Розділи: Рекомендації |

Тактика вакцинації осіб, які часто хворіють, та засоби підвищення її ефективності

МОЗ України Український центр наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи (Укрмедпатентінформ) Інформаційний лист

Для впровадження в лікувально-профілактичних установах практичної охорони здоров’я (обласних, міських, районних) терапевтичного, педіатричного, епідеміологічного профілю та санітарно-епідеміологічних станцій пропонуються основні підходи щодо вибору тактики вакцинації осіб, які часто і тривало хворіють, а також засоби підвищення ефективності вакцинації шляхом активації неспецифічних факторів уродженого імунітету.

Підвищення ефективності імунопрофілактики інфекційних хвороб – одна з актуальних проблем медицини. Епідеміологічної безпеки щодо інфекцій, які контролюються засобами специфічної профілактики, можна досягнути завдяки високим показникам охоплення населення (не менше 95%) профілактичними щепленнями та наявності адекватної імунної відповіді у 90% вакцинованих. Ефективність вакцинації залежить від якості імунобіологічних препаратів, науково обґрунтованих схем імунізації та стану імунної системи організму на момент щеплення. Сьогодні надзвичайно важливим є питання вакцинації осіб, які часто і тривало хворіють (ЧХО). Їх частка в Україні постійно зростає і натепер становить 10-12% усієї кількості населення.
ЧХО – надзвичайно гетерогенна група, до якої традиційно відносять дорослих і дітей, які хворіють на гострі респіраторні вірусні інфекції 6 та більше разів на рік. До цієї групи належать також особи з хронічними, часто рецидивуючими хворобами носоглотки, органів дихання та сечостатевої системи. Ступінь порушення стану імунної системи у ЧХО залежить від основної патології. Він може бути транзиторним або стійким у вигляді набутого ВІЛ-неасоційованого імунодефіциту, що встановлюється клінічним імунологом і потребує лікування імунотропними препаратами. Загострення хронічних хвороб є основною причиною порушення графіку імунізації населення, який регламентується нормативними документами МОЗ України.
Вакцинацію ЧХО проводять за календарем профілактичних щеплень з урахуванням індивідуальних особливостей після вжиття загальноприйнятих реабілітаційних заходів. Окрім цього, перед проведенням щеплень рекомендується здійснювати ретельний аналіз соматичного, імунологічного, алергологічного, поствакцинального анамнезу; за необхідності проводити лабораторне (гемограму, протеїнограму, визначення С-реактивного протеїну, IgA, IgM, IgG, IgЕ, реакції бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ) із різними мітогенами тощо) та інструментальне (ультразвукове і рентгенологічне дослідження внутрішніх органів та ін.) обстеження.
Особам з обтяженим анте-, інтра- та постнатальним анамнезом, алергічними ускладненнями, незвичайними реакціями на попередні щеплення питання щодо подальшої імунізації слід вирішувати після додаткових спеціальних обстежень (реакції гальмування міграції лейкоцитів, РБТЛ із відповідними вакцинальними антигенами in vitro). Це дозволить запобігти поствакцинальним реакціям та ускладненням.
На підставі проведеного аналізу отриманих результатів формулюється висновок. За наявності клінічних проявів (лихоманки/субфебрилітету, загострення хронічної хвороби, артралгії, міалгії тощо), змін у гемограмі (лейкопенії, нейтропенії, лімфоцитозу, еозинофілії та ін.) або імунограмі (незначної дизімуноглобулінемії, пригнічення РБТЛ на мітоген і відповідний антиген (< 50%)) лікар робить відповідний висновок і оголошує його на засіданні територіальної імунологічної комісії, яка фіксує протипоказання. Надалі таким особам профілактичні щеплення рекомендується проводити після курсу лікувально-профілактичних заходів та дозволу імунологічної комісії територіального лікувально-профілактичного закладу.

Способи підвищення ефективності вакцинації
Загальні:
• Проведення заходів, спрямованих на ліквідацію/ зменшення дії медико-екологічних (вплив шкідливих факторів довкілля, психоемоційних чинників, ендокринних порушень, травм, дистресу, формування гнійно-септичних хвороб у період вагітності, пологів, новонародженості тощо) та соціальних (покращання умов праці, життя, матеріального забезпечення) факторів, що впливають на стан реактивності організму.
• Дотримання здорового способу життя (збалансоване харчування, повноцінний сон, фізичні вправи, прогулянки на повітрі, загартовування, позитивні емоції).
• Щеплення, за можливості, проводити слабореактогенними та високоімуногенними вакцинами, суворо дотримуючись дози, кратності та способу введення, відповідно до нормативних документів щодо імунопрофілактики або інструкції про застосування даного препарату. Необхідно враховувати вікові особливості стану імунної системи та дотримуватися тактики імунізації ЧХО. Рекомендовано проводити щеплення після клінічного і лабораторного обстеження, влітку або протягом вересня-жовтня, на початку тижня, в першій половині дня з метою забезпечення медичного поствакцинального спостереження за особами після вакцинації. Дітям не бажано проводити щеплення безпосередньо перед вступом до дитячого дошкільного закладу або школи.
• Профілактичні щеплення слід проводити в період ремісії хвороби не раніше ніж за 2 тижні після одужання за умови сприятливої епідеміологічної ситуації на даній території. Особам, які знаходяться в осередках інфекційних хвороб, за необхідності щеплення можна проводити відразу після одужання.

Спеціальні – проведення процедур і застосування засобів, що сприяють нормалізації функції імунної системи організму та формуванню адекватної імунної відповіді на вакцинальні препарати.
• Своєчасна санація вогнищ інфекції, зокрема в імунних органах.
• Зменшення алергенного навантаження.
• За наявності в анамнезі алергічних реакцій призначати інгібітори Н1-гістамінових рецепторів 2-го та 3-го поколінь у вікових дозах протягом 3-7 днів до та після вакцинації.
• Для активації антигенпрезентуючої функції імунної системи призначати за показаннями:
– адаптогени (елеутерок, китайський лимонник, прополіс – по 2 краплі/рік життя 1 раз на день протягом 3-4 тижнів; настій аралії – по 2 краплі/рік життя 1 раз на день упродовж 2-3 тижнів) при відсутності уражень ЦНС та синдрому гіперзбудженості;
– вітаміни (насамперед А та С) у вікових дозах 1-2 рази на день 20-30 днів;
– імунотропні препарати мікробного походження (ІРС 19, імудон, рибомуніл, бронхомунал та ін.) за схемами, зазначеними в інструкціях виробника з чітким обгрунтуванням щодо призначення; можна поєднувати два препарати (ІРС 19 + рибомуніл, ІРС 19 + бронхомунал);
– індуктори інтерферону (арбідол – по 1 таблетці двічі на день протягом 10-12 днів дорослим і дітям з 6 років; циклоферон – по 2 таблетки 1 раз на день упродовж 7-10 днів дорослим і дітям з 6 років, через 1 місяць схему можна повторити; амізон – по 1 таблетці двічі на день протягом 10-12 днів дорослим і дітям з 6 років);
– імуностимулятори (тимоміметики – імунофан 0,005%-1,0 в/м одноразово в день вакцинації, високомолекулярний синтетичний імуномодулятор – поліоксидоній у дозі 6,0 мг в/м одноразово в день вакцинації) після консультації імунолога.
Таким чином, для досягнення ефективної імунізації серед ЧХО необхідний індивідуальний підхід щодо проведення профілактичних щеплень з урахуванням стану імунної системи, рівня титру специфічних антитіл із застосуванням специфічних та неспецифічних засобів профілактики.
Досвід застосування запропонованої тактики вакцинації свідчить про доцільність її широкого впровадження у практичну діяльність лікарів.

Поділитися з друзями:

Книги

збірка - Гиперчувствительность к лекарственным препаратам. Руководство для врачей
збірка - Спадкові захворювання шкіри
збірка - Герпесвірусні нейроінфекції  людини
збірка - Атлас: герпесвірусні нейроінфекцїї
збірка - Дитяча дерматовенерологія
збірка - Иммунодефицитные болезни человека
збірка - Хвороби шкіри жінок у віковому аспекті
збірка - Клиника, диагностика и лечение герпетических инфекций человека: руководство для врачей
збірка - Клиническая иммунология и аллергология