сховати меню

Довготривале лікування цетиризином дітей з атопічним дерматитом: мультинаціональне подвійне сліпе рандомізоване плацебо-контрольоване дослідження (ETAC), що тривало 18 місяців

сторінки: 15

Антагоністи H1-рецепторів вважають основними і широко застосовують при лікуванні свербежу, асоційованого з атопічним дерматитом (АД), незважаючи на відсутність подвійних сліпих рандомізованих клінічних випробувань.

У цьому дослідженні ми проаналізували вплив довготривалого застосування цетиризину на тяжкість, природній перебіг і лікування АД.

У проспективному багатонаціональному подвійному сліпому рандомізованому плацебо-контрольованому клінічному випробуванні ранньої терапії дитини, схильної до атопії (Early Treatment of the Atopic Child – ETAC), було обстежено 817 дітей віком 12–24 міс, які страждали на АД станом на момент залучення до дослідження, та з наявністю в анамнезі атопічних захворювань у батьків чи братів/сестер. Дітям протягом 18 міс проводили лікування цетиризином (у дозі 0,25 мг/кг) або плацебо двічі на день. Усі супутні препарати для лікування АД були дозволені, але дослідник повинен був фіксувати їх застосування у звіті про даного пацієнта; одночасне застосування інших H1-антигістамінних препаратів не було рекомендовано.

Головним кінцевим пунктом для оцінки ефективності лікування був розвиток бронхіальної астми (БА). Другорядними показниками ефективності, однак, були супутнє використання інших препаратів для лікування АД (місцеве та системне лікування) та тяжкість симптомів, пов’язаних з АД, які було оцінено за шкалою АД, SCORAD. Тяжкість перебігу АД, оцінена за SCORAD, значно зменшилась (p< 0,001) упродовж періоду дослідження (18 міс) в обох групах. Інші пероральні H1-антигістамінні препарати значно частіше використовували у групі плацебо, аніж у групі цетиризину (24,9 проти 18,6%, р = 0,03). Кількість дітей, у яких розвинулась кропив’янка впродовж періоду дослідження, була значно меншою у групі, що отримувала лікування цетиризином (група плацебо – 16,2%, цетиризину – 5,8%; р < 0,001).

Для лікування АД застосовували легкі топічні кортикостероїди (клас I, наприклад, гідрокортизон) у 41,6% пацієнтів (група плацебо – 41,6%, цетиризин – 41,7%) і кортикостероїди помірної сили дії та сильнодіючі (клас II, III, IV) у 55,0% (відповідно, 56,4 та 53,5%). Тривалість застосування топічних помірно- та сильнодіючих кортикостероїдів відрізнялася між групою цетиризину та групою плацебо (середній відсоток днів: плацебо – 25,2, медіана 2,4, цетиризин – в середньому 18,8, медіана 0,95, р = 0,067, тест Манна – Уітні, не значущий статистично). У підгрупах дітей зі SCORAD ≥ 25 цей кортикощадний ефект був статистично значущим (плацебо – 35,1 проти 25,8 у групі цетиризину, р = 0,014, тест Манна – Уітні).

У результаті, з огляду на підтверджену безпеку цетиризину, застосування цього препарату може допомогти зменшити тривалість використання та дозу помірно- та сильнодіючих топічних кортикостероїдів, що застосовують при лікуванні немовлят і дітей з АД. Проте наступні дослідження, розроблені з метою вивчення АД, чітко підтверджують переваги використання H1-антигістамінних препаратів для лікування АД.

Pediatr Allergy Immunol. 2002 Aug;13(4):278–86.Diepgen TL1; Early Treatment of the Atopic Child Study Group. Department of Social Medicine, Center of Dermato-Epidemiology, Occupational and Environmental Dermatology, University Hospital Heidelberg, Germany

Поділитися з друзями: