сховати меню
Розділи: Тези

Матеріали науково-практичної школи «Дерматовенерологія в розробках молодих науковців»

сторінки: 51-65

16–17 листопада 2017 р., м. Київ

Содержание статьи:


Неинвазивный мониторинг лечения псориаза у детей

М. Э. Баринова
Национальная медицинская академия последипломного образования им. П. Л. Шупика

Цель исследования: оценить значимость использования неинвазивных методов диагностики (ультразвуковой диагностики (УЗД) и эпилюминесцентной дерматоскопии (ЭД) кожи) в качестве критериев эффективности лечения псориаза у детей.

Материалы и методы: под нашим наблюдением находилось 20 детей в возрасте от 3 до 15 лет с вульгарной формой псориаза, индекс PASI которых на момент начала терапии составлял от 22,3 до 29,6 балла (что расценивается как показатель средней степени тяжести процесса). Все пациенты получали традиционное комплексное лечение, в качестве наружной терапии применялся топический ингибитор кальциневрина (ТИК) в допустимой возрастной дозировке 2 раза в день; для сравнения на одну из бляшек ребенка наносился топический кортикостероид (ТКС) в такой же дозировке. Длительность лечения не превышала 21 день. В качестве динамического наблюдения использовались: показатель индекса PASI, метод УЗД кожи, ЭД. Оценка критериев осуществлялась на момент поступления, 10-й день лечения и на момент выписки.

Результаты: при обследовании оценивались следующие УЗД-признаки: утолщение эпидермиса (за счет гиперкератоза), наличие очагов гипоэхогенности в верхней части дермы (за счет отека и инфильтрации), методом ЭД оценивался сосудистый паттерн и характер шелушения. На фоне терапии ТИК к 10-му дню отмечалось значительное улучшение кожного процесса, что подтверждалось данными УЗД и ЭД: зафиксировано истончение эпидермального слоя, уменьшение инфильтрации в верхней части дермы в среднем на 0,1–0,3 мм, снижение интенсивности окраса точечных сосудов, значительное уменьшение количества серебристых чешуек. К 21-му дню терапии УЗД-картина соответствовала показателям нормальной кожи, что сопровождалось снижением индекса PASI не менее чем на 75% по отношению к первоначальным данным. На момент выписки индекс PASI в участке применения ТИК составлял в среднем 3–5 баллов. При использовании ТКС также отмечался положительный клинический эффект, адекватно сопоставимый по неинвазивным критериям, однако индекс PASI уменьшался значительно быстрее, чем при использовании ТИК.

Выводы: представленные неинвазивные методы мониторинга кожи больных детей с псориазом позволяют определять: показатели толщины, акустической плотности всех слоев кожи, выраженность сосудистого компонента и характера шелушения. Преимущественные качества, такие как безболезненность, возможность многократного применения в динамике, достаточно высокая информативность, простота выполнения и отсутствие противопоказаний, позволяют рекомендовать данные методы в качестве контроля эффективности лечения и при других хронических дерматозах.

Вивчення впливу гельмінтозів на клінічний перебіг хронічної кропив’янки у дітей

вверх

І. О. Блага, Х. Я. Николайчук
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»

Гельмінтози у дітей залишаються актуальною проблемою в сучасній медицині, незважаючи на досягнення в методиках їх діагностики і лікування. Це зумовлено багатьма факторами, зокрема значним поширенням серед дитячого та дорослого населення, варіабельністю клінічних проявів, а також переважанням безсимптомного перебігу паразитарних захворювань. За даними статистики, в Україні щороку реєструють 300–400 тис. випадків гельмінтозів, серед яких 80% припадає на дітей. Наявність гельмінтів в організмі дитини спричинює низку патологічних процесів, що в свою чергу призводить до ушкодження багатьох органів і систем. Зокрема, одним з провідних пошкоджувальних механізмів є токсико-алергічний, який в майбутньому сенсибілізує організм хазяїна. Тому часто в дітей гельмінтози є рушійною силою чи підтримувальним фактором розвитку таких алергодерматозів, як токсикодермія та кропив’янка.

Метою нашого дослідження було вивчення впливу гельмінтозів на клінічний перебіг хронічної кропив’янки у дітей.

Матеріали та методи: під нашим спостереженням перебував 21 пацієнт з хронічною кропив’янкою та супутньо діагностованим гельмінтозом. Вік пацієнтів від 2–11 років; 8 дівчат (38%) та 13 хлопців (61%). У 16 пацієнтів (76%) було виявлено Ascaris lumbricoides, а у 5 (24%) – цисти лямблій. 13 хворих скаржились на періодичні болі в ділянці живота та відсутність апетиту, в той час як 8 пацієнтів не виявляли жодних скарг з боку шлунково-кишкового тракту. Крім зазначених симптомів, зі слів батьків, у 18 дітей спостерігалась підвищена втомлюваність, сонливість, головний біль і нервозність. Усім пацієнтам проведено аналіз крові на виявлення антитіл до харчових і побутових алергенів. Результати аналізів не показали відхилень від допустимих меж. Спостерігаючи за клінікою кропив’янки на фоні гельмінтозу, виявили певні особливості перебігу в залежності від виду збудника. Зокрема, у пацієнтів з аскаридозом висипання супроводжувались інтенсивним шкірним свербежем, у той час як у пацієнтів з лямбліозом свербіж був помірним. На фоні аскаридозу без лікування у 10 з 16 пацієнтів шкірні прояви кропив’янки утримувались більше місяця, у решти 6 пацієнтів – близько 14 днів. Висипання при лямбліозі у всіх 5 дітей утримувались в середньому 10–14 днів. Проте спільною рисою для усіх пацієнтів, зі слів батьків, було часте загострення кропив’янки, здебільшого 1 раз на місяць, без видимих на те причин. У 8 хворих болі в ділянці живота та відсутність апетиту посилювались при загостреннях кропив’янки. У 14 пацієнтів з аскаридозом спостерігались підвищена втомлюваність і головний біль, а 3 пацієнти на тлі лямбліозу скаржились на часту сонливість упродовж дня та головний біль.

Висновки: оцінюючи результати нашого спостереження, можна зробити наступний висновок, що комплексне обстеження пацієнтів, особливо дитячого віку, з діагнозом хронічної кропив’янки є запорукою успішного лікування. Особливу увагу варто приділяти діагностиці гельмінтозів, що часто є причиною або підтримувальним фактором хронізації даного захворювання.

Проявления хронической крапивницы физического усилия у пациентов с аллергией на пшеницу

вверх

Т. Н. Бондаренко, В. И. Литус, Л. В. Кузнецова, О. В. Назар
Национальная медицинская академия последипломного образования им. П. Л. Шупика

Крапивница – этиологически гетерогенная группа заболеваний и состояний, объединенных основным симптомом и первичным кожным элементом – волдырем. Выделяют острую и хроническую формы крапивницы. Диагноз острой крапивницы предполагает продолжительность заболевания меньше 6 нед. Хроническая крапивница характеризуется ежедневным (или почти ежедневным) возникновением зудящих волдырей на протяжении более 6 нед. Первое место (4–7% от общего количества различных вариантов крапивницы) составляет крапивница, появление которой вызвано физическим усилием. Возникновение данного вида крапивницы всегда связано с воздействием тренировочных нагрузок. Отличительной чертой крапивницы физического усилия является минимальный (1–3 мм) диаметр зудящих высыпаний, в то время как при классической крапивнице диаметр кожных образований обычно составляет 10–15 мм. Высыпания держатся в течение 2–30 мин, но если факторы, вызвавшие их возникновение, не устранены, они могут сливаться, напоминая ангиоэдему. Одними из факторов развития разных проявлений анафилаксии являются белки пшеницы: Tri a 12, Tri a 14, Tri a 19, Tri a 36, Tri a 37. Фактором запуска развития крапивницы физического усилия, после употребления пшеницы, является сенсибилизация к белку пшеницы Tri a 19. Данный белок является белком запаса (storage protein), стабилен к воздействию ферментов пищеварительного тракта и обладает термоустойчивостью.

Материалы и методы: нами было обследовано 124 пациента с явлениями хронической крапивницы. Из них у 21 пациента были выявлены симптомы физической крапивницы. Из этой группы у 9 человек выявлена крапивница в результате физической нагрузки. Все 9 пациентов были обследованы на предмет аллергии к белкам пшеницы методом иммуноферментного анализа (ИФА): sIgE к пшенице, sIgE к белку Tri a 19. В результате исследования было выявлено 3 пациента с аллергией к белку пшеницы и проявлениями крапивницы физического усилия. У данных пациентов из рациона питания была исключена пшеница, что привело к отсутствию высыпаний после тренировочных нагрузок. Остальные 6 пациентов не имели сенсибилизации к белкам пшеницы, что требует дальнейшего диагностического поиска причины заболевания.

Выводы: пациенты с симптомами крапивницы физического усилия должны быть обследованы на предмет аллергической реакции к пшенице, в частности к белку Tri a 19.

Паразитоз как коморбидное состояние хронической крапивницы

вверх

Т. Н. Бондаренко, В. И. Литус, Л. В. Кузнецова, О. В. Назар
Национальная медицинская академия последипломного образования им. П. Л. Шупика

Крапивница – одно из часто встречающихся заболеваний кожи, характеризующихся возникновением кожных высыпаний, первичным элементом которых является волдырь. По данным эпидемиологических исследований, выполненных в США, на протяжении жизни крапивница хотя бы один раз наблюдается у 15–25% населения, а хронический характер она принимает в 25% случаев. Традиционно выделяют острую и хроническую формы. Диагноз острой крапивницы предполагает продолжительность заболевания меньше 6 нед. Хроническая крапивница характеризуется ежедневным (или почти ежедневным) возникновением зудящих волдырей на протяжении более 6 нед.

Гельминтозы – группа паразитарных заболеваний, которая в значительной степени определяет состояние здоровья населения. По мнению экспертов ВОЗ, гельминтозы в современных условиях стали в определенной степени «забытыми болезнями»: во всем мире наблюдается тенденция к недооценке их медико-социального значения. Даже в эндемичных районах клиницисты и эпидемиологи уделяют им недостаточно внимания. Гельминтозы часто являются последним пунктом в цепи дифференциально-диагностического мышления врача. Клинические проявления паразитирования гельминтов обусловлены сенсибилизацией организма продуктами метаболизма гельминтов, которые поступают в кровь. В результате этого у больных часто развиваются проявления хронической крапивницы. Связь гельминтозов и хронической крапивницы обусловлена формированием сенсибилизации и переключением на иммунные механизмы по Th2-типу. Трудности диагностики гельминтоза связаны с жизненным циклом паразита. Все нематоды имеют личиночную стадию продолжительностью от 1 до 6 мес, когда они еще не откладывают яйца. И выявить их в кале не представляется возможным. Сложность диагностики гельминтоза по калу присутствует и в хронической фазе паразитирования гельминта, так как откладывание яиц происходит нерегулярно и в относительно небольшом количестве. Таким образом, чтобы выявить яйца гельминтов в кале, нужно попасть не только в период зрелости гельминта, но и в период яйцекладки и взять именно это место в фекалиях для исследования. Иммунологические методы диагностики и серологическое исследование в последнее время нашли более широкое применение и основаны на обнаружении в крови специфических антител и антигенов определенных паразитов с помощью специальных наборов химических реагентов.

Материалы и методы: нами было обследовано 124 пациента с явлениями хронической крапивницы. Из них: у пациентов Iгруппы (59 человек) методом ИФА были выявлены IgG к паразитам (аскариды, токсокары, лямблии). Однако 65 пациентов (IIгруппа) с хронической крапивницей были серонегативны в отношении исследуемых паразитов. Пациентам I группы была проведена специфическая противопаразитарная терапия. Явления хронической крапивницы в результате лечения не отмечали 49 пациентов, 10 пациентов отмечали значительное улучшение в виде снижения зуда и уменьшения количества высыпаний. Однако, учитывая сложности диагностики паразитарных инвазий и не исключая возможного инфицирования, пациентам II группы была проведена профилактическая терапия ex juvantibus. Просле проведенной профилактики паразитов препаратом широкого спектра действия полное исчезновение высыпаний отмечали 23 пациента, однако 42 пациента продолжали предъявлять жалобы на хроническое течение высыпаний с сопровождением зуда, что требует дальнейшего диагностического поиска причины заболевания.

Выводы: данные о распространенности аллергических заболеваний и паразитозов среди населения заставляют задуматься о существовании причинно-следственной связи выявленных изменений. Все пациенты с явлениями хронической крапивницы должны быть обследованы на предмет наличия паразитов. При отсутствии диагностических маркеров паразитарных инвазий пациентам с упорным течением хронической крапивницы должен проводиться профилактический курс противопаразитарной терапии ex juvantibus.

Топічна терапія пацієнтів із псоріазом волосистої частини голови

вверх

І. Я. Возняк, О. О. Сизон, У. В. Федорова
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

На жаль, у щоденній практиці дерматолог стикається із захворюваннями волосся та шкіри волосисої частини голови, серед яких псоріаз посідає важливе місце. Близько половини хворих на псоріаз мають висипання на волосистій частині голови. Наявність висипань на видимих ділянках шкіри (в тому числі на волосистій частині голови) має виражений негативний вплив на якість життя пацієнтів, призводить до невпевненості, частих депресій, часто нереалізованості у навчанні, кар’єрі та особистому житті.

Особливої уваги серед місцевих дерматокосметичних середників заслуговують емульсія Nodé K та шампунь Nodé K, що містять Cade Hydrolate, Forskolin та Zanthalen. Cade Hydrolate – це водна фракція, отримана внаслідок дистиляцій ефірної олії ялівця, та на відміну від останньої не містить алергенів. Дослідження in vitro показали виражену (до 65%) редукуючу дію Cade Hydrolate на гіперпроліферативні зміни в шкірі хворих на псоріаз. Forskolin – екстракт Coleus barbatus, in vitro виявив протизапальну дію, що полягає у зниженні експресії ІР-10 (потенційного хемоатрактанта для Т-лімфоцитів). Окрім цього, Forskolin знижує вивільнення гістаміну. Zanthalen має виражену протисвербіжну дію через індукцію NO-синтетази в активованих макрофагах.

Метою дослідження було вивчення імуногістохімічних маркерів процесів диференціації, проліферації кератиноцитів, характеру Т-лімфоцитарного інфільтрату шкіри волосистої частини голови хворих на псоріаз у динаміці місцевого використання емульсії та шампуню, що містять Cade Hydrolate, Forskolin та Zanthalen.

Матеріали та методи: у досліджені взяло участь 12 пацієнтів (3 чоловіки та 9 жінок) хворих на псоріаз із висипаннями на волосистій частині голови в прогресуючій стадії, середнього та легкого ступеня тяжкості перебігу дерматозу (пацієнти з тяжким ступенем перебігу псоріазу не включені в дослідження через необхідність системної терапії, що зробило неможливим вивчення ефективності та особливостей впливу на шкіру саме топічного середника) та 10 здорових осіб (група контролю). Усі пацієнти застосовували емульсію та шампунь упродовж 28 днів тричі на тиждень. Тривалість аплікації емульсії становила 6–8 год, шампуню – 5 хв. Пацієнтам була проведена біопсія шкіри з гістологічною оцінкою біоптатів. Зрізи біоптатів шкіри інкубували з первинними антитілами. Титр антитіл підбирався індивідуально для кожного маркера, візуалізацію проводили за допомогою системи UltraVision Quanto (LabVision), ідентифікація реакцій виконувалась за допомогою хромогену DAB (LabVision).

Результати: видовження акантотичних тяжів за рахунок проліферації кератиноцитів базального шару із зупинкою їхнього наступного диференціювання призводить до базально-клітинної гіперплазії, яку можна побачити завдяки ІГХ-дослідженню з маркером базально-клітинної диференціації р63. Індекс експресії маркера р63 загальної групи, розрахований на 1000 кератиноцитів, в середньому становив 68,27 ± 5,42%, що значно перевищує аналогічний показник здорової шкіри – 12,21 ± 3,12%. Але незважаючи на те що підвищення індексу базально-клітинної гіперплазії в псоріатично зміненій шкірі набуває надмірних значень порівняно з контрольною групою, він не залежить від тяжкості перебігу, що говорить про універсальність проявів порушення дозрівання кератиноцитів, типовість перебігу псоріазу, що потребує лише ініціації з боку запальних клітин і далі не залежить від обсягу запального інфільтрату.

Для більш ефективної ідентифікації мітотично-активних клітин базального шару нами також був використаний маркер клітинної проліферації Кі-67. Рівень проліферативної активності визначається за допомогою вичислення індексу проліферації. Індекс проліферації обчислювався як відсоток клітин з ядерною реакцією на 1000 кератиноцитів з маркером Ki-67. Індекс проліферації (ІП) при псоріатичному ураженні становив 34,21 ± 3,18% порівняно з ІП здорової шкіри 6,27 ± 1,36%. Також нами було з’ясовано, що ІП кератиноцитів прогресивно збільшувався у порівнянні з показниками здорової шкіри до змін при псоріазі легкого ступеня та середньої тяжкості. Для вивначення Т-лімфоцитарної інфільтрації були проведені ІГХ-дослідження з маркером CD3 (Т-лімфоцити), що дає специфічну реакцію з відповідними клітинами. Беручи до уваги значення показників експресії маркера CD3, вірогідно, кількість активованих Т-лімфоцитів прогресивно збільшувалась і в епідермісі, і в дермі досліджених біоптатів, та найбільших значень набула при псоріазі середньої тяжкості (33,46 ± 3,59 / 89,27 ± 5,28) порівняно з контрольною групою і групою легкого ступеня тяжкості перебігу.

Вивчення ІГХ-маркерів у пацієнтів на 28-й день лікування демонструвало зниження проліферативної активності до дещо вищих рівнів (8–11%), аніж показники здорової шкіри; повну відсутність CD3+ Т-лімфоцитарної інфільтрації епідермісу. Базально-клітинна гіперплазія значного зниження не набувала і у всіх випадках не досягала рівнів значень нормальної шкіри, залишаючись на рівні 35,16 ± 4,10%, що говорить про порушення диференціювання кератиноцитів цієї ділянки і можливість раннього рецидиву.

Висновки: місцеве використання Cade Hydrolate, Forskolin та Zanthalen у формі емульсії та шампуню Nodé K чинить виражений позитивний вплив на процеси проліферації, диференціації кератиноцитів, індукції хемоатрактантів Т-лімфоцитів, що дає можливість підвищити ефективність лікування пацієнтів із псоріатичним ураженням волосистої частини голови.

Значення патогістологічного дослідження в діагностиці Т-клітинних лімфом шкіри

вверх

Л.В. Гречанська
Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика

Незважаючи на значне збільшення частоти онкологічних захворювань серед населення України, лімфопроліферативні захворювання шкіри лишаються маловивченими. В залежності від типу клітин розрізняють Т- та В-клітинні злоякісні лімфоми шкіри. Близько 80% усіх лімфом шкіри становлять Т-клітинні лімфоми. Найбільш поширеними формами останніх є грибоподібний мікоз та синдром Сезарі, при яких спостерігається первинне специфічне ураження шкіри. Поліморфізм висипу при початкових проявах грибоподібного мікозу може імітувати різні дерматози – псоріаз, екзему, парапсоріаз тощо. Проводити диференційну діагностику в цій стадії захворювання досить складно як клінічно, так і гістологічно. І лише при прогресуванні захворювання з’являються специфічні клінічні ознаки, збільшуються лімфатичні вузли, виникають зміни в аналізах крові та виявляються специфічні гістологічні ознаки, що сприяє правильній діагностиці.

Гістологічне дослідження є обов’язковим у всіх випадках лімфом шкіри. Характерна наявність у шкірі лімфоцитарного інфільтрату з ознаками злоякісності, при Т-клітинних лімфомах у інфільтраті виявляють атипові лімфоцити з церебриформними ядрами, які можуть проникати в епідерміс та групуватися в невеликі скупчення – епідермотропізм. Імуногістохімічне дослідження є додатковим методом діагностики, що дає змогу визначити присутність молекул на поверхні лімфоцитів інфільтрату методами імуномаркування.

Патогістологічне дослідження є не лише основним, але й практично єдиним методом діагностики в пацієнтів з лімфомами шкіри. Завдяки можливості проведення патогістологічного та імуногістохімічного досліджень діагностика та диференційна діагностика лімфом, а відповідно, і своєчасне лікування можливі в ранніх стадіях захворювання.

Вивчення концентрації вітаміну в12 та фолієвої кислоти у пацієнтів з акне під час терапії ізотретиноїном

вверх

І. Й. Дасюк
КЗ ЛОР ЛШВД № 2, м. Львів

Мета: визначення концентрації вітаміну В12та фолієвої кислоти в сироватці крові у пацієнтів з середньотяжкою і тяжкою формами акне при лікуванні ізотретиноїном. Завдання дослідження: Дослідити вплив лікування системним ізотретиноїном на рівні вітаміну В12та фолієвої кислоти в сироватці крові хворих з середньотяжкою і тяжкою формами акне.

Матеріали та методи: у дослідження були включені пацієнти з акне з показаннями до призначення системного ізотретиноїну (середньотяжка та тяжка форми акне, неефективність попередніх методів терапії акне – зовнішньої та системної терапії або їх недостатня ефективність). Обстежено 21 пацієнта (8 чоловіків і 13 жінок) віком від 18 до 37 років. Всім пацієнтам проведено загальноклінічні та біохімічні обстеження з визначенням рівнів трансаміназ печінки, показників ліпідного та вуглеводного обміну. Визначення рівнів вітаміну В12та фолієвої кислоти проводилось до та після лікування. В контрольній групі (9 практично здорових осіб) концентрацію вітаміну В12та фолієвої кислоти визначали одноразово.

Результати: у 11 пацієнтів з акне рівень вітаміну В12 був дещо вищим за норму до лікування, що не корелювало з тяжкістю перебігу акне та статтю пацієнта. Після завершення лікування системним ізотретиноїном спостерігалось значне зниження вмісту вітаміну В12 в сироватці крові у порівнянні з його вихідним рівнем до лікування, що корелює з даними літератури. Різке зниження концентрації вітаміну В12та фолієвої кислоти в сироватці крові може бути причиною депресивних станів у таких пацієнтів.

Висновки: рівень вітаміну В12та фолієвої кислоти в сироватці крові пацієнтів з акне є важливим показником під час лікування системним ізотретиноїном, особливо у пацієнтів, схильних до депресивних станів. Дане питання потребує подальшого опрацювання та вивчення.

Вивчення показників фагоцитозу в жінок з різним клінічним перебігом розацеа, асоційованої з Helicobacter pylori

вверх

М. О. Дашко, І. О. Чаплик-Чижо, О. А. Білинська
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

Рожеві вугри є патологією сальних залоз, які посідають одне з провідних місць у структурі дерматологічної патології, мають хронічний рецидивний перебіг і характеризуються торпідністю до лікування. Захворювання представлене комплексом суб’єктивних і об’єктивних симптомів мультифакторної природи, патогенетично об’єднаних у патологічний процес, який супроводжується ангіопатіями, порушенням функцій травної, нейроендокринної системи та імунного статусу пацієнтів (системного імунітету та неспецифічної резистентності організму зі зниженням фагоцитуючої здатності мононуклеарних фагоцитів). Через переважну локалізацію на обличчі та відкритих ділянках тіла розацеа дотепер залишається соціально важливою проблемою, особливо у пацієнтів жіночої статі.

Метою нашої роботи було визначити показники фагоцитозу в жінок з різними формами розацеа, асоційованої з Helicobacter рylori.

Матеріали та методи: під спостереженням перебували 62 жінки, хворі на розацеа, асоційовану з H. рylori, віком від 25 до 48 років. Згідно з клінічними ознаками, у 18 (29,03%) хворих діагностовано еритематозно-телеангіектатичну форму розацеа, 24 (38,71%) – папуло-пустульозну і 20 (32,26%) – пустульозно-вузлувату. Тривалість захворювання в усіх обстежених становила від 1 до 3 років. Групу контролю становили 25 практично здорових осіб (донорів) подібного віку. З метою оцінки стану фагоцитозу у хворих з розацеа визначали: фагоцитарну активність (ФА), фагоцитарне число (ФЧ) та проводили тест з нітросинім тетразолієм (НСТ) – спонтанний і стимульований.

Результати: аналіз показників фагоцитозу у хворих жінок з розацеа, асоційованої з H. рylori, засвідчив вірогідні зміни всіх досліджуваних показників порівняно з показниками осіб контрольної групи: у хворих з еритематозно-телеангіектатичною стадією – зменшення ФА на 15,2%, ФЧ – на 45,7%, НСТ-спонтанного – на 24,7% та стимульованого – на 29,1% (p < 0,05); у пацієнтів з папуло-пустульозною стадією зменшення, відповідно, на: 31,2% (p < 0,05), 51,3% (p < 0,01), 28,1 і 33,4% (p < 0,001); і найбільш значимі зміни встановлено у хворих з пустульозно-вузлуватою стадією розацеа – зменшення всіх досліджуваних показників порівняно з показниками осіб контрольної групи, відповідно, на 33,9% (p < 0,01), 64,3% (p < 0,001), 29,4 і 37,2% (p < 0,001).

Висновки: у хворих жінок з розацеа, асоційованої з H. рylori, встановлено вірогідне зменшення показників фагоцитарної активності нейтрофілів, які відображають початкові та заключні стадії фагоцитарного процесу, що свідчить про виснаження активності фагоцитуючих клітин крові та може бути однією з причин тяжкого перебігу і хронізації запального процесу, обґрунтовує необхідність імунологічного обстеження таких пацієнтів та диференційований підхід до призначення імунокоригуючої терапії.

Практичні аспекти діагностики корости

вверх

Ю. М. Дрозд
Харківський національний медичний університет

Мета дослідження: удосконалення діагностики корости на сучасному етапі. Завдання: проаналізувати роль дерматоскопії в діагностиці корости.

Матеріали та методи: аналіз сучасних вітчизняних та зарубіжних наукових даних. Одним з актуальних методів при встановленні діагнозу меланоми та диференціальній діагностиці інших захворювань шкіри є дерматоскопія. Даний метод все частіше використовується в діагностиці та диференціальній діагностиці найбільш поширених дерматозів, таких як червоний плоский лишай, псоріаз, саркома Капоші, деякі передракові стани, себорейний дерматит, васкуліт та ін. На сучасному етапі розвитку діагностики корости існує великий відсоток помилок при мікроскопічній ідентифікації коростяного кліща. Відповідно, цей метод може підвищити достовірність діагностики і зменшити кількість помилок. В Україні впродовж декількох останніх років відмічається зростання кількості випадків корости. Здебільшого цьому сприяє недостовірна діагностика та нераціональне лікування, інколи навіть без звернення до лікаря. Отже, при використанні даного методу для діагностики захворювань мають бути оцінені наступні параметри: колір, розташування судинних структур, фолікулярні зміни та ін.

Дерматоскопія як повноцінний метод діагностики корости був висвітлений Argenziano et al. На даний момент відомі такі дерматоскопічні ознаки корости: овоїдні та дельта-структури, схожі на слід реактивного літака. За допомогою дерматоскопії можна візуалізувати яйця, екскременти кліща та коростяні ходи в шкірі. Також даний метод дає змогу виявити, що деяка частина самок знаходяться в коростяних ходах, заповнених рідиною («вологі»), а частина – в«сухих». Різниця між ними полягає в тому, що «сухі»ходи розташовані поверхнево, а«вологі» – більш глибоко. Здебільшого в«сухих» ходах знаходяться нерухомі самки, які втратили здатність до відкладання яєць. В них також відсутні яйця та отвори для виходу личинок. «Вологі» ходи заповнені яйцями, які відкладають активні самки; мають отвори.

Результати та висновки: дерматоскопія дає змогу покращити діагностику. Даний метод має переваги: неінвазивний характер процедури та зручність для пацієнта. Таким чином, ефективність дерматоскопії в діагностиці корости підтверджена багатьма дослідженнями. Одним з них є порівняння даного методу з традиційним лабораторним методом, за допомогою якого було виявлено, що дерматоскопія має вищу діагностичну чутливість (91% проти 90%).

Акрокератоз паранеопластический Базекса на фоне аденокарциномы кишечника

вверх

Н. В. Жовта
Институт пластической хирургии и косметологии «Виртус», г. Одесса

Цель работы: акрокератоз паранеопластический Базекса (АПБ) – редкий дерматоз, характеризующийся псориазиформными высыпаниями, преимущественно акральной локализации. Данное заболевание ассоциировано с плоскоклеточным раком верхних дыхательных путей и желудочно-кишечного тракта, а также с другими опухолями. В основном болеют мужчины старше 40 лет. АПБ зачастую предшествует развитию опухолей за несколько месяцев или лет. Представленный клинический случай демонстрирует особенности клинического течения, диагностики и лечения АПБ.

Материалы и методы: за консультацией обратилась женщина 69 лет с жалобами на высыпания в области кистей рук и стоп, правого колена, без субъективных ощущений, а также изменение ногтевых пластин. Болеет с 2011г., отмечает периодические обострения и самопроизвольный регресс высыпаний. Обращалась в медицинские учреждения, где получала лечение с диагнозами: «Ладонно-подошвенный псориаз», «Онихомикоз». В процессе лечения применялись системные и топические противогрибковые средства – без эффекта; топические глюкокортикостероиды (ТГКС) и увлажняющие средства – с временным эффектом. По данным анамнеза, в 2013г. пациентке был установлен диагноз: «Умеренно дифференцированная (G2) аденокарцинома кишечника», произведена правосторонняя гемиколэктомия и назначена адьювантная химиотерапия. После операции пациентка отмечала временную ремиссию.

Настоящее обострение в течение года. Объективно при осмотре отмечаются эритематозные пятна с незначительным шелушением по периферии в области тыльной поверхности кистей и стоп до 1,5 см в диаметре, единичная эритематозная бляшка с серебристым шелушением до 2 см в диаметре в области правого колена, выраженный акральный гиперкератоз и подногтевой гиперкератоз в области стоп. На основании клинической картины и анамнестических данных пациентке были установлены предварительные диагнозы: «Псориаз бляшечный, с преимущественным поражением ладоней и подошв» (?), «Дерматомиозит» (?), назначено дообследование. По данным лабораторно-инструментальных исследований – патологии не выявлено, миозит-специфические антитела отрицательные. После тщательного анализа литературных данных на предмет паранеопластических синдромов и на основании клинико-анамнестических данных был установлен заключительный диагноз: «Акрокератоз паранеопластический Базекса». Назначено симптоматическое лечение, включающее ТКГС и топические средства с 5% салициловой кислотой и 10% мочевиной. На фоне лечения наблюдался полный регресс высыпаний. Рекомендовано дообследование у онколога.

Результаты и выводы: в большинстве случаев рецидивирование АПБ и его тяжесть течения свидетельствуют об активности онкологического процесса, а полный регресс высыпаний на фоне лечения онкологической патологии – напротив, говорит об успешности проведенных лечебных мероприятий. АПБ имеет неспецифическую патоморфологическую картину, в связи с чем в постановке диагноза первостепенную роль играет клиническая картина, верный сбор анамнеза и выявление сопутствующей онкопатологии. Данное заболевание является индикатором развития злокачественных опухолей, поэтому своевременная постановка верного диагноза позволяет вовремя провести лечебно-диагностические мероприятия.

Показники концентрації імуноглобуліну в периферійній крові у дітей з проявами атопічного дерматиту

вверх

Я. О. Зайченко, С. А. Туркевич
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

Визначення рівня імуноглобулінів є важливим для діагностичного та клінічного моніторингу. Суть імунної відповіді загуморальним типом полягає в синтезі специфічних імуноглобулінів (антитіл) плазматичними клітинами, на які перетворюються В-лімфоцити, яким Т-лімфоцити передали інформацію про структуру патогена, що потрапив у організм. IgEбере участь у розвитку алергічних реакцій і представляє одну з основних ліній захисту при контакті із зовнішнім середовищем.

Метою роботи було вивчення гуморальної відповіді імунної системи у дітей з проявами атопічного дерматиту та проведення порівняльного аналізу концентрації у волоссі заліза, міді, марганцю, хрому, рубідію, нікелю та свинцю.

Матеріали та методи: в дослідженні приймали участь 15 дітей віком 7–11 років з діагнозом атопічного дерматиту. Контрольну групу становили 20 практично здорових дітей (без клінічних, лабораторних і мікроелементних відхилень) аналогічного віку та статі. Для визначення рівнів IgE в сироватці крові використовували тест-системи Roche Diagnostics (Швейцарія). Кількісний склад мікроелементів вивчали за допомогою методу рентгенофлуоресценції (аналізатор ElvaX–$5ed).

Результати: у всіх дітей діагностовано атопічний дерматит, дитяча форма в стадії загострення. Індекс SCORAD досліджуваних дітей становив у середньому 37,3 бала, що відповідає середньо-тяжкій формі атопічного дерматиту. Рівень IgE у досліджуваних дітей був вірогідно вищим (94,29 ± 4,80 МО/мл, р < 0,001) порівняно з показниками контрольної групи (58,40 ± 8,20 МО/мл). Виявлено вірогідне зниження вмісту есенціальних мікроелементів у волоссі дітей: йоду, заліза, міді (р< 0,001), марганцю (р< 0,01), хрому (р< 0,05), – та підвищення вмісту умовно-есенціального елемента рубідію (р< 0,05) порівняно з показниками контрольної групи. При порівняльному аналізі концентрації заліза, міді, марганцю, хрому, рубідію в досліджуваних дітей відмічалося зниження концентрації у волоссі заліза, міді, марганцю та хрому та підвищення – рубідію, що асоціювало зі змінами рівня IgЕ.

Висновки: у досліджуваних дітей з проявами атопічного дерматиту спостерігався дисбаланс есенціальних та умовно-есенціальних елементів. Рівень IgE у досліджуваних дітей також був підвищений у порівнянні з рівнем контрольної групи, а порівняльний аналіз концентрації елементів у волоссі цієї групи свідчить про негативний (токсичний) вплив дисбалансу есенціальних мікроелементів, як їх підвищення так і зниження, на формування імунної відповіді дитячого організму.

Мікози волосистої частини голови. Оптимізація лікування

вверх

Ж. В. Корольова, В. М. Боровиков
Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика

Метою дослідження була оптимізація лікування мікозів волосистої частини голови шляхом використання таблетованої форми препарату Мікофін.

Мікроспорія належить до числа найпоширеніших дерматофітій, посідаючи друге місце після мікозів стоп і кистей. У країнах Європи, у тому числі в Україні, переважно спостерігається зооантропонозна форма мікроспорії, що спричинена Microsporum canis. Мікроспорія вважається хворобою дитячого віку, однак в останні роки зросла частота виникнення цього мікозу в дорослих, причому не лише з традиційною для осіб старшого віку локалізацією на гладенькій шкірі, із залученням у процес пушкового волосся, але й на волосистій частині голови. Здатність дерматофітів уражати волосся зумовлює складність і тривалість лікування.

Під нашим спостереженням знаходились 30 підлітків, хворих на мікроспорію та трихофітію волосистої частини голови, з них 12 хлопчиків і 18 дівчаток. Ураження на волосистій частині голови при мікроспорії характеризувалися формуванням запальних вогнищ блідо-рожевого кольору з чіткими межами, шкіра у вогнищах була гіперемована, вкрита висівкоподібними лусочками сіруватого кольору. Волосся у вогнищах було обламане на рівні 6–8 мм над шкірою, а в окремих випадках волосся було обламане на різному рівні. Люмінесцентне дослідження вогнищ під лампою Вуда виявило яскраво-зелене свічення волосся у вогнищах. При трихофітії волосистої частини голови відмічалися численні ізольовані вогнища до 2 см у діаметрі з чіткими межами неправильної форми, волосся у вогнищах було обламане на висоті 2–3 мм над поверхнею шкіри, також відмічалося обламування волосся на рівні шкіри, що призводило до появи так званих чорних точок, або пеньків. По периферії вогнищ було наявне дрібнопластинчате лущення, формувалися дрібні везикули й кірочки. Клінічний діагноз у всіх хворих підтверджувався результатами мікроскопічного і культурального дослідження.

Всі обстежені пацієнти важили 40 кг і більше, тому препарат тербінафіну Мікофін призначали по 1 таблетці 250 мг на добу щодня впродовж 20 діб. Далі в разі відсутності люмінесцентного свічення вогнищ і при трьохразовому негативному результаті мікоаналізу лікування продовжували в дозуванні 1 таблетка 250 мг через день упродовж 2 тиж, після чого переходили на дозування 1 таблетка 250 мг двічі на тиждень упродовж 2 тиж. В системній терапії окрім антимікотиків застосовували гепатопротектори, а також препарати біотину, який є джерелом сірки, що бере участь у синтезі білка колагену і таким чином позитивно впливає на структуру шкіри та її придатків. Для місцевого лікування проводилась обробка вогнищ 2% розчином йоду та сірчаною маззю 1 раз на день.

Клінічне та мікологічне одужання було досягнуто в усіх 30 хворих. Переносимість препарату була хорошою, побічних ефектів не виникало. Після лікування хворі з’являлися на контрольні огляди, рецидивів мікозу волосистої частини голови не було виявлено, на місцях попередніх уражень відновився ріст здорового волосся. Таким чином, препарат Мікофін при лікуванні мікозів волосистої частини голови засвідчив високу ефективність за рахунок фунгіцидної дії щодо збудника, дерматотропності та високий комплаєнс за рахунок зручного прийому (1 раз на день) та ефективності незалежно від складу їжі. Критеріями виліковності були: регрес клінічних проявів захворювання, негативні мікологічні аналізи в процесі лікування та контролю, а також негативне люмінесцентне свічення при мікроспорії. Препарат Мікофін може бути рекомендований до застосування в системній терапії мікроспорії та трихофітії волосистої частини голови.

Клинико-эпидемиологическая характеристика больных липоидным некробиозом

вверх

К.А. Кочет
Национальная медицинская академия последипломного образования им. П.Л. Шупика

Липоидный некробиоз – хронический дерматоз, относящийся к группе локализованных липоидозов кожи. Этиология и патогенез его до конца не изучены. Выявлена высокая корреляция липоидного некробиоза с сахарным диабетом. Общепризнанная классификация данного дерматоза отсутствует. При описании различными авторами проявлений заболевания на коже отмечается смешение в характеристике разных его форм.

Цель работы – установить клинико-эпидемиологические особенности течения дерматоза у больных липоидным некробиозом.

Материалы и методы: под нашим наблюдением находились 36 больных классической формой липоидного некробиоза, у которых оценивали эпидемиологические и клинические показатели.

Результаты: среди больных липоидным некробиозом преобладали жители города (28 человек) в возрасте от 18 до 56 лет (в среднем 36,4 ± 0,2 года). Соотношение женщин и мужчин составило 15:1. Давность болезни составляла в среднем 13 ± 0,1 мес. Дерматоз в 27,8% ассоциировался с сахарным диабетом I типа и в 22,2% – II типа. Во всех случаях поражалась кожа передней поверхности голеней, при этом в 82,7% отмечалась многоочаговость. Высыпания в 10 случаях представляли собой пятна и папулы, в 19 – бляшки, в 7 – очаги атрофии. Не отмечено прямой зависимости между тяжестью диабета и выраженностью клинических проявлений липоидного некробиоза.

Выводы: среди больных липоидным некробиозом преобладали жители города, как правило, женского пола, трудоспособного возраста. Дерматоз в половине случаев ассоциировался с сахарным диабетом и отличался многоочаговостью высыпаний. Не отмечено прямой зависимости между тяжестью диабета и выраженностью клинических проявлений липоидного некробиоза.

Уровень провоспалительных цитокинов у больных вульгарным псориазом

вверх

А. А. Лопандина
«Институт дерматологии и венерологии НАМН Украины»

Псориаз, как хроническое генетически опосредованное мультифакторное заболевание кожи, продолжает оставаться в фокусе пристального внимания исследователей. Согласно одной из наиболее обоснованных патогенетических теорий псориаза, а именно иммунной, усиление активации и увеличение количества Т-клеток и дендритных клеток, мигрирующих в кожу и высвобождающих провоспалительные цитокины, обусловливает развитие воспаления и усиление пролиферации кератиноцитов.

Материалы и методы: с целью изучения патогенетической роли некоторых провоспалительных цитокинов в зависимости от степени тяжести дерматоза проведено исследование в сыворотке крови методом иммуноферментного анализа уровня интерлейкина-8 (ИЛ-8) и фактора некроза опухоли-α (ФНО-α) у 42 больных обычным (вульгарным) псориазом в возрасте от 18 до 70 лет. Согласно PASI, легкая степень тяжести выявлена у 8 пациентов, средняя – у 24, тяжелая – у 10.

Результаты: в результате исследований установлено повышение в крови больных обычным псориазом содержания ИЛ-8 (97,02 ± 3,51 пг/мл) и ФНО-α (50,18 ± 5,14 пг/мл) относительно показателей у лиц контрольной группы (соответственно, 55,09 ± 1,75 и 36,12 ± 4,26 пг/мл, р < 0,05). У пациентов с легкой степенью тяжести уровень ИЛ-8 и ФНО-α составил 77,04 ± 3,76 и 45,22 ± 7,31 пг/мл, средней степенью – 94,31 ± 3,52 и 49,78 ± 5,10 пг/мл, тогда как при тяжелом псориазе – соответственно, 143,25 ± 7,36 и 80,17 ± 3,01 пг/мл. Выявлены достоверные отличия между показателями у больных псориазом средней и тяжелой степени тяжести (р< 0,05).

Выводы: таким образом, у больных вульгарным псориазом уровень маркеров воспалительного процеса достоверно превышал аналогичные показатели в контрольной группе и зависел от степени тяжести патологического процесса.

Клінічні випадки шкірних симптомів маніфестації цукрового діабету

вверх

І. Р. Луженецька
Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика

Щорічно в Україні кількість хворих на цукровий діабет (ЦД) збільшується на 5–7%. За узагальненими даними ВООЗ, поширеність цукрового діабету в світі сягає 4–7%. В Україні цей показник вдвічі менший – близько 2,9%, що свідчить про недостатній рівень діагностики захворювання. Раннє виявлення у пацієнта ЦД є важливою умовою запобігання розвитку ускладнень. Шкірні прояви виявляють у 79,2% хворих, і вони можуть з’явитися як перші симптоми захворювання. Шкірні прояви ЦД діляться на три основні групи: інфекції, маркери ЦД та ускладнення. Під час дослідження, в якому взяли участь 750 пацієнтів з ЦД, основними шкірними проявами були інфекції (47,5%), ксероз (26,4%) та запальні захворювання шкіри (20,7%).

Клінічний випадок 1: пацієнтка, 33 роки, звернулась до клініки «ЄвроДерм» (база кафедри дерматовенерології НМАПО ім. П. Л. Шупика) зі скаргами на поширений висип, що суб’єктивно не турбує. Перші прояви з’явились близько 2 років тому на шкірі правої здухвинної ділянки і мали вигляд поодиноких папул тілесного кольору, що також суб’єктивно не турбували. Протягом останніх 2 міс висип поширився, збільшився розмір первинного вогнища. Об’єктивно: на шкірі правої здухвинної, лівої підколінної ділянок та задньої поверхні правої гомілки спостерігається мономорфний висип, представлений згрупованими папулами світло-рожевого кольору, 2–3 мм в діаметрі, з ознаками вторинної гіперпігментації. При цифровій дерматоскопії виявляється розширення поверхневих судин та пігментна псевдосітка. Було проведено панч-біопсію. За результатами патогістологічного дослідження встановлено діагноз: кільцеподібна гранульома. При лабораторному обстеженні у пацієнтки виявлено підвищення рівня глікованого гемоглобіну. Пацієнтку направлено на консультацію до ендокринолога, призначено ТГКС та комбіновану антигістамінну терапію. При повторному огляді через 2 тиж відзначалось суттєве зменшення висипань, залишається вторинна гіперпігментація.

Клінічний випадок 2: пацієнт, 36 років, звернувся зі скаргами на розповсюджений висип, легке відчуття свербежу в місцях висипу, що виник близько 4 тиж тому. Із супутніх симптомів: слабкість, спрага, часте сечовипускання. Об’єктивно: на шкірі тулуба, верхніх і нижніх кінцівок визначається розповсюджений мономорфний висип, представлений вузликами жовтуватого кольору з вінчиком гіперемії по периферії, 2–3 мм в діаметрі. Дерматоскопічно: елементи з частковою структурою, гомогенного блідо-жовтого кольору, по периферії псевдопігментна сітка. При лабораторному дослідженні виявлено гіперглікемію, підвищення рівня глікованого гемоглобіну, гіпертригліцеридемію. На основі скарг, клінічної картини та лабораторного обстеження встановлено діагноз: еруптивні ксантоми. Пацієнта направлено на консультацію до ендокринолога. Через 4 тиж після нормалізації лабораторних показників висип на шкірі зник.

Висновки: ЦД– це захворювання з надзвичайно високим ризиком розвитку ускладнень, які призводять до втрати працездатності, інвалідизації та смерті, тому важливою умовою успішного лікування та запобігання ускладненням ЦД є його своєчасна діагностика. В розглянутих вище клінічних випадках лікар-дерматовенеролог був першою ланкою виявлення у пацієнта ендокринологічних порушень. І в співпраці з ендокринологом було досягнуто нормалізації лабораторних показників та швидкої ремісії шкірних проявів.

Диференційний підхід до діагностики та лікування себорейного кератозу

вверх

М. О. Миколишин, С. О. Галникіна
Клініка дерматології та косметології «Art Clinique», м. Тернопіль

Мета дослідження: вивчити особливості клінічних форм себорейного кератозу та визначити оптимальний метод лікування.

Себорейний кератоз (СК; keratosis seborrheic) – це доброякісне епітеліальне новоутворення шкіри, що виникає у зв’язку з надмірною проліферацією кератиноцитів, виникає переважно в осіб похилого віку, але нерідко спостерігається і в молодих людей, однаково часто у чоловіків і жінок. Провокуючими чинниками виникнення СК можуть бути: зловживання засмагою, часті пошкодження шкіри механічного характеру, дія побутової хімії, хронічні захворювання, що призводять до порушень функції ендокринних залоз, порушення функцій імунної системи, а також прийом гормональних препаратів, особливо на основі естрогенів, похилий вік.

Матеріали та методи: під нашим спостереженням перебували 34 пацієнти віком від 29 до 68 років, серед них жінок – 23, чоловіків – 11. В залежності від кількості елементів та їх форми пацієнтів було поділено на 2 групи: у першу входили ті, в кого діагностовано поодинокі елементи (не більше 10) – 20 пацієнтів, у другу – з множинними елементами – 14 осіб. Усім пацієнтам проводили клінічний огляд, дерматоскопію, деяким здійснювали деструкцію з гістологічним аналізом найбільш типового елементу себорейного кератозу.

Результати: було встановлено, що клінічна картина захворювання залежить від термінів розвитку СК, локалізації та форми елементів, відповідно, і метод лікування різний. Для пацієнтів 1-ї групи була характерною наявність поодиноких елементів, що виступають над поверхнею шкіри, розміром від 0,5 до 2 см, деякі з них мають грибоподібну форму з нечіткими контурами, колір їх варіює від світло- до темно-коричневого або навіть чорного, а поверхня вкрита кірками та тріщинами, локалізуються переважно на обличчі, шиї, передній поверхні грудей. Пацієнтам цієї групи було запропоновано та деяким з них проведено деструкцію радіохвильовим методом – апаратом «Сургітрон» з наступним гістологічним аналізом видаленого елементу. Після видалення відмічався короткий період загоєння післяопераційного дефекту шкіри. У пацієнтів 2-ї групи спостерігали множинні маленькі плоскі плями з чіткими контурами, які не виступають над поверхнею шкіри, розміром від 2 мм до 3 см, світло-коричневого кольору, виявляли найчастіше на шкірі живота, бокових поверхнях тулуба, під молочними залозами, на спині. Групі цих пацієнтів було запропоновано та деяким з них проведено кріодеструкцію. В деяких випадках на місці проведення процедури залишався невеликий міхур, проте з часом він самостійно регресував.

Висновки: отже, проведене нами дослідження дало змогу вивчити клінічні особливості СК та підібрати оптимальний метод видалення для того чи іншого виду цього захворювання.

Оригинальный препарат или генерик?

вверх

Э. А. Мурзина
Национальная медицинская академия последипломного образования им. П. Л. Шупика

В условиях экономического кризиса, низкой платежной способности пациентов, особенно с хроническими заболеваниями, где лечение зачастую длительно и обременительно как для психоэмоционального состояния пациента, так и для его кошелька, – с одной стороны, а с другой – большое количество лекарственных препаратов, которые содержат одинаковые действующие вещества, что врач уже и не задумывается: назначает он оригинальный препарат или генерик. Однако необходимо помнить, что перед тем как назначить генерический препарат, следует получить подтверждение его взаимозаменяемости, то есть найти ответ на вопрос: какие есть свидетельства того, что генерический препарат обладает терапевтической эффективностью и безопасностью, сходными с оригинальным?

Эксперты FDA (Food and Drug Administration) признают терапевтически эквивалентными (взаимозаменяемыми) препараты только при соответствии их следующим критериям: наличие разрешения к применению; фармацевтическая эквивалентность; биоэквивалентность; наличие надлежащей маркировки; производство в соответствии с требованиями GMP.

Лекарственные препараты считаются фармацевтическими эквивалентами, если они не отличаются по составу активных ингредиентов, имеют одинаковую лекарственную форму и способ введения. Однако фармацевтический эквивалент может отличаться от оригинала по таким характеристикам, как пространственная конфигурация, механизм выведения, по составу вспомогательных веществ, сроку хранения.

Биоэквивалентность – это эквивалентность воспроизведенных лекарственных средств оригинальным по фармакокинетическим параметрам, то есть биоэквивалентными признаются два препарата, если в равных экспериментальных условиях они обладают одинаковой степенью и скоростью всасывания, распределения и выведения из организма. В то же время исследование биоэквивалентности лишь предполагает, что фармакокинетически эквивалентные оригиналу воспроизведенные препараты обеспечивают одинаковую эффективность и безопасность фармакотерапии.

Если терапевтическая эффективность топического препарата определяется его местным действием на кожу и не связана с поступлением его в системный кровоток, то местная фармакокинетика препарата изучается в условиях in vitro. Для топических препаратов биодоступность оценивается по измерению динамики (временной зависимости) и степени, с которыми активный компонент высвобождается из лекарственного продукта и становится доступен в месте действия – разных анатомических и функциональных структурах кожи в опытах in vitro. Исследование системной биодоступности, определение плазменных концентраций активных веществ наружного средства при регистрации генериков не требуются.

Отличия в структурно-механических свойствах (вязкость, предельное напряжение сдвига) между оригинальным топическим препаратом и его генериком может указывать на возможные отличия и биологической доступности кремов разных производителей. Вместе с тем следует отметить, что для препаратов, содержащих глюкокортикостероиды, системная биодоступность является важным показателем безопасности терапии, так как позволяет оценить риск системных побочных эффектов (влияние на функцию гипофиза и надпочечников, задержку роста у детей).

Учитывая вышесказанное, необходимо более взвешенно подходить к назначению препаратов местной терапии дерматозов, особенно хронических и особенно у детей.

Антимикробные пептиды при себорейном дерматите

вверх

М. В. Нарожная
Медицинский центр «Союз», г. Харьков

В настоящее время в медицине большое внимание уделяется веществам, имеющим антибиотические свойства. Одной из групп таких веществ являются антимикробные пептиды (АМП) – неспецифические факторы гуморального иммунитета, обладающие эндотоксин-нейтрализующей и иммуномодулирующей активностью, а также обеспечивающие защиту против широкого спектра микроорганизмов: грамотрицательных и грамположительных бактерий, грибов, вирусов и простейших. Одними из АМП являются кателицидины (LL-37) – группа пептидов, выявленных в лимфоцитах и моноцитах, а также в эпителиальных клетках. Последние достижения указывают на возможную роль АМП в патогенезе хронических воспалительных дерматозов (атопический дерматит, псориаз), однако работы, посвященные изучению кателицидина при себорейном дерматите (СД), отсутствуют. Поэтому целью работы явилось исследование методом иммуноферментного анализа уровня LL-37 в сыворотке крови 36 больных СД в возрасте 27–52 лет. Статистический анализ полученных результатов, их интерпретация осуществлялась с помощью прикладных программ Microsoft Office Excel и StatSoft Statistica 6.0.

Уровень кателицидина у больных СД колебался от 8,31 до 34,20 нг/мл, в среднем составил 20,15 ± 2,23 нг/мл и достоверно отличался от показателя у лиц контрольной группы (33,51 ± 2,93 нг/мл, р < 0,05). Выявлена тенденция повышения содержания этого АМП у пациентов мужского пола по сравнению с таковым у лиц женского пола, достоверное уменьшение при тяжелом дерматозе (12,61 ± 1,54 нг/мл) относительно легкого СД (27,33 ± 2,47 нг/мл, р < 0,05), воспалительном типе (17,93 ± 1,64 нг/мл) по сравнению с аналогичным при невоспалительном типе поражений (25,60 ± 2,57 нг/мл, р < 0,05). Полученные результаты свидетельствуют о нарушениях врожденного иммунитета при СД и требуют продолжения дальнейших исследований.

Порівняльна характеристика різних методик лікування вугрової хвороби

вверх

Х. Я. Николайчук, І. О. Блага
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»

Вульгарні вугрі залишаються актуальною проблемою сьогодення, а їх лікування часто потребує застосування косметологічних процедур. На жаль, отримані результати не завжди задовольняють пацієнта. Позбувшись основних проявів акне, пацієнти продовжують скаржитися на«неідеальний стан шкіри»: наявність розширених пор, післязапальну дисхромію, рубці (постакне), що залишилися.

Метою нашого дослідження було порівняти ефективність різних методик лікування вугрової хвороби щодо залишкових післязапальних змін шкіри (постакне).

Матеріали та методи: впродовж 8 міс під нашим спостереженням перебувало 37 хворих (11 осіб чоловічої статі і 26– жіночої) віком 17–23 роки з вульгарними вугрями обличчя середнього ступеня тяжкості. 15 пацієнтів було з чутливою шкірою, схильною до куперозу, 9– з вираженою жирністю, сильно розширеними порами і 13– з комбінованою. Давність захворювання у всіх пацієнтів становила 1–4 роки. 23 з 37 хворих вже мали досвід застосування противугрової терапії. Вибір методики лікування залежав від стану шкіри та поширеності висипань. Усім хворим упродовж 2 міс проводилося комплексне лікування: дієта, полівітамінні комплекси (7 хворих – Акневіт, 15– Перфектил, 15– Мерц), топічно – Скінорен (для 28 пацієнтів – у формі крему і для 9– гелю), очищувальні засоби для обличчя (мило з коєвою кислотою (13 хворих), спеціальна противугрова пінка (15 хворих) чи гель (9 хворих) і косметичні процедури (чистки, протизапальні маски, дарсонваль).

Результати: переносимість лікування була хорошою в усіх хворих, жодної подразнювальної дії не відмічалося. Стан шкіри покращився вже на 2-му тижні лікування. Нові елементи, якщо з’являлися, то у вигляді папул, а не пустул. В 30 пацієнтів (81% хворих) через 2 міс лікування відмічалася повна відсутність вугрових висипань на шкірі, окрім ознак постакне. Але слід відмітити, що явища постакне були менш виражені в осіб, які застосовували для вмивання мило з коєвою кислотою, що має відбілювальну та відлущувальну дію. У 7 пацієнтів (19%), що приймали Акневіт, залишалися поодинокі папульозні елементи та комедони, множинні гіперпігментовані плями, рубчики, виражено розширені пори.

Висновки: оцінюючи отримані результати, можна рекомендувати методики лікування хворих з вугровою хворобою середнього ступеня тяжкості із застосуванням мила з коєвою кислотою і вітамінних комплексів Перфектил чи Мерц для запобігання розвитку постакне.

Диференційно-діагностична модель актинічного кератозу

вверх

О. О. Ошивалова
ДНУ «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» ДУС, м. КиївНаціональна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика

Актинічний кератоз (АК) – індуковане ультрафіолетовим опроміненням (УФО) ураження шкіри, яке може прогресувати в інвазивний плоскоклітинний рак шкіри (ПКРШ). Дослідження показали, що відносний ризик розвитку ПКРШ збільшується пропорційно до кількості вогнищ АК з 1% (за наявності в пацієнта до 5 вогнищ) до 20% при множинному ураженні (більше 20 вогнищ). До 82% випадків розвитку ПКРШ у пацієнтів з АК пов’язано безпосередньо з вогнищем АК, або злоякісний процес виникає в безпосередній близькості з вогнищем АК. Встановлено, що УФО призводить до генетичних змін в кератиноцитах, які зрештою призводять до раку шкіри. У концепції «поля канцеризації шкіри» генетично змінені кератиноцити накопичуються на площі впливу УФО. Таким чином, потенційну можливість розвитку раку шкіри мають не лише клінічно видимі пошкодження, наприклад АК, але й субклінічні «сплячі» ділянки шкіри.

Мета нашого дослідження полягала в узагальненні та аналізі клінічних проявів АК, проведенні диференційованого порівняння з патологією шкіри, яка також індукована надлишковим УФО, та з переважною локалізацією на шкірі голови, шиї та верхніх кінцівок.

Результати: більшість уражень АК локалізується на відкритих ділянках шкіри у 80% випадків: голова і шия (волосиста частина голови, вуха і обличчя), верхніх кінцівках (плечі, передпліччя та кисті рук). АК може бути представлений численними клінічними ознаками, які мають здатність трансформуватися з часом. Типовий АК характеризується розвитком на тлі сухої шкіри або шкіри з ознаками еластозу поодиноких або множинних згрупованих вогнищ у вигляді плям або папул округлої чи неправильної форми діаметром від 0,3 см до 3–5 см, вкритих зроговілими щільно прикріпленими лусочками, що надає вогнищу шорсткого вигляду. У клінічному контексті діагноз АК зазвичай базується на результатах клінічного обстеження шкіри та виявленні факторів ризику дерматозу. Проте навіть серед дерматологів ефективність діагностики поодиноких уражень АК без застосування дерматоскопії є низькою і становить 23–26%. При множинних ураженнях АК ефективність клінічної діагностики АК без дерматоскопії становить 53–63%. Серед клініцистів первинної медичної ланки показник чутливості в діагностиці множинних форм АК з використанням дерматоскопії становить 38%, а специфічності – 57%.

Враховуючи різноманітність клінічних проявів АК та тривалий прихований період перебігу захворювання, стає очевидним необхідність диференційної діагностики. За клінічними проявами АК потребує проведення диференційної діагностики з багатьма захворюваннями шкіри, які мають різне патогенетичне підґрунтя і які можна віднести до наступних груп: онкологічна патологія шкіри (інвазивна форма ПКРШ, базальноклітинний рак шкіри; передонкологічна патологія шкіри (неінвазивна форма ПКРШ, лентиго); доброякісні новоутворення шкіри (себорейний кератоз, кератоакантома); хронічні дерматози шкіри (псоріаз, себорейний дерматит, розацеа, дискоїдний червоний вовчак, порокератоз, радіаційний дерматит).

З літературних джерел відомо, що достатньо інформативними клінічними критеріями при АК вважають: світло-червоний колір, зміну контуру шкіри, явища лущення або зроговіння різного ступеня, розширені судини в ділянці вогнища, можливе виразкування. Такі критерії, як блискуча поверхня і розмір вогнища, розглядаються науковцями як можливі додаткові. Ця підбірка критеріїв була апробована і відповідає 83,2% чутливості та 89,2% специфічності. При побудові диференційно-діагностичного алгоритму ми використали вищевказані критерії та в основу поклали характеристику саме морфологічного елемента висипки.

Висновки: виявлення характерного для АК ураження шкіри супроводжується багатьма складнощами, які пов’язані з різноманітними клінічними проявами та тривалим малосимптомним перебігом хвороби. Зокрема, висипання локалізуються на ділянках шкіри, які є типовими для багатьох хронічних дерматозів. Запропонований нами алгоритм передбачає певну кількість клінічних ознак АК, що дозволить покращити диференційну діагностику. Але результативність інтерпретації даних і відбір діагностичних критеріїв має стати предметом подальших досліджень.

Порівняльна характеристика методів оцінки стану нігтьової пластини у хворих на псоріатичну оніходистрофію

вверх

О. В. Погорецька, С. О. Галникіна
Тернопільський державний медичний університет

За даними літератури, відомо, що 25% хворих на псоріаз страждають на псоріатичну оніходистрофію. В деяких клінічних випадках псоріатична оніходистрофія може бути єдиним проявом псоріазу та проявлятися ще до початку висипань.

Мета: провести порівняльний аналіз методів оцінки стану нігтьової пластини у хворих на псоріатичну оніходистрофію за допомогою індексів NAPSI та N-Nail.

NAPSI (Nail Psoriasis Severity Index) – індекс, за допомогою якого визначають ступінь ураження нігтів. Суть методу полягає в тому, що ніготь умовно розділяють на 4 квадранти та оцінюють наявність характерних псоріатичних змін для нігтьової пластини (оніхолізис, гіперкератоз, піднігтьові крововиливи) та матриці нігтя (порушення цілісності, лейконіхій). Якщо ці всі порушення наявні у 4 квадрантах, то пацієнт отримує 8 балів, якщо відсутні – 0 балів. Сума балів по всіх нігтях може становити від 0 до 80.

N-Nail (Nail psoriasis activity index) – індекс, за допомогою якого визначають активність псоріазу нігтів. Показники, за якими оцінюється активність: оніхолізис (0 – відсутній, 1 – 0–25%, 2 – 25–50%, 3 –50% і більше), руйнування пластини (0 – відсутнє, 1 – мале, 2 – помірне, 3 – тяжке), лінії Бо (0 – відсутні, 1 –1 лінія, 2 –2 лінії, 3 – 3 і більше ліній), піднігтьовий гіперкератоз (0 – відсутній, 1 – 1 мм, 2 – 2 мм, 3 – 3 мм і більше), горбистість (0– відсутня, 1– виражена слабо, 2 – помірна, 3– виражена добре). Всі 10 нігтів оцінюють за даними показниками, після чого розраховують результати. Можлива сума балів від 0 до 150, що свідчитиме про ступінь ураження.

Висновок: обидва методи дають змогу оцінити стан нігтьової пластини з метою визначення ступеня ураження нігтя, а також ефективність лікування. Проте індекс N-Nail є простішим та ефективнішим у рутинній дерматологічній практиці.

Ладонно-подошвенный псориаз и возможности фототерапии

вверх

Е. И. Сариан
Харьковская медицинская академия последипломного образования

Псориаз занимает важное место в группе социально детерминированных заболеваний кожи. Поражение кистей и стоп при распространенных формах псориаза встречается часто, тогда как изолированный ладонно-подошвенный псориаз – относительно редко.

Цель исследования – выявить клинические особенности псориаза при поражении кожи кистей и стоп, а также возможность использования фототерапии.

Материалы и методы: пациенты с псориазом разделены на три группы: 1-я группа – 18 больных с распространенной формой псориаза без поражения кистей и стоп, 2-я группа – 18 больных с распространенной формой псориаза с поражением кистей и стоп, 3-я группа – 4 пациента с изолированным ладонно-подошвенным псориазом. Оценивали данные анамнеза, состояние кожи и ногтевых пластинок, суставов, фототип кожи по Фитцпатрику, PASI. У пациентов 1-й группы возраст дебюта варьировал от 8 до 47 лет, поражения суставов диагностированы в 33%, ногтей – в 50% случаев, PASI – 10,9 ± 2,1 балла, Iфототип кожи установлен у 17,7%, II– 72,3%, III – 10% больных. Среди пациентов 2-й группы дерматоз начинался в возрасте 15–63 лет, поражения суставов наблюдали в 50%, ногтей – 72% случаев, PASI – 19,6 ± 3,5 балла, Iфототип кожи – у 20,5%, II– 55,5%, III – 24% пациентов. Среди пациентов 3-й группы дебют заболевания – в возрасте 22–46 лет, поражение суставов – у 25%, онихопатия – у 75% больных, PASI – 3,7 ± 0,8 балла, II фототип – 50%, III фототип кожи – 50%.

Таким образом, пациенты с распространенным псориазом и поражением кистей и стоп чаще имели псориатический артрит, псориатическую онихопатию, высокие показатели PASI, при этом 20,5 и 50,5% больных имели I и II фототипы кожи, что ограничивает возможность применения фототерапии.

Клініко-інструментальні особливості артропатичного псоріазу на сучасному етапі

вверх

О. О. Сизон, І. Я. Возняк, Я. О. Зайченко
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

На сучасному етапі псоріатичну хворобу (ПХ) розглядають як системне захворювання, що уражує не лише шкіру (псоріаз), а й суглоби (артропатичний псоріаз; АП) і супроводжується можливим розвитком типових коморбідних станів (серцево-судинної патології, хронічних запальних захворювань кишечника, метаболічного синдрому).

Мета дослідження: на основі результатів клініко-лабораторного та інструментального обстеження виявити патогномонічні характеристики перебігу АП, щоб надалі диференційовано підійти до вибору патогенетичних схем лікування.

Матеріали та методи: впродовж 2014–2017 рр. під нашим клініко-лабораторним та додатковим обстеженням (рентгендіагностика, УЗД, МРТ) перебувало 158 пацієнтів з АП на тлі ПХ та 12 хворих без скарг на ураження кістково-суглобової системи. Біохімічні дослідження (вміст загального протеїну, активність трансаміназ) вимірювали за допомогою набору реактивів виробництва SIMKO Ltd, а амілазу, холестерол, сечовину, білірубін, тимолову пробу – з використанням БІО-Lachema-Тест (БРНО): AMS, CHOL-150, ТG, Urea- 450, TTT-150, Bil st. Серологічні (рівень ревматоїдного фактора (РФ), С-реативного білка, антистрептолізину О (АСЛО) показники визначали кількісними та якісними методами. Стан суглобів, м’яких тканин оцінювали за допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ) на апараті Excelart Vantage ZGV Atlas (Тоshiba Medical System) та ультразвукових методик (УЗД) на апаратах LOGIQ 3, ALOKA PROSOUND SSD35 SX.

Результати: у 130 (82,8%) випадках при АП ураження суглобів виникає одночасно з псоріазом. Визначені патогномонічні ознаки АП, які охоплюють: одночасне псоріатичне ураження шкіри та нігтів – у 92,41% випадках, асиметричний моно- або олігоартрит переважно периферійних суглобів, особливо з ураженням дистальних міжфалангових суглобів кистей, – у 87,34% пацієнтів, остеоліз – у 88% хворих; негативна реакція на наявність РФ– у 60% та у 60% випадків – запальний біохімічний сироватковий і холецистобіліарний синдроми. Патогенетично обґрунтувана первинна локалізація патологічного суглобового процесу у хворих на АП в ділянках підвищеної травматизації сухожильно-зв’язкового апарату та його взаємозв’язок з псоріатичним ураженням нігтів. Характерна наявність періартритів (ентеритів, тендовагінітів, підтверджених за допомогою МРТ, УЗД), особливо на початкових стадіях захворювання. АП у більшості випадків поєднюється з патологією нігтів як предиктора розвитку суглобового синдрому ПХ. Відмічається низка рентгенологічних особливостей АП, до яких відносять: асиметричність ушкоджень, променевий тип артриту суглобів кистей, слабку вираженість субхондрального остеопорозу та поєднання остеолізу з остеосклерозом, кінцеве звуження дистальних епіфізів фаланг пальців, осифікацію періосту діафізів, анкілоз дистальних і проксимальних міжфалангових суглобів одного і того самого пальця, дуговідросткових суглобів шийних хребців, мозаїчний характер запалення суглобів і осифікації зв’язок, однобічний сакроілеїт, наявність грубих синдесмофітів.

