) випадок та в групі хворих на ТБ МП віком понад 50 років – 22 (21,8%) випадки. Що стосується стажу роботи в медичних закладах МП, що захворіли на ТБ, то найбільше (59,4%) випадків захворювання спостерігалось серед тих, хто працював за медичною спеціальністю менше 3 років. Ще однією особливістю професійно-зумовленого ТБ є висока частота рецидивів хвороби, яка становила 18,8% серед інших форм ТБ.

Оцінка клінічної картини ТБ у МП показала наступне: специфічний процес у легенях був виявлений у більшості (53,5%) хворих при зверненні за медичною допомогою у зв’язку з появою певних симптомів даного захворювання. Відповідно, при профілактичному обстеженні методом флюорографії та рентгенографії органів грудної клітки серед МП було виявлено 46,5% випадків ТБ. Саме при профілактичному огляді були виявлені малі форми ТБ (всі випадки вогнищевого та половина випадків інфільтративного ТБ легень), які мали безсимптомний перебіг. Відповідно, за медичною допомогою звернулись 50% МП з інфільтративною, 86% – дисемінованою формою ТБ легень та 100% осіб з позалегеневим ТБ (у тому числі туберкульозним плевритом – 4 випадки, або 4%).

Серед позалегеневих форм ТБ у 2 МП у період з 2007 по 2012 р. було діагностовано ТБ-ураження очей, у 4 хворих – ексудативний плеврит та по одному випадку ТБ лімфатичних вузлів, молочної залози, нирок, маткових труб, кишківника і очеревини. Бактеріовиділення у всіх хворих на позалегеневі форми ТБ було відсутнє, тому діагноз ТБ був встановлений за допомогою клініко-інструментальних методів дослідження.

Вивчення структури клінічних форм ТБ у МП Вінницької області показало, що питома вага позалегеневої локалізації була набагато нижчою, ніж легенева. Так, у МП всього 10,9% випадків припало на позалегеневий ТБ (у тому числі ТБ-плеврит – 36,4% серед усіх випадків позалегеневого ТБ), а 89,1% спостережень склали легеневі форми цього захворювання. Якщо порівнювати отримані дані зі структурою ТБ в популяції, то захворюваність на позалегеневі (плеврит та специфічне ураження сечостатевої, лімфатичної систем, шкіри, шлунково-кишкового тракту тощо) форми ТБ в МП дещо вища, ніж серед населення області загалом, оскільки співвідношення легеневих форм захворювання до позалегеневих у МП становило 89,1:10,9%, а серед населення області – 89,8:9,7%.

Серед усіх випадків легеневого ТБ (90 спостережень) у МП за 2007–2012 рр. вогнищева форма була виявлена у 25 (27,8%) хворих, інфільтративна – у 34 (37,8%), дисемінована – у 29 (32,2%) та туберкульома легень – у 2 (2,2%) осіб. Отримані нами дані відрізняються від даних інших авторів [21], у яких були практично відсутні випадки дисемінованого ТБ серед МП, а переважали обмежені його форми – вогнищева та інфільтративна.

Деструктивні форми ТБ легень у МП області спостерігали в 14 (15,5%) хворих, а бактеріовиділення – у 38 (42,2%) обстежених. При цьому у 27 (71,0%) пацієнтів воно було виявлене за результатами мікроскопічного та культурального дослідження, в 11 (29,0%) хворих – лише культурального. Окрім того, проблемою стало і збільшення вперше виявлених мультирезистентних форм ТБ у МП області (4 випадки – 4%), котрі в подальшому значно ускладнили лікування цього захворювання.

Отримані авторами робіт [16–19] дані не співпадають з результатами подібних досліджень інших науковців, згідно з якими у МП переважають недеструктивні форми ТБ легень без масивного бактеріовиділення. Це, звичайно, свідчить про складну ситуацію в галузі профілактики професійних захворювань, зокрема ТБ. Основним фактором розвитку ТБ у МП є саме їх безпосередній контакт з хворими на ТБ із бактеріовиділенням.

Але не лише дотримання правил безпеки при роботі з хворими на такі форми ТБ відіграє роль, адже отримані вищезазначеними авторами дані свідчать про недосконалість системи профілактики цього професійного захворювання і на вторинному, і на третинному рівнях (раннє виявлення та ефективне лікування, своєчасне проведення флюоро- та рентгенологічного досліджень органів грудної клітки, диспансеризація та санаторне лікування для профілактики рецидивів ТБ тощо). Це також підтверджується не лише наявністю великої кількості поширених (дисемінованих) форм ТБ з масивним бактеріовиділенням у МП, але й великою кількістю рецидивів (14 випадків, або 13,86%) захворювання. Все це потребує разом з належною первинною і вторинною профілактикою ТБ у працівників системи охорони здоров’я на всіх рівнях зосередити увагу на запобіганні нозокоміального поширення ТБ-інфекції.

Аналізу ефективності лікування хворих на ТБ МП присвячена зовсім мала кількість робіт. Так, показник ліквідації деструкції легеневої паренхіми у МП за весь період спостереження становив 72,7–73,7%, а в окремі періоди (1993–1999 рр.) досягав 92%, що на 20–40% перевищувало аналогічні показники серед населення. Після завершення лікування протягом першого року 73,4% лікарів повернулися до праці, але при цьому 15% осіб втратили інтерес до попередньої професії [14].

Аналіз результатів лікування ТБ у МП Вінницької області за 2007–2015 рр. був проведений О.П. Литвинюк [16]. За її даними, ефективність лікування МП не лише не поступалася, а навіть перевищувала аналогічну серед популяції населення області. Так, після завершення інтенсивної фази хіміотерапії бактеріовиділення припинилося у 80,9%, а позитивна рентгенологічна динаміка спостерігалась у 94,9% хворих на ТБ МП. У популяції населення області за цей період припинення бактеріо­виділення було досягнуто у 84,9% випадків, а позитивна рентгенологічна динаміка – в 91,1% пацієнтів. Клінічне вилікування в майбутньому спостерігалося у 96,9% МП, тоді як у популяції цей показник становив 84,0% випадків. Середні терміни рубцювання деструкції в легенях у МП становили 7,7 ± 0,7 міс, а серед населення області – 9,3 ± 0,8 міс. Припинення бактеріовиділення у МП з активними формами ТБ, підтвердженими мікроскопічно та культурально, спостерігалося в середньому через 3,3 ± 0,4 міс після початку лікування, а серед населення – 3,7 ± 0,7 міс. Загалом хіміотерапію з результатом «лікування завершене» закінчили 97,6% МП проти 91,4% представників популяції.

Можливості прогнозування ризику розвитку ТБ у МП були запропоновані С.В. Зайковим та О.П. Литвинюк [13]. Основними факторами, котрі впливають на розвиток ТБ у МП, за даними авторів, були професійні (середній та молодший медичний персонал, робота в ПТЗ, стаж роботи до 5 років), дещо менше – соціальні (вживання алкоголю щотижня, тютюнопаління) та медичні (цукровий діабет, хронічні неспецифічні захворювання дихальної системи та захворювання травної системи). Незначний вплив мали і біологічні фактори (жіноча стать та вік до 35 років). Найбільше сприяли розвитку ТБ у МП такі фактори, як робота в ПТЗ (сила впливу – 17,54), вживання алкоголю щотижня (13,87) та робота на посаді молодшого медперсоналу (13,5).

За допомогою математичних методів обробки даних авторами було сформовано алгоритм прогнозування ризику розвитку ТБ у МП, згідно з яким кожен працівник може бути віднесений до групи високого, середнього чи низького ризику. Щоб з’ясувати ризик розвитку захворювання, необхідно розрахувати суму сил впливів кожного з факторів за критеріями запропонованої авторами таблиці, а потім отримане значення порівняти з даними оціночної таблиці сумарного впливу сприяючих факторів. Важливо, що запропонований алгоритм може використовуватись при працевлаштуванні та проведенні профілактичних оглядів, а також дає змогу виявити, які заходи слід вжити, щоб знизити ризик розвитку ТБ у МП, що, безумовно, має важливе практичне значення.

Висновки

Таким чином, з урахуванням всього вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

  • професійно-зумовлений ТБ є серйозною проблемою для системи охорони здоров’я країни, адже, незважаючи на певну стабілізацію ситуації, останніми роками показники захворюваності залишаються ще досить високими;
  • більше 1/2 випадків ТБ у МП виявляється за допомогою пасивного методу, що сприяє високій частоті деструктивних форм захворювання з бактеріовиділенням;
  • найбільший ризик захворіти на ТБ має середній медичний персонал зі стажем роботи до 3 років;
  • високою залишається частота рецидивів захворювання у МП;
  • серед випадків ТБ у МП переважають легеневі форми захворювання (90%) за рахунок поширених дисемінованих (30,6%) та інфільтративних форм (35,2%);
  • гендерна структура захворюваності серед МП не співпадає з такою серед популяції хворих в Україні та інших країнах світу, оскільки в них на це захворювання значно частіше хворіють особи чоловічої статі;
  • місце роботи МП не відіграє вирішальну роль у розвитку захворювання, оскільки на ТБ часто хворіють як працівники ПТЗ, так і працівники закладів ЗЛМ;
  • велике значення у профілактиці професійно-зумовленого ТБ мають професійний відбір осіб, що збираються працювати в медицині, особливо в ПТЗ, щорічні профілактичні флюорографічні обстеження МП як ПТЗ, так і закладів ЗЛМ, а також проведення всього комплексу профілактичних і оздоровчих заходів, у тому числі й превентивної хіміотерапії ТБ;
  • важливе місце в профілактиці нозокоміального ТБ повинні займати заходи (адміністративні, інженерні, індивідуальний респіраторний захист) інфекційного контролю;
  • при працевлаштуванні МП бажано оцінювати ризик розвитку в них ТБ за вищезазначеним алгоритмом.

Список літератури – у редакції

Поділитися з друзями:

Книги

збірка - Гиперчувствительность к лекарственным препаратам. Руководство для врачей
збірка - Спадкові захворювання шкіри
збірка - Герпесвірусні нейроінфекції  людини
збірка - Атлас: герпесвірусні нейроінфекцїї
збірка - Дитяча дерматовенерологія
збірка - Иммунодефицитные болезни человека
збірка - Хвороби шкіри жінок у віковому аспекті
збірка - Клиника, диагностика и лечение герпетических инфекций человека: руководство для врачей
збірка - Клиническая иммунология и аллергология