Здоровий спосіб життя як засіб імунопрофілактики

В.В. Чоп'як, К.К. Біляєв, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України

14_12.jpgМало хто з пацієнтів і навіть лікарів серйозно замислюється над значенням здорового способу життя в профілактиці та лікуванні захворювань. Хоча відомо, що якість медичної допомоги впливає на стан здоров’я лише на 10%, а спосіб життя – приблизно на 50%.
У широкому розумінні здоровий спосіб життя має виконувати профілактичну, а при захворюванні – оздоровчу роль. Цього можна досягти за допомогою всіх систем організму, зокрема імунної. Природа наділила всі живі істоти, і людину також, потужною захисною системою – імунною. В організмі вона представлена численними спеціалізованими органами та клітинами, що постійно виконують свою «наглядову службу». Принцип дії імунної системи такий: «чужинця» розпізнати, виловити, обеззброїти, знищити за допомогою спеціальних клітин – антитіл.
Імунна система – це головний «внутрішній лікар» організму, адже слово «імунітет» означає «захисний, або той, хто чинить опір».
Але якими б своєрідними та специфічними не були процеси, що відбуваються за допомогою імунної системи, а також в самій імунній системі, вони перебігають у цілісному організмі і є невіддільними від стану організму в цілому і його систем зокрема. Тому ізолювання імунних процесів було б методично неправильним, і якщо це робиться, то хіба що умовно.
Організм залишається здоровим, якщо має можливість вчасно реагувати на ту або іншу ситуацію програмою адаптивної відповіді. В нормі це оптимально відповідає потребам життєдіяльності, і організм може реалізувати таку програму без помилок, до кінця, з найменшими затратами.
Імунна система є однією із структур цієї програми, що виконує інтегративну, коригувальну роль у підтриманні здоров’я. Хворобу ж можна розглядати як вимушену нестійку форму життєдіяльності організму, що характеризується небезпечною здатністю пристосовуватися до умов існування, за якої може настати невідповідність між програмою адаптації і конкретною ситуацією в часі, місці та масштабі реагування. Імунна система здатна запобігти порушенню зв’язків в організмі, а за наявності хвороби – нормалізувати або ж усунути наявні структурні ушкодження. Щоб мати можливість вижити, людський організм повинен вміло захищатися від постійного втручання збудників різних хвороб: бактерій, вірусів, грибів, шкідливих речовин навколишнього середовища, а також негативного впливу психічних перенавантажень. Окрім того, організм повинен боротися і з внутрішньою загрозою – нейтралізовувати та видаляти видозмінені клітини, що утворюються в самому організмі. Але низка чинників здатна виснажити роботу імунної системи, і «внутрішній лікар» може захворіти.
Чинники, що зумовлюють порушення діяльності імунної системи:
• часті стреси, депресії, негативізм;
• нераціональне харчування;
• фізичні перенавантаження та брак фізичної активності;
• шкідливий екологічний вплив, тютюнокуріння, вживання алкоголю, наркотиків, токсикоманія, нераціональне застосування лікарських засобів;
• брак сну та відпочинку;
• значні порушення режиму дня;
• надмірне перебування на сонці;
• перевищення допустимого рівня шуму;
• захворювання, що передаються статевим шляхом.
Організм реагує на негаразди імунної системи характерними попереджувальними сигналами про її ослаблення:
• підвищенням температури тіла;
• частими інфекційними захворюваннями;
• болем у суглобах, м’язовим болем і слабістю;
• збільшенням лімфатичних вузлів;
• гноячковими висипаннями на шкірі;
• підвищеною втомлюваністю, порушенням пам’яті, зниженою здатністю до концентрації уваги;
• депресією;
• алергійними реакціями;
• значними коливаннями маси тіла.
Спосіб життя відіграє визначальну роль у стані здоров’я. Так само відомо, що стан імунітету визначає якість, ступінь здоров’я та життєву стійкість окремої людини і колективу. Безперечно, імунна система, її функціонування (якщо не брати до уваги природжені дефекти імунітету) майже цілком залежать від способу життя. І якщо правомірно говорити, що спосіб життя, здоровий чи нездоровий, переважно визначається самою людиною, то також справедливе твердження, що стан набутого імунітету в основному залежить від способу життя.
Усі складові способу життя – психічний стан, фізична активність, якість харчування, режим та інші чинники – безпосередньо впливають на стан здоров’я й адаптивного імунітету. А твердження, що здоров’я розпочинається з імунної системи, – цілком слушне.

Твердження, що доводять вплив основних складових способу життя на набутий (адаптивний) імунітет:
• встановлено залежність між способом життя та функцією імунної системи (як індивідуума, так і колективу);
• імунітет – найкращий лікар, і його дія залежить від способу життя;
• імунна система досить мобільна і динамічно реагує як структурно, так і функціонально на будь-які зовнішні впливи;
• імунна відповідь на дію будь-яких чинників пропорційна або обернено-пропорційна та залежить від сили, часу впливу чинників і вихідного стану системи імунітету;
• усі загальноприйняті корисні для здоров’я чинники в оптимальній дозі впливають позитивно на імунну систему, і навпаки, всі шкідливі чинники в звичних дозах діють імуносупресивно;
• у багатьох випадках варто говорити не про «нормальний стан», а про «нормальне функціонування» імунної системи;
• імунна система організму умовно відокремлена від інших систем, за аналогією з нервовою, серцево-судинною, ендокринною, але в організмі всі системи взаємопов’язані, взаємозалежні і функціонують як одне ціле.

На деяких прикладах залежності функціонування імунної системи від способу життя ми хотіли б показати зв’язок між станом здоров`я та деякими складовими стилю життя людини і те, що сила нашого «внутрішнього лікаря» – імунної системи – залежить від того, як ми живемо.

Психічний стан та імунітет
Загальновизнано, що існує тісний взаємозв’язок між тілом і розумом, між фізичним станом і психоемоційною сферою, а відхилення в діяльності психіки позначаються на стані фізичного тіла та роботі імунної системи, і навпаки.
Тривалі стресові навантаження, депресія, відчуття безпорадності негативно впливають на систему імунітету, і, як наслідок, це може призвести до багатьох захворювань – від легких ангін до небезпечних для життя хвороб.
У той самий час, оптимізм, надія, радість, віра і любов, самоіронія підвищують імунітет, сприяють як профілактиці захворювань, так і скорішому одужанню. Відомо, що рани у переможців загоюються швидше.
У науковій літературі достатньо висвітлені питання негативного впливу депресії, дратівливості, гніву, безпорадності, тривоги на стан здоров’я і, зокрема, на імунну систему – як на функціонування її на рівні цілісної системи, так і за окремими показниками. Існує навіть відповідний розділ науки – психонейроімунологія.
Здоровий спосіб життя передбачає душевну рівновагу, спокій за будь-яких обставин, оптимізм та ін. Це саме рекомендує і релігія.
Ми багато чого не в змозі змінити навколо, але змінити наше ставлення до зовнішніх психологічних чинників нам під силу. Краще не гніватися, вибачати, сподіватися, вірити, любити, трудитись, аніж постійно носити в собі образу, впадати у відчай, пасивно очікувати на краще.
Сила духу нерідко буває кращим помічником, аніж ліки. Відомо, що за тривалого стресу з відчуттям тривоги:
• зменшується маса імунокомпетентних органів (тимуса, селезінки, лімфовузлів);
• фазово змінюється рівень глюкокортикоїдів (підвищення та подальший спад);
• змінюється співвідношення між субпопуляціями лімфоцитів;
• підвищується продукція цитокінів гострої фази запалення, білків запалення, посилюються катаболічні процеси тощо.
Але ж нерідко тривога є безпідставною, не все залежить від нас, і немає потреби тривало «гризти» себе.
У проведених дослідженнях у людських колективах показано, що неконтрольований стрес небезпечніший, аніж контрольований. Низький контроль над стресовою ситуацією призводить до зниження рівня Т-хелперів. Організм осіб, які «керують» ситуацією, поводить себе інакше: під впливом стресу зростає кількість Т-лімфоцитів, які атакують чужорідні клітини.
А що ж робити, якщо не вдається приборкати ситуацію, опанувати себе? Порада відома: «Нехай буде воля Твоя». Допомагає ясне усвідомлення цього, а не песимізм, депресія, невимовний сум і відчай.
А «гасити» стресову ситуацію надміром алкоголю, цигарок, кави, солодощів – все одно, що гасити вогонь дерев’яною стружкою, – через приєднання різних патофізіологічних чинників: посилення продукції вільних радикалів, збільшення рівня гормонів тривоги, зменшення кількості вітамінів, мікроелементів в організмі тощо. Імунна система, структурно та функціонально, не стане при цьому краще працювати.
Негативний тривалий вплив стресу (мова йде про психологічний стрес) можна зменшити за допомогою таких чинників здорового способу життя:
фізичної активності, що знизить рівень катехоламінів у крові, одночасно підвищивши рівень ендорфіноподібних (опіоїдних) пептидів, покращить сон, травлення і тим самим відрегулює функцію імунної системи, дасть змогу запобігти погіршанню стану здоров’я від стресу. Краще пробігтися 15-20 хв, або пройтися швидкою ходою, ніж сидіти і жаліти себе. Варто розділяти біг і «біганину» (метушню), тому що біг продовжує життя, а «біганина» вкорочує, біг покращує стан імунітету, а «біганина» пригнічує його;
правильного харчування – збільшення в раціоні кількості продуктів з антиоксидантними властивостями з одночасним виключенням харчів з прооксидантними якостями (відомо, що тривалий стрес впливає негативно на організм через надмірну кількість вільних радикалів, посилення перекисноліпідних механізмів).
За тривалого стресу чинники способу життя (фізична активність, харчування, сон, відпочинок та ін.), залежно від частоти та кількості, будуть або компенсаторними, амортизувальними, або ж такими, що погіршують як імунітет, так і стан здоров’я загалом.

Фізична активність
Оптимальні для кожної людини фізичні навантаження сприяють як здоров’ю в цілому, так і належному функціонуванню імунної системи зокрема.
Не вдаючись у деталі, можна стверджувати, що оптимальний рівень фізичної активності позитивно впливає на імунітет, а це, в свою чергу, запобігає як інфекційним, так і неінфекційним хворобам.
Варто наголосити, що рівень навантажень має бути оптимальним, оскільки як гіпер-, так і гіподинамія порушують стан імунітету. Для багатьох достатньо буде тривалої ходьби на свіжому повітрі.

Фізичну активність розглядають як неспецифічний активатор, модулятор імунітету. Завдяки тренуванням урівноважуються, взаємодоповнюються психічні та фізичні захисні чинники.

Найпершими на фізичні навантаження реагують клітини периферичної крові – нейтрофіли, які є важливим компонентом імунітету. Нейтрофіли забезпечують не лише фагоцитоз бактерій і вірусів, але і синтез імунорегулюючих чинників. Існує навіть термін для цього явища – «лейкоцитоз фізичних вправ». У таких ситуаціях, оцінюючи лабораторні показники, слід говорити не про «нормальний» або «ненормальний» стан, а про «нормальне функціонування імунної системи». Відхилення показників від «спокійної норми» можливе не лише за фізичних навантажень, але й при деяких змінах у харчуванні.
Подальший ефект тренувань пояснюється як прямим, так і опосередкованим (через системи гемостазу, нервову, серцево-судинну, ендокринну) впливом на загальний і місцевий імунітет.
З огляду на дані літератури та власні клінічні спостереження, можна стверджувати, що оптимальні за частотою й інтенсивністю фізичні навантаження сприяють повноцінному функціонуванню імунної системи.

Харчування й імунітет
Невід’ємна складова здорового способу життя – харчування – виявляє прямий вплив на функціонування імунітету. Імунна система характеризується високою швидкістю оновлення складових і тому особливо піддається впливу харчових дефіцитів. Так, до 40% периферичних Т- і В-лімфоцитів оновлюються кожні 3 дні.
Набуті імунні порушення можуть розвинутися в разі незбалансованого за білками, жирами, вуглеводами, вітамінами та мікроелементами раціону. За даними ВООЗ, найпоширеніша причина набутих (вторинних) імунодефіцитних станів – недостатність харчування. І мова йде не лише про знижену енергетичну цінність раціону, тому що надмірний за калорійністю, але неповноцінний за вітамінами раціон також порушує діяльність імунної системи. Так само негативно може впливати дисбаланс жирової частини харчування – нестача поліненасичених жирних кислот, надлишок трансізомерів жирних кислот, окислених (прогірклих) жирів та й, взагалі, надмірна кількість жирів у раціоні.
Ліпіди продуктів харчування впливають на структуру та функцію імунної системи, модулюючи структуру та властивості імунокомпетентних клітин, а також як попередники простагландинів, тромбоксанів, лейкотрієнів та ін.
Дефіцит основних антиоксидантних чинників харчування, наприклад селену, вітаміну Е, значно порушує процеси нормального дозрівання популяцій імунокомпетентних клітин.
Імуномодулювальний вплив харчування пов’язаний з його дією на більшість ланок системи імунітету. Він реалізується завдяки тому, що нутрієнти – це:
• субстрат метаболізму в цілому і клітин імунної системи зокрема;
• активатори імунокомпетентних клітин;
• імуносупресори.

У результаті харчовий раціон впливає на імунітет організму в цілому, тобто на його здатність протистояти інфекціям, а також на місцевий імунітет, зокрема травного тракту, дихальної та сечової систем.

Практично, між порадами з правильного харчування як складової здорового способу життя та харчуванням, корисним для імунітету, можна ставити знак рівності. Тобто вони подібні за необхідною кількістю калорій, антиоксидантів, клітковини, вітамінів, мікроелементів та інших біологічно активних речовин. Не варто плутати недоїдання (неповноцінне за багатьма необхідними для організму складовими) зі здоровим і правильним харчуванням.
Для прикладу коротко розглянемо вітамін С. Цей вітамін безпосередньо впливає на структуру та функцію імунокомпетентних клітин, «розвантажує» імунну систему тощо. Існує багато наукових суперечок про роль аскорбінової кислоти в профілактиці та лікуванні інфекцій, зокрема гострих респіраторних інфекцій (ГРІ). Але одне можна сказати напевно: якщо в організмі достатня кількість вітаміну С, то будь-які вірусні інфекції перебігають легше і швидше. Відомо також, що раціональніше харчування (за кількістю вітаміну С), що менше ми реагуємо стресом на життєві ситуації, а також що менше шкідливих звичок маємо, то більше збережеться в організмі аскорбінової кислоти, яка так необхідна для роботи імунітету.
У разі порушення мікробної флори травного тракту вітамін С окислюється в кишечнику, тобто стає неактивним вже в травному тракті (ні в кого не викликає сумніву, що свіжий салат і салат, який простояв годину після приготування, різняться за вмістом аскорбінової кислоти через окислення останньої). І навіть за достатнього надходження цього вітаміну з їжею організм, зокрема клітини імунної системи, можуть його не доотримувати. Вітамін С з натуральних джерел ефективніший, ніж еквівалентна доза синтетичного препарату. Це пояснюється, зокрема, наявністю мінорних компонентів, які наявні в рослинах, – біофлавоноїдів, мікроелементів та ін.

Нездоровий спосіб життя (особливо тютюнокуріння) сприяє дефіциту вітаміну С, як і інших життєво важливих біологічно активних речовин, необхідних для повноцінного функціонування імунної системи.

Харчування безпосередньо впливає на мікрофлору травного тракту: або стимулює, або пригнічує захисні механізми. Порушення, як якісні, так і кількісні, мікробного біоценозу негативно впливають на місцевий і загальний імунітет (утворення надмірної кількості ендотоксинів, порушення бар’єрної функції, підвищення транслокації мікроорганізмів, що створює додаткове навантаження на систему імунітету). Нормалізація видового та кількісного спектра мікробної флори сприяє покращанню імунного статусу та профілактиці вторинних імунодефіцитів.
І тут можна провести порівняння між тим, що необхідно, і тим, що небажано для дотримання здорового харчування, що корисно для мікрофлори травного тракту і що завдає шкоди мікрофлорі кишечнику і, як наслідок, імунітету. Це стосується необхідності вживання потрібної кількості клітковини, фітонцидів, виключення з раціону або зведення до мінімуму «пустих калорій», fast food, кафетерійного раціону, харчових консервантів, переїдання тощо.
До способу життя і, зокрема, харчування як засобу імуномодулювання можна ставитися по-різному, але повністю ігнорувати його не можна. Наприклад, І.І. Мєчніков вбачав у фагоцитозі не лише спосіб живлення фагоцитів, а і засіб функціонування імунної системи.
Хотілося б зазначити, що не все однозначно у впливі способу життя на імунітет (сумніву не викликає хіба що роль тютюнокуріння та наркотиків). Багато залежить від сили та тривалості впливу, від кількості та поєднання чинників, а також від стану організму. Наприклад, сонячне опромінення в помірних дозах в ранкові години є хорошим імуностимулятором, а тривале ультрафіолетове опромінення опівдні буде вже імуносупресором. Фізичне навантаження, оптимальне для конкретної людини, буде імуностимулятором, а значне перенавантаження для тієї самої людини може стати імуносупресором. Неокислений холестерин під час надходження в організм в оптимальній кількості – хороший імуномодулятор, бо є необхідною складовою біомембран і попередником імуноактивних речовин. У той самий час, окислені форми холестерину можуть пригнічувати імунітет. І, взагалі, будь-який чинник може бути і імуномодулятором, і імуностимулятором, і імуносупресором. Це стосується всіх складових здорового способу життя – фізичної активності, психологічної поведінки, харчування та ін.
У механізмі оздоровчого ефекту способу життя та його впливу на імунітет багато спільного. Такими спільними фізіологічними знаменниками є: нормалізація перекисно-ліпідних процесів, зменшення ендотоксемії, корекція мікрофлори травного тракту, покращання мікроциркуляції, функції ендотелію, гармонізація гормонального стану тощо.
Для підтвердження цього положення наведемо приклад. Дитина, що часто хворіла на ГРІ, може оздоровитись або покращити функцію імунітету навіть завдяки будь-якому одному способу (і кожен з них має своє наукове підтвердження) з нижченаведених:
• загартовуванню;
• заняттям спортом;
• носінню відповідного одягу (не перегріватись і не переохолоджуватись);
• раціональному харчуванню;
• застосуванню адаптогенів, вітамінів, мікроелементів, рослинних препаратів тощо;
• корекції мікрофлори травного тракту;
• нормалізації психологічного клімату в сім’ї;
• рішенню батьків кинути курити;
• відпочинку на морі;
• переїзду з екологічно забрудненого району;
• нормалізації маси тіла тощо.
Змінні чинники при цьому – методи оздоровлення, а постійний – оздоровлена дитина, яка в найближчий сезон не хворіла на ГРІ. Тобто покращити імунітет можна різними методами (так само як і погіршити), і необов’язково фанатично дотримуватися чогось одного, тут все може бути важливим і діяти краще комплексно.
При цьому варто пам’ятати слова відомого сатирика: «Щоб здоровий спосіб життя не замінив самого життя». Вірним є і вислів відомого лікаря про те, що нераціональне лікування б’є раз по хворобі, раз по хворому. Просто у всьому має бути здоровий глузд.
Ослаблена нездоровим (не буде великим перебільшенням сказати «сучасним») способом життя імунна система не в змозі належним чином виконувати властиві їй функції. Складові ж здорового способу життя є достатньо ефективними природними м’якими імуномодуляторами. Інакше кажучи, потрібно звільнити потенційну силу імунної системи саме здоровим способом життя, а вона вже не підведе.
Виносячи цю інформацію на суд читача, ми хотіли привернути увагу до необхідності враховувати спосіб життя пацієнта в лікуванні та профілактиці захворювань, оскільки особливості стилю життя можуть як навантажувати, так і розвантажувати діяльність імунної системи.

Література
1. Алмазов В.А., Шляхто Е.В., Красильников Е.И. и др. Нарушения иммунологических показателей у больных с синдромом инсулинорезистентности // Кардиология (Кardiologiya). – 2001. – № 8. – С. 54-58.
2. Базарнова Ю.Г., Веретенов Б.Я. Ингибирование радикального окисления пищевых жиров флавоноидными антиоксидантами // Вопросы питания. – 2004. – № 3. – С. 35-42.
3. Бутенко Г.М., Терешина О.П. Стресс и иммунитет // Международный медицинский журнал. – 2001. – № 3. – С. 91-94.
4. Бондарчук О.Б. Імунітет і харчування: функціональний взаємозв’язок // Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. – 2006. – № 2 (03). – С. 42-46.
5. Велика Н.В., Афоніна Г.Б., Брюзгіна Т.С., Павлович А.В. Корекція метаболізму ПНЖК як етап імунореабілітації // Імунологія та алергологія. – 1999. – № 3. – С. 65.
6. Воеводин Д.А., Розанова Г.Н., Стенина М.А. Дисбактериоз и иммунопатологический процесс // Журнал микробиол. – 2005. – № 2. – С. 89-92.
7. Волгарев М.Н. К вопросу о роли алиментарных факторов в иммунопатологии // Вопросы питания. – 1971. – № 5. – С. 3-8.
8. Гаппаров М.М., Первова Ю.В. Влияние структуры питания и окружающей среды на неспецифическую резистентность организма детей и их физическое развитие // Вопросы питания. – 2005. – № 1. – С. 33-36.
9. Горлов А.А., Сакун Н.В. Иммуносупрессия при ультрафиолетовом облучении кожи // Вестник физиотерапии и курортологии. – 2001.– № 1. – С. 99-101.
10. Доценко Э.А., Юпатов Г.И., Новиков Д.К., Чиркин А.А. Холестерин сыворотки крови и состояние системы иммунитета. // Журнал микробиол. – 2002. – № 6. – С. 99-105.
11. Забелина В.Д., Земсков В.М., Мкртумян А.М., Балаболкин М.И., Антонова О.А. Особенности состояния иммунной системы у больных с метаболическим синдромом // Терапевт. архив. – 2004. – № 5. – С. 66-72.
12. Зайчик А.Ш., Чурилов Л.П. Общая патофизиология. (Учебник для студентов медвузов). – СПб., 2001. – ЭЛБИ-СПб., 624 с., ил.
13. Зорина В.В., Николаева Т.Н. Роль бактерий рода Lactobacillus в развитии клеточных иммунных реакций макроорганизма // Медицинская иммунология. – 2006. – Т. 8, № 2-3. – С. 140-141.
14. Игнатьева Г.А. Современные представления об иммунитете (контуры общей теории) // Патологическая физиология и экспериментальная терапия. – 2003. – № 2. – С. 2-7.
15. Иммунитет и старение: Сборник / Н.И. Шарый. – М.: Знание, 1986. – 64 с.
16. Ковальчук П.В., Сусликов В.Л., Карзакова Л.М., Соколова Е.В. Иммунная реактивность организма в условиях естественного дефицита цинка // Иммунология . – 2004. – № 6. – С. 336-339.
17. Козлов В.А., Кудаева О.Т. Иммунная система и физические нагрузки // Медицинская иммунология. – 2002. – Т. 4, № 3. – С. 427-438.
18. Корж Е.В., Ляшенко Е.Г. Влияние пищевого фактора на состояние иммунитета горнорабочих угольных шахт // Вестник неотложной и восстановительной медицины. – 2006. – Т. 7, № 2. – С. 218-221.
19. Краснопрошина Л.И., Галлиев Р.С. Иммунореабилитация лиц, страдающих аллергией, с помощью физических нагрузок // International Journal on Immunorehabilitation 2000 Volume 2 Number. – С. 197-199.
20. Куваева И.Б. Обмен веществ организма и кишечная микрофлора. – М.: Медицина, 1976. – 248 с.
21. Куяров А.В., Воробьев А.А., Несвижский Ю.В. Микробиологический аспект сбалансированного питания // Вопросы питания. – 2001. – № 3. – С. 6-8.
22. Лебенгарц Я.З., Рыбакова А.М., Орлова А.В. Влияние различных пищевых рационов на некоторые показатели неспецифической иммунологической реактивности морских свинок // Вопросы питания. – 1977. – № 3. – С. 63-66.
23. Левківський Д.М., Маслянко Т.Р., Маслянко Р.П. Причини зниження протиінфекційного захисту тварин // Сільський господар. – 2004. – № 9-10.
24. Лейдерман И.Н. Иммунное питание (Immunonutrition). // Вестник интенсивной терапии. – 2002. – № 1. – С. 57-61.
25. Леонова А.Ю., Романенко Э.Е., Батуро А.П. Характеристика микробиоты толстого кишечника у больных аллергией // Журнал микробиол. – 2007. – № 3. – С. 69-72.
26. Лыкова Е.А., Бондаренко В.М., Парфенов А.И., Мацулевич Т.В. Синдром избыточного бактериального роста в тонкой кишке: патогенез, клиническое значение и тактика терапии // Экспериментальная и клиническая гастроэнтерология. – 2005. – № 6. – С. 51-57.
27. Мартынова В.А., Толкачева Т.В., Голосова Т.В. Некоторые показатели естественного иммунитета при дисбактериозе // Проблемы гематологии и переливания крови. – 1979. – № 3. – С. 34-38.
28. Матаев С.И., Суховей Ю.Г., Петров С.А. и др. Особенности пищевого и иммунного статуса лиц, содержащихся в условиях пенитенциарного учреждения // Вопросы питания. – 2004. – № 3. – С. 25-30.
29. Мусин З.Х., Латухов С.В. Иммунная система человека и физическая нагрузка. // Медицинская иммунология. – 2007. – Т. 9, № 1. – С. 35-38.
30. Нагорнев В.А., Мальцева С.В. Роль инфекции в развитии иммунного воспаления и патогенезе атеросклероза // Архив патологии. – 2000. – Т. 62, Вып. 6. – С. 55-59.
31. Насолодин В.В., Зайцева И.П., Зайцев О.Н. Оценка фактического питания и состояния иммунологической реактивности у студенток // Гигиена и санитария. – 2005. – № 3. – С. 36-38.
32. Няньковський С.Л., Івахненко О.С. Імуномоделювальний ефект харчування дитини // Современная педиатрия. – 2006. – № 3 (12). – С. 131-133.
33. Опарина О.Н., Аниховская И.А., Егорова С.Г., Яковлева М.М. Антиэндотоксиновый иммунитет при физических нагрузках у спортсменов и нетренированных людей // Вестник Московского университета. Сер. 16. Биология. – 2004. – № 3. – С. 35-37.
34. Першин Б.Б., Гелиев А.Б., Толстов Д.В. Физические нагрузки и иммунологическая реактивность // Аллергология и иммунология. – 2003. – Т. 4, № 3. – С. 46-64.
35. Першин С.Б., Кончугова Т.В. Стресс и иммунитет. – М.: КРОН – ПРЕСС, 1996. – 160 с.
36. Платонов В.Н. Сохранение и укрепление здоровья здоровых людей – приоритетное направление современного здравоохранения // Спортивная медицина. – 2006. – № 2. – С. 3-14.
37. Плецитый К.Д. Витамины и иммунитет. Биотин, пантотеновая кислота, рибофлавин // Вопросы питания. – 1990. – № 4. – С. 18-22.
38. Разенков И.П. Качество питания и функции организма. – М.: Медгиз, 1946. – 191 с.
39. Рудиченко В. Природні харчові сорбенти як чинник здоров’я сучасної людини: Наук.-практ. видання. – К.: Вища школа,1997. – 367 с.
40. Сапин М.Р., Никитюк Д.Б. Иммунная система, стресс и иммунодефицит. – М.: АПП «Джангар», 2000. – 184 с.
41. Сосин И.К., Артемчук А.Ф., Чуев Ю.Ф., Беспалов Ю.Г. Эндоэкология и ее прикладные аспекты в наркологии // Международный медицинский журнал. – 2000. – № 2. – С. 82-85.
42. Судаков К.В. Иммунные механизмы системной деятельности организма: факты и гипотезы // Иммунология. – 2003. – № 6. – С. 372-381.
43. Трушина Э.Н., Асеева Л.Е. Влияние полиненасыщенных жирных кислот рациона на иммунитет (Обзор) // Медицинский реферативный журнал. – Раздел 7. Гигиена и санитария. Судебная медицина. – № 6. – 1990. – С. 16-18.
44. Чиркин В.В., Семенков В.Ф., Карандашов В.И. Вторичные иммунодефициты. – М.: Медицина, 1999. – 248 с.
45. Шарманов А.Т. Пищевые вещества и функционирование клеток иммунной системы // Вопросы питания. – 1990. – № 1. – С. 4-11.
46. Шарманов А.Т. Влияние алиментарных факторов про- и антиоксидантного действия на окислительный метаболизм макрофагов // Вопросы питания. – 1985. – № 3. – С. 52-55.
47. Шемеровская Т.Г., Ковалева И.Г., Дильман В.М., Софронов Б.Н. Устранение иммунной недостаточности, индуцированной алиментарным нарушением жироуглеводного обмена // Иммунология. – 1992. – № 3. – С. 43-45.
48. Шубик В.М., Левин М.Я. Иммунитет и здоровье спортсменов. – М.: Физкультура и спорт, 1985. – 175 с.
49. Яковлев М.Ю. Элементы эндотоксиновой теории физиологии и патологии человека // Физиология человека. – 2003.– Т. 29, № 4. – С. 154-165.
50. Chandra Ranjit Kumar. 1990 McCollum Award Lecture. Nutrition and immunity: lessons from the past and new insights into the future 1-4 // Am J Clin Nutr 1991; 53: 1087-1101.
51. Dabrowski Marek P. Uklad odpornosciowy twoj osobisty lekarz. – Warszawa, 1994.
52. Hansen, Michael K., Ping Taishi, Zutang Chen, and Jemes M. Krueger. Cafeteria feeding induces interleukin-1в mRNA expression in rat liver and brain // Am. J. Physiol. 274 (Regulatory Integrative Comp. Physiol. 43): R 1734 – R 1739, 1998.
53. Klatz Ronald, Kahn Carol. Hormon wzrostu hormonem mlodosci. (Переклад з англійської). Warszawa, 1999. Wydanie I.
54. Libudzisz Zdzisіawa, Madaliсski Kazimierz, Socha Jerzy. Warsztaty interdyscyplinarne. – Krakуw, 2004.
55. Staines Norman, Brostoff Jonathan, James Keith. Wprowadzenie do immunologii. Wydanie I polskie pod redakcja Stanislawa Szymanca. – Wydawnictwo Medyczne Urban&Partner. – Wroclaw, 1996.

Поділитися з друзями:

Книги

збірка - Гиперчувствительность к лекарственным препаратам. Руководство для врачей
збірка - Спадкові захворювання шкіри
збірка - Герпесвірусні нейроінфекції  людини
збірка - Атлас: герпесвірусні нейроінфекцїї
збірка - Дитяча дерматовенерологія
збірка - Иммунодефицитные болезни человека
збірка - Хвороби шкіри жінок у віковому аспекті
збірка - Клиника, диагностика и лечение герпетических инфекций человека: руководство для врачей
збірка - Клиническая иммунология и аллергология