Висновки: отже, АП є цікавою проблемою наукової та практичної медицини, що потребує міждисциплінарного підходу і наступного вивчення з метою призначення диференційованого патогенетичного лікування.

Сучасні аспекти диференційної діагностики оніхомікозів

вверх

Г. С. Стовбир
Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика

Оніхомікоз є одним з найпоширеніших захворювань нігтів, на які припадає близько 50% всіх захворювань нігтьового апарату. Серед шкірних захворювань він має поширеність 0,44% при поширеності в усьому світі в межах від 2 до 50%.

Диференційна діагностика онхомікозу охоплює запальні захворювання (псоріаз, алопеція), системні захворювання (амілоїдоз, діабет, порфірія, дістіхіоз), інфекційні захворювання, які можуть імітувати оніхомікоз. Так само необхідно диференціювати з косметичною травмою (манікюр або педикюр), вторинною травмою (тісне взуття або тертя) і пухлиною нігтьового апарату (плоскоклітинна карцинома, меланома або фіброми). Методи лікування даних захворювань істотно відрізняються. В даний час основна діагностика грибкового ураження нігтів охоплює: візуальний огляд, мікроскопію з KOH і культуральну діагностику. Їх чутливість і специфічність становлять відповідно 72–80% для KOH і 53–82% – для культуральної діагностики. Той факт, що мікроскопія та культуральна діагностика мають низьку чутливість при виявленні оніхомікозу, обумовлюють необхідність пошуку інших діагностичних інструментів, які допоможуть у постановці діагнозу і проведенні диференційної діагностики. Ми вивчили використання дерматоскопа для вирішення цього питання.

Мета роботи: показати можливість використання дерматоскопії як більш швидкої, простої та недорогої методики діагностики. Виділити та описати дерматоскопічні ознаки, специфічні для оніхомікозу, які можуть полегшити його діагностику та диференційну діагностику з іншими захворюваннями, визначити чутливість і специфічність дерматоскопічних ознак.

Матеріали та методи: нами оглянуто 15 пацієнтів з дистально-латеральним оніхолізисом. Усі пацієнти пройшли клінічне обстеження, дерматоскопію за допомогою цифрової дерматоскопічної системи FotoFinder, аналіз з KON і аналіз культури. Визначалася кореляція між позитивним аналізом з KOH і культурою, аналізом з KOH і дерматоскопічною картиною. Цифрові дерматоскопічні зображення оніхолізису великого пальця стопи оцінювали на наявність своєрідних дерматоскопічних ознак. Передбачуваний дерматоскопічний діагноз порівнювався з результатами мікології. Так само були проаналізовані статті з цього напряму.

Результати: оцінка дерматоскопічних зображень дала змогу ідентифікувати низку повторюваних специфічних дерматоскопічних ознак. Ми виявили відмінні дерматоскопічні ознаки, які є винятковими для дистального піднігтьового оніхомікозу і травматичного онхолізису. Дані спостереження корелюють з даними літератури. Схеми дерматоскопії для оніхомікозу були описані Пірачіні та ін., демонструючи високу чутливість і специфічність для диференціації оніхомікозу від травматичного оніхолізису. Так само, як в описаному дослідженні і багатьох інших дослідженнях (DeCrignis et al. вивчали дерматоскопію оніхомікозу в 502 пацієнтів; Miriam América Jesús-Silva проводили кореляцію між KOH-дослідженням і дерматоскопією у пацієнтів з клінічним діагнозом оніхомікозу в 178 осіб), ми відзначали наявність трьох повторюваних специфічних дерматоскопічних ознак, дві з яких були наявні лише при дистальному піднігтьовому оніхомікозі: зубчастий проксимальний край з шипами оніхолітичної ділянки і поздовжніх борозн, а один – лише при травматичному оніхолізисі: лінійний край – без шипів – оніхолітичної ділянки.

Висновки: мікологічне обстеження, як і раніше, залишається золотим стандартом діагностики оніхомікозу. Дерматоскопія вже є частиною діагностичної процедури дерматолога і, за нашим досвідом, корисним інструментом, який надає конкретні критерії для дерматоскопічної оцінки захворювань нігтів. За допомогою дерматоскопії можна побачити відмінні ознаки, які є винятковими для дистального піднігтьового оніхомікозу, травматичного оніхолізису і дають змогу провести диференційну діагностику з іншими захворюваннями. Дерматоскопію слід розглядати як корисну, досить просту, швидку і недорогу методику діагностики в повсякденній практиці лікаря.

Плазмотерапія волосистої частини голови при лікуванні алопеції

вверх

Є. Г. Татузян, Л. В. Овчаренко
Харківський національний медичний університет

Мета дослідження: використання новітніх методів терапії в лікуванні алопеції. Завдання: проаналізувати значення плазмотерапії у боротьбі з алопецією.

Матеріали та методи: під нашим спостереженням перебувало 22 жінки віком від 25 до 37 років. Пацієнтки виявляли скарги на ламке, сухе, позбавлене блиску волосся, яке випадало. Перед призначенням курсу процедур кожній пацієнтці було проведено дослідження на гепатити та ВІЛ. У пацієнток брали кров у кількості від 10 до 30 мл з ліктьової вени. Пробірки з кров’ю розміщували в спеціальній центрифузі. Після цього відбирали плазму і вводили в проблемні зони мезотерапевтичними методами (папульно, лінійно) в шкіру голови. Лікування полягало в проведенні 8–10 процедур плазмотерапіі волосистої частини голови, 1 раз на 14 днів, з метою вирішення індивідуальної проблеми. Використовували спеціальні біотехнологічні пробірки з антикоагулянтом і розподільним гелем. Всі матеріали для проведення процедури сертифіковані, одноразові та стерильні.

Результати: 100% жінок залишилися задоволені результатом процедури. Кожна зазначила, що її волосся стало густішим, шовковистим і має «здоровий вигляд», стало легше розчісуватися, а також збільшився його ріст у довжину.

Висновки: плазмотерапія – це унікальна ін’єкційна методика, яка допомагає зберегти красу волосся та відновити втрачене. Дана методика є цілком безпечною, гіпоалергенною. Процедуру плазмотерапії можна поєднувати з іншими косметологічними методиками. Методика малоінвазивна і може бути застосована в амбулаторних умовах. Методику плазмотерапії можна рекомендувати широкому загалу.

Дослідження активності ферментів, які беруть участь у регуляції обміну речовин, у хворих на поширений псоріаз

вверх

Є. Г. Татузян, С. Г. Ткаченко, Л. В. Овчаренко
Харківський національний медичний університет

Завданням цієї pоботи стало дослідження активності низки феpментів, які беpуть участь у pегуляції обміну pечовин, у хвоpих на поширений псоpіаз з метою з’ясування феpментних механізмів виявлених змін у метаболізмі.

Вивчення активності ферментів здійснювали за моніторинговими феpментними показниками. Для цього в сиpоватці кpові як хвоpих, так і умовно здорових осіб досліджували активність феpментів: аланінової – (АлТ) та аспаpагінової (АсТ) амінотрансфеpаз, гамма-глутаматтpанспептидази (γ-ГТ), лужної фосфатази (ЛФ), кpеатинфосфокінази (КФК), ізофеpменту КФК (серцева фpакція КФК – МВ), лактатдегідpогенази (ЛДГ). Аналіз феpментного гомеостазу хворих виявив у поpівнянні з групою умовно здорових осіб достовірне зниження активності АлТ і АсТ, хоча ці показники і не виходили за межі коливань фізіологічних pівнів. У хвоpих на поширений псоріаз ці величини становили 11,13 ± 3,6 і 6,93 ± 2,7 од./л відповідно для АсТ і АлТ, тоді як в групі порівняння активність даних ферментів була вище і доpівнювала 23,61 ± 4,8 і 17,2 ± 3,1 од./л. Більш суттєві зміни встановлені з боку активності γ-ГТ. У 11% пацієнтів відзначалося пеpевищення меж фізіологічних рівнів активності феpменту, тоді як сеpедні значення цього показника знаходилися в діапазоні фізіологічної норми. Слід зазначити, що у 20% хворих спостеpігалося зниження і у 3% – підвищення активності ЛФ, що вказує на значну кількість пацієнтів з порушеною активністю даного феpменту, хоча середні показники активності ЛФ по всій аналізованій сукупності спостережень також знаходилися в межах фізіологічної ноpми.

Дослідження виявили, що у 5% хвоpих відзначається підвищення активності КФК і у 3% – ЛДГ. На особливу увагу заслуговують pезультати визначення активності ізофеpменту КФК – серцевої фpакції КФК. Зі 112 обстежених хвоpих у 67 пацієнтів (60%) встановлена висока активність КФК-МВ, і лише в 2 хвоpих було виявлено зниження феpментативної активності.

Результати вивчення активності феpментів у хвоpих на пошиpений псоpіаз дали змогу зpобити наступні висновки:

1. Псоpіатична хвоpоба характеpизується помітними поpушеннями активності феpментів, які беpуть участь у pегуляції обміну pечовин, що вказує на суттєве значення pозладів феpментних механізмів у виявлених порушеннях обміну pечовин. Найбільші зміни активності відзначаються з боку АлТ, АсТ і КФК-МВ, тобто з боку феpментів білкового обміну, порушення в якому якpаз і виражені найбільше порівняно з іншими видами обміну речовин.

2. Монітоpинговими пpогностично значущими феpментними метаболічними показниками пpоведеної патогенетичної теpапії псоpіатичнoї хвоpоби є також активність АлТ, АсТ, КФК-МВ, які виявилися найбільш динамічними під впливом пpоведеного патогенетичного лікування.

Псоріаз, асоційований з вірусом простого герпесу 1-го та 2-го типів: нові дані етіопатогенезу

вверх

У. В. Федорова, С. В. Вольбин, І. Д. Бабак
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

Мета роботи: проаналізувати особливості імунологічної відповіді при ізольованій герпесвірусній інфекції та при її поєднанні з псоріатичним процесом.

Матеріали та методи: на основі аналізу вітчизняних, іноземних літературних джерел та власних спостережень (клінічних, лабораторних) систематизовані і описані деякі імунопатогенетичні особливості розвитку псоріазу у поєднанні з герпесвірусом 1-го та 2-го типів.

Результати: останні дослідження довели, що псоріаз часто знаходиться в синергійному поєднанні з герпесвірусом 1-го та 2-го типів, що, на думку багатьох учених, і визначає тяжкість, частоту рецедивів і перебіг цього дерматозу. Взаємодія компонентів вродженної імунної відповіді, клітинної та гуморальної ланок імунної системи здійснюється за допомогою цитокінової мережі. У зв’язку з цим у статті розглянуті особливості цитокінової відповіді при ізольованій герпетичній інфекції та при її поєднанні з псоріатичним процесом.

Нещодавно були описані нові біомаркери – система малих рибонуклеїнових кислот microRNA – і визначена їх роль і взаємозв’язок в регуляції активності природженого і набутого імунітету в хворих з герпесвірусною інфекцією при псоріазі. Основою для використання microRNA як біомаркера активності процесів є їх стійкість до розщеплення нуклеазами, у зв’язку з чим вони зберігаються в кровообігу і піддаються кількісному визначенню. Сучасні розробки з молекулярної генетики свідчать, що епігенетична система microRNA може регулювати активність імунної відповіді і виражено змінюватись на початкових етапах формування автоімунних захворювань, зокрема псоріазу; окрім того, може впливати на активацію рецидивів герпесвірусної інфекції 1-го та 2-го типів.

Висновки: таким чином, імунопатогенетичні аспекти псоріазу мають різнобічний характер. Нез’ясованими залишаються питання впливу алельного поліморфізму LMP 2 (lysosomal membrane protein) на ефективність фагоцитозу у хворих на псоріаз на тлі активності герпесвірусної інфекції 1-го, 2-го типів і участі регуляторних Т-лімфоцитів у розвитку автоімунного процесу, противірусного захисту. Окрім того, є необхідність оцінки імунорегуляторної дії системи miR146a, 155 на формування імунної відповіді у таких хворих. Відсутній структурований комплексно-диференційований підхід до терапевтичної тактики. Це ілюструє доцільність подальшого вивчення імунопатогенетичних механізмів псоріазу з метою визначення ланок, які підлягають лікувальній корекції та патогенетичній ролі імунних факторів у формуванні запального процесу при псоріазі.

Комплексний підхід до лікування хронічного рецидивного фурункульозу в дорослих

вверх

І. О. Чаплик-Чижо, М. О. Дашко, С.В. Вольбин
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

Сьогодні зростає захворюваність на хронічні бактеріальні дерматози, для яких характерні безперервно рецидивний перебіг і мала ефективність антибактеріальної терапії. Одним з таких захворювань є хронічний рецидивний фурункульоз (ХРФ). Ця патологія часто уражає працездатне населення та призводить до втрати працездатності.

Мета роботи– оптимізація тактики лікування хворих на ХРФ для покращення якості життя пацієнтів та відновлення їх праце­здатності.

Матеріали та методи: було обстежено та проліковано 34 хворих на ХРФ. Усім пацієнтам у план обстеження було включено: біохімічний аналіз крові; посів вмісту фурункула на флору і чутливість до антибіотиків; визначення рівня гормонів щитоподібної залози; визначення рівнівя статевих гормонів; імунологічне обстеження (субпопуляції Т-лімфоцитів, В-лімфоцити). При необхідності проводили консультації суміжних спеціалістів (отоларинголога, гінеколога, ендокринолога, хірурга, уролога, стоматолога) з подальшою корекцією виявленої супутньої патології. План лікування охоплював антибіотики з урахуванням чутливості, пробіотики, вітамінотерапію та автогемотерапію (двічі на рік). Усі пацієнти перебували під диспансерним спостереженням упродовж 2 років.

Результати: позитивна динаміка змінених показників, особливо імунологічних (кількісного співвідношення субпопуляції Т-лімфоцитів, В-лімфоцити), співпадала зі зменшенням активності запального процесу, зупинкою формування гнійничкових елементів, що своєю чергою підтверджує ефективність рекомендованого лікування. При обробці даних ми отримали наступні результати: у 28 (82%) хворих рецидивів не спостерігалось, у 6 (18%) хворих відмічали рецидиви у вигляді появи 1–2 фурункулів, що, на нашу думку, було пов’язано з відсутністю адекватної терапії супутньої патології.

Висновки: отже, підхід до лікування ХРФ має бути комплексним та охоплювати залучення суміжних спеціалістів. Автогемотерапія повинна посідати важливе місце в лікуванні та профілактиці хронічного фурункульозу як найефективніший, найстаріший та малобюд­жетний засіб терапії, який підвищує загальну опірність організму.

Методы диагностики мелазмы

вверх

Е. И. Шелемба
Национальная медицинская академия последипломного образования им. П. Л. Шупика Клиника «Канадский медицинский центр», Абу-Даби

Мелазма – распространенное заболевание, проявляющееся приобретенной гиперпигментацией кожи лица. Это хроническое состояние, характеризуемое симметричными коричневатыми пятнами на участках кожи, подверженных солнечному воздействию.

Классификация мелазмы имеет значение как для прогноза заболевания, так и для выбора соответствующего метода лечения, так как резистентность этого заболевания к лечению, частые рецидивы и предрасположенность к локализации на лице значительно влияют на психосоциальное состояние пациентов. Клинически мелазма классифицируется в зависимости от топографического расположения и распределения меланина в слоях кожи, определяемого с помощью дерматоскопии, лампы Вуда, рефлекторной конфокальной микроскопии и гистопатологического исследования. В нашем исследовании мы рассмотрели классификацию мелазмы в зависимости от глубины расположения пигмента меланина при помощи дерматоскопии и провели корреляцию между дерматоскопическими данными и данными, полученными при исследовании ламой Вуда.

Цель работы: оценить классификацию мелазмы по глубине расположения меланина при помощи дерматоскопии и провести корреляцию между полученными дерматоскопическими данными и данными, полученными при исследовании тех же очагов при помощи лампы Вуда.

Материалы и методы: было обследовано 39 пациентов, среди них 34 женщины и 5 мужчин. Возраст пациентов варьировал от 22 до 47 лет, фототипы кожи – со II по VI согласно классификации Фитцпатрика. Пациенты были обследованы при помощи лампы Вуда (EverplusskinanalyzerB-601 16W) и при помощи дерматоскопии (FotoFinderHandyscope 20x).

Результаты: проведен анализ соответствия методов диагностики мелазмы. При постановке диагноза эпидермальной мелазмы соответствие между методами наблюдалось в 52% случаев (Cohen’s kappa = k = 0,14). При дермальной мелазме соответствие было в 60% случаев (k= –0,0375). При смешанном типе методы оказались конкордантными в 56% случаев (k= 0,318). Степень конкордантности между методами признана слабой при постановке двух диагнозов из трех (k < 0,2).

Выводы: при анализе соответствия результатов, полученных при дерматоскопии и осмотре при помощи лампы Вуда с целью классификации мелазмы, было отмечено значительное несоответствие полученных результатов, особенно при исследовании кожи III–VI фототипов. Дерматоскопия также позволяет визуализировать значительные сосудистые изменения в коже многих пациентов с мелазмой, что соответствует последним данным литературы и считается важным фактором в исследованиях патогенеза и методов лечения данного заболевания. Таким образом, мы считаем дерматоскопию наиболее точным и удобным методом рутинного обследования, контроля и оценки результатов лечения пациентов с мелазмой при всех фототипах, а лампу Вуда – вспомогательным методом диагностики мелазмы у пациентов с I–III фототипами кожи.

Основные принципы создания и применения пилингов

вверх

Я. М. Юрчик
Национальная академия последипломного образования им. П. Л. Шупика

Направленный, контролируемый процесс удаления определенного количества слоев эпидермиса и дермы вместе с существующими дефектами и инициация восстановления всех разрушенных слоев заново получили название «дермабразия», или «пилинг» (от англ. to peel – чистить, отслаивать, менять кожу). Пилинги имеют свою классификацию. По глубине воздействия различают: глубокий пилинг – воздействие охватывает эпидермис, базальную мембрану, сосочковый и часть сетчатого слоя дермы; срединный – воздействие распространяется на всю толщу рогового слоя до базальных клеток, достигая сосочкового слоя дермы; поверхностный – воздействие происходит в пределах эпидермиса, не повреждая базальную мембрану. По способу воздействия пилинг бывает: механический (скрабы, гоммаж, пленочные маски, пилинг-броссаж, вакуум-пилинг, микродермабразия, дермобразия); физический (лазерный, ультразвуковой, газожидкостный, радиоволновой, криотерапия); химический (кислотный, щелочной); биологический (ферментативный); ретиноевый.

Показания для проведения пилинга: выравнивание текстуры и цвета кожи; очищение и сокращение пор; регуляция кератинизации; стимуляция репаративных процессов; стимуляция синтеза эластина и коллагена; лифтинг кожи; улучшение микроциркуляции, лимфодренаж. Основные принципы создания и применения пилингов: пилинг должен быть эффективным, при этом максимально безопасным; пилинги с повреждением базальной мембраны ведут к необратимым изменениям кожи, поэтому должны применяться крайне редко; нужно стараться достигать желаемого эффекта максимально физиологичным путем. В случае с пилингами эффект достигается не за счет углубления отшелушивания, а за счет качественной подготовки и индивидуально подобранного полноценного постпилингового ухода. Эффект любого пилинга относительно кратковременен, поэтому нужно использовать те составы, которые не токсичны, не агрессивны и могут применяться многократно. Эффект пилинга определяется не интенсивностью шелушения, а полученным результатом.

Клінічний випадок герпетиформного дерматиту

вверх

О. В. Ященко, С. О. Галникіна
Тернопільський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер

Герпетиформний дерматит (дерматит Дюринга) – це хронічне рецидивне захворювання шкіри, для якого характерний поліморфізм висипки. Висип супроводжується свербежем, відчуттям печіння, парестезіями, хронічним перебігом з періодичними рецидивами та ремісіями. Захворювання вражає осіб будь-якої статі та віку, найчастіше початок припадає на вік 30–40 років. Причина його виникнення досі точно невідома. У хворих виявляється відкладення антитіл IgA в певних шарах шкіри, що доводить автоіммунну природу захворювання. У хворих, які страждають на цю недугу, вдається виявити циркулюючі в крові антитіла до глютену. Також можливий дебют захворювання у формі паранеопластичного дерматозу (відповідна реакція шкіри на злоякісні новоутворення в структурах організму).

Клінічний випадок: В ТОКШВД поступила пацієнтка 1940 р. н. зі скаргами на появу висипань на шкірі по всьому тілу, що супроводжувались нестерпним свербежем, який посилювався вночі, і болем, а також підвищенням температури тіла, ознобом, загальною слабкістю. З анамнезу відомо, що пацієнтка багато років хворіє на захворювання травного тракту та дихальної системи: гастродуоденіт, хронічний панкреатит, у 1985 р. перенесла холецистектомію. 10 років страждає на олігоартрит та ішемічну хворобу серця. У березні 2017 р. лікувалася з приводу позагоспітальної пневмонії, ускладненої ексудативним плевритом справа, після чого з’явилися висипання на шкірі. У пацієнтки запідозрено наявність паранеопластичного процесу.

Дерматологічний статус: процес ураження шкіри має незапальний, симетричний, генералізований, герпетиформний характер. Висипання локалізуються на тильній поверхні кистей, розгинальних поверхнях передплічь і гомілок, в ділянці ліктьових і колінних суглобів, на плечах, стегнах, задній поверхні шиї, лопатках, попереку, крижах, грудях, животі. Висип поліморфного характеру, причому справжній поліморфізм висипу (везикули і пухирі) доповнюється несправжнім (ерозії, екскоріації, кірки). Везикули розміром 2–3 мм мають рожевий колір, чіткі межі, щільну покришку і серозний вміст, розташовуються групами, не мають схильності до периферійного росту і злиття. Сліди розчухів, гіперпігментовані плями.

Призначено загальноклінічні обстеження, реакцію Вассермана, ультразвукову діагностику органів черевної порожнини, пробу Яддасона, гістологічне дослідження шкіри. Проведено дерматоскопію та призначено консультацію онколога.

Результати: дані гістологічного дослідження: наявність бульбашок під епідермісом зі значними скупченнями еозинофілів і нейтрофілів на верхівці дермальних сосочків, розширених дермальних кровоносних судин; позитивна проба Яддасона.

Висновки: проблема паранеопластичних синдромів є досить актуальною. Погане знання її практичними лікарями часто призводить до некоректних дій та лікарських помилок, які частіше спрямовані на лікування проявів без пошуку причини первинної злоякісної пухлини. Нині питання паранеопластичних синдромів є маловивченим і потребує глибоких та детальних подальших досліджень.

Поділитися з друзями: